Причини краху перебудови рад. сусп-ва у 2-й пол. 80-рXXст 1 страница

У 2-й половині 80-х рр.. ХХ ст. М.Горбачов висунув стратегію прискорення соц.-ек. розвитку країни та намагався здійснити докорінну перебудову системи господарювання в цілому. Його програма подальшого реформування радянського сусп-ва була приречена на невдачу. Впроваджуваний господ. механізм ґрунтувався, як і раніше, на пануванні держ. власності, планомірного розвитку, розподілу за працею, централізмі, до яких лише додавалася активізація товарно-грош. відносин. Розвиток радянської ек. у 2-ій пол. 80х р. був дуже суперечливим. Нові керівники, прагнучи форсувати ек. зростання, не враховували ек. можливості країни, тому розвиток негативних процесів в економіці був закладений ще в «концепції прискорення». Подолавши інерцію застою, новому керівництву вдалося збільшити темпи капітальних вкладень, але завдяки цьому було запущено механізм планового інвестиційного циклу. У 2-й пол. 80х р. простежуються 2 етапи:

1.(1986-1988) характериз. високими темпами зростання капітальних вкладень, нарощуванням імпорту. Але висока інвестиц. активність за низької ефективності вкладень і перегрів ек. спричинили інфляційні процеси. Загострилося фінансове становище країни;

2.(кін1988-1989) – перелом, початок надходження інвестицій з західних країн. Проблема дефіциту держ. бюджету перетворилась на найгострішу проблему макроек. політики. Однією з причин дефіциту на споживч. ринку був брак капіталовкладень у легку промисл.

Централіз. планування економіки було неефективним і працювало без жодного зв'язку з потребами споживачів. Домінуюча держ. власність щораз більше ставала неефективною, не стиму­люючи колективи під-в і не задіюючи достатньо особисті стимули працівників. Централізований розподіл ресурсів породжу­вав волюнтаризм і відгукувався швидше на особисті контакти керів­ників міністерств та підприємств, аніж на необхідність задоволення певних потреб. Високі вироб. витрати покривалися держ. дотаціями та масовим списуванням боргів, що призводило до масш­табного марнування ресурсів. Зрозуміло, що за таких умов життє­вий рівень населення не міг бути високим, поступаючись високоро­звинутим країнам у декілька разів. Таким чином, криза центрально-керованої ек. сист. – це криза її саме як системи. Сутність її полягає у нездатно­сті, неспроможності цієї системи забезпечити ефективне функціонування і розвиток сусп. вир-ва. Конкретно­ ек. формами цієї кризи є:

- несприйняття досягнень НТР, що зумовило технічну й технологічну відсталість країни;

- екстенсивний тип відтворення як домінуюча форма розвитку суспільного виробництва;

- витратний характер функціонування ек.;

- нездатність задіяти стимули до продуктивної праці;

- низький рівень народного споживання.

38. Необхідність, сутність і цілі соц-ек. трансформації командно-адміністр.сист. соціалізму

Необхідність трансформації ви­значалася тим, що командно-адміністративна система господа­рювання, яка панувала в колишньому СРСР та деяких інших країнах, характеризувалася одержавленням ек., нероз­винутим товарн. вир-вом, централізованим плануван­ням усього соц-ек. життя. Домінуючим чин­ником у формуванні пропорцій ек. зростання була регулювальна роль держави, а товарне виробництво мало під­порядкований характер.

Реальний перехід здійснюється не від aдмінi­стративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної, що функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної ек., що заснована на ринкових принципах. Сутність трансформаційного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єди­ного народногосп. комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної ек.сист., що функціонує на ринкових принципах.

Важливою особливістю такого трансформ. переходу є його інверсійний характер, пов’язаний зі зміною послідовності ек. перетворень. Інверсійний тип ринкового трансформування – це формування ринк. сист. в умовах індустр. сусп-ва. Він передбачає проти­лежні переходи: від загального одержавлення власності до різно­маніття її форм, від державної монополії до запровадження кон­курентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення.

Базисні цілі соц-ек. трансформації адмін-командної сист. соціалізму: первісне нагром. капіталу; переструктурування ек.; соціалізацію ек. як протилежний первісн. нагром. процес.

Головні завдання для України:

- визначення пріоритетів дальшого розвитку;

- забезпечення динаміки зростання;

- гармонізація взаємозв'язків між внутр. .ек. і політ. підсистемами;

- запровадження адекватної держ. політики, спрямованої на активізацію пріоритетних чинників постіндустріального про­гресу.

