Склад і структура семантичних і тематичних полів

 

 

Вираження   Зміст Одна лексема Різні лексеми, пов’язані одна з одною в плані вираження Різні лексеми, не пов’язані одна з одною в плані вираження
Один смисл Однозначне слово: хуртовина Лексичні варіанти: вовчиха - вовчиця Абсолютні синоніми: алігатор-крокодил
Сигніфікативно орієнтовані групи Полісемія: золото: ЛСВ «цінний благородний метал»; ЛСВ «вироби із золота» ЛСВ «щось надзвичайно цінне, хтось дуже цінний»: плавити золото; обідати на золоті; дівчина - золото Семантичне поле Поезія: говорити, ідея, щирий… Різні групи всередині семантичного поля:
1. Паронімія: адресат-адресантка 2. Морфосемантичні і семантико-словотвірні групи, об’єднані яким- небудь кореневим або афіксальним елементом, зокрема: а) спільнокореневі антоніми: друг-недруг; б) спільнокореневі синоніми: синій- синенький… 1. Різнокоренева антонімія: день-ніч 2. Ідеографічна синонімія: худий- охлялий; бігти- мчати 3. Лексико- семантичні групи, класи з такими типовими відношеннями, як: а) «рід-вид»: родичі: батько,   мати, син, сестра…   б) градуальність: юний-молодий; літній-старий…
         

 


СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

Номінативно орієнтовані групи – Т е м а т и ч н е п о л е Бібліотека: сільська, читати, каталог… Основна група всередині тематичного поля – „ціле-частина”: Голова: вуха, очі, вії
Групи одиниць, не пов’язаних за смислом – 1. Повні омоніми: клуб „організація” – клуб „тварина” – клуб „частина тіла” 2. Омоформи: три (дієсл.) – три (числ.) 3. Омографи, омофони: мука-мука; кленок-клинок –

 

Для побудови семантичних полів прикметників суттєвими постають антонімічні зв’язки з послідовним розмежуванням контрарної і комплементарної, векторної тощо, врахування гіперонімічних відношень та ін. Семантичні поля, їх виділення ґрунтується на структурі лексичного ядра. Для встановлення лексичного ядра необхідно певною мірою абстрагуватися від семантичних чинників. Тому семантичними критеріями, очевидно, можуть бути визнані: 1) формальна неускладненість і простота;

2) семантична неускладненість і простота; 3) непохідність; 4) адекватність лексичного значення й елементарного компонента смислу. Застосування цих критеріїв дозволяє, наприклад, легко визначити ядро українського ад’єктивного лексикону, до якого належать непохідні прикметники, що

вступають в узуальні симетричні антонімічні протиставлення і що є домінантами в синонімічних рядах: гарний – поганий, високий – низький.

ІХ.3.4. Склад і структура глибинного рівня українського ад’єктивного лексикону. Ад’єктоніми є переважно сигніфікативно орієнтованими, що умотивовує необхідність розмежування контрарних і комплементарних основ (контрарні прикметники (контративи) утворюють градуальну опозицію, що передбачає наявність проміжного компонента: молодий – (нестарий, немолодий) – старий). Комплементарна антонімічна пара (комплементативи) не допускає наявності проміжного компонента: здоровий – хворий. Наступне розгортання семантичних полів значною мірою ґрунтується на прагматичній настанові.

Контративи.З-поміж прикметників вирізняється група номінативно орієнтованих ад’єктивів, до яких належать прикметники зі

значенням кольору і релятивні ад’єктиви. Останні можуть виражати три різновиди відношень: а) просторові (лівий – правий); б) часові (майбутній

– минулий); в) логічні (головний – другорядний).

До ядра релятивних прикметників належать прикметники, лексична семантика яких корелятивна граматичній: 1) займенникові прикметники типу інший, кожний, будь-який; 2) комплементарні пари: перший –

останній; 3) прикметники типу свій, власний – чужий.

Кількість контрарних антонімів незначна й охоплює 76 пар.

