Глава 21. ВІДТВОРЕННЯ НА РІВНІ МАКРОЕКОНОМІКИ. ІНТЕНСИВНИЙ ТИП ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
§ 1. СУТЬ І БАГАТОГРАННІСТЬ ПРОЦЕСУ ВІДТВОРЕННЯ
Суть відтворення
На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлена необхідністю виробництва матеріальних благ - економічної основи життя людського суспільства. Щоб жити, треба споживати матеріальні блага, а щоб споживати їх, треба виробляти суспільний продукт.
Отже, якщо споживання є безперервним, то й виробництво в його постійному зв'язку повинно безперервно відновлюватися, тобто відтворюватися. Іншими словами, відтворення є не що інше, як безперервність, повторюваність виробництва.
Відтворення можна розглядати на рівні мікроекономіки, коли безперервність, повторюваність виробництва відбувається в межах окремого підприємства, господарства. Відтворення здійснюється і на рівні макроекономіки. Тут безперервний процес виробництва відображає взаємозв'язки між важливими структурними пропорціями, узагальнюючими показниками народного господарства, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, які охоплюють усі галузі національної економіки. В даній главі йдеться про відтворення на рівні макроекономіки.
Процес розширеного відтворення в умовах ринкової економіки має свої особливості:
по-перше, він відбувається на основі різноманітних форм власності;
по-друге, визначається дією всієї системи об'єктивних економічних законів, передусім законів ринкової економіки;
по-третє, підпорядкований економічним інтересам товаровиробників;
по-четверте, базується на органічному поєднанні ринкових відносин і планомірного розвитку господарства.
Сьогодні, коли здійснюється перехід до ринкових відносин, дехто вважає, що планування непотрібне. Так, воно непотрібне у тому вигляді, в якому існувало в умовах адміністративно-командної економіки. Старий порядок планування в показниках конкретної продукції без урахування реальних потреб часто-густо створював дефіцит багатьох видів продукції. Попит населення фактично не враховувався при складанні плану. Багато показників залежало від суб'єктивної думки керівників міністерств, відомств. Особливо негативним було планування "від досягнутого", тобто у плані намічалося зростання виробництва, виходячи з його обсягу, досягнутого наприкінці року. За таких умов керівники підприємств були заінтересовані в приховуванні резервів виробництва, прийнятті занижених планів.
Ринкова економіка не заперечує планового господарства. Про це переконливо свідчить досвід західних країн, де стратегічне планування є невід'ємною складовою менеджменту. Воно створює для підприємств основу для всіх управлінських рішень щодо організації виробництва, розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації тощо.
Процес відтворення включає розширене відтворення: а) сукупного суспільного продукту; б) робочої сили; в) виробничих відносин; г) природних ресурсів. У процесі відтворення сукупного суспільного продукту і робочої сили відбувається відтворення продуктивних сил.
Відтворення сукупного суспільного продукту
Матеріальною основою безперервного відновлення і розвитку виробництва виступає відтворення сукупного суспільного продукту, яке включає чотири стадії його руху (власне виробництво, розподіл, обмін і кінцеве споживання). Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення сукупного суспільного продукту, що означає його зростання за обсягом, поліпшення структури та якості. Суть відтворення сукупного суспільного продукту полягає в заміщенні всіх його частин за вартістю і за натуральною формою. При використанні сукупного суспільного продукту ринок регулює пропорції його складових частин, забезпечує оптимальне поєднання нагромадження і споживання. Держава бере участь у реалізації народногосподарських пріоритетів, принципів соціальної справедливості. Суспільне виробництво складається з двох підрозділів виробництва засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (II). За вартістю сукупний суспільний продукт включає перенесену вартість (Пв), необхідний продукт (Нп) і додатковий продукт (Дп).
У процесі реалізації сукупного суспільного продукту частина продукції І підрозділу використовується на відновлення спожитих засобів виробництва і на збільшення основних і оборотних фондів у І підрозділі (Вф), а також на утворення резервного фонду (Рф). Це здійснюється за рахунок додаткового продукту І підрозділу.
