ФОРМИ ТА МЕХАНІЗМИ ДЕГРАДАЦІЇ БІОСФЕРИ. РОЛЬ ПРОМИСЛОВОГО ТА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ВИРОБНИЦТВ

Упродовж XX століття обсяги техногенних впливів на природне середовище різко зростали. Наприкінці століття світовий обсяг спалювання мінерального палива становив 6,5 млрд. т за рік, добування мінеральної сировини – 1,8 млрд. т, водозабір – 560 км³.

Паралельно зростав і обсяг відходів. Відвали золи складали 350 млн. т за рік, промислові і комунальні стоки – 500 км³. Переміщення гірської породи і ґрунту при добуванні корисних копалин досягло 4 тис. км³ за рік.

У наш час техногенні ґрунти вкривають уже близько 55% суші. У високо урбанізованих районах цей показник перевищує 90%.

Тільки починаючи з другої половини XX століття стали застосовувати різні засоби для зв’язування та знешкодження промислових, сільськогосподарських та побутових відходів. У країнах Європейського Союзу відходи поділяють на три категорії:

1) «зелені» – безпечні;

2) «жовті» – шкідливі, на їхнє складування потрібен спеціальний дозвіл;

3) «червоні» – дуже небезпечні, що знаходяться під суворим контролем.

Але далеко не всі сучасні промислові та сільськогосподарські технології передбачають знешкодження відходів, а якщо й передбачають, то найчастіше ефективність цього процесу низька.

Розрізняють такі види антропогенного забруднення навколишнього середовища:

1) хімічне, яке зводиться до надходження в навколишнє середовище різноманітних ксенобіотиків;

2) фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання;

3) термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої воДи з промислових підприємств і в першу чергу з ТЕЦ;

4) радіоактивне, яке пов’язане з надходженням в природне середовище штучних ізотопів;

5) засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходів;

6) біологічне, при якому в природних та антропогенних екосистемах з’являються невластиві їм організми. Особливим випадком такого виду забруднення є мікробіологічне, пов’язане з розвитком у навколишньому середовищі паразитичної мікрофлори;

У цілому, під забрудненням природного середовища розуміють будь-яке привнесення в нього не властивих йому живих чи неживих компонентів або структурних змін, які викликають порушення біогеохімічних циклів та потоку енергії в біосфері і в кінцевому результаті чинять несприятливу дію на живі організми та людину.

У загальному випадку джерела забруднення природного середовища можна класифікувати за походженням – штучні, антропогенні (питома вага – близько 90% загального обсягу) і природні; місцем походження – континентальні, морські й атмосферні; часовою ознакою – постійні, епізодичні, разові, випадкові; просторово-часовою ознакою – фіксовані і нефіксовані тощо.

У зв’язку з тим що забруднювачі не тільки завдають узагалі збитків природі, але й шкодять здоров’ю людини, для оцінки рівня забруднення середовища використовують особливу величину – гранично допустиму концентрацію (ГДК). ГДК – це максимальний рівень забруднення, яке людина витримує без загрози її здоров’ю. ГДК визначається для кожного забруднювача окремо

Забруднення атмосфери

Атмосферне забруднення спричинюють тверді частинки (попіл та пил) та різноманітні газоподібні речовини. У забруднення атмосфери найбільший внесок робить промисловість. Забруднення метаном, аміаком, пилом здійснює сільськогосподарське виробництво. Загальні обсяги промислових викидів у повітряний простір колосальні. Найбільш небезпечними забруднювачами атмосфери є кислотоутворюючі оксиди – азоту, сірки, а також вуглекислий газ, чадний газ, аміак, фтор, хлор та промисловий пил.

Сірчистий газ S0₂ утворюється як побічний продукт при металургійному виробництві та спалюванні кам’яного вугілля або нафти, що вміщують домішки сірки.

В утворенні оксидів азоту велику роль відіграють теплові електростанції. На їхню долю припадає більше 50% викидів цих оксидів.

До сумарних викидів вуглекислого газу чималий внесок робить автотранспорт – 47%. У сукупності антропогенні викиди вуглекислого газу привели до того, що за останні 100 років його кількість в атмосфері зросла на 20%, а за іншими оцінками – навіть на 30%. Так чи інакше, на початку XX століття вміст вуглекислого газу в атмосфері складав 0,03% за об’ємом, а зараз він становить 0,035%.

Почала зростати кількість у повітрі тропосферного озону (0₃). Його утворення пов’язане з роботою транспортних засобів, а також зі спалюванням нафтопродуктів та природного газу. На відміну від стратосферного озону, з якого формується озоновий екран планети, тропосферний озон відіграє негативну роль. Це сильний фотоокиснювач. Однак в Європі його концентрація в атмосфері щорічно збільшується на 1%.