Основні показники ОКП (ВП) одиничного, серійного і масового виробництва та алгоритм їх розрахунку

Основні параметри (характеристики) ОПК одиничного, серійного і масового виробництва

Основні параметри	Види виробництв
Одиничне виробництво	Серійне виробництво	Масове виробництво
Головне завдання	забезпечення своєчасного виконання різноманітних замовлень, які включені у виробничу програму підприємства	встановлення і забезпечення періодичності виготовлення партій виробів згідно виробничої програми підприємства	організація і забезпечення безперервного руху деталей, та виконання цих операцій у встановленому ритмі роботи
Обліково-планова одиниця	замовлення	партія виробів (деталей)	окремі деталі, складальні одиниці, окремі вироби (великі обсяги виробництва продукції при обмеженій номенклатурі окремих виробів, стабільні, процеси, що строго повторюються, масового виробництва дозволяють застосувати подетальну систему планування)
Особливості	– жорсткий зв’язок календарно-планових розрахунків виробництва з плануванням технічної підготовки виконання кожного замовлення. (Це пов’язано з постійними змінами у номенклатурі продукції та необхідністю розробки технічної документації на кожне замовлення)	– основним календарно-плановим нормативом є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготовок, деталей у виробництво	– календарно-планові розрахунки масового виробництва поєднуються з організаційними заходами щодо забезпечення безперебійної та ритмічної роботи на всіх операціях виробничого процесу стосовно єдиної розрахункової величини-такту випуску продукції; – значна частина календарно-планових нормативів масового виробництва має достатньо стійкий характер і безпосередньо закладається в основу планового регламенту роботи дільниць і ліній; – особливості організації масового виробництва створюють умови для застосування централізованої системи оперативного планування і управління виробництвом, що дає такі переваги: чіткість, гнучкість, дієвість, скорочення ланок
Календарно-планові розрахунки	– розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробів або виконання замовлень і побудова циклових графіків по окремих замовленнях; – визначення календарних випереджень в роботі цехів; – складання зведеного календарного графіка виконання замовлень і подальше уточнення календарних випереджень в роботі цехів; – перевірочні розрахунки завантаження виробничих площ і устаткування (об’ємно-календарні розрахунки), а також корегування зведеного графіка з метою вирівнювання завантаження по окремих планових періодах	– визначення нормативних розмірів партій виготовлення виробів (деталей) та періодичності їх виготовлення; – визначення тривалості виробничих циклів обробки партії деталей і календарно-планових випереджень; – побудова календарних планів-графіків роботи виробничих ділянок; – розрахунок заділів	– розрахунок такту і ритму випуску деталей і виробів; – графіки-регламенти роботи ділянок і ліній; – нормативи внутрішньо лінійних, або циклових заділів (між операційних, транспортних, технологічних, страхових), а також нормативи міжлінійних і міжцехових заділів

Таблиця 3.3.4

Основні показники ОКП (ВП) одиничного, серійного і масового виробництва та алгоритм їх розрахунку

