Структура та основні характеристики соціальних технологій

Соціальні технології мають відповідати всім вимогам до технології, але особливості об’єкту їх впливу – суспільства, соціальних груп, особистості – накладають на їх побудову певний відбиток.

Специфічними рисами соціальних технологій є:

1. МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ – соціальні технології як правило використовують теорії, концепції та методи, розроблені різними науками.

2. ІЄРАРХІЧНІСТЬ – соціальні технології передбачають використання у ролі окремих процедур і методів технології нижчого порядку

3. РІЗНОСПРЯМОВАНІСТЬ – соціальні технології як правило одночасно впливають на різні об’єкти, зміна одного соціального об’єкту призводить до зміни інших, з ним пов’язаних.

4. ГНУЧКИЙ ХАРАКТЕР – висока варіативність завдань, процедур, методів і критеріїв оцінювання.

5. Складність у СТАНДАРТИЗАЦІЇ та визначеності ефективності впливу.

Структуру соціальних технологій можно розглянуту виходячи з визначення технології – як способу організації діяльності на основі її поділу на процедури, іх координації і синхронізації та вибору оптимальних засобів і методів виконання.

ПРОЦЕДУРИ – відносно завершені і незалежні одна від одної дії суб’єктів діяльності, що можуть здійснюватись одночасно, або в певній послідовності, але спрямовуються на вирішення окремих завдань діяльності. Залежно від особливостей діяльності процедури можуть називати етапами, операціями, напрямами роботи, видами діяльності тощо. Завдання кожної процедури можуть вирішуватись різними методами. МЕТОДИ - способи здійснення процедури. Метод в свою чергу може являти собою як розроблену і апробовану технологію(методику), так і загальний підхід до здійснення діяльності. Кожна процедура може передбачати кілька методів здійснення діяльності і наявних ресурсів

Классификация социальных технологий.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником бага­томанітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій.

Класифікація - це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що вико­ристовується як засіб для встановлення зв'язків між цими по­няттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні над­звичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характери­стики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

¨ ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

¨ масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

¨ сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

Глобальні тех­нології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які спри­яють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різно­видів цих технологій є технологія глобального моделювання (дос­лідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечен­ня зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні техно­логії застосовуються для вирішення місцевих проблем, що мо­жуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інно­ваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізу­ються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими ме­тодами впливу на соціальні процеси, що засновані на мину­лому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відпові­дають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища.

Специфіка соціального впливу на об'єкт може визнача­тися також рівнем суспільних відносин. У цьому зв'язку можна користуватися типологією, запропонованою проф. Л.Дятченком. Він поділяє соціальні технології на 3 групи: технології макросистем чи макротехнології, що включають в себе регіональні підсистеми суспільства, класи, партії, великі соціальні групи; мезотехнології - технології рівня міста, на­селеного пункту, великого трудового колективу; мікротехнології, які розраховані на невелике об'єднання людей, суспільні процеси на мікрорівні, включаючи технологічні процедури самоорганізації!, що забезпечують раціональне використання особистісного потенціалу.

Досить відомі такі технології:

¨ інформаційні технології - являють собою оптимізацію са­мого інформаційного процесу, його відтворення і функц­іонування;

¨ історичні технології - передбачають осмислення історич­ного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування;

¨ демографічні технології - вивчають та виробляють спосо­би механізму відтворення населення, зміни його чисель­ності, складу і розміщення;

¨ політичні соціальні технології - методи вирішення політич­них проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснен­ня політичної діяльності;

¨ соціальні технології згоди - методи досягнення порозум­іння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу мож­на віднести соціальні технології вирішення конфліктів);

¨ адміністративно-управлінські технології - способи безпо­середнього (прямого) оперативного впливу на об'єкт;

¨ психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.

5. Багатоманітність соціальних технологій зумовлена широ­ким спектром соціальної діяльності. Для кожного виду соціаль­ної діяльності створюється особлива технологія. Тому слід го­ворити не про якусь універсальну технологію, а лише про

різноманітність технологій, кожна з яких відповідає певній діяльності, меті, цілям, пов'язана з конкретними умовами її ре­алізації: зі станом матеріальних, політичних, фінансових і кад­рових ресурсів, з історичними умовами, традиціями.

