Вартість та ціна робочої сили: соціально-економічна сутність та параметри формування. Види реального існування ціни робочої сили
Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.
На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.
Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.
До чинників, що збільшують вартість робочої сили належать:
1)розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;
2)збільшення втрат на житло, транспортних витрат;
3)підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.
До складу вартості робочої сили входить:
1)безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);
2)натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;
3)витрати роботодавців на соціальне страхування
4)витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;
5)витрати на соціально-побутове обслуговування;
6)податки, які розглядаються як витрати на робочу силу.
Ціна робочої сили, по-перше, залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні. Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою і профспілками.
Витрати на робочу силу: сутність та склад елементів за міжнародними класифікаціями та вітчизняними нормами.
Згідно з міжнародними стандартами вивчення витрат на утримання робочої сили проводиться на основі спеціальних виборчих обстежень один раз на два роки. Для періоду спостереження вибирається календарний рік, з тим щоб урахувати всі витрати на робочу силу — регулярні та нерегулярні. Програма таких обстежень дає змогу пов’язати витрати на робочу силу з видом діяльності, галуззю або сектором економіки, рівнем рентабельності, фондоозброєності та іншими характеристиками підприємства.
Витрати підприємства на робочу силу — це суми винагород у грошовій та натуральній формах, що нараховані найманим працівникам за виконану роботу, і додаткові витрати організації на користь своїх працівників.
У складі витрат на робочу силу згідно з міжнародною стандартною класифікацією виокремлюють 10 груп:
1-4)перші чотири групи охоплюють витрати на оплату праці, що входять до складу фонду заробітної плати: оплату за відпрацьований час, оплату за невідпрацьований час, одноразові заохочувальні виплати, регулярні виплати в натуральній формі;
5)витрати підприємства на забезпечення працівників житлом;
6)вартість житла, переданого у власність працівникам; витрати на утримання відомчого житлового фонду; витрати на погашення позичок, що надані працівникам для покращення житлових умов;
7)витрати на соціальний захист працівників. У складі цієї групи можна виділити: обов’язкові відрахування в державні соціальні фонди; внески до недержавних пенсійних фондів;
8)витрати на професійне навчання
9)витрати на культурно-побутове обслуговування
10)податки, що пов’язані з використанням робочої сили