Тема 6. Заходи забезпечення кримінального провадження

Загальні положення

6.1.1. Поняття і класифікація

 

Заходи забезпечення кримінального провадження (далі - ЗЗКП) завжди пов'язані із застосуванням кримінального процесуального примусу. Саме примус є запорукою того, що застосування ЗЗКП досягне мети, визначеної у ч. 1 ст. 131 КПК, - дієвості (ефективності) провадження.

 

Кримінальний процесуальний примус характеризується такими ознаками:

 

1) державно-владний характер відносин, що виникають, розвиваються і припиняються у перебігу застосування і припинення конкретних заходів примусу. Це

- владовідносини;

 

2) примус пронизує все кримінальне провадження;

 

3) примус може виявлятися у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливові державного органу на учасника кримінального провадження;

 

4) він завжди пов'язаний з певними обмеженнями прав і свобод учасників провадження;

 

5) має особистий характер, оскільки обмежує особисті права учасників провадження;

 

6) застосовується тоді, коли авторитету закону І переконання в необхідності виконання приписів норм права виявляється недостатньо;

 

7) примус застосовується всупереч волі і бажанню учасників; більш того, він спрямований на пригнічення волі, бажань і дій.

 

Будь-яке поняття завжди має "свої", іманентно притаманні для нього, ознаки. Для ЗЗКП такими ознаками є:

 

1) їхнє функціональне призначення у кримінальному провадженні полягає у забезпеченні виконання всіма суб'єктами покладених на них обов'язків. Виняток становлять посадові особи компетентних державних органів, які здійснюють провадження, і захисники та представники. За невиконання обов'язків до них застосовуються передбачені юридичні санкції, якими найчастіше є дисциплінарні стягнення;

 

2) ЗЗКП мають самостійне значення, вони не є елементом процесуальних дій. Ігнорування цієї ознаки тягне включення до системи ЗЗКП слідчих (розшукових) дій - обшуку, освідування, а іноді й інших дій. Примус в кримінальному процесуальному праві є обов'язковим елементом, оскільки норми права завжди забезпечуються


 

 

примусовою силою держави. Тому віднесення всіх процесуальних дій до числа ЗЗКП, що мають самостійне значення, є помилковим;

 

3) ЗЗКП, як правило, не мають характеру правових санкцій. Останні застосовуються у зв'язку з порушенням норм права, яке вже сталося. ЗЗКП "діють наперед", з метою виконання учасником свого обов'язку в майбутньому з урахуванням його попередньої поведінки, що може стати підставою для застосування цих заходів.

 

Отже, ЗЗКП слід визначати як передбачені законом заходи впливу на учасників кримінального провадження, які мають самостійне значення та не мають характеру правових санкцій і застосовуються з метою гарантування виконання учасниками провадження своїх обов'язків.

 

Усі ЗЗКП залежно від суворості наслідків, що настають для учасників, щодо яких вони застосовуються, та інших ознак поділяються на 2 групи:

 

1) запобіжні заходи;

 

2) інші ЗЗКП.

 

6.1.2. Заг альні правила застосув ання

 

Запобіжні заходи та інші ЗЗКП відрізняються одне від одного за змістом, суворістю та іншими параметрами, але їх об'єднує те, що вони мають для осіб, до яких застосовуються, примусовий характер. Усі ЗЗКП застосовують згідно з такими загальними правилами:

 

1) на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених КПК (про винятки йдеться далі);

 

2) клопотання слідчого, прокурора про застосування ЗЗКП подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування;

 

3) застосування ЗЗКП не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

 

- існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування ЗЗКП;

 

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

 

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням;

 

4) для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального


 

 

провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судовою розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні;

 

5) під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються;

 

6) до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з ЄРЛР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

 

 

Запобіжні заходи

6.2.1. Поняття

 

Запобіжні заходи, крім ознак, притаманних для всіх ЗЗКП, мають ознаки, що підкреслюють їхній специфічний характер. До числа цих ознак належать такі:

 

1) запобіжні заходи можуть бути застосовані тільки до певних учасників кримінального провадження: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

 

2) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;

 

3) мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).

 

Запобіжні заходи - це частина ЗЗКП, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваною, обвинуваченою, підсудною, засудженою шляхом певною обмеження їхніх прав.

 

6.2.2. Значення

 

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

 

1) забезпечують оптимальні умови для доказування і встановлення істини у кримінальному провадженні;

 

2) завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримінального провадження;

 

3) сприяють вирішенню профілактичних завдань провадження;

 

4) є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

 

6.2.3. Система

 

За чинним законодавством систему запобіжних заходів становлять:


 

 

1) особисте зобов'язання (ст. 179 КПК);

 

2) особиста порука (ст. 180 КПК);

 

3) домашній арешт (ст. 181 КПК);

 

4) застава (ст. 182 КПК);

 

6) тримання під вартою (ст. 183 КПК);

 

5) затримання - тимчасовий запобіжний захід (ст.ст. 207-213 КПК);

 

До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

 

До особи, щодо якої передбачається застосування ПЗМХ або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК).

 

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує можливість застосування ситуативного підходу до їх застосування у практиці досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що передбачає врахування не тільки обставин кримінального провадження, а й суворість запобіжного заходу.

 

У кримінальному процесуальному законі, а саме у ч. 3 ст. 176 КПК, йдеться про суворість (м'якість) запобіжних заходів: "найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою". Законодавець визначив лише "крайні рівні суворості" запобіжних заходів. А наскільки є більш чи менш суворими усі інші заходи у законі не встановлено. Судячи із черговості розташування запобіжних заходів у ч. 1 ст. 176 КПК, їхня суворість йде по висхідній від особистого зобов'язання до тримання під вартою.