У процесі реалізації соціальних технологій може змінюва­тися об'єкт впливу, що, в свою чергу, передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником бага­томанітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій. Отже, багатоманітність соц­іальних технологій зумовлена:

¨ широтою соціальних відносин і видів соціальної дії;

¨ системним, складним характером об'єктів соціальних тех­нологій;

¨ значною кількістю засобів, методів і форм, що використо­вуються в процесі соціальної дії;

¨ різним рівнем професіоналізму розробників і виконавців соціальних технологій.

Класифікація - це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що вико­ристовується як засіб для встановлення зв'язків між цими по­няттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні над­звичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характери­стики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

¨ ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

¨ масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

¨ сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

¨ ступінь зрілості соціальних об'єктів;

¨ інструментарій, способи і засоби впливу, що використо­вуються для вирішення поставлених завдань;

¨ галузь суспільного життя: економіка, освіта, охорона здо­ров'я, наукова діяльність та ін.;

¨ рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, кон­кретно-прикладний);

¨ мета, що реалізується в результаті застосування даної тех­нології.

Питання про класифікацію є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різноманітні підходи. Вони продиктовані не лише різними поглядами вчених, які займаються дослідженнями в даній галузі, а й різноманітни­ми параметрами, на основі яких здійснюється класифікація.

З так званої масштабності виділяють глобальні соціальні тех­нології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які спри­яють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різно­видів цих технологій є технологія глобального моделювання (дос­лідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечен­ня зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Глобальні соціальні технології характеризуються високою наукомісткістю, прогнозуванням кінцевого результату і набува­ють пріоритетного значення в період оновлення соціальних систем. Особливе значення серед них мають соціальні техно­логії стабілізації системи, які покликані задіяти пріоритетні ре­сурси - людський потенціал, науку, культуру, освіту, соціаль­ний інтелект, минулі й нові цінності, що дуже важливо для нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Все це, як показує світовий досвід, у період оновлення оберігає систему від розпаду, хаосу і поглиблення кризи. Особливого значення

в механізмі вироблення і реалізації глобальних технологій набу­ває питання збалансованості інноваційних і стабілізаційних тех­нологій. У перехідні періоди, коли особливо необхідними є подібні технології, відмова від традиційних не дозволяє підготу­вати механізм прориву, отримати тимчасове полегшення від ре­форм, що проводяться, і порушує зв'язки, що склалися раніше.

Реалізація глобальних технологій модернізації передбачає виділення декількох етапів:

1. Інвентаризація, оцінка наявних соціальних ресурсів з метою їх збереження, збагачення, оптимізації, а не руйнування. 2. Визначення можливих варіантів соціального розвитку і прогнозів на майбутнє, ймовірних моделей їх реалі­зації. 3. Підготовка суспільної свідомості до впровадження інно­вацій, зміни системи ціннісних орієнтацій, висунення лідерів-новаторів, які несуть в собі елементи майбутнього.

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні техно­логії застосовуються для вирішення місцевих проблем, що мо­жуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інно­ваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізу­ються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набу­вають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні пері­оди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробницт­ва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими ме­тодами впливу на соціальні процеси, що засновані на мину­лому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відпові­дають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Характерною

ознакою рутинних соціальних технологій є відсутність вира­женої стратегії пошуку, аналітичного і інформаційного підхо­ду, вивчення суспільної думки та використання демократич­них методів вирішення проблеми. Опора робиться на "минулий досвід", інтуїцію і надання переваги традиціям вчорашніх способів організації.

Специфіка соціального впливу на об'єкт може визнача­тися також рівнем суспільних відносин. У цьому зв'язку можна користуватися типологією, запропонованою проф. Л.Дятченком. Він поділяє соціальні технології на 3 групи: технології макросистем чи макротехнології, що включають в себе регіональні підсистеми суспільства, класи, партії, великі соціальні групи; мезотехнології - технології рівня міста, на­селеного пункту, великого трудового колективу; мікротехнології, які розраховані на невелике об'єднання людей, суспільні процеси на мікрорівні, включаючи технологічні процедури самоорганізації!, що забезпечують раціональне використання особистісного потенціалу.

