Поняття, сутність, зміст та основні напрями державного регулювання господарської діяльності

Державна льотна академія України

 

Кафедра менеджменту та економіки

Факультету менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету

А.В. Залевський

____ ____________ 20__ р.

 

Лекція № 2

з дисципліни „Господрське право”

 

Тема: “Державне регулювання господарської діяльності в Україні”

 

 

Розробив:

Доцент кафедри менеджменту та економіки

Максименко Н.В.

Кіровоград – 2011


ТЕМА № 2. Державне регулювання господарської діяльності в Україні

Лекційне заняття № 2.

Навчальна мета:

- формування у курсантів знань щодо поняття, сутності, змісту та основних напрямів державного регулювання господарської діяльності;

- визначити форми реалізації державою економічної політики, прогнозування та планування економічного розвитку;

- вивчити методи державного регулювання господарської діяльності;

- ознайомитися з особливостями ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності;

- вивчити норми стандартизації та сертифікації у сфері господарювання;

- визначити форми державного контролю та нагляду за господарською діяльністю та його сутність;

- вивчити напрями відповідальності за порушення антимонопольного законодавства.

Виховна мета:

Сприяти чіткому розумінню та засвоєння курсантами, слухачами основних тенденцій розвитку державного регулювання господарської діяльності в Україні; формуванню та розвитку самостійності та ініціативності що необхідні для засвоєння основних положень цієї теми.

 

План:

Поняття, сутність, зміст та основні напрями державного регулювання господарської діяльності

Ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності

Державне регулювання обмеження монополізму і сприяння змагальності у сфері господарювання

Дотації та інші засоби державної підтримки

Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

Основна література:

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 02.05.2003 - 2003 р. - № 18. – Ст. 144

2. Крупка Ю.М. Господарське право України: Навчальний посібник / За наук. Ред.. Н.Р. Малишевої.. — К.: Університет «Україна», 2007. — 342 с.

Щербина В. С. Господарське право. Підручник / В. С. Щербина. — К.: Юрінком Інтер. — 2003.

Додаткова література:

1. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 // Голос України вiд 02.07.1996.

2. Закон України „Про Антимонопольний комітет” від 26.11.1993 // Голос України вiд 21.12.1993.

3. Закон України „Про природні монополії” вiд 13.01.2005 // Відомості Верховної Ради України вiд 04.03.2005 - 2005 р. - № 9. - Стор. 526. – Ст.. 182.

4. Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 // Відомості Верховної Ради України вiд 23.03.2001. - 2001 р. - № 12. - ст.. 64.

5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вiд 16.04.1991 // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 16.07.1991. - 1991 р. - № 29. – Ст. 377.

6. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року // Голос України вiд 25.07.2000.

7. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 4.- ст.28.

8. Постанова Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 року. «Про затвердження переліку органів ліцензування» // Урядовий кур'єр вiд 07.12.2000 - № 228.

9. Постанова Кабінету Міністрів України № 570 від 12 липня 2005 року «Про державне замовлення на закупівлю товарів, виконання робіт, надання послуг для державних потреб у 2005 році» // Урядовий кур'єр от 03.08.2011 № 140.

10. Постанова Кабінету Міністрів України № 756 від 4 липня 2001 року «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» // Офіційний вісник України вiд 20.07.2001. - 2001 р. - № 27. - Стор. 37. – Ст.. 1212.

11. Постанова Кабінету Міністрів Україні від 27 квітня 2011 р. № 464 «Про державне оборонне замовлення» // Урядовий кур'єр вiд 25.05.2011. - № 93.

Поняття, сутність, зміст та основні напрями державного регулювання господарської діяльності

Україна здійснює цілеспрямовану довгострокову (стратегічна) і повсякденну (тактична) економічну та соціальну політику у сфері господарської діяльності, яка передбачає зміцнення економічного базису державності.

При цьому, економічна стратегія визначається як обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення великомасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, гарантування економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб’єктів господарювання ([ч. 2 ст. 9; 8 ГК), а економічна тактика — це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. 3 ст. 9; 8 ГК).

Державне регулювання економіки — це заснована на законодавстві одна з форм державного впливу на економіку, реалізована за допомогою встановлення і застосування державними органами правил, націлених на коректування економіч­ної діяльності фізичних і юридичних осіб, що підтримується можливістю застосу­вання правових санкцій при їхньому порушенні.

