Інтерактивна модель навчання
Педагогічні технології інтерактивного навчання.
Тема. Педагогічні технології інтерактивного навчання.
1. Типи навчання, їх позитивні сторони та недоліки.
2. З історії виникнення інтерактивних технологій.
3. Поєднання різних типів навчання, критерії їх порівняння.
4. Методичні рекомендації до застосування інтерактивних технологій навчання.
5. Кооперативне навчання.
6. Фронтальні технології інтерактивного навчання.
7. Технології навчання у грі.
8. Технології навчання у дискусії.
Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.
Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов:
— створення позитивного настрою для навчання;
— відчуття рівного серед рівних;
— забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;
— усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;
— можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;
— вчитель не є засобом „похвали і покарання", а другом, порадником, старшим товаришем.
Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносять до інноваційних.
Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних занять спробуємо з'ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням. * Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О.Пометун, Л.Пироженко) моделі навчання і порівняємо їх.
Пасивна модель навчання.
За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).
Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі:
Позитивні
1. Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.
2. Одночасно сприймають матеріал усі слухачі.
3. Витрачається мало часу на розповідь або пояснення.
Негативні
1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, ні з учителем.
2. Не виконують ніяких завдань.
3. Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.
4. Відсутній контроль за знаннями.
5. Як правило, невисокий відсоток засвоєння знань.
Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати „Монолог”.
2. Активна модель навчання:
У цьому випадку вчитель і учень перебувають у постійному взаємозв’язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні і негативні сторони цієї моделі:
Позитивні
1. Високий рівень інформації (проблемний метод).
2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію.
3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.
4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.
5. Викладач може проконтролювати надані учням знання.
Негативні !
1. Учні спілкуються тільки з вчителем.
2. Як правило, на занятті така модель використовується тільки для опитування.
3. Учень перебуває у постійній напрузі — „спитає — не спитає".
4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.
Навчання за такою моделлю – активне. Таку модель можна назвати „Діалог”.
Інтерактивна модель навчання.
Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові та рольові ігри, дискусії, мозковий штурм, круглий стіл, дебати. Перерахуємо позитивні та негативні сторони моделі
ПОЗИТИВНІ
1. Розширюються пізнавальні можливості учня (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел).
2. Як правило, високий рівень засвоєння знань.
3. Учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів.
4. Учитель має змогу розкритись як організатор, консультант.
5. Партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.
Негативні
1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.
2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.
3. В учителя відсутній досвід такого виду організації навчання.
4. Відсутні методичні розробки уроків з різних предметів.
Подану модель можна назвати "Полілог", вона є свідченням активного навчання
Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах (ЗОШ) надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання — урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я.Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.
У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань виступатиме не тільки вчитель, а й комп'ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти суть речей, вміти висловити особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.
Слово "інтерактив" прийшло до нас з англійської мови від слова "іпіег" — взаємний і "асі" — діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання — це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [3, с.9].
Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів. Відбувається колективне, групове, індивідуальне навчання, навчання у співпраці, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. В результаті організації навчальної діяльності за таких умов у класі створюється атмосфера взаємодії, співробітництва, що дає змогу вчителеві стати справжнім лідером дитячого колективу. Організація інтерактивного навчання передбачає використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих ситуацій, створення проблемної ситуації. Вирішення певних проблем відбувається переважно в груповій формі. Але не слід плутати інтерактивне навчання з груповими формами роботи, які компенсують всі недоліки фронтальної та індивідуальної роботи. Групова форма роботи передбачає навчання однією людиною групи учнів; всі учні групи працюють над одним завданням разом із наступним контролем результатів.
Такі підходи до навчання не є зовсім новими для української школи. Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття й були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки - за часів масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувані в той час лабораторно-бригадний3 та проектний методи, робота в парах змінного складу4, виробничі та трудові екскурсії та практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Застосування цих методів та форм навчання в окремих школах давало разючі результати. Так, у школі, організованій А. Рівіним 1918 року, учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, проходили за один рік програму 3-4 років. Попри те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у. школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Уже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму за сталінських часів такі методи виявилися непотрібними й постановою ЦК ВКП (б) "Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі були піддані нищівній критиці. Уже на початку 30-х рр. українська школа перетворилась на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.
Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти у працях В.Сухомлинського, учителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкова та ін.), теорії розвивального навчання. Однак за радянських часів, за умов нав'язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була радше винятком, ніж правилом.
У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивалися й удосконалювалися. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-рр., показують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву "Піраміда навчання".
Лекція — 5% засвоєння
Відео/аудіо матеріали 20% засвоєння
Демонстрація — 30% засвоєння
Дискусійні групи — 50% засвоєння
Практика через дію — 75% засвоєння
Навчання інших / застосування отриманих знань одразу — 90% засвоєння
Схема демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція — 5%, читання —/10%), а найбільших — за умов інтерактивного (дискусійні групи — 50 %, практика через дію - 75%, навчання інших або негайне застосування знань — 90%). Це, ясна річ, середньостатистичні відомості, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.
Чим зумовлені таки результати? Для того, щоб зрозуміти цей механізм, пригадаємо, як працює наш мозок.
Робота нашого мозку відрізняється від роботи відеомагнітофона чи плеєра. Інформація, що потрапляє до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно ставить такі питання:
—чи отримував я таку інформацію раніше?- про що ця інформація? Що я можу з нею зробити?
—чи можна вважати, що це те саме, з чим я мав справу вчора чи минулого місяця?
Отже, мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо питання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. У літературі описані результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. Унаслідок такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі більшим, ніж за монологічного пояснення.
Ще краще, якщо ми можемо щось "зробити" з інформацією, аби мати зворотній зв'язок, дізнатися, чи добре ми її зрозуміли. З цією метою можна: викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати подібні вияви, схожі ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв'язок із іншими процесами або явищами, відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності.
Наш мозок схожий на комп'ютер, а ми - його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його треба ввімкнути. Так само треба "ввімкнути" й мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати відомості, введені в його пам'ять. Наш мозок має пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінного засвоєння.
Зрештою, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не "закріплена" за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити комусь, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає інформацію.
Ще однією з причин незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, у якому вчитель говорить, і міра сприйняття дітьми його мовлення.
Більшість викладачів вимовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні дати сприйняти такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Але в більшості випадків, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.
Наукові дослідження доводять, що для забезпечення активного слухання викладачі повинні вимовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом нудьгують.
Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 % часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятовувати 70 % інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали всього 20 % матеріалу. Не дивно, що студенти під час викладання вступного лекційного курсу з психології знали лише на 8 % більше, ніж контрольна група, яка не слухала курсу взагалі.5 Уявіть, якими були б результати в середній школі чи звичайному класі!
Два відомі фахівці в царині кооперативної освіти Д. та Р. Джонсон разом з К. Смітом указують на декілька проблем, пов'язаних із читанням лекцій:
• увага учнів падає з кожною хвилиною;
• ця форма навчання подобається учням, у яких розвинена в основному слухова пам'ять;
• рівень засвоєння фактичного матеріалу низький;
• вважається, що всім учням потрібна однакова інформація, і всі учні засвоюють її однаковими темпам, що насправді не так.
Використання наочності під час лекції збільшує запам'ятовування матеріалу від 14 до 38 %. Експеримент, проведений американськими дослідниками, показав, що використання візуальних засобів під час вивчення слів на 200 % поліпшує результати. Крім того, така презентація матеріалу забирає на 40 % менше часу, вона підсилює усне подання матеріалу. Наочність варта не тільки сотні слів, а й утричі ефективніша за слова.
Коли ж до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.
Проте використання лише зорової та слухової пам'яті недостатньо.,
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам'ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Ці прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю -я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю — я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше.
Процес навчання — не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини та її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.