Основні показники	Алгоритм розрахунку	Пояснення
1	2	3
Одиничне виробництво
Норматив (велична) незавершеного виробництва (показник виробничої програми)*	або	де k_г — процент готовності виробу на початок і кінець планового періоду; T_і — кількість днів з моменту запуску виробів у виробництво на початок і кінець планового періоду
Тривалість виробничого циклу (для одиничного виробництва характерним є послідовний рух по операціях)		де n — число деталей в партії; m — число операцій в технологічному процесі; t_шк — норма штучно-калькуляційного часу на операцію, годин (нормо-годин); C — число робочих місць, паралельно зайнятих виконанням операції; K_зм — число робочих змін в добі; T_зм — тривалість робочої зміни, годин; t_мо — міжопераційний час, годин; T_е — тривалість природних процесів (сушка, поверхневе легування, охолоджування після термообробки і т. п.), днів
Серійне виробництво
Норматив (велична) незавершеного виробництва (показник виробничої програми)*		де N_і — плановий випуск і-го виробу в натуральному вираженні
Оптимальний розмір партії (визначається двома способами залежно від характеру устаткування, на якому обробляються деталі)	1 спосіб:	де t_пз — норма підготовчо-завершального часу на партію, хвилин; t_шк — норма штучно-калькуляційного часу на одну деталь, хвилин; α — допустимі втрати часу на переналадку устаткування в загальному фонді робочого часу, %.
2 спосіб:	де t_{шт. тin} — норма штучного часу (береться мінімальна із усіх операцій, які виконуються в процесі виготовлення деталі), хвилин; T_зм — тривалість робочої зміни, хвилин.
Періодичність запуску-випуску деталей в обробку		де n_opt — прийнятий (оптимальний) розмір партії, шт.; N_сд — середньодобова потреба в даній деталі, шт.
Тривалість виробничого циклу (при паралельно-послідовному русі операцій)		де К_пар — коефіцієнт паралельності виконання робіт.
Коефіцієнт паралельності виконання робіт		Коефіцієнт характеризує ступінь скорочення розміру тривалості циклу обробки партії деталей за рахунок застосування паралельно-послідовного виду руху. Коефіцієнт паралельності є відношення тривалості циклу при паралельно-послідовному виді руху до тривалості циклу при послідовному виді руху
Масове виробництво
Норматив (велична) незавершеного виробництва (показник виробничої програми)*		де n — число деталей в партії; L_i — кількість робочих місць; D_Oi — кількість одночасно оброблюваних деталей (напівфабрикатів), шт.; D_Ti — кількість деталей (напівфабрикатів), що знаходяться між операціями, шт.; T_ni — величина транспортної партії, шт.; C_i — собівартість виробів (напівфабрикатів), грн.; і = 1,2,3, ... т — кількість виробів (напівфабрикатів)
Такт роботи потокової лінії (такт потоку) (характеризує період часу між запуском (випуском) двох суміжних виробів на потоковій лінії)		де N — виробнича програма випуску деталей, шт.; Т_еф — ефективний (дійсний) фонд часу роботи лінії за той же період часу з урахуванням витрат часу на профілактичне обслуговування устаткування і регламентовані перерви, хв.;
де Т_зм — тривалість зміни, хв.; Т_проф — витрати часу на профілактичне обслуговування устаткування і регламентні перерви, хв.; К_зм — норми часу по операціях технологічного процесу, хв.
Темп потоку (кількість деталей, що випускаються з потокової лінії за одиницю часу)
Ритм потоку (період часу між випуском двох передавальних партій з потокової лінії)		де р — величина транспортної партії, шт.
Кількість робочих місць (верстатів)	(розрахункове значення)	де t_і — норма часу на i-у операцію з урахуванням установки, транспортування і зняття деталі, хв.
Коефіцієнт завантаження верстатів на операції		де Н_о — норма обслуговування робітка (кількість верстатів, що обслуговуються одним робітником одночасно) хв.
Число робочих на операції		де Н_о — норма обслуговування робітка (кількість верстатів, що обслуговуються одним робітником одночасно) хв.

2. ОКП в серійному виробництві

Серійне виробництво — це виробництво достатньо обмеженої номенклатури виробів, серіями, що періодично повторюються.

Партія деталей — це кількість деталей, що одноразово запускаються в обробку, з одноразовою втратою підготовчо-завершального часу.

Визначення нормативного розміру партії деталей служить виконанням наступних завдань:

— регламентації періодичності переналадок устаткування і виготовлення однойменних деталей протягом планового періоду по окремих виробничих ланках (ділянках, цехах);

— розрахунку нормативної тривалості виробничих циклів і календарних випереджень в роботі послідовних виробничих ланок;

— побудові календарних планів, що визначають терміни запуску деталей в обробку, їх випуску і комплектування для забезпечення зборки;

— визначенню нормативного середнього рівня незавершеного виробництва і величини перехідних заділів на кінець планового періоду.

4. Для серійного (для масового) виробництва характерним є використання заділів;

5. Заділ — це кількість деталей в незавершеному виробництві, яка знаходиться на потоковій лінії в процесі обробки;

6. У серійному виробництві розрізняють 2 види заділів (по місцю їх виникнення:

— циклові (внутрішньоцехові) заділи, які включають партії вузлів, деталей або заготовок, що знаходяться на ділянках на різній стадії обробки (технологічні, транспортні, страхові, оборотні);

— складські (міжцехові) заділи, які підготовлені або для обробки на подальшій стадії виробництва, або для комплектування вузлової та монтажної зборки (страхові і оборотні).