 

 


А.П.ЗАГНІТКО

 

Базовим простором ядра ад’єктивного лексикону є сигніфікативна орієнтація, для якої значущими постають контрарність / комплементарність, наявність сем типу „значний” / „незначний”, „мати” /

„не мати”, тому класифікація прикметників-контративів можлива тільки на основі встановлення семантичних класів ядерних контративів (див. Схема 14). Контративи на позначення властивостей „фізичного світу” (див. Схема 14) членуються на зорові і незорові, а перші, у свою чергу,

поділяються на власне-зорові (позначають властивості, що є емпірично очевидними і що не вимагають концептуалізації: високий – низький) і прикметники із так званим зоровим підґрунтям (вони можуть бути сприйняті зором безпосередньо, але не можуть бути ідентифіковані без належного концептуального опрацювання: щільний – рідкий). Група власне-зорових контративів містить одну пару антонімів на позначення

кольору з маркувальною ознакою, „якому притаманне значне / незначне освітлення або інтенсивність забарвлення” [Горелов, Седов 1997:186] (яскравий – блідий), а усі інші є параметричними прикметниками. Ядро останніх складають дві підгрупи: 1) контративи зі значенням сукупного розміру, тобто розміру предмета загалом: великий – малий, крупний – дрібний; 2) контративи на позначення розміру в довжину, ширину або висоту: високий – низький, довгий – короткий, широкий – вузький.

Периферію параметричних прикметників утворюють контративи, значення яких складається з неелементарних, розкладних ідентифікаторів (розмір у розрізі): глибокий – мілкий, товстий – тонкий.

 

 

 


СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

Група контративних прикметників на позначення емпірійних незорових ознак охоплює в межах ядра лексикону шість антонімічних пар:

1) з властивістю високої / невисокої температури: гарячий, теплий – холодний; 2) з властивістю значної / незначної твердості / м’якості: твердий, жорсткий – м’який; 3) з властивістю значної / незначної в’язкості, плинності (густини): рідкий – густий; 4) з властивістю значного / незначного звучання, голосу: голосний – тихий; 5) з властивістю високих /

невисоких смакових якостей; приємний / неприємний на смак: солодкий –

гіркий; 6) з властивістю значної / незначної ваги: важкий – легкий.

Менш репрезентативними постають контративи на позначення властивостей соціального світу. З-поміж них до ядра ад’єктивного лексикону належать прикметники з архісемами: 1) „віку”: старий – молодий, юний („одиниця виміру” – роки); 2) „новизни”: старий – новий, свіжий;

3) „повноти, ваги”: товстий – худий (кілограми); 4) „розуму, кмітливості”: мудрий – дурний (відповідну „одиницю виміру розуму” назвати і визначити складно; у системі освіти певним цифровим корелятом здібностей і знань постає певна оцінка; у психодіагностиці – коефіцієнт інтелектуальності);

5) „майна, багатства”: багатий – бідний (одиниця виміру – гроші й інші цінності); 6) „вартості”: дорогий – дешевий (одиниця виміру – гроші).

Ємність множинності прагматично орієнтованих контративів є незначною

й охоплює оцінки властивостей, що внутрішньо не притаманні об’єкту:

1) „значна / незначна сила, енергія”: сильний, міцний – слабкий; 2) „значна / незначна складність”: складний – простий; 3) „що вимагає значної / незначної праці”: важкий – легкий; 4) „висока / невисока якість”: гарний, прекрасний, кращий – поганий, гидкий, бридкий; 5) „висока / невисока естетична якість”: красивий, привабливий – гидкий (контрарна частина ад’єктивного

прагматикону ґрунтується на категоріях „енергія”, „праця”, „ступінь складності”, „якість”, „краса”, оскільки такі властивості-оцінки сприймаються як внутрішньо притаманні об’єкту поза його відношенням до суб’єкта).

Комплементативи.Комплементарна частина ад’єктивного прагматикону орієнтована на оцінки, що передбачають врахування відношень характеризованого об’єкта до чого-небудь іншого, ніж сам цей об’єкт. Це мотивується тим, що комплементарні прикметники позначають

емпірійні (раціональні) ознаки (див. Схему 15).

Комплементативи на позначення властивостей фізичного світу поділяються на: 1) прикметники на позначення раціональних часових параметрів (швидкий – повільний, довгий – короткий) і власне-раціональних пізнань типу міцний, тривкий – крихкий, ламкий; 2) прикметники з раціональною оцінкою типу ввічливий – брутальний. Емпірійні

комплементативи залежно від каналу інформації поділяються на зорові і незорові. Перші з них охоплюють: 1) релятиви на позначення просторових відношень: увігнутий – плоский; кривий – прямий; 2) ад’єктиви на позначення властивостей-відношень – відношень не до абстрактного орієнтиру, а до конкретного об’єкта: а) „хмарність / безхмарність”: похмурий – ясний;

 


А.П.ЗАГНІТКО

 

б) „заповнений / незаповнений”: повний – порожній; в) „якому властива / невластива різноманітність кольорів і відтінків”: різнобарвний – однотонний; г) „такий, що крізь нього видно”: прозорий – мутний, каламутний; ґ) „без бруду / з брудом”: чистий – брудний.

