Прочитайте, запишіть спільні та відмінні риси методики української як другої та методики української як рідної

Розглянемо, що спільного в методиках навчання ук­раїнської мови як рідної і як другої.

Методика навчання української мови, і як рідної, і як другої, стосується одного й того самого предмета — української мови. Тому в методах, прийомах і засобах навчання є багато спільного. Це зумовлено насамперед лінгвістичною природою української мови. Напри­клад, у методиці опанування орфографії української мови (і рідної, і другої) враховується, що написання, які вивчаються у початкових класах, мають переваж­но фонетичну природу, тому під час їх засвоєння доцільно спиратися на вимову, використовувати зву­ковий і звуко-буквений аналіз; із практичних вправ ре­комендується списування з проговорюванням, слухові диктанти тощо.

А які ж відмінності у цих методиках? У методиці навчання української мови як другої насамперед потрібно враховувати чинник співвідношення систем двох мов — рідної й української. Ця проблема — одна з основних у методиці навчання української мови як другої і взагалі других мов. Вона охоплює низку інших, зокрема раціональної побудови курсу ук­раїнської мови у початкових класах, врахування спільного і відмінного у змісті навчального матеріалу першої й української мов, проблеми транспозиції й інтерференції, пов'язані з психологічними й пси­холінгвістичними особливостями засвоєння ук­раїнської мови як другої.

Треба зважати й на той факт,, що більшість учнів не володіє усним українським мовленням, тоді як на початковому етапі навчання рідної мови вони на до­статньому практичному рівні володіють ним. Очевид­но, саме цим пояснюється, що основна увага на уроках рідної мови приділяється писемному мовленню і на­вчальний процес у школі розпочинається з опанування грамоти, а засвоєння української мови як другої — з формування вмінь усного мовлення. Має відмінності й методика навчання грамоти.

Так, урахування знань та вмінь з першої мови, наприклад з читання і письма, у процесі навчання ук­раїнської мови як другої спонукає до пошуків більш раціональних прийомів і способів навчання, які були б економнішими щодо затрати часу і водночас не по­вторювали всі етапи навчання грамоти, а отже, були б ефективнішими.

У методиці української мови як другої є спільне і з методикою рідної мови (першої), так само, як і ук­раїнської (рідної). Наприклад, уроки, на яких вив­чається властивий лише українській мові матеріал, проводяться так само, як і уроки російської чи ук­раїнської (перших). Це уроки формування знань, умінь і навичок. Така сама структура уроків повторен­ня та закріплення знань. Однаковими є способи пе­ревірки досягнень учнів (поточні, семестрові), а також методи і прийоми навчання, зокрема такі, як бесіда, списування, диктанти, перекази, твори тощо. Проте ці методики мають низку відмінностей, про які йшлося вище. Саме ці відмінності і становлять специфіку навчання української мови як другої.

Лінгвістичні основи методики

Запишіть

Методика навчання української мови, розробляючи методи та прийоми, бере до уваги насамперед закономірності самої мови. Виходячи з них та враховуючи лінгвістичні особливості мовних фактів, методика пропонує адекватні їм методи і прийоми навчання.

Ознайомтесь

Досягнення української мовознавчої науки завжди мали реальний вияв у змісті та методах навчання мови. Так, розмежування у лінгвістиці двох рівнів— мовного і мовленнєвого -— поставило завдання перед методикою навчання, зокрема у початкових класах, визначити правильне відношення між мовними знаннями і мовленнєвими уміннями, що формуються на основі теоретичних знань. Важливе значення для методики навчання мови має врахування положення про два види мовлення — усне й писемне, про усне мовлення як першооснову писемного.

Визначення в мовознавчій науці поняття про текст як зв'язне висловлювання, що має ідейно-смислову заверше­ність і композиційну структуру, дозволило використати міні­мальний текст як одиницю навчання уже в початковій школі.

У процесі навчання української мови як другої текст разом з тим є зразком для наслідування при формувань умінь монологічного мовлення.

Поняття про текст, його структуру, тему й основну дум­ку, типи текстів — знання, що одержують учні початкова класів, — забезпечують принципово новий підхід до пробле­ми розвитку зв'язного мовлення молодших школярів.

Функціональний підхід до мови дозволив уже в почат­кових класах розглядати мовні одиниці (фонетичні, лексичні граматичні) у їх взаємозв'язку на основі функціонування у мовленні. Це особливо важливо для методики навчання української мови як другої.

Важливі зміни спостерігаються і в методиці орфографії.

Визнання того, що українська орфографія є переважне фонетичною (а не морфологічною, як це трактувалося рані­ше), дало можливість по-новому підійти до вивчення деяких орфографічних правил, поклавши в основу спостереження над вимовою. Аналіз лінгвістичної природи таких написань, як буквосполучення ьо та йо, засвідчив їх фонетичну приро­ду і зумовив вивчення не за формальним поділом слова на склади, який тривалий час побутував у методиках, а на осно­ві звукового аналізу слова. Це ж стосується і формулювання правила про вживання апострофа, яке орієнтувало учнів на "роздільну" вимову, хоч насправді цей знак вживається на по­значення звука [й] після твердих приголосних перед [а], [у], [е] [і], які позначаються буквами я, ю, є, і (п'ять, б'ю, в'є, з’їзд).

