Тенденції організаційних змін

Можна простежити три фази фундаментальних змін в організаціях, що відбулися в XX сторіччі і мають справді історичне значення. Перша фаза – відділення управлінських функцій від власників і перетворення управління в професію. Друга фаза – поява, починаючи з двадцятих років, командно-адміністративних організацій з вертикальною співпідпорядкованістю і високим рівнем централізації рішень. Третя фаза – перехід до організацій з перевагою горизонтальних структур і зв’язків; інформаційних технологій, що базуються на широкому використанні, спеціальних знань і системних методів прийняття рішень.

Поряд із традиційними економічними критеріями оцінки діяльності організацій, заснованими на вимірі ефективності використання ресурсів стосовно результатів, на передній план усе більше виходять “невловимі” вимірники: інтелектуальний капітал, задоволеність споживача, соціальний прибуток, організаційна культура. Такі критерії орієнтовані на перспективу. У багатьох випадках вони краще свідчать про майбутні результати, ніж фінансові показники.

В умовах стрімкого розвитку техніки й технології виробництва, динамічних змін, споживчих властивостей продуктів і послуг, безпрецедентного росту комунікацій і взаємозалежності в управлінні принципову важливість здобуває прагнення до організаційних змін і інновацій як до можливості перешкоджати застою і забезпечувати ефективне використання всіх наявних ресурсів. Головним джерелом усіх цих можливостей стають управління, цілеспрямована діяльність, компетентність і заповзятливість керівників. Створювати умови для цього повинна раціонально побудована організація управління.

Управляти змінами не можна. Але їх можна випереджати.

Тому центральна задача менеджменту в XXI столітті полягає в тому, щоб перетворити в лідерів змін якнайбільше організацій. Лідер змін розглядає кожну зміну як нову сприятливу можливість. Лідер змін цілеспрямовано шукає корисні для себе зміни і знає, як зробити їх максимально ефективними для зовнішньої і внутрішньої діяльності організації. Для цього потрібно наступне:

1. Політика, спрямована на створення майбутнього;

2. Методика пошуку і прогнозування змін;

3. Стратегія впровадження змін як у внутрішній, так і в зовнішній діяльності організації;

4. Політика, що дозволяє врівноважити зміни та стабільність.

Ні теоретичні дослідження, ні вивчення ринку, ні комп’ютерне моделювання не можуть замінити перевірку в реальних умовах.

Традиційно будь-яка організація створюється для стабільної і тривалої діяльності. Тому всім існуючим установам, – для того щоб сприймати зміни як належне, прийдеться зробити над собою зусилля. У них немає іншого виходу, крім як навчитися змінюватися разом з навколишнім світом. Цим же фактом – орієнтацією організації на стабільність і незмінність, – пояснюється той опір, яким зустрічають зміни практично всі установи.

Лідери змін, навпаки, створені для змін. Але і їм потрібна стабільність. Співробітники повинні знати, що відбувається. Вони повинні знати, з ким працюють. Вони повинні розуміти, на що можуть розраховувати, у чому полягають правила і система цінностей організації. Вони не можуть працювати, якщо навколишнє їхнє середовище непередбачене і незрозуміле. Стабільність необхідна також за межами організації.

Зміни і стабільність – це скоріше два полюси, ніж дві протидіючі сили. Чим краще організація пристосована до політики змін, тим сильніше вона має потребу у встановленні стабільності усередині себе і в зовнішньому середовищі, тим сильніше їй потрібно врівноважувати швидкі зміни деякою незмінністю.

Досягнення такої рівноваги буде однією з головних задач менеджменту завтрашнього дня – менеджерів-практиків, менеджерів-теоретиків і вчених.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гвишиани Д.М. Организация и управление. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1998. – 332 с.

2. Генри Мильор. Менеджмент: достижение цели. Управление на основе здравогор смысла / Пер. с англ. – М.: Автор, 1993. – 340 с.

3. Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д. Организации: поведение, структура, процессы. Пер. с англ. – 8-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 662 с.

4. Гончаров В.В. Менеджмент в рамках основных фаз управленческого цикла. – М.: МНИИПУ, 1998. – 96 с.

5. Грейсон А., О’Дейл К. Американский менеджмент на пороге XXI века. – М.: Экономика, 1991.

6. Гуияр Ф.Ж., Келли Дж.Н. Преобразование организации. Пер. с англ. – М.: Дело, 2000. – 376 с.

7. Долйь П. Маркетинг-менеджмент и стратеги / Под ред. Ю. Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

8. Друкер П.Ф. Задачи менеджмента в XXI веке. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 272 с.

9. Мазаракі А.А., Лігоненко Л.О., Ушакова Н.М. Економіка торговельного підприємства. – К.: Хрещатик, 1999. – 800 с.

10. Мильнер Б.З. Теория организаций. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 336 с.

11. Минго Дж. Секреты успеха великих компаний: 52 истории из мира бизнеса и торговли. Пер. с англ. – М.: Филинъ; СПб.: Питер Пресс, 1995. – 249 с.

12. Портер Майкл Э Конкуренция. / Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002. – 496 с.