Конференція констатує нижченаведене
В Україні боротьба зі злочинністю здійснюється за допомогою застосування широкого кола політичних, економічних, організаційних, правових, виховних та інших заходів. Особливе й надзвичайно важливе місце серед правових заходів займає кримінальне законодавство у формі Кримінального кодексу України (далі - Кодекс, КК), який був прийнятий 5 квітня 2001 р. на VII сесії Верховної Ради України 3-го скликання й набув чинності з 1 вересня цього ж року.
Основні концептуальні й фундаментальні положення Кодексу:
Кримінальний кодекс - це єдиний законодавчий нормативно-правовий
акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.
Кодекс ґрунтується на положеннях Конституції й норм чинних
міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Норми й інститути Кримінального кодексу ґрунтуються на
загальновизнаних і відправних принципах справедливості, гуманізму,
демократизму, рівності перед законом, верховенства права й законності, на
зроблених правовою наукою і юридичною практикою сучасних і передових принципах кримінального права, якими керуються у правотворенні і правозастосуванні більшість правових і демократичних держав Європи і світу.
4. У кримінально-правових нормах КК знайшли закріплення і відбиття:
основний принцип цивілізованого кримінального права: «Немає злочину
- немає покарання без указівки на це в кримінальному законі»;
- положення про підставу кримінальної відповідальності: вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину;
- принцип особистої і винної відповідальності, на якому ґрунтуються норми як Загальної, так і Особливої частини КК;
- гуманістичний принцип обмеження обсягу й меж кримінально-правового примусу («економія кримінально-правової репресії»), що реалізується в нормах та інститутах КК;
- принцип диференціації кримінальної відповідальності й можливості реалізації при застосуванні КК принципу індивідуалізації покарання;
- принцип наступництва у праві, на підставі якого використано попередній позитивний вітчизняний досвід правотворчості у сфері кримінального права, а також досвід у цій царині зарубіжних держав;
- посилення відповідальності за вчинення тяжких та особливо тяжких
злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій)
застосування до осіб, які вчинили менш тяжкі злочини (невеликої чи середньої тяжкості), покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
- низка норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою й
рецидивною злочинністю;
- система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих,
що забезпечує реалізацію принципів гуманізму і справедливості покарання
залежно від тяжкості злочину й особи винного;
- низка норм, що дають можливість звільнення від кримінальної
відповідальності й покарання;
- відмова від смертної кари як виду покарання й заміна її довічним
позбавленням волі, а також відмова від інституту особливо небезпечного
рецидивіста;
- низка заохочувальних норм у Загальній та Особливій частинах КК,
спрямованих на припинення й відмовлення особи від злочинної поведінки, які стимулюють позитивну посткримінальну поведінку;
- покарання, установлені в санкціях статей Особливої частини КК, в цілому відповідають ступеню тяжкості злочинів, указаних (описаних) у диспозиціях них статей.
5.З точки зору структури й техніко-юридичних засобів законодавчої техніки Кримінальний кодекс становить собою складний системний нормативно-правовий акт. Його структурні елементи: частини Кодексу (Загальна й Особлива), розділи, статті та їх частини, інститути, кримінально-правові норми та їх елементи (диспозиції й санкції) - знаходяться в тісному зв'язку і взаємозалежності; органічно притаманні їм внутрішні й зовнішні відносини і зв'язки - характеризуються суворою логічністю, узгодженістю, збалансованістю й несуперечливістю. Між цими структурними елементами КК існують відносини як координації, так і субординації.
II. Розглянувши й обговоривши проблеми застосування Кримінального кодексу України та його подальшої гармонізації із законодавством європейських країн, конференція відзначає наступне.
1. Дія Кримінального кодексу України протягом 10-ти років і практика його застосування органами кримінальної юстиції (органами дізнання, слідства, прокуратури, суду) дають підстави зробити висновок, що цей правовий акт у цілому є необхідним і достатньо ефективним нормативно-правовим підґрунтям боротьби зі злочинністю, правовим засобом охорони прав та свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою держави, миру й безпеки людства, всіх найважливіших соціальних цінностей суспільства від злочинних посягань.
Своїми техніко-юридичними характеристиками («якість закону»), структурою і змістом санкцій Кодекс надає можливості в цілому правильно застосовувати його норми органами кримінальної юстиції: (а) правильно кваліфікувати злочини, (б) розмежовувати суміжні злочини, (в) відмежовувати їх від діянь, що не є злочинами, (г) призначати за злочини покарання, що відповідає тяжкості (характеру і ступеню суспільної небезпечності) вчиненого злочину та особі, яка його вчинила.
2. Кодекс має також важливе виховне і превентивне значення, оскільки шляхом установлення заборон учинення суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинами («криміналізація»), і покарання за порушення цих заборон («пеналізація») здійснюється загальнопопереджувальна функція. Норми КК служать нормативно-правовим фундаментом формування правової свідомості і правової культури суспільства. Крім того, застосування засобів державно-правового примусу у формі покарання до осіб, які вироком суду визнані винними у вчиненні злочину, має значний приватно- й загально-попереджувальний вплив.
3. У цілому можна констатувати, що Кримінальний кодекс України ефективно виконує важливі завдання з охорони законних прав та інтересів людини і громадянина, осіб юридичних, суспільства й держави від заподіяння і істотної шкоди суспільно небезпечними діяннями, які визнаються злочинами.