39. Функції держави в перехідному суспільстві, її роль у формуванні інституційного середовища нової метасистеми. Ефективність держ. управління

Першочергова функція держави зводиться до правового забезпечення, захисту прав власності та створення умов для реалізації свобод громадян.

Сформований апарат влади, який видає себе і сприймається сусп-вом як уособленість держави, виступає від імені дер­жави, приймаючи відповідні рішення стосовно життєзабезпечення громадян. Влада досягається в боротьбі часто заради самої влади, а тому влада опирається будь-якому контролю і обмеженням. Безконтрольність і безкарність дій влади призвели до руйнування економічного й технічного потенціалу України, до перерозподілу національного багатства на користь носіїв політичної і ек. влади та їх оточення.

Сучасний етап постсоціалістичної трансформації передбачає вдосконалення інституціонального середовища в напрямі подолання не­гараздів у діях держ. апарату в організації і реалізації інститу­ціональних змін, установлення демократичних інститутів у справах управління та регулювання всіх сфер сусп. життя. Україна потребує створення ефективного дієвого механізму держ. вла­ди, який відповідав би вимогам успішного розвитку країни. За часи реформувань економіка не стала ефективнішою, розподіл створеного нац. продукту далекий від принципів соц. справедливості, нац. ба­гатство розподілене на користь малої частки населення, а добробут більшості населення залишається на низькому рівні.

Держава є тією інституціональною будовою, в розпорядженні якої є активна сила сусп-ва. Вона формує і забезпечує пра­вила й норми взаємодії ек. агентів у процесі створення і розподілу багатства. Через сформовані державою розподільчі відносини та контроль над виконанням встановлених норм роз­поділу й перерозподілу формується соц. політика в країні, від якої залежить стан соц. справедливості у сусп-ві. Метою постсоціалістичних трансформацій є розбудова соц-орієнтованої ек., заснованої на приватній власності в усіх її різновидах, та особистому інтересі товаровиробника, спря­мованому на максимізацію прибутку в результаті раціонального використання ресурсів і вир-ва необхідних для сусп-ва благ. Підпорядкована вимогам ринку капіталістична система за своєю суттю є найбільш економічно ефективною.

Забезпечити сталий розвиток су­сп-ва може лише та держава, що як сусп.і нститут, наповнена владними повноваженнями, працює на сусп. розвиток системи. І саме така держава, з ії управлінськими ек. функціями, є головною складовою сучасної соц орієнтованої капіталіст. ек. си­стеми. Така держава формує соц. капітал сусп-ва у ви­гляді єдності дій усіх соц. сил сусп-ва і спрямовує його для вирішення проблем ек. і соц. розвитку.

Функції соц. держави в постсоціалістичній трансформаційній ек.:

1.функція спряму­вання розвитку вир-ва та обміну шляхом встановлення чіт­ко визначених норм і правил взаємодії ек. агентів та взаємовідносин останніх і держави;

2.інституційне оформ­лення і регулювання системи відносин власності (потрібно обмежити зловживання під час операцій із власністю);

3.забезпечення соц. пріоритетів в економіці, що здійснюється за допомогою механізмів підпоряд­кування вир-ва, обміну і розподілу завданням прогресу людини, її всебічного розвитку, інтересам життєзабезпечення усього сусп-ва;

4.регулювання зов­н-ек. діяльності, вирішення геоекономічних зав­дань і забезпечення ек. безпеки.

 

41. Саморегулювання ринкової економіки Проблеми управління економікою у суспільствіф, що трансформується.

Сукупність інститутів та інституційних організацій, які формують механізми саморегуляції ринк. ек. називаються функціональними ек. системами (ФЕС). ФЕС займають проміжне положення між ринком і державою, забезпечуючи гармонійну єдність господ. механізму в цілому. Д.Кейнс ввів у науковий обіг термін «ек. метаболізм» – обмін товарами, послугами, технологіями, майже все, з чого складається сучасне ринкове господарство.

