Праворозуміння як категорія юридичної науки

Право є настільки унікальним, складним і суспільно необхідним феноменом, що протягом усього часу його іс­нування науковий інтерес до нього не тільки не зникає, а й зростає. Питання праворозуміння належать до «вічних» уже тому, що людина на кожному звитків свого індивіду­ального та суспільного розвитку відкриває у праві нові якості, нові аспекти співвідношення його з іншими явища­ми та сферами життєдіяльності соціуму. У світі існує безліч наукових ідей, течій і точок зору з приводу того, що є право. Але лише останнім часом учені стали задаватися питанням: «Що означає розуміти право?».

Праворозуміння— це наукова категорія, що відобра­жає процес і результат цілеспрямованої розумової діяль­ності людини, і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Суб'єктом праворозуміння завжди виступає конкрет­на людина, наприклад:

1) індивід, який володіє деякими знаннями права і на
практиці зіткнувся з конкретною правовою проблемою;

2) юрист-професіонал, який має достатній запас знань
про право, здатний застосовувати і тлумачити правові нор­
ми;

3) учений, людина з абстрактним мисленням, яка за­
ймається вивченням права, володіє сумою історичних і
сучасних знань, здатна до інтерпретації не тільки норм,


а й принципів права, володіє певною методологією дослі­дження.

Праворозуміння є завжди суб' єктивним, оригінальним, хоча уявлення про право можуть збігатися у групи осіб та у цілих соціальних спільнот.

Об'єктом праворозуміння можуть бути право в плане­тарному масштабі, право конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми. При цьому нерідко знання про окремі структурні елементи переносяться на право в цілому. Важливе пізнавальне навантаження тут несуть середовище і суспільні явища, що взаємодіють із правом.

Зміст праворозуміння складають знання суб'єкта про його права та обов'язки, конкретні та загальні правові до­зволи, зобов'язування, заборони, а також оцінка і ставлен­ня до них як до справедливих або несправедливих. Залеж­но від рівня культури, методичної оснащеності суб'єкта і вибору предмета вивчення праворозуміння може бути пов­ним або неповним, правильним або спотвореним, позитив­ним або негативним.

Образ права, що склався в думках наших попередників і виразився у вигляді тієї або іншої концепції, здійснює помітний вплив на формування праворозуміння у нащадків. Концепція праворозуміння — це певний напрям в науко­вому пізнанні сутності та соціального призначення права.

При розгляді різних концепцій праворозуміння необхід­но враховувати такі обставини:

1) історичні умови функціонування права і рамки куль­
тури, в яких жив і працював дослідник;

2) залежність результату праворозуміння від філософ­
ської, етичної, релігійної, ідеологічної позиції суб'єкта
пізнання;

3) початкові посилки концепції, а саме: що береться за
основу тієї або іншої концепції (джерело правоутворення
або сутність самого явища), що розуміється під джерелом
права (людина, Бог, природа, держава) і під його сутністю
(воля класу, міра свободи людини або природний егоїзм
індивіда);

4) концепціям праворозуміння, з одного боку, властиві
стереотипи, з іншого — динаміка. Поєднання цих якостей
зумовлює довге життя і в той же час зміну змісту концепцій
праворозуміння. Тому, наприклад, природно-правові теорії


відомі в усі часи. Якісь їх елементи змінюються, якісь за-* лишаються стабільними і незмінними.

10.2. Юридичне і легістське праворозуміння t

Принципова відмінність між двома протилежними ти­пами праворозуміння, які називають юридичним і легіст-ським, пов'язана з розрізненням або ототожненням права і закону.

Легістське праворозуміння засноване на законі і на ото­тожненні права і закону (від лат. lex — закон). Право сприй­мається як продукт держави, як наказ офіційної державної влади. Право зводиться до примусово-владних установок, до формальних джерел позитивного права (законів), за ме­жами яких права немає. Таке легістське ототожнення права і закону є принципом і сенсом доктрини юридичного позитивізму.

Юридичне праворозуміння — це правове розуміння, засноване на розрізненні права і закону (від лат. jus — пра­во). Право розглядається як об'єктивна міра свободи і справедливості, не залежна від волі, розсуду або свавілля державної влади. Закон же є актом державної влади і за своїм змістом може бути, а може і не бути правовим. Юри­дичний тип праворозуміння має два різновиди:

1) природно-правовий підхід, що виходить із визнання
природного права, яке протиставляється праву позитив­
ному;

2) лібертарно-юридичний підхід, який під правом має
на увазі буття і нормативний вираз принципу формальної
рівності. Сутність цього підходу висловив В.С.Нерсесянц:
«Право — математика свободи».

Практичний сенс розрізнення права і закону зумовлений необхідністю розмежування і зіставлення права та свавілля. Далеко не завжди закон, що є владним велінням держави, утілює в собі право. Інакше довелося б визнати правом ра­сові закони нацистської Німеччини або репресивне законо­давство СРСР 1930-х pp.

Правовий закон відповідає вимогам добра, свободи і справедливості і характеризується такими ознаками:

1) закріплює міру свободи індивіда;

2) утілює в собі принцип формальної правової рівності
та загальний характер справедливості. Його вимоги в од-


наковій мірі поширюються на державну владу і грома­дян;

3) враховує та охороняє інтереси тих, хто перебуває за
межами фактичної рівності (хворих, старих, безробіт­
них);

4) є не продуктом волі та суб'єктивного розсуду законо­
давця, а необхідною складовою частиною того права, що
об'єктивно формується в даному суспільстві;

5) правовий закон — антипод свавілля.

Реальне буття правового закону можливе тільки в умовах
правової держави. .,...,. ,,-