Завдання 4. Символіка назви роману. Прочитаємо символічні, на думку літературознавців, сцени роману. Які кольори протиставлені? Що вони можуть символізувати?

КОНФЛІКТ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ ЯК СЮЖЕТНИЙ СТРИЖЕНЬ РОМАНУ.

ВНУТРІШНЯ ДРАМА ГЕРОЯ ЯК НАСЛІДОК ЦЬОГО КОНФЛІКТУ.

ПСИХОЛОГІЗМ ТВОРЧОСТІ СТЕНДАЛЯ

Треба визнати, моя люба, що кохання —

Це не більш, ніж випадковість, але така

Випадковість можлива лише для високих душ.

Стендаль

Завдання 1. Поточний тест

1. Укажіть, де починається дія роману «Червоне і чорне»:

а) в Лондоні; б) в Парижі; в) в Безансоні; г) В Вер’єрі.

2. «Пробити дорогу» для Головного героя означало:

А) вибитись в люди; б) досягти успіху в кар’єрі; в) розбагатіти; г) вирватись з Вер’єра.

3. Як звали найкращого друга Ж. Сореля:

А) дядько Сорель; б) пан де Реналь; в) абат Пірар; г) Фуке.

4. Жульєн Сорель навчався у:

А) університеті Сорбонна; б) семінарії; в) військовій щколі; г0 юридичній академії.

5. Яке прізвисько придумали семінаристи Жульєну:

А) святий Августин; б) Мартін Лютер; в) єпископ; г) абат.

6. Рекомендацію маркізу де Ла-Молю щодо Жульєна дав:

А) пан де Реналь; б) абат Пірар; в) абат Шелан; г) єпископ.

7. Матильда вбирається у чорне 30 квітня, бо:

а) святкує кінець весни; б) їй подобається чорний колір;

в) носить траур по загиблому в цей день Боніфасу де Ла-Молю;

г) раз на місяць вона одягається в чорне.

8. Матильда вважає своїм володарем:

а) Жульєна; б) батька; в) нікого не вважає, бо дуже незалежна; г) короля.

9. Де Ла-Моль дарує Жульєнові титул:

а) єпископа; б) шевальє; в) графа; г) радника.

10. У своєму листі до Матильди Жульєн говорить, що вона створена для життя:

а) серед золотої молоді; б) серед героїв середньовіччя; в) серед військових; г) у монастирі.

11. Листа, якого отримав де Ла-Моль, пані де Реналь написала:

а) сама, з ревнощів; б) під впливом духівника;

в) під диктовку чоловіка; г) під тиском ворогів де Ла-Моля.

12. Жульєн побажав, щоб його поховали:

А) у сімейному склепі де Ла-Молів; б) на міському кладовищі;

в) у гроті на горі над Вер’єром; г) розвіяли прах у морі.

                       

 

Завдання 2. Прочитаємо фрагмент есе А. Моруа «Стендаль. «Червоне і чорне» й встановимо, що означає термін «театр маріонеток Стендаля» й як за такою класифікацією поділяються герої роману «Червоне і чорне». На місці пропусків вставте потрібні імена героїв роману.

уже мальчиком он делит все человечество на две части.

С одной стороны, те, которых Анри именует "негодяями". К числу негодяев принадлежат его отец, аббат Райан и все лицемеры, святоши, роялисты (потому что отец его роялист), классицисты (потому что отец его любит писателей-классицистов); с другой стороны - люди возвышенные: тетя Элизабет, старый Ганьон, сам Анри Бейль. Люди возвышенные наделены всеми теми качествами, какие не встретишь у негодяев: они романтичны, всегда в кого-то влюблены и, будучи влюбленными, при этом весьма циничны; они бескорыстны; они преклоняются перед разумом, подобно людям XVIII века, но в то же время остаются романтиками и до безумия любят поэзию… Для Стендаля испанский дух -

это чувство чести, мужество, доблесть.

Эти свои идеи Стендаль постарается выразить с помощью некоторого числа персонажей. Вам знакомы бродячие актеры, которые, переходя из селения вселение, показывали своих марионеток, у них всегда был с собой сундучок, откуда появлялись на сцену король, королева, черт, крестьянин... Стендаль походит на этих бродячих комедиантов. Когда он приступает к сюжету новой книги, у него всегда наготове сундучок с марионетками. Что же это за марионетки?

Прежде всего это человек, которым хотел бы быть сам Стендаль. Он молод и, как правило, красив, достоин любви, но робок, потому что сам тоже способен к любви и вследствие этого теряется в присутствии любимого существа.

"Чем более настойчиво, - говорит Стендаль, - мы представляем себе величие и красоту существа, которое мы любим, тем большую робость мы испытываем".

Однако, полюбив, герой, благодаря своему мужеству и сильной воле, способен преодолеть любые препятствия. Стендалю нравилось помещать такого героя в самые различные положения. В "Красном и черном" он превращает его __________________________. Таким образом, все романы Стендаля - некая игра воображения, и в роли их главного героя неизменно выступает сам Стендаль, разумеется идеализированный.

Вторая марионетка - это женщина, которую Стендаль мечтает полюбить.

Женщина, которую он мечтает полюбить, - идеальная женщина, какую не встретишь в жизни: она необыкновенно хороша собой, необыкновенно чиста и все же становится его возлюбленной. "Только благородные души, - говорит Стендаль, - заслуживают любви". В "Красном и черном" роль такой женщины играет госпожа __________________________. Третий персонаж - это женщина, которой мог бы быть сам Стендаль, если бы он родился женщиной. В "Красном и черном" подобная роль принадлежит______________________, то есть женщине, которая, как и сам автор, наделена энергией людей Возрождения. Это натура сильная в отличие от тех женщин, каких любит Стендаль: они существа слабые, готовые покориться.

