Композиція художнього твору

КОМПОЗИЦІЯ(від лат. componere — скла-

дати, поєднувати) — побудова літературного

твору, співвідношення всіх його компонентів,

що створює цілісну картину і сприяє виявленню

головної ідеї. Розрізняють зовнішні елементи

композиції — поділ твору на частини і внутріш-

ні — групування і розстановку персонажів. Іно-

ді в значенні композиції вживається термін ар-

хітектоніка.

СЮЖЕТ(від фр. sujet — предмет) — система

подій в художньому творі, в ході яких розкри-

ваються характери персонажів і головна ідея.

Оскільки події подаються у розвитку, в основі

сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають

різноманітні: соціальні, любовні, психологічні,

виробничі тощо. У художньому творі, як прави-

ло, є різні види конфліктів. Класичний сюжет

має такі елементи: експозиція — вихідні відо-

мості про героїв, які вмотивовують їхню пове-

дінку в умовах конфлікту; зав’язка — подія, що

кладе початок конфлікту; кульмінація — найви-

щий момент у розвитку дії; розв’язка — подія,

що розв’язує конфлікт; епілог — повідомлення

про події після розв’язки. Великий епічний твір

звичайно має кілька сюжетних ліній. У лірич-

них творах основу сюжету становить розвиток

думки або почуття за схемою градації. Кульмі-

нацією в таких творах є кінець вірша, де робить-

ся висновок.

ЕКСПОЗИЦІЯ(від лат. expositіo — пояс-

нення) — один з елементів сюжету твору, пер-

вісні відомості про героїв, які мотивують їхню

поведінку при виникненні конфлікту. У новелі

М. Коцюбинського «Коні не винні» — це змалю-

вання обстановки в родині пана-ліберала Мали-

ни напередодні cелянського бунту.

ЗАВ’ЯЗКА— елемент сюжету, наступний

після експозиції,— подія, що кладе початок

конфлікту. У новелі М. Коцюбинського «Коні не

винні» — це поява в маєтку поміщика Малини

селян, які вимагають віддати їм землю.

КУЛЬМІНАЦІЯ(від лат. culmen — верши-

на) — елемент сюжету, найвищий момент у роз-

витку дії. Після кульмінації настає розв’язка.

У новелі М. Коцюбинського «Коні не винні» —

це кінець вагань пана-ліберала Малини щодо

застосування

війська, яке прибуло для приду-

шення селянського виступу. У великих багато-

сюжетних творах буває кілька кульмінацій.

РОЗВ’ЯЗКА— елемент сюжету, подія, яка

розв’язує конфлікт.

ПРОЛОГ(від гр. pro — перед і logos — сло-

во — переднє слово) — вступна частина в струк-

турі твору, в якій автор знайомить читача з поді-

ями, покладеними в основу сюжету, чи зі своїми

роздумами щодо них. Інколи письменник на-

зиває вступну частину прологом (наприклад,

І. Франко в поемі «Мойсей»), але частіше вона не

має назви (поема Т. Шевченка «Іван Підкова»).

У поемі Т. Шевченка «Гайдамаки» є два про-

логи: один ліричний, без назви, другий — істо-

ричний, під заголовком «Інтродукція» (від лат.

introductio — вступ).

В античній драматургії прологом називав-

ся початок трагедії до появи хору. У пролозі ав-

тор звертався до глядачів і пояснював міфи, що

складали підґрунтя сюжету. Таку саму функцію

виконував пролог і в середньовічних драмах-

містеріях.

ЕПІЛОГ(від гр. epilogos, epi — після,

logos — слово) — один з елементів сюжету, за-

ключна частина твору, де розповідається про по-

дії, що відбулися після розв’язки. Як правило,

автор подає її під відповідною назвою.

ФАБУЛА(від лат. fabula — байка, опо-

відь) — термін, який не має однозначного тлу-

мачення і часто вживається як синонім слова

сюжет. Деякі літературознавці розрізняють ці

поняття, вважаючи фабулою систему подій у їх

причинно-часовій послідовності, а сюжетом —

виклад цих подій у творі.

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП— форма авторської

мови, позасюжетний елемент композиції, коли

автор відступає від сюжетної оповіді і вислов-

лює свої думки, почуття, настрої, пов’язані із

зображуваним у творі. Ліричні відступи, робля-

чи оповідь інтимною, довірливою, щирою, під-

силюють емоційний вплив на читача. Особливо

часто зустрічаються в ліро-епічних творах. У по-

емі «Гайдамаки» Т. Шевченко

часто звертаєтьсядо читачів, розповідає про своє життя.

Вибачайте, люди добрі,

Що козацьку славу

Так навмання розказую,

Без книжної справи.

Так дід колись розказував —

Нехай здоров буде!

 

ТРОПИ

ЕПІТЕТ(від гр. epіtheton — додаток) —

художнє означення певних особливостей зображуваного

предмета. У ролі епітета виступа-

ють прикметники (зелений став), прислівники

(сплять щасливо),

іменники (Україна-мати),

дієприслівники (співають ідучи). Розрізняють

зорові епітети (сизий вечір), слухові (дзвінкий

голос), нюхові (духмяна трава), метафоричні

(залізний характер), постійні (в народній поезії:

Сира земля, темний

ліс, сірий вовктощо).

Епітет як художнє означення слід відрізня-

ти від логічного означення, котре відбиває основний,

загальнозначущий зміст предмета, тоді як

художнє означення — лише певну індивідуаль-

ну властивість

його з погляду

автора: біла крей-

да — срібна крейда; цегляна хата — весела хата.

ПОРІВНЯННЯ— вид тропу, уподібнення

одного предмета чи явища іншому, у якому на-

звано обидва порівнювальні елементи. «Ніч —

мов криниця без дна» (М. Рильський). Відомі

різні типи порівнянь.

1) Утворені з допомогою сполучників як, мов,

наче, неначе, ніби.

Заспіваю, заридаю,

Якмала дитина.

(Т. Шевченко)

2) Безсполучникові. «Наш народ — океан»

(П. Т ичина).

3) Утворені за допомогою іменника в орудному

відмінку.

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

(Т. Шевченко)

4) Заперечні.

Не тополювисокую

Вітер нагинає,

Дівчинонькаодинока

Долю зневажає.

(Т. Шевченко)

Останні характерні для народної поезії.

По той бік гора, по сей бік гора,

Поміж тими крутими горами

Сходила зоря.