Це мало значення не тільки для вивчення української мови як рідної, але й для методики української мови, що вивчається у школах з російською мовою викладання.

Запишіть. Зверніть увагу

Методика навчання української мови як другої, крім врахування особливостей самої мови, має брати до уваги ще й результати порівняльного аналізу двох мовних систем — рідної (у даному разі російської) й української.

По-перше, результати порівняльного аналізу дають можливість визначити зміст навчального матеріалу з української мови, відповідно репрезентувати його в програмах і підручниках.

По-друге, вони мають вирішальне значення при розробці та виборі методів і прийомів навчання, а також організації навчального процесу.

Ознайомтесь.

Так, під час вивчення теми "Ненаголошені голосні" — однієї з найскладніших у початкових класах — береться до уваги, що правило позначення ненаголошених у російській мові має ширше застосування, ніж в українській (перевіряється написання букв о, а, е, и). Оскільки позначення звуків буквами а, о в українській мові відповідає фонетичному принципу, а не морфологічному, як у російській, то важливе значення тут матиме не застосування правила перевірки, а сформованість літературної вимови. Отже, написання букв о, а має відбуватися з опорою на вимову, а значить у програмі й підручнику повинно бути передбачено її формування,

Правила про буквене позначення ненаголошених [е], [и] в російській і українській мовах збігаються за змістом. Отже, спосіб дії за правилом, сформований на уроках російської може бути перенесений і застосований на українському мовному матеріалі. Враховуючи це, методика має запропонувати відповідні прийоми такої роботи.

На підставі порівняльного аналізу лексики російської й української мов, проведеного попередніми дослідниками (С.М. Канюка, Л. О. Кутенко), можна зробити висновок, що лексичний склад обох мов має багато спільного. Це значно полегшує навчальний процес, з перших уроків забезпечує розуміння, хоч і неповне, української мови, Порівняльний аналіз двох мовних систем, проведений мовознавцями і методистами, дозволяє зробити висновок, що більшість навчального матеріалу повністю збігається в обох мовах.

Розбіжності спостерігаються у загальній кількості приголосних звуків, наявності в українській мові звуків, не властивих російській мові, вимові деяких звуків та класифікації приголосних за твердістю-м'якістю і, в окремих випад­ках, глухістю-дзвінкістю.

Повністю збігаються в обох мовах лексичні поняття: синоніми й антоніми, багатозначність, переносне значення слів.

В обох мовах слова мають однакову морфологічну структуру: основу і закінчення, корінь, префікс, суфікс, хоч у цих структурних елементах наявні й розбіжності.

Повністю збігаються в обох мовах граматичні поняття про частини мови та категорії роду, числа, особи, часу, за певних розбіжностей, наприклад, у приналежності деяких іменників до роду (боль - біль, степь - степ) та числа (листья - листя, дверь - двері).

За спільної граматичної основи наявні розбіжності у ряді відмінкових закінчень іменників та прикметників й особових дієслів.

Спільними для обох мов є синтаксичні поняття: речення, головні члени, однорідні члени речення, та синтаксична будова речень.

Певні розбіжності при цьому наявні у способах керу­вання в деяких словосполученнях: благодарить (кого?) отца, мать — дякувати (кому?) татові, мамі; ходить (по чем?) по улицам — ходити (чим?) вулицями і т. п.

Термінологічна лексика у більшості випадків збігається.

Аналіз орфографічних правил російської й української мов у межах початкової школи дозволив зробити висновок, що більшість з них збігається частково за своїм змістом (72,6%), незначну кількість становлять правила, зміст яких збігається повністю (правило вживання великої букви, написання префіксів і прийменників, частки не з дієсловами) або є специфічними (чергування голосних [о], [е] з [і], приголосних [г], [к], [х] із [з'], [ц'], [с]).

Запишіть.

Зважаючи на дані, одержані в результаті порівняльного аналізу двох мовних систем— російської та української —надзвичайно актуальною в методиці навчання української мови у школах з російською мовою викладання постає проблема врахування спільного та відмінностей на всіх мовних рівнях.

Беручи до уваги той факт, що в обох мовах, які вивчаються паралельно, більшість матеріалу повністю збігається за своїм змістом, можна стверджувати, що знання з російської мови в багатьох випадках є базовими і повинні бути перенесеними в українську мову і застосованими в нових умовах.

Прочитайте.

Методика має запропонувати ефективні прийоми такого використання. Крім того, навчаючи української мови у школах зазначеного типу, треба особливу увагу звертати на факти, які не збігаються в обох мовах повністю (є протилежними) чи частково збігаються. Адже засвоєння такого матеріалу супроводжується значними труднощами. Методика і в цьому разі має запропонувати такі методи і прийоми навчання, які сприятимуть усвідомленню суті розбіжностей і будуть спрямовані на корекцію знань.