Процес «ек. метаболізму» забезпечують ФЕС: сист. формування і підтримки конкурентного середовища; сист.,що регулює рівень інфляції; сист.,що забезпечує збалансованість держ. бюджету; сист.захисту вітчизн. товаровиробника від інших конкурентів; сист.,що визначає параметри внутр. і зовн. боргу; сист. підтримки рівня золотовалютних резервів; сист., що забезпеч. стабільність нац. валюти; сист. захисту навколишнього середовища. В саморегулюючій ек. сист. принципово змінюється роль держави, яка перетвор.в головний координуючий центр всієї господ.сист., забезпечуючи нормальну роботу ФЕС, сприяючи удосконаленню структури. Держава через ФЕС втручається в життя ринку тільки в тій мірі, в якій потрібна підтримка стійкості та макроек. рівноваги, а також для забезпечення роботи механізму конкуренції або для контролю тих ринків, на котрих умови цілком вільної конкуренції нездійсненні.

Роль держави в ринк. ек. повинна сприйматись не в кейнсіанському і, тим паче, не в марксистському розумінні. Держава повинна активно впливати на інституційне середовище шляхом формування і удосконалення ФЕС в економіці, оскільки спонтанна селекція інститутів, як свідчить еволюційна теорія, не завжди відбирає оптимальні варіанти селекції. Стабілізатори функціонування ек. сист., які забезпечують динамізм і стійкість розвитку, повинні бути включені в економіку не тільки на рівні країни, а й регіональному і глобальному.

43. Критерії завершеності трансформаційного періоду для постсоціалістичних економік.

Трансформаційні процеси здій­снюються шляхом розроблення, прийняття та реалізації дієвої економічної політики.

Перехідний (трансф) період характериз несталістю перебігу ек процесів, їх нерівномірністю, нелінійністю та ймовірнісним х-ром розвитку. Тут присутні елементи старої та нової системи, взаємодія між якими досить складна й неоднозначна.

Для розв'язання проблеми визначення етапу, стану та критеріїв сформованості економічної системи велике значення мають методологічні аспекти дослідження: визначення кількісних і якісних змін у системі, достатніх для досягнення певного її стану.

Становлення нової системи визнача­ється завершенністю революційних соціально-економічних якісних змін і перетворень (якісний підхід до визначення критеріїв завершеності трансформації), у результаті яких виникає стабільна самовідтворювальна економічна система з дієвою і демократичною економічною й політичною владою і відповідними їй інститутами (інститу­ту соціальної справедливості із підтриманням високого рівня економічної ефективності).

В основі кількісного підходу лежить логіка економічних реформувань. Тоді перехідний період системи слід вважати закінченим тоді, коли обсяг ВВП досягне рівня дореформеного і стане на шлях зро­стання. Проте жоден підхід є непридатним для України.

По-перше, реформування відбулося з порушенням логіки управління розвитком економічної системи. Сама економічна система була не реформована, а зруйнована. Тому для досягнення дореформеного рівня ВВП знадо­биться досить багато часу навіть за найсприятливіших умов еко­номічного розвитку, які важко створити за панівного стану політичної нестабільності.

По-друге, кількісні показники ВВП за недосконалої, а то й не раціональної структури суспільного виробництва, не відображають реального стану еко­номічної системи з точки зору відповідності обсягу ВВП і забез­печення життєвого рівня населення.

Можна сказати, що перехід завершується тоді, коли запрова­джені в життя основні базові конструкції нової системи, а сама система функціонує на принципово нових засадах і повернення до старої системи неможливе.

Тоді можна стверджувати про завершення перехідного періоду в економіці України. Оскільки: тут панує приватнокапіталістична форма власності; управління економічними процеса­ми здійснюється на основі ринкових механізмів; сформувались важелі держав­ного макроекономічного впливу на поведінку суб'єктів господа­рювання; ресурси розподіляються на альтернативній основі щодо їх використання; можна сказати, що в країні існує система інсти­тутів, які забезпечують функціонування економіки на приватно­капіталістичних засадах.

Разом із тим, процеси створення умов для ефективного функці­онування цієї економічної системи ще перебувають у стані інституційних переторень. Тому можна стверджувати, що еконо­міка України подолала перехідний період і перебуває на етапі постсоціалістичних трансформацій, на якому відбувається запро­вадження правових, соціальних, політичних, навіть етичних інсти­тутів відповідно до вимог приватнокапіталістичної системи.

Економічні системи постійно змінюються під впли­вом внутрішніх та зовнішніх чинників, тому можна стверджувати, що трансформаційні процеси будуть існувати завжди.

44. Об’єкти і суб’єкти економіної політики в трансформаційному постсоціалістичному суспільстві

Економічна політика, як будь-яка сис­тема, має свій об'єкт і суб'єкт.

Об'єктом економічної політикиє по­треби та інтереси суб'єктів господарсько­го життя — рушійні сили економічного життя суспільства.

