Другорядні члени речення, їх типи. Субстанціальні і вторинні предикатні синтаксеми, із співвідношення з другорядними членами речення
Другорядні члени речення- повнозначні лексичні компоненти речення, синтаксично залежні від головних членів речення і головного члена односкладного речення.
Додаток - другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? кому? чому? і т.д. Найчастіше він називає предмет, рідко - дію. Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я (для кого?) для скованих (чого?) волі, (для кого?) для скривджених кращої (чого?) долі і рівного (чого?) права (для кого?) для всіх... (І, Франко). Іноді він виражається словосполученням: (кого? що?) Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні. Перші два приєднуються до пояснюваного слова способом керування (додаток набуває форми якогось непрямого відмінка), третій - способом прилягання (інфінітив незмінний). Прямий додатокозначає предмет, на який безпосередньо переходить дія: снігом віконечко наше забило. Непрямий додаток означає предмет, на який дія переважно не переходить: завідувати школою, управляти філією. Непрямі додатки звичайно реалізуються в двох різновидах: безприйменниковому і прийменниковому.
Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним. Наприклад, у реченні Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі то Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь, підмет - Кайдаш, присудок - лише загадав, бо дію, названу неозначеними формами дієслова гребти і косити, виконуватимуть інші, не Кайдаш. Тут гребти і косити - додатки (вони відповідають на питання що загадав?). Інфінітивний додаток може залежати як від перехідних, так і від неперехідних дієслів і буває співвідносний із прямим, непрямим безприйменниковим, непрямим прийменниковим додатками й підрядним додатковим реченням: заборонено переходити - заборонено перехід, боюся помилитися - боюся помилки, готується вступати - готується до вступу, наказав зупинитися - наказав, щоб зупинилися.
Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? у будь-якому відмінку, а також на питання скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім називного й знахідного відмінків). Означення виражається найчастіше прикметником, дієприкметником, дієприкметниковим зворотом, займенником, рідше - іншими частинами мови: Ой не сам запорожець іде: (скількох?) дев'ятеро коней веде (Нар. творчість). Означений бувають узгоджені й неузгоджені. Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв'язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, відмінку й числі. Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, неозначеною формою дієслова, словосполученням: До мене підходить людина (яка?) середнього віку (О. Довженко). Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають безприйменникові і прийменникові. Прикладка - різновид означення. Вона називає ознаку предмета і водночас, будучи виражена іменником, дає йому нову назву. Прикладка, як і взагалі означення, відповідає па питання який?: Освітлений вогнями, підходить пароплав (який?) «Тарас Шевченко» (О. Довженко). Водночас прикладку можна використати і в ролі означуваного члена, якщо цей член пропустити: Освітлений вогнями, підходить «Тарас Шевченко». У першому реченні в ролі підмета виступає слово пароплав, а в другому - «Тарас Шевченко», яке в попередньому було прикладкою.
Обставини характеризують дію, стан, рідше - ознаку, називаючи їхній спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову. Обставини в реченні характеризують насамперед присудок, а також інші члени речення, виражені дієсловом, прикметником або прислівником. За своїм значенням обставини поділяються на обставини способу дії, обставини міри й ступеня, обставини місця, обставини часу, обставини причини, обставини мети, обставини умови, обставини допустовості. Обставини найчастіше виражаються прислівниками, дієприслівниками, іменниками в непрямих відмінках, словосполученнями, а також фразеологізмами.
Субстанціальні синтаксеми - синтаксеми семантично простого елементарного речення, що передають значення реальної предметності.
1 Суб'єктна: Наречена поганого не пошиє;
2.Об'єктна: Я захищу тебе,
З Адресатна: Вона подарувала образок синові.
4.Інструментальна: Брат на брата руки не здійме;
5Локативна: Язик до Києва доведе.
У семантично простому реченні можуть функціонувати синтаксеми незумовлені валентністю предиката, вони ускладнюють просте речення, це вторинні предикатні синтаксеми, виділяють:
1 Адвербіальні (часові, цільові, причинові, умовні, допустові): Вип’ємо за щастя молодої сім'ї (причинові).
2 Атрибутивні: Незваних гостей у мене не буває;
3 Модальні Він. видно, до всього митець.
Вторинні субстанціальні синтаксеми виконують роль суб'єктної синтаксеми зберігаючи семантико-синтаксичні відношення.