7. Побудова календарних планів-графіків роботи дільниць серійного виробництва здійснюється різними методами залежно від таких умов (ці умови визначають основні характеристики роботи різних виробничих дільниць):

— від кількості деталооперацій, закріплених в середньому за одним верстатом;

— від ступеня стійкості номенклатури деталей, що виготовляються, і періодичності їх обробки, яка визначається, в першу чергу, характером організації складальних процесів (– безперервна зборка і випуск виробів; – строго періодична збірка і випуск виробів партіями; – випуск партій виробів, що повторюється з нерегулярною періодичністю).

3. ОКП в масовому виробництві

Масове виробництво — це виробництво, яке характеризується стійким випуском обмеженої номенклатури виробів, великими обсягами випуску, високим рівнем безперервності та ритмічності виробничого процесу, з широким застосуванням потокового методу.

Основною формою масового виробництва є потокове виробництво.

Потокове виробництво — це виробництво, в якому виробничий процес заснований на ритмічній повторюваності основних і допоміжних операцій, при цьому робочі місця розташовуються по ходу технологічного процесу виготовлення виробу, утворюючи потокову лінію.

Це найбільш довершена форма організації виробничих процесів, що забезпечує мінімальну тривалість виробничих циклів, а отже безперервність і ритмічність усього виробництва.

Основні типи однопредметних ліній:

— безперервно-потоковою, для якої обов’язковою умовою є рівність (кратність) операційних циклів і тривалість окремих операцій (тобто повинна виконуватися умова синхронізації операцій):

де t_m — норми часу по операціях технологічного процесу, хв.;

C_m — кількість паралельно працюючих верстатів на операції, шт.;

r — такт безперервно-потокової лінії, хв. / шт.

— переривчасто-потоковою (прямоточною), на якій тривалість окремих операцій не рівна і не кратна такту випуску виробів (тобто умова синхронізації операцій не виконується. В цьому випадку синхронізація забезпечується різноманітними технічними і організаційними заходами. Синхронізація операцій забезпечується на стадії проектування шляхом комбінування (розділення або з’єднання) переходів; підвищення режимів обробки, застосування високопродуктивного устаткування, оснащення тощо).

38. План матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства: основне завдання плану та загальна характеристика його складових

План матеріально-технічного забезпечення виробництва (МТЗ) є одним із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. Одночасно із цим в плані матеріально-технічного забезпечення визначаються постачальники і терміни поставок матеріалів. При складанні плану враховують повну потребу в матеріальних ресурсах, потрібних для виробництва продукції, експериментальних та ремонтних робіт, виготовлення технологічних інструментів.

Саме тому основним завданням плану матеріально-технічного забезпечень є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комерційної діяльності. При цьому розрізняють потребу до витрачання і потребу до постачання.

Потреба до витрачання встановлює кількість матеріалів, які необхідні підприємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов'язаних із виробництвом і реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального будівництва.

Потреба до постачання показує, скільки підприємство повинно отримати матеріалів із зовнішніх джерел.

План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:

- розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;

- балансів матеріально-технічного забезпечення.

Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах в залежності від характеру матеріалів, що застосовуються, здійснюється в наступних таблицях:

- потреба в сировині й матеріалах;

- потреба в паливі та енергії;

- потреба в обладнанні.

У зміст планування МТЗ входить:

- визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, енергії на базі норм їх витрачання;

- розрахунок норм запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

- облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;

-поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

В балансі матеріальних ресурсів зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матеріалів, які будуть постачатися зі сторони. Баланс складається по кожному виду ресурсів. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

Пв + Пнзв.п+ Пр.е + Пк + П з= Ооч + Онзв.п + Мв.р + ОПС-

де Пв„ - потреба в виконанні виробничої програми, грн.;

Пнзв.п - потреба в поповненні незавершеного виробництва, грн.;

Пре - потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн.;

Пк - потреба на капітальне будівництво, грн.;

П з - потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;

Ооч - очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;

0нзв.п - залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;

Мв.р - величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОПС - обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.

39. Загальний порядок розроблення плану матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства

План матеріально-технічного забезпечення складається з двох частин:

- розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;

- балансів матеріально-технічного забезпечення.

