Колектив – це сукупність людей, об'єднаних спільною метою та спільною діяльністю для досягнення цієї мети та цілей їхньої діяльності
Ознаками колективу як соціальної спільності є:
· спільна зацікавленість у результатах певної діяльності;
· це об'єднання, яке характеризується певною діяльністю;
· це об'єднання людей, які впливають один на одного.
У колективі існують горизонтальна та вертикальна соціальні ієрархії, тобто за кожним з членів колективу закріплені певні функції, кожен з них обіймає певну посаду, і існує певна субординація, тобто працівники підпорядковуються керівництву.
Протягом свого формування колектив проходить такі стадії:
1). Початок об'єднання незнайомих раніше людей, поява спільної мети їхньої діяльності;
2) Утворення ядра колективу – групи осіб, які першими зрозуміли основну мету діяльності колективу і прагнуть поширити її на решту його членів;
3) Об'єднання решти членів колективу навколо ядра;
4) Утворення в колективі горизонтальної і вертикальної ієрархій.
Розрізняють такі типи колективів:
1) За сферами і змістом діяльності – трудові, наукові, навчальні;
2) За формою організації – організовані, слабо організовані, стихійні;
3) За складом і віком учасників – дитячі, молодіжні, жіночі, студентські тощо.
Між людьми, що створюють колективи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які виконують певні функції.
Трудовий колектив– це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів.
- це організована спільність людей, які об'єднані певним видом суспільно корисної праці, що здійснюється в межах тієї або іншої форми суспільної власності
Трудовий колектив виконує різноманітні функції:
· виробничо-економічну, яка передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, добір кадрів;
· функцію задоволення соціальних потреб робітників (спілкування, визнання успіхів тощо);
· соціально-інтегративну (соціально-об'єднувальну), якапередбачає вдосконалення взаємин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій та інші.
Трудові колективи розрізняються за формами власності (трудові колективи державних, орендних, акціонерних підприємств), за змістом діяльності (виробничі, невиробничі, наукові), в залежності від тривалості існування (тимчасові, постійні), за рівнями об'єднання працівників у колективи (основний, первинний, вторинний), за системою відносин: формальні (домінуєадміністративно правова структура), неформальні (переважаєструктура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків).
За характером відносин між членами, колективи поділяються на реальніта умовні групи працівників.
Реальні групи – це певні сукупності людей, які характеризуються їх постійними зв'язками та взаємодіями. До реальних груп відносяться колективи підприємств – цехи, відділи, бригади, дільниці, у вищих учбових закладах – факультети, кафедри, студентські групи. До реальних соціальних груп також відносяться суспільно-організаційні групи – ради трудових колективів, профспілки тощо.
Умовні соціальні групи – це номінальні, статистичні сукупності, що визначаються за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо. Члени таких груп не перебувають у безпосередньому соціальному контакті один з одним. Серед умовних груп виділяються соціально-класові (робітники, службовці, інженерно-технічні працівники); різні функціональні групи – основні робітники, допоміжні робітники, технічні виконавці, спеціалісти, керівники; різні професійні групи – економісти, механіки; різні кваліфікаційні групи – кваліфіковані, висококваліфіковані, некваліфіковані працівники; демографічні групи – чоловіки та жінки, молоді та старі працівники, працівники з різним стажем роботи; етнічні (національні) групи тощо.
Кожна з цих умовних груп, хоча й не існує реально, однак її представники є в різних частинах трудового колективу, вони характеризуються певними особливостями – ставленням до праці, ціннісними орієнтаціями, особливостями поведінки тощо, які слід враховувати в ході управління соціальними процесами.
Всі колективи, незалежно від форми та виду відрізняються за рівнем згуртованості: згуртовані, розчленовані, роз’єднані.
Згуртовані колективи характеризуються стабільністю складу, взаємопідтримкою та взаємодопомогою членів, високим рівнем трудової дисципліни та громадської активності.
Розчленовані колективи характеризуються наявністю кількох груп, котрі неприязно ставляться одна до одної, мають великі розбіжності в плані трудової дисципліни та громадської активності.
В роз’єднаних колективах соціально-психологічні контакти майже не розвинуті, між їх членами виникають постійні конфлікти.
Згуртованість може бути позитивною і негативною. Позитивною є та згуртованість, коли ядро колективу, навколо якого гуртується решта членів, чітко розуміє цілі і завдання колективу, свідомо направляє колектив на їх досягнення. Негативна згуртованість виникає тоді, коли провідну роль в колективі відіграють особи, які спрямовані на досягнення власних цілей, що суперечать цілям всього колективу.
На згуртованість колективу впливають такі фактори як моральна атмосфера в суспільстві, його норми та цінності; забезпечення колективу необхідними матеріальними засобами та обладнанням; чітке визначення функцій кожного члена колективу; форми і системи оплати праці; мікроклімат у колективі, стиль керівництва; психологічна сумісність між членами колективу.
Вплив на ці фактори трудового процесу може сприяти зростанню згуртованості трудових колективів і підвищенню їхньої працездатності.
Соціологія управління.
Соціологія управління – галузь соціології , яка вивчає закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на соціальні структури і процеси, які мають місце в організаціях і суспільстві, відношення з приводу управління.
Центральними пунктами соціології управління є:
- соціальні проблеми економії і науково-технічної політики;
- соціальної політики, яка полягає у виробленні,прийнятті і здійсненні управлінських рішень;
- проблеми самоуправління;
- відношення керівництва і підлеглості;
- питання про роль і місце інформації в управлінні і т.д.
Методи управління:
Адміністративні методи– встановлення в колективі адміністративно-правових відносин, заснованих на можливості примусу людей до виконання необхідних дій.
Економічні методи – створення умов, при яких вибір необхідної і бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом стимулів і факторів економічного характеру (збільшення заробітної платні, виплата премій, путівки на відпочинок та інші заохочення.)
Соціально-психологічні – створення певного психологічного клімату колективу, авторитету керівника, певної системи цінностей, світоглядних орієнтирів колективу.
Вміле використання всіх методів керівництва в комплексі з урахуванням особистих якостей, здібностей керівника характеризують його стиль керівництва:
Авторитарний стиль – крайня централізація ініціативи в руках керівника, контроль підлеглих.
Демократичний – не нав’язування рішень підлеглим, а врахування їх порад, обговорення варіантів рішень з колективом.
Ефективність праці і її якість багато в чому залежить від методів та стилю керівництва трудовим колективом.