У II підрозділі частина його продукції використовується на забезпечення необхідного продукту (життєвих засобів для працівників цього підрозділу) і на необхідний продукт для щойно залучених працівників.
Далі відбувається обмін продукцією між І і II підрозділами.
І підрозділ реалізує II підрозділу засоби виробництва для відновлення спожитих (Пв) і для розширення виробництва, а також для створення резервного фонду (Рф). II підрозділ реалізує І підрозділу предмети споживання для працівників, які брали участь у виробництві (Нп), і для додатково залучених працівників (Рф).
Частина продукції І і II підрозділів використовується на утримання сфери нематеріального виробництва. Умовою розширеного відтворення є таке співвідношення:
І (Нп + Дп) > II Пв
Ця формула показує, що в І підрозділі створені додаткові засоби виробництва, які необхідні для розширеного відтворення.
Практика довела, що в реалізації суспільного продукту в умовах адміністративно-командної системи відбувалися значні порушення. Продукція І підрозділу, що повинна була використовуватися на відновлення спожитих засобів виробництва, часто-густо спрямовувалася на створення нового виробництва. Це призвело до того, що наприкінці 90-х років на багатьох підприємствах засоби праці досягли майже повного зношення.
Відтворення робочої сили
Суть відтворення робочої сили полягає у безперервному відновленні й підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини. При цьому відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їх загальноосвітнього і професійного рівня.
У процесі відтворення головної продуктивної сили суспільства виникає ряд проблем, які вимагають постійної уваги. Це - природний рух населення як основи відтворення робочої сили; залучення працівників до виробництва; розподіл і перерозподіл трудових ресурсів між галузями, підприємствами, регіонами; досягнення високої зайнятості населення.
Природний рух населення відображає передусім його приріст на основі обліку народжуваності й смертності. Це - по суті демографічна проблема, але економічна теорія повинна враховувати її при вивченні відтворення робочої сили.
У кожній країні свої особливості природного руху населення. На нього впливають такі фактори, як рівень індустріального розвитку й урбанізації, соціальні умови, традиції культури й побуту, конкретно-історичні фактори, тривалість життя та ін.
В Україні спостерігається тенденція зниження природного приросту населення. Основною причиною цього є скорочення народжуваності. До того ж, збільшилася дитяча смертність.
Демографічні процеси за своєю природою не є об'єктами прямого регулювання. Але існують непрямі методи їх регулювання. В країнах, де має місце тенденція зниження природного приросту населення, повинна здійснюватися активна демографічна політика як складова частина загальної соціально-економічної політики суспільства. Вона включає сукупність соціально-економічних, правових, морально-психологічних і медико-демографічних заходів, які впливають на демографічний процес.
Відтворення виробничих відносин
Відтворення виробничих відносин охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище класів, соціальних груп, трудових колективів і окремих працівників; організаційно-економічні зв'язки. Відтворення виробничих відносин не слід розглядати як просте, звичайне їх відновлення. На сучасному етапі воно має забезпечити перехід до ринкових відносин. Це передбачає вдосконалення виробничих відносин, що виявляється у таких напрямах:
поглиблення розвитку товарно-грошових відносин за умов існування різноманітних форм власності, їх рівноправності й змагальності;
зміцнення первинної економічної ланки народного господарства, формування управлінських структур на міжгалузевому, регіональному й локальному рівнях;
розгортання товарно-грошових відносин, перехід підприємств (об'єднань) на самоуправління й повне самофінансування, розвиток оренди, акціонерних та інших товариств;
упровадження економічних методів управління, основаних на пізнанні та використанні економічних законів;
розвиток кооперації не тільки в аграрному секторі, а й в інших сферах господарської діяльності;
створення умов для розвитку трудових селянських господарств, особистого підсобного господарства, індивідуальної трудової діяльності;
подолання відчуження працівників і трудових колективів від засобів виробництва.