- потреба в сировині й матеріалах;

- потреба в паливі та енергії;

- потреба в обладнанні.

Розраховується план матеріально-технічного забезпечення в річному, квартальному та місячному розрізах.

У річному плані визначається потреба всіх підрозділів і служб підприємства в матеріальних ресурсах та визначаються обсяги їх поставок на рік, у тому числі по кварталах..

У квартальному плані визначається потреба підприємства по розгорнутій номенклатурі, та уточнюється обсяг завдань на плановий квартал. На основі цього плану складаються специфіковані замовлення постачальникам, і визначається форма поставок - транзитна або складська.

Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.

Розробка річного плану МТЗ починається знизу, з підрозділів підприємства, і являє собою визначення потреби в матеріальних ресурсах, які необхідні для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт. Вихідними даними розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, норми і нормативи витрат матеріалів. Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела її покриття та складають баланс матеріально-технічного забезпечення по визначеній формі.

Пв + Пнзв.п+ Пр.е + Пк + П з= Ооч + Онзв.п + Мв.р + ОПС-

де Пв„ - потреба в виконанні виробничої програми, грн.;

Пнзв.п - потреба в поповненні незавершеного виробництва, грн.;

Пре - потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн.;

Пк - потреба на капітальне будівництво, грн.;

П з - потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;

Ооч - очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;

0нзв.п - залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;

Мв.р - величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОПС - обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.

Баланс матеріальних ресурсів на 2006 р. (приклад умовний)

Потреби	Сума,	Джерела покриття	Сума,
тис. грн.	потреб	гис. грн.
1. Основне виробництво		1. Очікуваний залишок
2. Капітальне будівництво		на початок року
3. Заходи по удосконаленню техніки		2. Обсяг постачання
4.Ремонтно-експлуатаційні потреби		матеріалів зі сторони
5. Незавершене виробництво запасів		3. Мобілізація внут-
6. Інші потреби		рішніх ресурсів
		4. Інші джерела
Всього		Всього

Розробка балансів МТЗ є передумовою для планування розподілу матеріальних ресурсів між виробничими одиницями, що входять до складу підприємства. Підприємство встановлює виробничим одиницям ліміти на матеріальні ресурси і перерозподіляє їх у встановленому порядку з врахуванням змін виробничої програми.

Визначення потреби в матеріально-технічних і енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і в вартісному виразі з метою узгодження цього розділу плану з планами по витратах, фінансовим планом.

40. Особливості матеріально-технічне забезпечення діяльності підприємства в ринкових умовах

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) - це спосіб організації діяльності підприємства, що дозволяє об'єднати зусилля різних одиниць, які виготовляють та реалізовують товари і послуги, з метою оптимізації фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, що використовує фірма для реалізації своїх економічних цілей. В процесі свого функціонування підприємству потрібен цілий комплекс матеріально-технічних засобів. Процес матеріально-технічного забезпечення виробництва направлений на своєчасне постачання на склади підприємства або відразу на робочі місця потрібних відповідно до бізнес-плану матеріально-технічних ресурсів. До складу матеріально-технічних ресурсів входять: сировина, матеріали, що комплектують вироби, технологічне устаткування і технологічне оснащення (пристрої, ріжучі та вимірювальні інструменти), нові транспортні засоби, навантажувально-розвантажувальне устаткування, обчислювальна техніка і інше устаткування, а також паливо, енергія, вода. Іншими словами, все, що поступає на підприємство у формі речей і у вигляді енергії, відноситься до елементів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Успішне рішення цих питань покликана забезпечити служба матеріально-технічного забезпечення підприємства, яка займається розрахунком потреб підприємства в різних матеріалах, а також визначає джерела їх покриття.

Для безперебійного функціонування виробництва необхідне добре налагоджене матеріально-технічне забезпечення (МТО), яке на підприємствах здійснюється через органи матеріально-технічного постачання.

Планування матеріально-технічного забезпечення виробництва включає комплекс робіт по аналізу питомих витрат матеріальних ресурсів за звітний період, використанню технологічного устаткування і оснащення, прогнозуванню і нормуванню окремих видів ресурсів на плановий період, розробці матеріальних балансів по видах ресурсів, джерелах надходження і вище перелічених напрямах використання. Перераховані роботи по плануванню вельми трудомісткі. Вони виконуються економістами і плановиками за участю інших фахівців. Менеджери не приймають участі в розробці планів, їх завдання - перевірити дотримання принципів планування, склад планових документів, їх якість.

