Тема 20. Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження
Загальні положення
20.1.1. Поняття і правові д жерела
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження - це форма міжнародного співробітництва держав у протидії злочинності, змістом якої є здійснення компетентними органами однієї держави за запитом уповноваженого органу іншої держави кримінальних процесуальних та інших дій, правовою підставою яких є міжнародні угоди та положення національного законодавства, а за відсутності міжнародних угод - засади взаємності.
Правовими джерелами, у яких визначаються підстави і процесуальний порядок міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, є:
1) міжнародні договори, конвенції", угоди тощо;
2) національне законодавство, яке в односторонньому порядку визначає загальні правила надання правової допомоги та уповноважену установу або посадову особу.
Якщо між державами не укладено договорів щодо надання правової допомоги, то вона все одно може бути надана. При цьому держави діють на підставі запиту або на засадах взаємності, застосовуючи правила міжнародної ввічливості, коли задоволення клопотання про надання правової допомоги є проявом поваги однієї держави щодо іншої. При цьому держава, яка надає допомогу на таких засадах, розраховує на взаємність.
20.1.2. Заг альні засади
Міжнародне співробітництво здійснюється на підставі таких засад (гл. 42 КПК).
1. Форми міжнародного співробітництва визначаються не лише національним законом, а й міжнародними договорами.
2. Співробітництво між державами здійснюється через центральний орган. Центральними органами України є:
- під час досудового провадження - Генеральна прокуратура України;
- під час судового провадження - МЮ.
3. Відомості, що містять державну таємницю, передаються іншій державі в особливому порядку. Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримані відомості, які згідно із законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні:
1) виключно через уповноважений (центральний) орган України;
2) за умови, що ці відомості не завдадуть шкоди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні;
3) лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами.
4. Консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Україні вправі виконувати процесуальні дії: одержувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам
5. Міжнародне співробітництво здійснюється на підставі запиту, до якого ставляться такі вимоги:
1) складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом;
2) запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу;
3) запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору - офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторони мовою;
4) запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках - електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше 3 днів з моменту його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом ЗВ'ЯЗКУ;
5) уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання українською стороною оригіналу запиту.
6. Докази зберігаються згідно з процесуальними правилами. Речові докази і документи зберігаються сторонами за правилами, встановленими процесуальним законом, і можуть повертатися іншій стороні, якщо вона не відмовилася від нього.
7. Документи, надані сторонами, не потребують легалізації. Документи, які направляються у зв'язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації).
8. Відомості, які містяться в матеріалах виконання запиту, не потребують легалізації. Відомості, які містяться в матеріалах виконання запиту іноземною державою, не потребують легалізації і визнаються судом України допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи.
9. Правовий статус учасників кримінальною провадження в іноземної державі не потребує додаткового встановлення за правилами КПК України.
Різновиди
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження залежно від його мети може мати різноманітні форми. Українське кримінальне процесуальне законодавство, ґрунтуючись на положеннях міжнародних договорів та практики ЇХ застосування регламентує 4 різновиди міжнародного співробітництва: видача осіб, які вчинили кримінальні правопорушення (екстрадиція); міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій; кримінальне провадження у порядку перейняття; визнання та виконання вироків судів іноземних держав; передача засуджених осіб.
20.2.1. Екстрад иція
20.2.1.1. Пон яття і принципи
Екстрадиція - це процедура, змістом якої є передача особи державою, де вона перебуває, державі, на території якої було вчинено злочин, або державі, якій злочином була завдана найбільша шкода, чи державі, громадянином котрої є особа, для притягнення її до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Екстрадицією в "чистому" вигляді є видача особи державі, компетентними органами якої її оголошено в розшук за вчинення злочину (гл. 44 КПК). В широкому розумінні цього терміна як екстрадицію можна розглядати і передачу іншій державі засуджених осіб, які не ухиляються від відбування покарання (гл. 46 КПК).
Екстрадиція здійснюється за такими принципами.
1. Принцип подвійності "кримінальності", згідно з яким:
o видача для притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної держав є караними і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше одною року або тяжче покарання;
o видача для виконання вироку здійснюється за такі діяння, які відповідно до законодавства запитуючої і запитуваної держав є караними і за здійснення яких особа була засуджена до позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше 4 місяців.
2. Обов'язковість видачі осіб відповідно до умов, передбачених договором, для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального вироку суду. Із цього принципу є винятки.
У видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо:
1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України (згідно із ч. 2 ст. 25 Конституції громадянин України не може бути виданий іншій державі);
2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України;
3) закінчилися передбачені законом строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;
4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);
5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України;
6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України. Так, згідно зі ст. 57 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної у Мінську 22 січня 1993 року (далі - Конвенція СНД), видача не здійснюється, якщо:
- щодо особи, видача якої вимагається, на території запитуваної держави за той самий злочин був ухвалений вирок або постанова про закриття провадження у справі, що набрала законної сили;
- злочин відповідно до законодавства запитуючої або запитуваної держави переслідується у порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого).
Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року підставами до відмови у видачі також є:
1) політичний характер вчиненого особою злочину (Конвенцією передбачено, що обвинувачення у вбивстві або замаху на вбивство глави держави або члена його сім'ї не заважає видачі);
2) караність злочину смертною карою згідно із законодавством запитуючої держави, якщо тільки ця держава не дає достатніх, на думку запитуваної держави, гарантій, що вирок з покаранням у вигляді смертної кари не буде винесений, або, у випадку його винесення, не буде звернений до виконання.
Вищезазначені підстави відмови у видачі мають імперативний характер.
У видачі також може бути відмовлено з підстави, що має дискреційний характер: якщо злочин, у зв'язку з яким вимагається видача, вчинений на території запитуваної держави. Такий самий характер мають підстави, що встановлюються окремими державами - учасницями міжнародних угод. Вони пов'язані із залишенням державою за собою права не здійснювати видачу у випадках, не передбачених угодою, наприклад, якщо:
1) є підстави вважати, що особа, стосовно якої надійшов запит, була або буде піддана катуванню чи іншим жорстоким або таким, що принижують її гідність, видам поводження або покарання, або цій особі не будуть забезпечені мінімальні гарантії", передбачені ст. 14 МПГПП (бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу висунутого проти неї обвинувачення; мати достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати зносини з вибраним нею самою захисником; бути судимою без невиправданої затримки тощо);
2) виходячи із міркувань гуманності є достатні підстави вважати, що видача особи може потягти для неї серйозні ускладнення через ЇЇ похилий вік або стан здоров'я та ін.
У разі відмови у видачі запитуюча держава повинна бути поінформована про підстави відмови.
3. Право центрального органу України відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції.
4. Самостійність держави у вирішенні питання про видачу особи в разі надходження запитів про видачу від кількох держав (колізії запитів).
5. Заборона без згоди запитуваної держави притягати до кримінальної відповідальності видану особу або карати її за вчинений до видачі злочин, за який вона не була видана (питання про межі кримінальної відповідальності виданої особи).
6. Заборона без згоди запитуваної держави видавати особу третій державі. Згідно з ч. 3 ст. 66 Конвенції СНЛ згоди запитуваної держави не вимагається, якщо видана особа до закінчення одного місяця після закінчення кримінального провадження, а у разі засудження - до закінчення одного місяця після відбуття покарання або звільнення від нього не залишить територію запитуючої держави або якщо вона туди добровільно повернеться. У цей термін не зараховується час, протягом якого видана особа не могла залишити територію запитуючої держави не зі своєї вини.
20.2.1.2. Порядки
20.2.1.2.1. Звичайний порядок
Порядок екстрадиції регламентований у гл. 44 КПК. Він складається з таких елементів.
І. Ініціювання питання про видачу.
1. З метою ініціювання питання про видачу особи, яка вчинила злочин, компетентний орган (слідчий, прокурор, суд) готує клопотання про видачу. До клопотання додаються документи, перелік яких встановлений ч. 2 ст. 575 КПК: засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності; копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання; довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального
правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні, тощо.
2. Компетентний орган України протягом 10 днів з дня затримання особи на території іноземної держави передає клопотання:
- до прокуратури обласного рівня для подальшого передання його до центрального органу України;
- керівникові відповідного органу досудового розслідування у складі центрального апарату для безпосередньої передачі ним запиту Генеральній прокуратурі України.
3. Центральний орган України за наявності підстав протягом 5 днів з дня отримання клопотання від керівника органу досудового розслідування у складі центрального апарату звертається із запитом до компетентного (центрального) органу іноземної держави шляхом направлення його керівником або уповноваженою ним особою.
4. Надання додаткових відомостей. Якщо запит про видачу не містить всіх необхідних даних, то запитувана держава може зажадати додаткових відомостей, для чого вправі встановити термін. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 59 Конвенції СНЛ запитувана сторона вправі встановити термін для цього до одного місяця. Цей термін може бути продовжений ще до одного місяця за клопотанням запитуючої держави (якщо запитуюча держава не надасть у встановлений термін додаткових відомостей, то запитувана держава повинна звільнити особу, узяту під варту).