Суб'єктом економічної політики,який формує і здійснює економічну стратегію, є політичні, державні та громадські ор­ганізації, трудові колективи, працівни­ки, громадяни. Він визначається еконо­мічною політикою і політичною владою, інтересами пануючих верств.

Для розробки стратегії, яка б відпо­відала існуючій владі, обираються цілі, напрями, методи та засоби. Практичне втілення їх у суспільне виробництво і являє собою економічну політику.

За допомогою економічної політики розподіляється, перерозподіляється, об­слуговується і утримується влада, у тому числі економічна.

Економічна політика використовуєть­ся насамперед для перерозподілу прав власності та концентрації останньої у су­б'єктів, що її здійснюють. Для цього за­стосовують весь арсенал політичних, економічних, адміністративних, ідеоло­гічних заходів та методів, у тому числі: роздержавлення і приватизацію, демо­нополізацію, реструктуризацію, лібе­ралізацію цін, податкові пільги та са­нації, ліцензії і квоти, розміщення дер­жавного замовлення тощо.

Економічна політика має поєднати інтереси усіх су­б'єктів господарської діяльності. Такою економічна політика стає тоді, ко­ли вона науково обґрунтована, її реалізація відтворює для лю­дини і суспільства умови життя, праці, побуту, відпочинку, розвитку, які відпо­відають можливостям економіки, сприяє прогресу суспільного виробництва і спря­мована на задоволення матеріальних і духовних потреб усіх суб'єктів суспіль­ства, їх узгодження.

Формувати економічну стратегію в Ук­раїні необхідно, як показує світовий досвід, з урахуванням загальних і специфічних, локальних та глобальних явищ.

Відмітною рисою сучасної економі­ки є нестабільність. Виходячи з цього, слід передбачити можливість альтернативних шляхівїї розвитку. Потенційно існує широ­кий спектр перспектив: від певною мірою інверсії, повернення до авторитарно-бюрокра­тичної системи — до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки — до праволіберальних, за­снованих на приватній власності, систем. Серед багатьох варіантів для кожної країни обирається оптимальний. Критеріями ви­бору на його користь є як загальні тен­денції розвитку світової цивілізації, так і наявні ресурси, національні особливості, історичні традиції, географічне та геополітичне положення країни.

45. Цілеполагання в економічній політиці.

Завдання й цілі економічної політики певної країни, пріоритетність і послі­довність їхнього досягнення дає змогу визначати аналіз причин активного втручання держави у процеси забезпечення оптимального функціонування ринкової економіки. Методологічна основа формування цілей економічної полі­тики держави являє собою досить складну і тривалу процедуру їх вибору, який передбачає початок цілісного ланцюгового процесу прийняття політико-економічних рішень, узгоджень тощо.

Цілепокладання — вибір та реальне визначенням мети, що являє собою образ майбутнього результату діяльності.

Цілепокладання є реальним втіленням різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. Центральним пунк­том цілепокладання є визначення мети через засіб. Мета без визна­чення засобу є лише первісним проектом у думці. Тільки одержавши визначення через конкретний засіб досягнення у процесі цілепокладання мета набуває закінченої форми і стає дієвим чинником людської діяль­ності.

Дві домінуючі цілі — якість економічного зростання і боротьба з некерованою інфляцією слід вважати універсаль­ними, всезагальними макроекономічними цілями економічної по­літики будь-якої держави.

Прояд з глобальними цілями економічної політики політичні сили, уряди країн формують цілу низку стратегі­чних і тактичних цілей, що визначають основні завдання та на­прями соціально-економічного розвитку суспільства на певний період часу.

Специфічність періоду трансформації централізовано-планової соціалістичної економіки в ринкову си­стему господарювання в Україні об'єктивно вимагає підвищення ролі урядіу в напрямі визначення стратегічних цілей економічних реформ, формування принципів, засобів та інструментів саме тривалої економічної політики.

 

 

46. Основні принципи сучасної методології суспільного вибору та прийняття рішень.

Ще у XVIII ст. почали формуватися основи наукової теорії раціонального вибору, згідно з якою трьома головними характери­стиками раціональності є індивідуальний характер, обмеженість, суб'єктивність. Дану теорію слід розглядати у взаємозв'язку з кон­цепцією конституційного вибору та суспільного вибору, одним із засновників якої у другій поло­вині XX ст. став Дж. Б'юкенен.