У процесі відтворення виробничих відносин зберігаються важливі, елементи державного регулювання (розробка й реалізація державних цільових комплексних програм, регулювання формування коштів, які призначені на соціальний захист громадян, а також податків, грошової маси, використання державних товарних резервів для стабілізації ринку тощо).
Поряд з державою на виробничі відносини впливатимуть недержавні економічні структури й демократичні суспільні інститути: асоціації виробників, товариства споживачів, економічні, науково-технічні та інші суспільні організації.
Відтворення природних ресурсів
У процесі розвитку економіки здійснюється відтворення природних ресурсів, тобто відновлення їх у попередньому або кращому стані. Відтворення природних ресурсів передбачає відтворення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагороджування середовища проживання людини. Це і становить еколого-економічний процес відтворення.
Актуальність даної проблеми обумовлена тим, що обсяги споживання сировинних і природних ресурсів народним господарством досягли сьогодні величезних масштабів і істотно впливають на навколишнє середовище. Охорона, раціональне використання природних ресурсів, їхнє відтворення є обов'язковою умовою розвитку ринкової економіки.
Процес відтворення природних ресурсів потребує централізованого регулювання. Держава щорічно виділяє для цього значні кошти. Особлива увага звертається на відтворення земельних, водних і лісових ресурсів. Здійснюється велика робота щодо збереження сільськогосподарських угідь, боротьби з ерозією ґрунту, підвищення темпів робіт з рекультивації земель.
Збільшуються потужності систем зворотного і повторного використання вод, розробляються і впроваджуються на підприємствах безстічні системи водокористування.
У лісовому господарстві забезпечується поступовий перехід до безперервного і раціонального лісокористування, поліпшення якісного складу лісів.
В Україні важливу роль у процесі відтворення відіграє довгострокова державна програма охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Вона охоплює широке коло заходів технологічного, економічного й соціального характеру.
В основу природоохоронної діяльності покладено якісно новий господарський механізм захисту навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, котрий передбачає систему спеціальних пільг і санкцій, спрямованих на поліпшення становища у цій галузі.
Впроваджуються багатоканальні форми фінансування природоохоронної діяльності, включаючи ресурси державного бюджету, місцевих бюджетів, регіональних екологічних фондів і коштів підприємств.
Продовжується здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії з виділенням для цього відповідних фінансових і матеріальних ресурсів.
Використовується принципово новий підхід до поліпшення екологічної обстановки в країні як до проблеми, що має величезне міжнародне значення і тому вимагає тісного співробітництва із зарубіжними країнами і повного використання світового досвіду у цій галузі.
§ 2. ІНТЕНСИВНИЙ ТИП ВІДТВОРЕННЯ
Суть інтенсивного типу відтворення
Існують два типи розширеного відтворення: екстенсивний та інтенсивний. Перший передбачає зростання виробництва на незмінній технічній основі, за рахунок залучення додаткових ресурсів - трудових, матеріальних і фінансових, другий - зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності.
Тривалий час у нашій країні переважав екстенсивний тип відтворення. Сьогодні його можливості вичерпані. Для оздоровлення економіки потрібно перейти до інтенсивного типу відтворення. А це означає необхідність підвищення ефективності суспільного виробництва, поліпшення якості продукції і послуг в усіх галузях народного господарства на основі його всебічної інтенсифікації. Підвищення ефективності виробництва знаходить свій вираз у збільшенні економічних результатів на кожну одиницю затрат, що досягається передусім через прискорення науково-технічного прогресу, глибоку технічну реконструкцію народного господарства.
Форми інтенсивного відтворення
Існують чотири форми інтенсивного відтворення, які характеризуються різними поєднаннями ресурсів, пріоритетами їх використання: фондоємна, фондозберігаюча, нейтральна та всебічна. В усіх формах забезпечується підвищення продуктивності суспільної праці, але різними способами.
За фондованої форми підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат виробничих фондів на одиницю продукції. Підвищенню органічної будови фондів не протидіє економія основних і оборотних фондів, і фонди зростають швидше за суспільний продукт і національний доход (йдеться про темпи зростання).