Ряд дослідників класифікує соціальні технологи за ступенем їх практичної включеності в організаційний процес технологі­чної розробки і соціального впливу. Так, А. Пригожий серед соціальних технологій виділяє: кабінетні, отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні, створені в експе­риментальних, штучно створених умовах; польові, тобто отри­мані в реальному соціальному середовищі.

Досить відомі такі технології:

¨ інформаційні технології - являють собою оптимізацію са­мого інформаційного процесу, його відтворення і функц­іонування;

¨ історичні технології - передбачають осмислення історич­ного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування;

¨ демографічні технології - вивчають та виробляють спосо­би механізму відтворення населення, зміни його чисель­ності, складу і розміщення;

 

¨ політичні соціальні технології - методи вирішення політич­них проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснен­ня політичної діяльності;

¨ соціальні технології згоди - методи досягнення порозум­іння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу мож­на віднести соціальні технології вирішення конфліктів);

¨ адміністративно-управлінські технології - способи безпо­середнього (прямого) оперативного впливу на об'єкт;

¨ психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.

Автори посібника "Социальная работа" (Ростов н/Дону, 2003) стверджують, що пошук оптимальної типологізації доціль­но вести не в напрямі виділення окремих критеріїв, а шляхом посилення універсальності самої класифікації. У зв'язку з цим вони виділяють шість основних видів соціальних технологій: технології забезпечення соціального функціонування суспіль­ства (технології соціальної роботи); політичні технології; техно­логії інформаційного забезпечення функціонування суспіль­ства; технології економічного функціонування і розвитку власності; технології правового забезпечення функціонування суспільства; технології духовно-культурного розвитку.

Політичні технології покликані забезпечити процеси адміністративного і самоуправлінського регулювання суспільного життя. До них можна віднести: технології законодавчого забез­печення життєдіяльності суспільства; технології судового забез­печення політичного функціонування держави; технологи функціонування виконавчих органів влади; технології діяльності органів місцевого самоуправління і технології функціонування громадських (політичних) організацій і рухів.

До технологій інформаційного забезпечення функціонування суспільства відносять насамперед технології друкованих і електронних ЗМІ, технології комп'ютерного виробництва, збереження і поширення інформації, технології інформаційного забезпечення соціальних процесів, рекламні технології, технології дизайну і моди.

Технології економічного функціонування суспільства й розвитку власності можна структурувати на макро- і мікроекономічні. До перших відносять технології забезпечення гарантій власності і дотримання зобов'язань в економічних взаєминах, антимонопольні технології, технології фіскальної і кредитно-грошової політики. Вони здійснюються на урядовому рівні. Мікроекономічні ж технології діють на рівні підприємств. До їх числа відносять технології виробничої, цінової, фінансової політики підприємств.

З політичними, економічними та іншими видами соціаль­них технологій тісно взаємодіють технології правового забезпе­чення функціонування суспільства. До них можна віднести тех­нології регулювання норм конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального права та ін.

Особливе місце в системі соціальних технологій займають технології духовно-культурного розвитку суспільства. Серед них виділяють технології освітньо-виховної діяльності, розвитку освіти і науки, розвитку літератури і мистецтва, дозвіллєорганізаційні технології.

Вміле застосування дієвих соціальних технологій може за­безпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.

Разом з тим слід наголосити, що не можна, спираючись лише на соціальні технології, вирішити всі економічні, соціальні і духовно-моральні проблеми.

Все має свої межі, навіть демократизація суспільного життя, яка за певних умов може призвести до анархії і некерованості. Досвід свідчить, що будь-яка соціальна інновація може бути зве­деною до абсурду, якщо процес її розробки і впровадження здійснюється в умовах низької управлінської культури, стагнації розвитку системи й панування догматичного стилю мислення.

Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови (в тому числі і матеріально-технічні засоби) та достатньо зрілий суб'єктивний фактор (не лише в плані можливостей пізнання механізму дії законів суспільного

розвитку). Мова йде про високий рівень економічної, мораль­ної і політичної свідомості людей: трудової й виконавської ак­тивності населення, дисципліни, наполегливості та ініціатив­ності, творчого підходу до справи, волі, прагнення змінити ситуацію на краще, усвідомлення необхідності переходу до тех­нологій не руйнування, а творення.