 

 

 

 

Незорові комплементативи охоплюють антонімічні парадигми зі значенням: 1) „дрібної нерівності / без дрібної нерівності”: шорсткий –

 

 


СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

 

гладенький; 2) „містить / не містить вологи”: мокрий, вологий – сухий; 3) „із сіллю / без солі”: солоний – прісний.

Комплементативи на позначення раціональних властивостей фізичного світу охоплюють елятиви на позначення часових відношень (пізній – ранній) і сигніфікативні прикметники зі значенням: 1) „якому властива / не властива постійність”: постійний – тимчасовий;

2) „наявності / відсутності вільного місця”: просторий – тісний;

3) „стійкий / нестійкий до зовнішнього впливу”: тривкий – крихкий.

Комплементативи на позначення соціального світу охоплюють дві групи: а) комплементативи на позначення людських властивостей; б) комплементативи на позначення властивостей людини й інших феноменів. До перших належать прикметники зі значенням „інгерентності / неінгерентності”, що властиве людині за її внутрішнім станом (бадьорий), й

ознака, що ґрунтується на імплікації відношення людини до певного об’єкта, який не становить людської сутності: босий (об’єкт – взуття) та ін. Підгрупа інгерентних комплементативів охоплює опозиції: 1) „якому властива / не властива бадьорість, життєрадісність, свіжість”: бадьорий – стомлений;

2) „якому властиве / не властиве здоров’я”: здоровий – хворий; 3) „який має / не має ознаки життя”: живий – мертвий; 4) „який задовольнив / не задовольнив власний апетит; не відчуває голоду”: голодний – ситий.

Підгрупа неінгерентних комплементативів охоплює неунівербальні ад’єктиви типу босий, голий, піший, нагий (заст.).

З-поміж комплементативів на позначення соціальних властивостей людини і світу також слід розрізняти групи прикметників на позначення інгерентних і неінгерентних властивостей. Перші з них охоплюють підгрупи зі значенням: 1) „якому властива / не властива акуратність”:

акуратний, охайний – неохайний; 2) „якому властива / не властива врівноваженість (спокій)”: спокійний – буйний; 3) „який дотримується / не дотримується усталених правил і норм поведінки в суспільстві”: делікатний – грубий; 4) „з веселим настроєм / без веселого настрою”: веселий – сумний; 5) „з гордістю, почуттям власної гідності / без гордості, почуття власної гідності”: гордий – сором’язливий; 6) „якому притаманна / не притаманна увага, зосередженість”: уважний – неуважний та ін.

Неінгерентні властивості (властивості-відношення) охоплюють: а) „який проживає / не проживає в одному місці”: осілий – кочовий; б) „що відбувається / не відбувається в присутності особи”: очний – заочний; в) „спрямований / не спрямований з двох боків”: взаємний – однобічний.

Своєрідність комплементарної частини прагматикону полягає в тому, що її складники здебільшого позначають оцінки, пов’язані з відношеннями

характеризованого об’єкта до чого-небудь. Значення нерелятивних комплементативів прагматичного типу можна кваліфікувати як характеристику раціональних, ментальних відношень об’єкта до чого- небудь. Часткові різновиди прагматичних значень комплементативів зумовлюються специфікою того, що до чого відноситься, і характером

 


А.П.ЗАГНІТКО

 

уміщеної в такому відношенні оцінки. В межах прагматично орієнтованих прикметників-комплементативів наявні узуальні антонімічні пари (конкретний – абстрактний, загальний – частковий) й універсальні антоніми: можливий, імовірний, готовий, знайомий, відомий, зручний, цілий. Ці прикметники позначають різноманітні конкретизації тих базових оцінок, які виражаються узуальними антонімічними протиставленнями ад’єктивів: 1) відношення об’єкта до дійсності: об’єктивний – суб’єктивний, реальний – ідеальний („існуючий / неіснуючий в дійсності”) і под.; 2) відношення об’єкта до об’єкта: основний – другорядний („значущий / незначущий у ряду інших), загальний – частковий („подібний

/ не подібний до інших”) та ін.; 3) відношення суб’єкта до об’єкта: необхідний – зайвий („потрібний / непотрібний об’єкт суб’єкту”), очевидний – прихований („доступний / недоступний об’єкт для

сприйняття”); 4) суб’єкт у відношенні до своєї дійсності, тобто до чинної діяльності можливої дійсності: активний – пасивний („якому притаманна / не притаманна активність”) і под. (див. Схему 14).