В умовах ринку у підприємств виникає право вибору постачальника, а значить, і право закупівлі ефективніших матеріальних ресурсів. Це примушує постачальницький персонал підприємства уважно вивчати якісні характеристики продукції, що виготовляється різними постачальниками. Критеріями вибору постачальника можуть бути надійність постачання, можливість вибору способу доставки, час на здійснення замовлення, можливість надання кредиту, рівень сервісу. Співвідношення значущості окремих критеріїв з течією часом може мінятися.

41. Зв’язок плану матеріально-технічне забезпечення з іншими розділами плану діяльності підприємства

42. Основні показники, які характеризують ефективність використання ресурсів підприємства: загальна характеристика

Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою показників використання матеріальних ресурсів, які можна умовно поділити на дві групи загальні і конкретні. До загальних показників належать матеріаловіддача та матеріаломісткість. Ці показники визначаються у вартісних та натурально-вартісних величинах. Вони розраховуються в цілому по народному господарству, галузі та підприємствах.

Матеріаловіддача у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матеріальних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 гривню матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:

МВ=ВП/МВ,

де Мв - матеріаловіддача;

ВІ7- вартість валової продукції, тис. грн.;

МВ — вартість матеріальних витрат, тис. грн.

Матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції (роботи). Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість.

Загальна матеріаломісткість визначається на рівні народного господарства та галузі як витрат матеріальних ресурсів у вартісному виразі до виробленої продукції за формулою:

МВ= МВ /ВП,

Матеріаломісткість визначає фактичний обсяг матеріальних витрат в розрахунку на виробництво одиниці продукції. Вона характеризує один із важливих елементів ефективності виробництва - рівень використання матеріальних ресурсів.

До конкретних показників належать: коефіцієнт використання сировини та матеріалів, коефіцієнт розкрою, коефіцієнт вилучення, витратний коефіцієнт тощо.

Коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.

Витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання.

Коефіцієнт виходу (вилучення) продукції із сировини визначає, скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.

Ці коефіцієнти характеризують рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.

43. Основні методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах, які використовуються підприємством у своїй діяльності

Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої програми

При плануванні матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності потрібних даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва і споживання матеріалів.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Суть його полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи у плановому періоді. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, які використовуються (на деталь, на виріб), а також від виробничої програми. Потреба в матеріалах на вироби розраховується за нормами на кожну деталь, яка є складовою виробу, і для кожного виду матеріалів окремо. На основі подетальних норм складають зведену норму потреб матеріалів на вироби. Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму.

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів, і потреба (Пм) визначається за формулою:

Пм=Нв6-Мн*К,

де Нве - норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

Мн - запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К- коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу. Як такий коефіцієнт може бути використане відношення маси нового до маси базового виробу.

Метод типових представників — припускає використання середньозваженоїнорми видатку матеріалу на типовий представник цілої групи виробів; Типовий представник – це виріб який найбільш повно відобр-є витрати усієї партії чи групи предметів представником якої він є. Стп= nтпс*Qг

nтпс – норма вир-ва типового представника

Qг – кіль-сть деталей в групі

44. Поняття “балансу матеріально-технічного забезпечення” діяльності підприємства. Порядок його розроблення

В балансі матеріальних ресурсів (табл. 7.1) зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матеріалів, які будуть постачатися зі сторони. Баланс складається по кожному виду ресурсів. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

Пв + Пнзв.п+ Пр.е + Пк + П з= Ооч + Онзв.п + Мв.р + ОПС-

де Пв„ - потреба в виконанні виробничої програми, грн.;

Пнзв.п - потреба в поповненні незавершеного виробництва, грн.;

Пре - потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн.;

Пк - потреба на капітальне будівництво, грн.;

П з - потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;

Ооч - очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;

0нзв.п - залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;

Мв.р - величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОПС - обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.

Таблиця 6.1.

