Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

КОНЦЕПЦІЯ Державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Відповідно до вимог Президента України та Уряду, визначених у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада", та Закону України "Про Державну програму економічного і соціального розвитку України на 2010 рік" одним із пріоритетів соціально-економічної політики визначено удосконалення діяльності правоохоронних органів. Це потребує перегляду концептуальних засад діяльності та подальшого розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – кримінально-виконавча служба) відповідно до нової соціально-політичної та економічної ситуації в державі, узгодження цих процесів з реформуванням інших державних та соціальних інститутів.

За результатами проведення моніторингу та оцінки ефективності діяльності кримінально-виконавчої служби та аналізу реальних і потенційних загроз її сталої діяльності основними факторами, що негативно впливають на роботу органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, є:

недосконалість нормативно-правового забезпечення, переважно у сфері кримінальних та кримінально-виконавчих правовідносин;
недосконалість кримінально-процесуального законодавства щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового слідства, що призводить до перенаповнення слідчих ізоляторів, що обумовлює порушення вимог національного законодавства та міжнародних правових актів щодо умов тримання осіб, узятих під варту;
недосконала система забезпечення правопорядку в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах;
недостатній рівень взаємодії органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів з іншими правоохоронними органами у боротьбі із злочинністю;
низький освітній рівень засуджених та недостатня ефективність діяльності соціально-виховної та психологічної служб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
повільна реорганізація виробництва, зокрема, у сучасних умовах державне фінансування не може задовольнити і покрити всі витрати, необхідні для нормальної роботи органів і установ виконання покарань. В таких умовах робота підприємств установ виконання покарань спрямована перш за все на "виживання" і не дозволяє спрямовувати зароблені кошти на розвиток виробництва, а праця засуджених втрачає свою ресоціалізаційну та виправну складову;
відсутність державних замовлень на продукцію, що виготовляється підприємствами установ виконання покарань;
низький рівень залучення засуджених до праці (залишаються не працевлаштованими понад 50% працездатних засуджених);
відсутність пільгових умов та спеціального режиму оподаткування підприємств установ виконання покарань;
необхідність негайної реконструкції, перепрофілювання та капітальних ремонтів значної кількості будівель, споруд та інженерних мереж установ виконання покарань та будівництва нових слідчих ізоляторів;
відсутність блочного розміщення засуджених (у приміщеннях казарменого типу утримуються по кілька десятків засуджених та осіб, узятих під варту);
значний фізичний знос основних виробничих фондів підприємств установ виконання покарань, що призводить до неконкурентоспроможності виробленої продукції, незадовільного фінансово-економічного стану;
незадовільний рівень забезпечення спеціальною технікою та інженерно-технічними засобами охорони, 90% яких підлягають терміновій заміні внаслідок багатократного перевищення граничного терміну експлуатації та не забезпечують надійної охорони установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;
необхідність реконструкції, капітальних ремонтів значної кількості захисних споруд установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
необхідність заміни аналогових систем оповіщення органів і установ виконання покарань на сучасні автоматизовані цифрові системи оповіщення;
низький рівень забезпечення органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів засобами індивідуального захисту, приладами дозиметричного та хімічного контролю, які вичерпали термін експлуатації, що не дозволяє забезпечити у повній мірі захист персоналу, засуджених та осіб, узятих під варту, від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і воєнного характеру.

недосконалість системи охорони здоров'я засуджених та осіб, узятих під варту;
недосконалість системи виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, необхідність удосконалення роботи кримінально-виконавчої інспекції, на обліку в якій на даний час перебуває більше половини всіх засуджених і роль якої зростатиме у зв'язку з розширенням практики застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
недостатньо поширене використання сучасних інформаційних технологій, відсутність власної інформаційно-аналітичної системи;
недофінансування видатків від потреби на забезпечення діяльності кримінально-виконавчої служби;
низька ефективність управління персоналом;
недостатня професійність персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів;
низький соціально-правовий захист персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, що сприяє поширенню корупції і хабарництва, неналежне фінансування програми забезпечення житлом персоналу, відсутність галузевої профспілкової організації;
значні фізичне та психологічне перевантаження персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів внаслідок недостатньої граничної чисельність;
відсутність власної бази для проведення медичного та медико-реабілітаційного обслуговування персоналу;
відсутність вищого навчального закладу ІІІ – IV рівня акредитації та наукового супроводження процесу розвитку кримінально-виконавчої служби.

Вагомим компонентом у здійсненні державної політики у сфері кримінальних і кримінально-виконавчих правовідносин є удосконалення діяльності і підвищення ефективності виконання кримінальних покарань з урахуванням необхідності безумовного дотримання Європейської конвенції з прав людини, міжнародно-правових актів та принципів кримінально-виконавчого законодавства. У зв’язку з цим, ключового значення набуває питання подальшого розвитку кримінально-виконавчої служби, що потребує державної підтримки.

Тому для послідовної реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань є необхідність у розробленні Державної програми розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України на період до 2015 року (далі – Програма).