В основу теорії покладено такі положення:

— вибір завжди персоніфікований;

— люди не можуть «зливатися» у процесі вибору в якусь єди­ну істоту;

— жодний соціальний організм не має центра прийняття рі­шень, який знаходився би поза індивідами;

— суспільна «свідомість» не існує інакше як через «свідо­мість» індивідів;

— немає ніякої первісної волі, що спрямовує розвиток суспіль­ства, формує цілі суспільного розвитку та вибирає їх поза всякими перевагами людей.

Тобто згідно з підходами теорії суспільного вибору, логіка колективної організації може бути зведена до логіки індивіду­ального розрахунку.

Сьогодні концепціями, в яких сформу­льовані основні принципи визначення процедури прийняття рі­шень, є концепції В.Парето, Дж.Хікса та К.Ерроу. Ефективність за Парето свідчить про те, що нічиє становище не може поліпшитися без погіршення становища когось іншо­го. Тобто, державою повин­ні бути сформовані такі цілі економічної політики, завдяки реа­лізації яких можуть бути забезпечені рівні стартові умови для всіх учасників ринку, що створює умови для якісної ефективної конкуренції і досягнення загальної збалансованості ринкової системи.

На думку К. Ерроу, у визначенні суспільством цілей та шляхів розвитку соціально-економічних відносин необхідний пошук оптимального раціональ­ного компромісу мети і переваг, що визначаються окремим суб'єктом і окремими соціальними групами.

Розвиваючи цю думку, Дж. Хікс звертає увагу, що до рішень за критерієм Парето можуть бути додані інші, прийняті більші­стю голосів у разі полярного розходження думок, але такі рішен­ня повинні викликати зростання добробуту більшості, яке перевищує за своєю величиною втрати меншості.

48. Ідеологія реформ: зміст і структура трансформації інверсійного типу.

Для того щоб розкрити особливості ринкової трансформації інверсійного ти­пу, потрібно передусім уточнити зміст цього процесу. В літературі його часто характеризують як перехід від адмініс­тративно-командної до ринкової економі­ки. Однак це досить однобічна характе­ристика.

По-перше,в розвинених країнах сві­ту, вже давно функціонує не суто ринкова, а змі­шана економіка. По-друге,в колишньому СРСР також існувала не суто адміністративна, а змішана економі­ка, що включала в себе товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і пев­ним чином оформляли директивно-пла­нові зв'язки.

Це означає, що реальний перехід здій­снюється не від адміністративно-команд­ної економіки до ринкової, а від зміша­ної одного типу до змішаної іншого ти­пу, точніше від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що зас­нована на ринкових принципах.

Звичайно, що зміна засад — це також революційне перетворення, проте зовсім не таке, як демонтаж однієї системи і за­міна її на нову.

В Україні цей перехід має свої, особливості. По суті, в нашій країні не існувало власної економічної системи.

Сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсисте­ми ( багато еле­ментів, властивих самостійній економіч­ній системі, були відсутні), сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комп­лексу колишнього СРСР, який функці­онував на директивно-планових заса­дах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принци­пах.

Оскільки йдеться не про знищення од­нієї системи і побудову іншої, а про змі­ну засад, переструктурування і створення нових форм розвитку, весь процес можна назвати трансформаційним.

Важливою особливістю такого транс­формаційного переходу є його інверсій­ний характер, пов'язаний зі зміною послі­довності економічних перетворень.

Класичний типформування ринкової економіки пов'язаний з переходом від аг­рарного суспільства до індустріального.

Інверсійний типринкового транс­формування - це формування рин­кової системи в умовах індустріаль­ного суспільства, тобто, своєрідне повернення назад.

Ринкове трансформування передбачає не тільки функціональну за­міну планових зв'язків на ринкові, а й структурну перебудову.

Інверсійний характер ринкового транс­формування виявляється в усіх економіч­них процесах.

Класичний тип формування ринкової економіки включав процеси пере­ходу від дрібної приватної власності до крупнішої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії та різноманіття ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін.

Інверсійний тип ринкового транс­формування передбачає протилежні пере­ходи: від загального одержавлення власнос­ті до різноманіття її форм, від державної монополії до впровадження конкурентних засад, від директивно-планових цін до віль­ного ціноутворення тощо.

 

49. Внутрішні та зовнішні чинники вибору моделі ринкових перетворень.

Після 80-90-х рр. ХХ ст. Більшість постсоціалістичнихт країн приступили до формув ринк ек, викорискористовуючи прискорений стрибок до ринку на основі ідеології «шокової терапії».

Вибір програми переходу до ринку зумовлений низкою внутрішніх та зовнішніх чин­ників.