Єдиною державною регуляторною політикою в сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання дер­жавою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних і адміністра­тивних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.

Єдина державна політика в сфері підприємництва здійснюється шляхом упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності.

Основними принципами упорядкування нормативного регулювання підпри­ємницької діяльності є:

- доцільність, достатність і відповідність нормативного регулювання ви­могам ринкових відносин;

- ефективність і забезпечення досягнення позитивних економічних і соціа­льних результатів застосування регуляторних актів;

- системність, послідовність і координованість дій щодо розробки, видан­ня і виконання регуляторних актів;

- гласність у процесі підготовки проектів найбільш важливих регулятор­ них актів, що істотно впливають на ринкове середовище, права й інтереси підприємців, і публічне обговорення цих проектів;

- обов'язковість і своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності.

Основні напрями економічної стратегії і тактики держави у сфері господарювання закріплені в ГК України (ст. 10; 8). Серед них визначають такі: структурно-галузева політика, інвестиційна політика, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова політика, антимонопольно-конкурентна політика, бюджетна політика, податкова політика, грошово-кредитна політика, валютна політика, зовнішньоекономічна політика, екологічна політика, соціальна політика захисту прав споживачів, політика заробітної плати і доходів населення, політика зайнятості, політика соціального захисту та соціального забезпечення тощо. Як бачимо, державна економічна політика у сфері господарювання спрямована на створення сприятливих економічних, організаційних та правових умов для цієї діяльності.

З метою удосконалення законодавчого та нормативно-правового регулювання правовідносин у сфері господарської діяльності, усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, зменшення втручання держави в діяльність суб’єктів господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних нормативних актів, у межах, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, на Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, інші державні органи, центральні органи виконавчої влади, Верховну Раду АР Крим, Раду міністрів АР Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також посадових осіб будь-якого із зазначених органів, якщо вони відповідно до чинного законодавства наділені правотворчою компетенцією, покладаються обов’язки приймати відповідні нормативно-правові та регуляторні акти [ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 року «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»]. Основними принципами, на яких ґрунтується державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є: доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності тощо.

Для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку держава застосовує різноманітні засоби та механізми регулювання господарської діяльності (ст. 12; 8).

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів за формою відтворення державного примусу.

1. Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми) надають суб'єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій (наприклад, право "...самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону" -- ст. 44 ГКУ).

2. Зобов'язувальні засоби (обов'язкові норми). Зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати передбачені законодавством позитивні дії (наприклад: "Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення..." -- ст. 153 ГКУ).

3. Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов'язання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій (наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції -- ст. 32 ГКУ, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності (дозвіл, зобов'язання, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведінки суб'єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

У ст. 12 ГКУ висвітлюються такі засоби державного регулювання господарської діяльності, як державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання крім ГКУ визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законодавством.

Крім способів правового регулювання господарської діяльності визначають його типи. Типи правового регулювання підприємницької діяльності - це особливості загального порядку правового регулювання господарської діяльності в певному конкретному випадку: дозволу чи заборони. З огляду на це розрізняють такі типи правового регулювання господарської діяльності:

1. Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безумовно, випадки прямої заборони законом тих або інших дій становлять виняток. Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом (наприклад: "Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом" - ст. 43 ГКУ). Оскільки основна мета здійснення підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку, цей тип доволі актуальний. Суб'єкт підприємницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку у процесі цієї діяльності, має можливість виконувати будь-які дії, не заборонені законом.

2. Звільнення від заборони - це тип правового регулювання господарської діяльності, в основу якого покладено загальну заборону здійснення певних дій, але при цьому формується конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом (наприклад, дискримінація суб'єктів господарювання органами влади та управління заборонена. "... Законом можуть бути встановлені винятки... з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів" - ст. 31 ГКУ).

Метод правового регулювання господарської діяльності – це сукупність прийомів впливу права та державної влади на регулювання господарської діяльності та їх суб'єктів і закріплення їх в нормативно-правових актах.

Розрізняють два методи регулювання господарської діяльності:

· загальний (автономний) -- дає право всім учасникам господарської діяльності займатися нею, закріплює відносну незалежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно використовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;

· спеціальний (авторитарний, державний) – застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської діяльності. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення законодавства найчастіше однією стороною є держава, другою -- підприємці.