Четвертая марионетка - это персонаж, который можно было бы назвать"Deus ex machina" [буквально: "бог из машины" (лат.); в переносном смысле - лицо, содействующее неожиданной развязке]. Стендаль всегда любил вводить в свои романы могущественного и благодетельного человека, своего рода мага-волшебника, который одним взмахом палочки мог бы превратить самого Стендаля в человека богатого, уважаемого и способного удовлетворить все свои желания. В романе "Красное и черное" эта роль отведена ____________________________, вельможе, который делает Жюльена своим секретарем и предоставляет ему возможность сделать быструю карьеру, о какой тот мечтает. Неизменно этому доброму и могущественному, чуть насмешливому персонажу, который за иронией скрывает свою душевную доброту, противостоит негодяй, первейший негодяй, можно сказать глава негодяев: он враждебен герою и мешает ему осуществить его мечты.

Таким образом, схема романов Стендаля относительно проста. Это не мешает им быть подлинными шедеврами, хотя их остов почти неизменен. Это всегда история молодого человека, который приобретает жизненный опыт и ощущает трагический разрыв между волшебным миром детства и миром реальной действительности. Стендаль сталкивает своего юного и великодушного героя с двумя женщинами, принадлежащими к противоположным типам, и душа юноши разрывается между ними; у героя всегда находится могущественный покровитель, и ему постоянно вредит враг, отпетый негодяй. Такова неизменная схема романов Стендаля.

Отже, система образів роману наступна (доповніть схему):

                 
   
 
   
   
 
 
 
   

 


Завдання 3. Ще однією класифікацією Стендаля є поділ героїв на два полярні типи особистості. Які саме? У чому полягає антитеза? Назвіть риси, притаманні обом типам. Розподіліть героїв роману за цією типологією.

   
 

Завдання 4. Символіка назви роману. Прочитаємо символічні, на думку літературознавців, сцени роману. Які кольори протиставлені? Що вони можуть символізувати?

Фрагмент 1.

… Ось який був цей вісімнадцятилітній юнак, такий кволий на вигляд, що йому можна було дати не більше сімнадцяти років, який тепер входив з маленьким клуночком під пахвою у розкішну вер'єрську церкву.

Вона була темна й порожня. 3 нагоди свята всі вікна були запнуті червоною тканиною, і сонячне проміння, проходячи крізь неї, створювало разючий світловий ефект, величний і суворий. Жюльєна пройняв трепет. Він був сам у церкві. Він опустився на лаву, яка здалась йому найкращою; на ній був герб пана де Реналя.

На лаві Жюльєн помітив клаптик друкованого паперу, немов навмисно покладений тут, щоб його прочитали. Він глянув на нього й прочитав:

«Подробиці страти і останні хвилини життя Луї Жерделя, страченого в Безансоні...»

Папірець був розірваний. На звороті можна було прочитати перші два слова рядка: «Перший крок».

«Хто міг покласти сюди цей папірець? — спитав себе Жюльєн.— Бідолаха,— додав він, зітхнувши,— його прізвище закінчується так, як і моє...» — I він зібгав папірець.

Коли Жюльєн виходив, йому здалося, що біля кропильниці кров: це була розлита свячена вода, але від червоних завіс на вікнах вона здавалась кров’ю.

Зрештою Жюльєнові стало соромно за свій таємний страх.

«Невже я такий боягуз? — сказав він сам до себе.— До зброї!»

Цей заклик, що так часто повторювався в розповідях старого лікаря про битви, здавався Жюльєнові героїчним. Він встав і швидко попрямував до будинку пана де Реналя. (розділ 5 «Переговори», ч. 1)

 

Фрагмент 2

Жюльєн з деяким зусиллям підвів очі; серце його билося так, що голос тремтів, коли він вимовив, що йому треба бачити пана Пірара, ректора семінарії. Не відповівши ні слова, чоловік у чорному зробив йому знак іти за ним. Вони зійшли на другий поверх широкими сходами з дерев'яними поручнями; криві східці похилились у бік, протилежний од стіни, і здавалося, ось-ось заваляться зовсім. Маленькі двері, над якими був прибитий великий надмогильний дерев'яний хрест, пофарбований чорною фарбою, насилу відчинились, і воротар завів його до низької темної кімнати з побіленими вапном стінами, на яких висіли дві великі, почорнілі від часу картини. Тут Жюльєна залишили самого. Він стояв, страшенно пригнічений, серце його шалено билось, він заплакав би, але не смів. Мертва тиша панувала в домі. (розділ 25 «Семінарія», перша частина).

 

Фрагмент 3.

Коли Жюльєн зайшов до їдальні й побачив мадемуазель де Ла-Моль в глибокому траурі, він забув про своє незадоволення. Це здалося йому тим більш дивним, Що ніхто з членів сім'ї, крім неї, не був у чорному. (розділ 10 «Королева Маргарита», ч. друга).

 

 

Фрагмент 4

Жюльєн увійшов у нову вер'єрську церкву. Всі високі вікна будівлі були запнуті червоними завісами. Жюльєн опинився на кілька кроків позаду крісла пані де Реналь. Вона, здавалось, ревно молилася. Коли він побачив цю жінку, яка так кохала його, рука в нього затремтіла, і він спочатку не мав сили здійснити свій намір. «Не можу,— казав він сам собі,— це понад мої сили».

В цю мить молодий причетник, що прислуговував священикові, видзвонив до виносу святих дарів. Пані де Реналь похилила голову, яка на хвилину майже сховалась за згортками шалі. Тепер Жюльєн не відчував так виразно, що це вона. Він вистрілив з пістолета і промахнувся; вистрілив удруге — вона впала. (розділ 35 «Гроза», друга частина)