Особистісно-орієнтоване виховання
В останні роки особистісно-орієнтоване виховання стрімко завойовує освітній простір України. Більшість педагогічних колективів країни наполегливо освоюють теоретичні основи і практичне використання цієї технології у навчально-виховному процесі.
Особистісно-орієнтоване виховання – новий тип виховання, що розвивається в постіндустріальному суспільстві, сутність якого полягає в подоланні суперечності між вихованням «для всіх» і вихованням «для кожного» на основі повороту до особистості, її індивідуальної свідомості, життєвого досвіду, індивідуального творчого потенціалу. Особистісно-орієнтоване виховання надає можливість вихованцеві краще функціонувати як особистість. За такого виховання вчитель формує неповторну своєрідність людини, що унікально поєднує одиничні особливі і загальні риси, які відрізняють її від інших індивідів і людських спільнот
Необхідно розрізняти особистісно-орієнтований підхід та індивідуальний підхід. Метою особистісно-орієнтованого підходу є розвиток індивідуальності учня, тоді як індивідуальний підвід – врахування особливостей особистості під час засвоєння соціального досвіду. Перший підхід пов'язаний із розвитком у дитині яскраво індивідуального, неповторного, а другий підхід пов'язаний із спрямованістю педагогічного процесу на формування соціально-типового, що також дуже важко здійснити без отримання і врахування інформації про індивідуальні особливості школярів. У цьому полягає принципова відмінність між двома підходами.
Основних причин посиленого інтересу до особистісного орієнтованого виховання є декілька:
1. Динамічний розвиток суспільства вимагає формування в людині не стільки соціально-типового, скільки яскраво індивідуального, що дає змогу дитині стати і залишатися самим собою у швидкоплинному соціумі.
2. Психологи і соціологи відзначають, що сьогоднішнім школярам притаманна прагматичність думок і дій, розкріпаченість і незалежність, а це в свою чергу детермінує запровадження нових підходів і методів взаємодії з учнями.
3. Сучасна школа гостро потребує гуманізації відносин дітей і дорослих, в демократизації її життєдіяльності. Звідси очевидна і необхідність побудови особистісно-орієнтованих систем навчання і виховання школярів.
Практичне використання особистісно-орієнтованих виховних технологій свідчить не про позбавлення педагогіки елементів мистецтва та інтуїції, не про засилля шаблонів, а, навпаки, про ширше, більш вільне педагогічне варіювання на основі знання внутрішніх психологічних розвитку особистості.
Такі виховні технології створюють максимальні можливості для життєвого самовизначення вихованців, що означає розкриття перед ними світу людських взаємин у всій їх складності й суперечливості, вирізнення тих моделей взаємодії людей, які можуть вести до успіху. Виховний вплив педагога мусить залучати дитину у виховну діяльність, точніше у самодіяльність, яка розгортається під дією впливів педагога. Призначення особистісно-орієнтованих технологій полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості дитини, її здоров’я та індивідуальні здібності, допомагати в становленні її суб’єктивності, соціальності, культурної ідентифікації, творчої самореалізації особистості.
В Україні особистісно-орієнтовані технології вперше досліджував І. Д. Бех. Він вважає, що за традиційної шкільної виховної практики не тільки в молодших, а й наступних класах до учнів ставляться в більшості випадків без справжнього інтересу і поваги, в результаті в них немає ніяких підстав для прийняття самих себе серйозно. Під час реалізації особистісно-орієнтованих технологій виховання взаємодія вихователя з вихованцями має будуватися з урахуванням їхніх позицій, бажань, а не вимушеності спілкування: «…Педагог транслює свою індивідуальність, реалізовуючи свою потребу і здібність бути особистістю і, в свою чергу, формуючи відповідну потребу і здібність у вихованця».