За фондозберігаючої форми підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції. Масштаби і темпи економії живої праці в окремі періоди неоднакові. Тому можна визначити дві стадії цього процесу. На першій - економія живої праці переважає над економією праці, яка уречевлена у виробничих фондах і матеріальних затратах, на другій стадії - розміри й темпи економії уречевленої праці перевищують економію живої праці.
Нейтральна форма інтенсивного типу відтворення характеризується тим, що підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат уречевленої праці. Але водночас здійснюється економія засобів виробництва, яка компенсує додаткові затрати уречевленої праці. Тому виробничі фонди зростають тими ж темпами, що й суспільний продукт і національний доход.
Всебічна форма інтенсивного типу відтворення означає, що продуктивність праці досягається шляхом підвищення ефективності всіх ресурсних факторів: засобів і предметів праці, робочої сили. Це - по суті форма всебічного ресурсозбереження у виробництві кожної одиниці продукції.
Наведені форми інтенсивного типу розширеного відтворення є відображенням реальних змін у співвідношенні затрат живої та уречевленої праці в процесі інтенсифікації виробництва.
Для ринкової економіки характерним є переважно інтенсивна форма розширеного відтворення, перехід від часткової до всебічної інтенсифікації виробництва, що базується на економії всіх елементів виробництва.
Нова якість економічного зростання
Сьогодні в інтенсифікації виробництва головне - забезпечити нову якість економічного зростання, яка характеризується насамперед посиленням його соціальної спрямованості. А це вимагає пріоритетного використання результатів розвитку господарства для задоволення соціальних потреб суспільства: забезпечення населення повноцінними продуктами харчування і промисловими товарами, реалізація програми житлового будівництва, перебудова охорони здоров'я і народної освіти тощо.
Нова якість економічного зростання характеризується переходом, як уже зазначалося, від часткової до всебічної інтенсифікації виробництва.
Раніше інтенсифікація відбувалася за рахунок підвищення продуктивності праці. Але вона "з'їдалася" зниженням фондовіддач. Дуже повільно зменшувалася матеріалоємність. Сьогодні стоїть завдання забезпечити поліпшення використання всіх факторів зростання: здійснювати економію живої праці, підвищувати фондовіддачу, знижувати матеріалоємність.
Нова якість економічного зростання передбачає постійне оновлення виробничого апарату і продукції, що випускається. На основі досягнень науково-технічного прогресу відбувається оновлення основних виробничих фондів. Здійснюється нова інвестиційна політика, націлена на докорінну технічну реконструкцію.
Важливим також є значне підвищення якості продукції виробничого і невиробничого призначення, причому вирішується завдання забезпечення адекватності продукції кращим світовим досягненням.
§ 3. НАГРОМАДЖЕННЯ, ЙОГО ЕФЕКТИВНІСТЬ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
Суть нагромадження і закон нагромадження
Для розширеного відтворення необхідне нагромадження - використання частини національного доходу на збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.
Розширене та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва являє собою виробниче нагромадження. Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, об'єктів культури, спорту, науки - це невиробниче нагромадження.
В умовах ринкової економіки об'єктивна потреба нагромадження випливає з необхідності зростання життєвого рівня населення. Але досягнення цього наштовхується на кожному етапі розвитку суспільства на недостатній обсяг і якість національного багатства. Існування цієї суперечності пов'язане з постійним зростанням потреб населення, необхідністю забезпечення раціональних норм споживання, новими вимогами підвищення рівня життя, що випливають із науково-технічного прогресу.
Засобом розв'язання цієї суперечності виступає нагромадження, яке забезпечує зростання і необхідний обсяг національного багатства у вигляді виробничих і невиробничих фондів, життєвих засобів. Отже, підвищення життєвого рівня населення об'єктивно обумовлює зростання обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження. Цей причинно-наслідковий зв'язок має постійний характер і являє собою економічний закон нагромадження. Формами його прояву є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження і розмірів споживання населенням, безперервне зростання й удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і вдосконалення структури сукупного робітника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення.