Баланс матеріальних ресурсів на 2006 р. (приклад умовний)

Потреби	Сума,	Джерела покриття	Сума,
тис. грн.	потреб	гис. грн.
1. Основне виробництво		1. Очікуваний залишок
2. Капітальне будівництво		на початок року
3. Заходи по удосконаленню техніки		2. Обсяг постачання
4. Ремонтно-експлуатаційні потреби		матеріалів зі сторони
5. Незавершене виробництво запасів		3. Мобілізація внут-
6. Інші потреби		рішніх ресурсів
		4. Інші джерела
Всього		Всього

45. Економічний зміст категорії “запаси”

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискоренню оборотності оборотних засобів.

Запаси - це матеріальні активи, які:

- утримуються для подальшого продажу;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами (видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

1. Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

2. Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

3. Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).

4. Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

5. Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

46. Класифікація характеристика запасів

Запаси— це матеріальні активи, які:

— утримуються для подальшого продажу;

— перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

— утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

— сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

— незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів;

— готову продукцію, що вироблена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

— товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

— малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Виробничі запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Поточний (складський) запас — запас призначений для забезпечення безперервного виробництва в період між двома поставками матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їх використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговим постачанням.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів;

Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.

Підготовчий запас— час необхідний на підготовку доставлених на підприємство матеріалів для виробничого використання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушка, розробка, правка тощо).

Технологічний запас— час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.

Страховий запас— запас, який гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів.

Транспортний запас— знаходження матеріалів у дорозі — визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Загальна норма виробничих запасів за видами матеріальних ресурсів в днях (З_дн) визначається:

де Т_р — транспортний запас; П_д — підготовчий запас;

Т_х — технологічний запас; П_т — поточний запас;

С_тр — страховий (гарантійний) запас.

47. Поняття “управління запасами”: визначення, основна мета, реалізація

Управління запасами — це встановлення часових меж подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень щодо кількості замовлень або їх обсягу. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання.

Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню.

Основними об’єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є:

— величина транзитних норм відправлення;

— питома вага складської форми забезпечення (рівень розвитку складського господарства).

Примітка: Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі близько 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами — це забезпечення такої організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, при якій, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку — зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Примітки: 1. Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів;

2. Попит на матеріали може бути залежним — пов’язаний з випуском продукції, або незалежним — не пов’язаний із планами випуску продукції;

3. Залежний попит можна прогнозувати з достатньо високою вірогідністю (оскільки плани виробництва розробляють завчасно).

Регулювання запасів може здійснюватися за системами “максимум-мінімум”, “стандартних партій”, “стандартних інтервалів” тощо.

Система “максимум-мінімум” (найбільш поширена система) — система згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів здійснюється за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т_ЗЗ):

де t_З — час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів;

Оптимальна партія поставки — це партія, яка забезпечує мінімальні сумарні витратні на придбання і зберігання матеріалів:

де П_мр — річна потреба у матеріалах;

В_мз — витрати на зберігання матеріалів;

Ц_м — ціна одиниці матеріалу без урахування транспортно-заготівельних витрат;

К_вр — коефіцієнт, що враховує втрати від “вилучення” коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Примітки: 1. Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою “максимум-мінімум”; за допомогою картотеки оперативного контролю забезпеченості виробництва, ПК;

2. Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин;

3. У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції;

4. У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості;

5. В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

48. Основні етапи організації забезпечення цехів матеріальними ресурсами. Їх характеристика

Основні етапи організації забезпечення цехів матеріальними ресурсами:

— визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;

— встановлення нормативу цехових запасів;

— визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду;

— встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;

— встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.

Потреба цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особливості діяльності підприємства, визначається за певними нормами їх (матеріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

49. Основні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. Їх характеристика

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами:

— децентралізоване постачання матеріалів (пасивна система). Найбільш розповсюджена на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва. При такій системі склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх отримують і транспортують;

— централізованепостачання (активна система). Використовується в умовах масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів. При такій системі склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, і транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

При централізованому постачанні матеріалів у цехи й на робочі місця використовують інтегровану систему виробництва й постачання “точно в час” (японський варіант “канбан”), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно чіткого календарного графіку. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо “з коліс”, зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Переваги активного способу забезпечення (порівняно із пасивним):

— поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоїв під час навантаження та розвантаження, зменшуються витрати на і внутрішні перевезення; зменшуються “зайві” запаси у цехах; скорочується документообіг;

— підвищується ефективність організація виробництва: виробничий персонал цехів та дільниць звільняється від оформлення документів на одержання матеріальних ресурсів;

— впроваджуються прогресивні транзитні системи забезпечення, за яких матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забезпечення, а поступають одразу на місце їх безпосереднього споживання — до цеху та на дільниці, при цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується обіг матеріальних ресурсів.