 

У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширюваності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких вони можуть бути застосовані. Ті, що застосовуються до всіх суб'єктів, називають загальними, а ті, що застосовуються до спеціальних суб'єктів (неповнолітніх, неосудних) - спеціальними.

 

Така класифікація не розкриває суті запобіжних заходів. Вона лише наголошує на особливостях суб'єктів, щодо яких вони застосовуються.

 

Зміст запобіжних заходів краще відображається через класифікацію, в основу якої покладається ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою запобіжні заходи класифікуються на ізоляційні інеізоляційні. До першої групи належать затримання і тримання під вартою, а до другої - всі інші заходи.


 

 

6.2.4. Мета застосування

 

Метоюзастосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 177 КПК) є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому самому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

 

6.2.5. Під стави застосування

 

Підставамизастосування запобіжного заходу є:

 

- матеріально-правова: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;

 

- процесуальна: наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, запобігання яким визначено як мету застосування запобіжних заходів.

 

Процесуальна підстава застосування запобіжних заходів складається із 2 елементів:

 

1) дані про негативну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, що загрожує балансу можливостей сторін обвинувачення і захисту;

 

2) дані, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

 

Регламентуючи підстави застосування запобіжних заходів, держава немов би вибачається перед обвинуваченим: "державні органи і не застосовували б обмежень, але така твоя поведінка змушує їх це зробити".

 

6.2.6. Правила застосування

 

Запобіжні заходи застосовуються за такими правилами:

 

1) слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК;

 

2) запобіжний захід може бути застосований тільки після повідомлення особі про підозру чи порушення прокурором державного обвинувачення;


 

 

3) під час вирішення питання про застосування того чи іншого запобіжного заходу, крім підстав, зазначених у ст. 177 КПК, враховуються також інші обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого та інші, встановлені ст. 178 КПК;

 

4) може бути застосований під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Згідно з ч. 3 ст. 5 ЄКПЛ "кожна затримана або заарештована особа ... має право негайно постати перед суддею або іншим органом, який за законом має повноваження суду, а також має право на проведення судових слухань протягом розумного часу або на звільнення до суду"1. Це означає, що щодо затриманої особи запобіжний захід має обиратися винятково судом;

 

5) запобіжний захід обирається щодо підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

 

6) слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам;

 

7) копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення;

 

8) дозволяється застосовувати запобіжний захід тільки щодо належного суб'єкта (не можна, наприклад, застосувати такий захід щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності);

 

9) щодо однієї особи може бути застосований тільки один запобіжний захід. Однак це не виключає можливості одночасного застосування іншого ЗЗКП (наприклад, підозрюваного, щодо якого обрано особисту поруку, можна відсторонити від посади);

 

10) запобіжний захід скасовується або замінюється, коли відпаде необхідність у раніше обраному заході;

 

11) заміна запобіжного заходу може бути здійснена у випадках, коли:

 

o запобіжний захід обрано необґрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;

 

o суттєво змінилися обставини, що були враховані при обранні запобіжного заходу;


 

 

12) якщо до підозрюваного, обвинуваченого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, він не може бути затриманий без дозволу слідчого судді, суду у зв'язку з підозрою або обвинуваченням у тому самому кримінальному правопорушенні;

 

13) дія запобіжного заходу припиняється негайно:

 

o у разі закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 214 КПК); o ухвалення виправдувального вироку;

o закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу.

 

 

6.2.7. Процесуальна характеристика

 

Процесуальна характеристика запобіжних заходів буде проведена за такою логіко- правовою схемою: 1) визначення запобіжного заходу;

 

2) спосіб запобігання;

 

3) мета застосування;

 

4) підстави застосування;

 

5) умови застосування;

 

6) процесуальний порядок застосування;

 

7) строк ДІЇ;

 

8) юридична відповідальність за порушення.

 

6.2.7.1. Ізоляційн і запобіж и і заходи

6.2.7.1.1.Затримання

 

1. Затримання- це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні кримінальною правопорушення особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.

 

Прийняття Конституції затримання вважалося невідкладною слідчою дією. У ч. 3 ст.

29 Основного Закону нашої держави вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим запобіжним заходом. Пізніше, в ході "малої судової реформи" затримання одержало такий "статус" і в кримінальному процесуальному законі - ч. 2 ст. 149 КПК 1960 року та ч. 2 ст. 176 КПК 2012 року.

 

Проте досі вчені ведуть дискусію з приводу того, є затримання запобіжним заходом чи слідчою дією.


 

 

Різновидами затримання за КПК 2012 року е:

 

- затримання за ухвалою слідчою судді, суду:

 

а) з метою приводу - ст.ст. 187-191 КПК;

 

б) у разі затримання підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою (ст. 204 КПК);

 

- затримання без ухвали слідчого судді, суду:

 

а) законне затримання (кожним кожного) - ст. 207 КПК;

 

б) затримання уповноваженою службовою особою (ст. 208 КПК).

 

2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятору тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).

 

3. Мета затримання:

 

1) з'ясувати причетність затриманого до кримінального правопорушення;

 

2) вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання і називається тимчасовим запобіжним заходом, адже протягом строку затримання треба вирішити питання про необхідність обрання "постійного" заходу - тримання під вартою).

 

Підстави застосування.

 

1) Для затримання за ухвалою слідчого судді, суду - неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом і відсутність у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю, слідчий суддя, суд спочатку постановляє ухвалу про привід підозрюваного, обвинуваченого, якщо він не з'явився для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою, а потім, якщо ухвала про привід не була виконана, - ухвалу про дозвіл на його затримання з метою приводу.

 

2) Для законного затримання (крім народного депутата, судді та інших осіб, визначених ст. 480 КПК):

 

- при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

 

- безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

 

3) Для затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді


 

 

- якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

 

- якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

 

5. Умова застосування затримання- якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, винятково у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.