Методами використання закону нагромадження є регулювання капітальних вкладень; забезпечення їх ефективності; використання всіх факторів, що визначають розміри нагромадження.
Фонд нагромадження і його структура
Фонд нагромадження - це частина національного доходу, що використовується для приросту виробничих основних і невиробничих основних фондів, а також оборотних засобів і резервів.
Нагромадження здійснюється шляхом капітальних вкладень. Але це не означає, що нагромадження і капітальні вкладення - тотожні поняття й кількісно збігаються.
Збіг стосується тільки коштів, що йдуть на збільшення основних фондів. А відмінність між капітальними вкладеннями і нагромадженням полягає в тому, що капітальні вкладення включають фонд амортизації, а нагромадження - приріст оборотних фондів і фонду оплати праці для нових працівників.
Структура фонду нагромадження визначається співвідношенням між фондом виробничого нагромадження і фондом невиробничого нагромадження. Барометром нормального розвитку економіки є активна інвестиційна політика, що спрямовується на постійне оновлення й нарощування виробничого потенціалу і розв'язання соціальних завдань.
В умовах адміністративно-командної системи недооцінювалося невиробниче нагромадження. Щодо виділення ресурсів на соціальні об'єкти діяв "залишковий принцип". Частка так званої невиробничої сфери у капітальних вкладеннях постійно зменшувалася. Сформувалася "теорія", згідно з якою головним є виробниче споживання, а невиробниче має другорядне значення. Тимчасом, як доводить світовий досвід, вкладення є соціальну інфраструктуру досить ефективні. Це - умова розвитку самого виробництва. І занедбаність соціальної інфраструктури у нашій країні була однією з істотних причин зменшення темпів розвитку економіки. На сучасному етапі обсяг будівництва у соціальній сфері збільшиться. Деяке скорочення виробничого споживання не стосується агропромислового комплексу і виробництва товарів народного споживання, а лише виробничих об'єктів, що мають низьку будівельну готовність і споруджуються за застарілими проектами.
Ефективність нагромадження
Соціально-економічна ефективність нагромадження (ЕФН) визначається співвідношенням між зростанням фонду нагромадження (ФН) і зростанням реальних доходів населення (РД) і може бути представлена такою формулою:
ЕФН= РД / ФН
По суті ця формула показує кількісний вираз закону нагромадження.
Крім цього, ефективність нагромадження можна вимірювати за допомогою формули ефективності капітальних вкладень:
ЕКВ=НД / КВ
де ЕКВ - ефективність капітальних вкладень;
НД- приріст національного доходу;
КВ - капітальні вкладення.
Підвищення ефективності капітальних вкладень означає збільшення випуску потрібної для суспільства і прогресивної продукції при найменшій сумі вкладень або зменшенні питомих капітальних вкладень на одиницю продукції.
Існують різноманітні шляхи підвищення ефективності нагромадження. Серед них першочергове значення мають такі:
поліпшення технологічної структури капітальних вкладень (технологічна структура капітальних вкладень відображає склад капітальних вкладень залежно від виду робіт і затрат для створення й удосконалення основних фондів. У ньому виділяються капітальні вкладення на будівельно-монтажні роботи, на придбання устаткування, інструменту, інвентаря та ін.);
удосконалення відтворювальної структури капітальних вкладень (підвищення питомої ваги капітальних вкладень на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств при зниженні частки нового будівництва);
значне скорочення тривалості будівництва за рахунок концентрації всіх ресурсів, виключення випадків перевищення нормативних строків спорудження об'єктів і зменшення обсягу незавершеного будівництва;
здійснення необхідної реконструкції виробничої бази будівельного комплексу для нарощування обсягів будівництва житла й інших об'єктів соціальної сфери.
Вирішальним засобом підвищення ефективності капітальних вкладень виступає науково-технічний прогрес.
Перехід до ринкових відносин вимагає впровадження спеціальних заходів щодо підвищення ефективності нагромадження. Насамперед передбачено послідовний перехід до ринку будівельної продукції.
§ 4. ВІДТВОРЮВАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
Проміжне споживання
У процесі відтворення сукупного суспільного продукту відбувається відшкодування всіх затрат і водночас формуються три фонди: відшкодування (кошти, що направляються на заміщення спожитих засобів виробництва), споживання (предмети особистого споживання), нагромадження (засоби, що направляються на розширення виробництва). Співвідношення між цими фондами в загальному вигляді відбиває структуру суспільного продукту в матеріальному виробництві. Необхідність такого його розчленування стає очевидною, якщо розглядати виробництво не як одиничний, відокремлений акт, а як безперервно відновлюваний процес, тобто як відтворення. Регулярне поновлення виробництва вимагає постійного відтворення і його факторів: засобів виробництва і робочої сили, Їх функціонування у відтворювальному процесі неминуче передбачає наявність відповідних матеріальних благ, які забезпечують підтримання, розвиток і вдосконалення даних факторів. Створення названих вище фондів відтворення, у свою чергу, виступає об'єктивною основою виникнення різних і водночас нерозривно пов'язаних між собою частин виробництва - виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання.
Відшкодування виробничих витрат відбувається на ринку, де кожне підприємство купує необхідні ресурси. Зрозуміло, що при цьому структура суспільного виробництва має бути такою, щоб вона відповідала структурі попиту на засоби виробництва. Зв'язок між різними галузями досить чітко простежується в Міжгалузевому балансі виробництва та розподілу товарів і послуг. Так, в Україні за даними цього балансу в 1994 р. випуск товарів і послуг становив 3 088 865 млрд. крб. При цьому проміжне споживання (витрати на товари, матеріальні та нематеріальні послуги, які використані господарствами для виробничих потреб) дорівнювало 1 885 096 млрд. крб. (61,0%).
Проміжне споживання складає основну частину фонду відшкодування. Воно не враховує лише тих засобів, що використані на поновлення основного капіталу. Тому рух ресурсів проміжного споживання фактично відбиває реалізацію або відтворення фонду відшкодування. Розглядаючи цей процес, необхідно мати на увазі, що кожна галузь значною мірою задовольняє свої господарські потреби в матеріалах за рахунок власного виробництва, а частину закуповує в інших галузях. Виробничі зв'язки, які при цьому складаються між галузями, простежимо на прикладі промисловості України. В 1994 р. тут було створено ресурсів на суму 1 228 382 млрд. крб., а затрати становили 1 132 268 млрд. крб.
Як бачимо, промисловість значною мірок" працює на себе, а саме: тут реалізується 63,2% створених у цій галузі ресурсів проміжного споживання і лише 36,8% - продаються в інші сфери економіки. В цілому частка проміжного споживання в усьому випуску товарів та послуг у промисловості в 1994 р. дорівнювала 75,8%, що свідчить про надто високу матеріаломісткість промислового виробництва.
Фонди споживання і нагромадження
Фонди споживання і нагромадження, на відміну від проміжного споживання, представляють собою готову продукцію (предмети особистого споживання і засоби праці). За своїм змістом - це додана в усіх галузях вартість, тобто створений валовий внутрішній продукт. Останній в 1994 р. становив 1 203 769 млрд. крб. Крім того, імпорт перевищував експорт на суму 38113 млрд. крб. Отже, всього використано було товарів і послуг на суму 1 241 882 млрд. крб., з яких 65,8% становив фонд споживання і 34,2% - валове нагромадження. Відтворювальна структура валового продукту товарів і послуг переконливо відбиває ефективність господарської діяльності. Як відомо, логічною метою будь-якого матеріального виробництва є створення предметів споживання. Тому в певному розумінні можна сказати, що засоби виробництва - це затрати, а предмети особистого народного споживання - отриманий результат. Це - так звана фондоємна форма відтворення. Майже на 2/3 народне господарство України працює фактично на відтворення затрат. Подібна ситуація, якщо вона утримується тривалий час, неминуче заводить економіку в глухий кут, бо врешті-решт національне господарство стикається із суцільним товарно-сировинним дефіцитом.