50. Виробнича потужність підприємства: загальна характеристика, процес обґрунтування, основні вимірники, типи виробничої потужності

Виробнича потужність підприємства — це максимально можливий (річний, добовий, змінний) випуск продукції (послуг, робіт) необхідної якості передбаченої номенклатури при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи.

При визначенні виробничої потужності необхідно враховувати:

— максимально-ефективне використання виробничого устаткування;

— ефективне використання площ виробничих приміщень;

— застосування прогресивної технології, сучасних форм організації виробництва і праці.

Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

— визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства;

— обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей (за рахунок оновлення активної частини основних засобів, технічного переозброєння або розширення підприємства).

Примітки: 1. Ідентифікація виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді — є основним аргументом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції;

2. При проведенні таких розрахунків для планового періоду необхідно врахувати вибуття частини виробничих потужностей ( – знос та вибуття обладнання; – збільшення трудомісткості виготовлення виробів; – зміна номенклатури і асортименту продукції;
– зменшення фонду робочого часу; – закінчення терміну лізингу обладнання тощо).

Основні вимірники виробничої потужності:

— натуральні (при визначенні обсягів однорідної продукції — штуки, літри, метри, тонни);

— умовно-натуральні (при наявності різних видів продукції, що згруповані за ознаками конструктивної, технологічної та іншої подібності;

— вартісні (у багато номенклатурних виробництвах).

Типи (класифікація) виробничої потужності:

проектна (проектно-виробнича) — номінальний можливий обсяг випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці (Примітка: Вона є фіксованою “заниженою” величиною).

планово-виробнича — розраховується на певний плановий період при складанні виробничої програми підприємства на основі планових техніко-економічних показників запланованого виробництва;

перспективна — відображає очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді;

експлуатаційна (фактична, діюча) — це робоча потужність, яка склалася на початок (кінець) року, прийнята в бізнес-плані (техпромфінплані) і визначена з врахуванням балансу виробничої потужності (вводу, вибуття) на протязі поточного року. Вона відображає потенційну здатність підприємства (цеху, дільниці, технологічної лінії, агрегату) виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом, має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва.

51. Основні показники, які характеризують експлуатаційну потужність: їх визначення, розрахунок, загальна характеристика

Основні показники, які характеризують експлуатаційну потужність :

1. Потужність на початок планового періоду (вхідна). При її визначенні враховуються: проведення заходів щодо ліквідації “вузьких місць” протягом планового року; збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне; перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами; можливість збільшення кількості годин та змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують(створюють “вузькі місця”) випуск продукції.

Примітка: “Вузьке місце” — це невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

2. Потужність на кінець планового періоду (вихідна). При її визначенні враховуються:виконані (заплановані) заходи щодо ліквідації “вузьких місць”; введення в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, обчислюється:

де W_вх — виробнича потужність на початок року, грн.;

W_вв — введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

W_вив — виведена за плановий періоді виробнича потужність, грн.

3. Середньорічна виробнича потужність. Розраховується:

де к — кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю.

52. Основні фактори, які слід враховувати при розрахунку виробничих потужностей. Їх характеристика

При розрахунку виробничих потужностей необхідно враховувати такі фактори :структуру і величину основних засобів;якісний склад обладнання;рівень фізичного і морального зносу;технічні (технологічні) нормативи продуктивності обладнання;трудомісткість виробів;норми виходу продукції із сировини;прогресивність технологічних процесів;змінність роботи та фонд робочого часу обладнання підприємства;ступінь спеціалізації, уніфікації, стандартизації;рівень організації виробництва та праці;якість сировини, матеріалів. а також ритмічність їх поставок.