До основних внутрішніх чинниківслід віднести намперед прагнення нових політичних лі­дерів якомога швидше досягти успіху. Застосування програми ринкових перетворень її ідеолога­ми пропагувалося як таке, що дасть змогу швидко зруйнувати стару систему, яка вважалася головною перепоною очіку­вання швидкого розв'язання фінансових проблем; бажання прискореного прибор­кання інфляції та швидкого досягнення економічного зростання, а отже, збере­ження соціальної стабільності; відмова від інтеграції в рамках країн соціалістич­ної співдружності і прагнення інтеграції.

До визначаль­них зовнішніх чинників вибору програми трансформації еконо­міки слід віднести надію на політичну й фінансову підтримку від розвинутих країн Заходу, стереотипи високого європейського рів­ня життя, наявність запропонованої концептуальної програми транс­формації економіки Вашингтонського консенсусу і відповідної ідеологічної підтримки радикальних реформ під гаслом фор­мування соціально орієнтованої ринкової системи.

 

50. Концептуальні підходи до визначення шляхів створення ринкової системи господарювання в умовах постсоціалістичної трансформації.

Проблеми перехідної економіки і ринкової трансформації є об'єктом дослідження багатьох сучасних світових економічних теорій (неоінституціоналізм, неокласика, посткейнсіанство)

Найпоширеніші моделі трансформаційної економіки з позицій основних течій в економічній теорії:

1. Неоінституціоналізм: шляхом створення ринкової системи господарювання є мінімізація трансакційних витрат шляхом специфікації прав власності та їх захисту.

2. Неокласична модель. Принципи регулювального впливу на відтворювальні процеси через сферу грошового обігу були реалізовані у стабілізаційних програмах МВФ для країн Центральної та Східної Європи.

3. Посткейнсіанство: за відмови від моделі загальної рівнова­ги підкреслюється, що економічні проце­си здійснюються в реальному часі і їх перебіг ви­значає кінцевий результат. Посткейнсіанці особливо виокремлюють активну роль грошей і відсотка.

В період трансформації в економіці економічні процеси здійснюються в реальному часі, рекомендується активне втру­чання держави у фінансову сферу, макроекономічна стабілізація, лібералізаціяє

З цього випливає, що трансформаційна економіка не повинна негайно налаштовуватись на досягнення кінцевих цілей. Спочат­ку треба прагнути досягнення певної макроекономічної стабіль­ності.

Найпоширенішими концептуальними варіантами трансформації постсоціалістичної економіки, які спираються на ідеї вищеназваних концепцій вважаються два: шокова терапія та градуалізм.

Градуалістська (поступова) концепція трансформації постсоціалістичної еконо­міки пердбачає стратегію розбудови ринкової економіки, яка припускає поетапне повільне проведення реформ.

Для тракутування трансформаційних процесів сучасною монетариською концепцією як течією неокласичної теорії (Дж. Сакс, М. Фрідмен, С. Фішер) та основи шокової терапії характерно: жорстке протиставлення ринкового механізму державному втручанню; повне заперечення можливості еволюційного характеру ринкової трансформації; політика жорсткого регулювання темпів приросту грошової маси;боротьба з інфляцією;абсолютизація приватної власності;опора на іноземні інвестиції; здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізація зовніш­ньої торгівлі; відкритість національної економіки; скорочення соціальних витрат держави.

Методологічною базою реформ більшості постсоціалістичних країн стали постулати «Вашингтонського консенсусу».

 

 

51. Вашингтонський консенсус і принципи макроекономічної стабілізації.

Ідеологія трасформаційної програми «Вашингтонського консенсусу» була розроблена в од­ній із праць Дж. Вільямса і основувалась на десяти принципах:

1. Бюджетна дисципліна (скорочення бюджетного дефіциту), ніякого фінансування бюджетних зобов'язань за допомогою емісії.

2. Зміна пріоритетів держвитрат (відмова від субси­діювання збиткових державних підприємств на користь збільшен­ня асигнувань на боротьбу з бідністю за допомогою програм фі­нансування освіти та охорони здоров'я).

3. Податкова реформа, метою якої є створення системи з ши­рокою податковою базою, але низькими ставками.

4. Фінансова лібералізація, пріоритетом якої є ринково орієн­товані відсоткові ставки;

5. Конкурентоспроможний валютний курс;

6. Лібералізація зовнішньої торгівлі через створення митних тарифів і послаблення нетарифних обмежень.