Звідси випливає, що найважливішим напрямом переорієнтації економіки України е пріоритетний розвиток виробництва предметів споживання.
Диспропорція між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання в економіці України, як і в цілому в господарстві колишнього СРСР, значною мірою була обумовлена існуванням у курсі марксистсько-ленінської політекономії ряду догм, які слугували теоретичним обґрунтуванням господарської практики. Так, необхідність випереджаючого зростання галузей І підрозділу пояснювалася дією закону переважного зростання виробництва засобів виробництва. Підвищення питомої ваги засобів виробництва ототожнювалося з підвищенням рівня розвитку продуктивних сил. Ще В.І. Ленін у своїх схемах розширеного відтворення показав, що процес нагромадження капіталу, який здійснюється на основі технічного прогресу, приводить до того, що відносно більша частина капіталізованої додаткової вартості перетворюється у постійний капітал, тому попит на засоби виробництва зростає швидше, ніж на предмети споживання. Таким чином, він прийшов до обґрунтування переважаючого розвитку І підрозділу суспільного відтворення. Проте подібні зв'язки, як свідчить досвід розвинутих країн, характерні лише для початкового етапу індустріалізації економіки, коли відбувається інтенсивне насичення виробництва технічними засобами та масова заміна ручної праці машинною. На наступних же етапах у результаті впровадження нової, ефективнішої техніки і технології дія цього закону докорінно змінюється і переноситься переважно у галузь найновіших досягнень науково-технічного прогресу Що ж стосується глобального співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва, то воно, як свідчить практика розвинутих країн, стабілізується, причому таким чином, що II підрозділ стає переважаючим.
Вплив науково-технічного прогресу на відтворювальний процес проявляється двояко. З одного боку, він обумовлює підвищення продуктивності праці, сприяючи збільшенню ресурсів як для нагромадження, так і для споживання, створюючи тим самим основу для піднесення добробуту людей. З іншого боку, для того щоб істотно підвищити продуктивність праці, треба впровадити нову техніку і нові технологічні процеси, розширити обсяги виробничих фондів. Тривалий час вважалося, що відтворювальний процес має відбуватися за другою концепцією, тобто фактори, які обумовлюють зростання органічної будови виробництва, повинні переважати.
Однак такий характер відтворювального процесу властивий екстенсивному типові розвитку економіки, коли зростання виробництва здійснюється за рахунок кількісного збільшення його факторів. Але інтенсифікація вносить свої корективи. Нова техніка, що використовується на відшкодування і нагромадження, є відносно дешевшою і продуктивнішою порівняно із старим обладнанням. Це дає змогу підтримувати стабільні темпи відтворення за меншої кількості засобів виробництва. З'являється можливість зекономити засоби виробництва і тим самим забезпечити випереджаючий розвиток предметів споживання.
Структура народного господарства, що склалася сьогодні в Україні, характеризується надто високою часткою галузей, які створюють засоби виробництва. Це обумовило принаймні два надзвичайно тяжких наслідки: 1) суцільний дефіцит сировинних і продовольчих ресурсів, 2) занепад соціальної сфери і погіршення становища трудящих. Це свідчить про те, що у найближчі роки в національному господарстві необхідно різко підвищити частку предметів споживання.
Орієнтиром тут може бути світовий досвід. У США, наприклад, група "Б" становить 49% обсягу промислового виробництва. На нашу думку, для України цей показник цілком посильний, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також багатьох галузей харчової і легкої промисловості, причому прискорення розвитку останніх не слід здійснювати шляхом гальмування базових галузей. Вирішальну роль тут має відіграти науково-технічний прогрес. Завдання щодо його активізації на сучасному етапі полягає в раціональному поєднанні зусиль, спрямованих на стабілізацію економіки, з одного боку, і заходів організаційно-економічного характеру, направлених на підвищення ефективності виробництва і досягнення прогресивних структурних зрушень, - з іншого.