53. Методики розрахунку виробничої потужності підприємства і його підрозділів

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів основного виробництва, їх основних дільниць, поточних ліні, агрегатів, провідного обладнання з урахуванням заходів щодо ліквідації “вузьких місць”.

Примітки: 1. Провідні цехи основного виробництва — цехи, які забезпечують виконання основних технологічних процесів (операцій) і мають визначальне значення для забезпечення виробництва заданого обсягу та асортименту продукції:

підприємства чорної металургії — доменні, сталеплавильні та прокатні цехи;

підприємства машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні та ковальсько-пресові цехи;

підприємства цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру;

підприємства взуттєвої промисловості — розкрійні та пошивні цехи;

підприємства текстильної промисловості — прядильні і ткацькі виробництва.

2. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної (основної) продукції;

3. У випадку випуску підприємством кількох видів продукції виробнича потужність розраховується окремо для кожного виду виробів (на металургійних комбінатах обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного та прокатного виробництв).

При проведенні розрахунків виробничої потужності підприємства включають:

— усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

— устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

— понаднормативне резервне устаткування;

— понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Примітки: 1. Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування;

2. Розрахунок виробничої потужності підприємства проводиться у такій послідовності: агрегати чи група однорідного технологічного обладнання — виробничі дільниці — цехи (корпуси, виробництва) — підприємство у цілому.

В загальному вигляді виробнича потужність провідного цеху (і-го виробничого підрозділу) з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за формулою:

де П_в — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції (виробів) за годину;

Ф'_еф — ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, годин;

К_у — середньорічна кількість устаткування;

T_р— трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм;

t_о— норма часу на виготовлення одиниці продукції, годин;

К_в.н. — коефіцієнт виконання норм виробітки.

1. Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства (з метою виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов’язаними виробничими ланками);

2. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

54. Класифікація фондів робочого часу обладнання. Їх характеристика та методика розрахунку

При виконанні розрахунків виробничої потужності підприємства слід враховувати устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного), та максимально можливий річний часу роботи устаткування. При цьому, слід розрізняти календарний, режимний (номінальний) і корисний (ефективний) фонди часу.

Календарний фонд часувиробничого обладнання максимально можливий час роботи обладнання, він є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді на число годин на добу.Наприклад,при 2-х змінній роботі з тривалістю зміни 7-ми годин календарний фонд часу складає 365 х (7 х 2) =5110 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часумашини (агрегату) залежить від числа календарних днів і числа неробочих днів на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу. Наприклад,якщо при 5-ти.денному робочому тижні. 8-ми годинному робочому дні. 105-ти. вихідних та святкових днів, режимний (номінальний) робочий фонд складе 2080 годин. (365 кал. дн. – 105 вихід. та свят. дн. х 8 год.).

Корисний (ефективний, дійсний)фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду

55. Особливості проведення розрахунку виробничої потужності для різних типів виробництва

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва:

1. На неперервно-потокових лініях (на конвеєрі) потужність визначається за формулою:

де r — такт робочої лінії (конвеєра);

2. В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі:

де Р_м — робочі місця, які забезпечують виконання дані операції;

3. В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

де Т_р.пр. — технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу на даній групі устаткування;

4. В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість усієї виробничої програми за групами устаткування, годин (визначається трудомісткість обробки виробів):

де N_i — кількість продукції за виробничою програмою, одиниць;

б) визначається пропускна спроможність устаткування, верстато-годин (розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються):

де П_в — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції (виробів) за годину;

в) розраховується коефіцієнт виробничої потужності дільниці (цеху) — співвідношення пропускної спроможності групи устаткування дільниці (цеху) та трудомісткості її виробничої програми:

Примітки: 1. Оберненим показником до коефіцієнта виробничої потужності дільниці (цеху) є коефіцієнт завантаження устаткування:

2. При k_з.у. = 1 устаткування використовується повністю; при k_з.у. > 1 устаткування перевантажене; при k_з.у. < 1 — недовантажене.

г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потужності дільниці (цеху), а при потребі проектують заходи по розширенню “вузьких місць”);

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику:

56. Алгоритм обґрунтування виробничою потужністю виробничої програми: основні процедури

Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю передбачає проведення таких процедур:

1. Аналізується портфель замовлень.

2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид продукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення тру

Далее ⇒