Організація заробітної плати
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плтата- це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Організація заробітної плати на підприємстві - це система її диференціації і регулювання за категоріями персоналу залежно від складності виконуваних робіт, а також індивідуальних і колективних результатів праці при забезпеченні гарантованого заробітку за виконання норми праці.
Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантова-ності виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Згідно із законом України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі:
· законодавчих та інших нормативних актів;
· генеральної угоди на державному рівні;
· галузевих, регіональних угод;
· колективних договорів;
· трудових договорів.
Оплата за працею передбачає порівняння праці різної якості. Диференціація заробітної плати працівників на підприємстві залежно від складності й умов праці здійснюється за допомогою тарифної системи.
Спосіб формування заробітної плати кожне підприємство вибирає самостійно - або на основі тарифної системи, або на основі безтарифної системи.
Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися разом із проведенням загальної соціально-економічноїполітики.
Ринкова кон’юнктура як регулятор заробітної плати.
Формування заробітної плати як ціни товару «послуги робочої сили», як і будь-якого товару, здійснюється на ринку, а конкретно — на ринку праці.
Ринок праці — це та складова ринкової економіки, де формується суспільна оцінка різних видів послуг робочої сили. Вона являє собою не що інше, як середньостатистичну заробітну плату в різних галузях, регіонах, за категоріями працівників, професійно-кваліфікаційними групами, залежно від віку, стажу, статі тощо. Отже, ринок праці, сказати б, «підсумовує» заробітну плату, що склалася, і статистично «усереднює» її, дотримуючись сформованих у суспільстві пропорцій стосовно розподілу необхідного продукту.
Вплив механізму взаємодії попиту і пропонування на рівень заробітної плати найнаочніше можна простежити на конкурентному ринку праці, для якого характерним є:
1)велика кількість підприємств, які конкурують між собою за найм робочої сили певної професійно-кваліфікаційної групи;
2)велика кількість працівників, які мають однакову кваліфікацію і незалежно один від одного пропонують конкретний вид послуг робочої сили;
3)брак диктату як з боку роботодавців, так і з боку найманих працівників за встановлення ринкової ставки заробітної плати.
Невідповідність попиту і пропонування на конкурентному ринку праці спричиняє підвищення або зниження ціни послуг робочої сили відносно їхньої вартості. Якщо заробітна плата як форма ціни послуг робочої сили на конкурентному ринку праці виявиться вищою за рівноважне значення, то виникне надлишок пропонування робочої сили, що буде спонукати роботодавця до зниження рівня оплати праці.
Система державного регулювання заробітної плати.
Оплата праці – це винагорода, що обчислюється, як правило, у грошах, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Оплата праці здійснюється у вигляді державного і договірного регулювання.
З метою захисту населення від зростання цін при кризовому стані національної економіки для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму держава регулює оплату праці адекватно умовам перехідного до ринкової економіки періоду. Держава здійснює регулювання оплати праці шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці у бюджетних організаціях та установах, максимальних розмірів посадових окладів керівникам державних підприємств. Це методи прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці – оподаткування доходів працівників, фонду споживання тощо.
Організація оплати праці здійснюється на підставі нормативно-правових актів, генеральної угоди, галузевих і регіональних угод, колективних договорів. Суб´єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об´єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки; працівники.
Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок господарської діяльності; державних установ і організацій - кошти відповідних бюджетів; частина доходів, отриманих унаслідок господарської діяльності; громадських організацій - з коштів, які формуються відповідно до статусу.