Дані завдання можуть бути розв'язані лише за умови, що науково-технічний прогрес охоплюватиме всі без винятку сфери економіки. При цьому з метою попередження диспропорцій у народному господарстві посилення процесів інтенсифікації на основі науково-технічного прогресу має здійснюватися рівномірно як у галузях важкої промисловості, так і в тих, що виробляють предмети споживання.
§ 5. СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В ПРОПОРЦІЯХ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ
Пріоритетні напрями розвитку економіки
Структурна перебудова економіки України потрібна для реалізації цільової функції виробництва - зростання добробуту населення. Це обумовлює, в свою чергу, необхідність вищих темпів приросту обробної промисловості порівняно з добувною, прискорення виробництва товарів народного споживання, послуг. У кінцевому підсумку треба досягти збалансованості економічного і соціального розвитку країни, ліквідувати диспропорцію між платоспроможним попитом населення і матеріально-речовим забезпеченням ринку.
Розв'язання названих проблем вимагає не тільки впровадження прогресивної науки й техніки в усі галузі народного господарства, а й ефективного механізму ресурсозбереження. При цьому мають бути чітко визначені пріоритетні напрями розвитку економіки. Сьогодні набувають особливого пріоритету галузі виробництва, які створюють предмети для особистого споживання людини. Виробництво товарів народного споживання повинно мати питому вагу в межах 70 відсотків.
На сучасному етапі пріоритетним напрямом розвитку нашої країни стає також агропромисловий комплекс, який повинен забезпечити населення продуктами харчування, а легку і харчову промисловість - сировиною. Пріоритетність тут визначається тим, що у структурі споживання населення харчування, одяг, взуття займають провідне місце. Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від рівня виробництва сільськогосподарських машин, мінеральних добрив, від організації зберігання продукції і потужностей обробної промисловості.
Але виробництво предметів споживання, зокрема галузей агропромислового комплексу, легкої промисловості зможуть успішно розвиватися лише на базі новітньої техніки, проведення їх технічної реконструкції. Тому зберігаються випереджаючі темпи розвитку виробництва прогресивної продукції у машинобудівному комплексі: наукоємної техніки, засобів виробництва для випуску товарів народного споживання. Прогресивним структурним зрушенням процесу відтворення будуть сприяти заходи по підтримці власного виробника, проведенню розумного протекціонізму щодо вітчизняного виробництва, здійсненню державної допомоги підприємствам, які нарощують експортний потенціал, реформуванню базових галузей з метою підвищення їх рентабельності.
Звертається особлива увага на перехід до високої ефективності використання всіх видів ресурсів.
Підрахунки показують, що крупномасштабна економія палива, енергії, сировини, конструкційних матеріалів та інших ресурсів дасть можливість знизити матеріалоємність суспільного виробництва, енергоємність національного доходу і металоємність. Таке посилення ресурсозбереження повинне в основному забезпечити покриття приросту потреб народного господарства в ресурсах, насамперед у паливно-сировинних.
Зростання ролі соціальної сфери
Соціальна сфера - одна із найважливіших сфер життя суспільства, яка забезпечує необхідні умови праці й побуту, здоров'я і дозвілля. В ній реалізуються результати трудової діяльності кожної працездатної людини.
Вихід країни на якісно новий рівень розвитку передбачає рішучий поворот до потреб соціальної сфери, її пріоритетний розвиток - невід'ємна складова частина вдосконалення всіх сфер життя суспільства.
Важливою умовою реалізації активної соціальної політики є розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази соціально-культурної сфери. Вона включає галузі, на базі яких здійснюється житлове будівництво, реалізуються потреби людини в зміцненні здоров'я, у підвищенні її освітнього і культурного рівня. На розвиток цієї галузі передбачено пріоритетне виділення ресурсів і коштів. При збереженні провідної ролі державних коштів у ресурсному забезпеченні розвитку соціальної сфери підвищується частка коштів підприємств і кооперативів, а також заощаджень населення. Перехід до ринкових відносин значно розширює можливості підприємств для розвитку соціальної сфери.