Ліцензування, патентування та квотування господарської діяльності

Правові засади ліцензування, патентування та квотування певних видів господарської діяльності визначаються, виходячи з конституційного права кожного громадянина, на здійснення ним підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а також відповідно до принципів господарювання, встановлених у ст. 6 ГК України (забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства та держави; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини тощо).

Ліцензування — це діяльність органу виконавчої влади, визначеного Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноваженого виконавчого органу Ради [ст. 4; 84] щодо видачі, переоформлення або анулювання ліцензії (дозволу), а також видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням суб’єктами господарювання (ліцензіат) ліцензійних умов при здійсненні ними господарської діяльності, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування [ст. 1; 84].

Правове регулювання ліцензійної діяльності передбачається ГК України [ст. 14] та спеціальними, по відношенню до нього, нормативними актами: Закон України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 року. «Про затвердження переліку органів ліцензування» та № 756 від 4 липня 2001 року «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності». Дія цих нормативних актів поширюється на всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форм їх власності.

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання; захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України; встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню [ст. 3; 84].

Крім того, ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції або заборони займатися підприємницькою діяльністю.

За чинним законодавством ліцензією визнається документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, на протязі визначеного строку та за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови— це нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певних видів господарської діяльності, для провадження яких необхідні спеціальні знання.

Крім того, до ліцензійних умов входять кваліфікаційні вимоги до працівників суб’єктів господарювання — юридичних осіб та/або фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності. У разі, якщо для провадження певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги також включаються до ліцензійних умов [ст. 8; 84].

Треба також зазначити, що сьогодні в Україні обов’язковому ліцензуванню підлягають майже 70 видів господарської діяльності. Серед них такі, як пошук (розвідка) корисних копалин, виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами, виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення та боєприпасів до неї, холодної зброї, видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності, будівельна діяльність, надання послуг з перевезення пасажирів усіма видами транспорту, діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), професійна діяльність у сфері надання соціальних послуг та деякі інші [ст. 9; 84]. Крім того, існує спеціальний порядок отримання ліцензії, який застосовується для окремих видів господарської діяльності, що мають суттєве значення для захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, а також сприяють реалізації єдиної державної політики у сфері господарської діяльності, підтримують стабільність у суспільстві, та який регламентується відповідними законодавчими актами. Це, наприклад: банківська діяльність та діяльність з надання фінансових послуг; зовнішньоекономічна діяльность; діяльність підприємств, які беруть участь або надають телекомунікаційні послуги, а також ліцензування каналів мовлення; діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії; освіти; інтелектуальної власності; виробництва і торгівлі етиловим спиртом, коньячними та плодовими алкогольними напоями; тютюновими виробами; страхування та деякі інші. Порядок отримання ліцензій за такими видами діяльності визначається згідно з законами, що регулюють правовідносини в цих сферах [ст. 2; 84].

Суб’єкт господарювання, який має намір здійснювати вид господарської діяльності, який підлягає ліцензуванню, звертається особисто або через уповноважений орган чи особу до відповідного органу ліцензування з заявою про видачу ліцензії. У заяві повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання — заявника:

— для юридичної особи: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;

— для фізичної особи платника податків та інших обов’язкових платежів: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи;

2) вид господарської діяльності на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію (вказаний повністю або частково згідно з вимогами ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»).

На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

Ліцензія, яка видається суб’єкту господарювання, містить у собі такі відомості: найменування органу ліцензування, що видав ліцензію; вид господарської діяльності на право здійснення якого видається ліцензія; дані про юридичну (фізичну особу) — ліцензіата відповідно до відомостей, що містяться в заяві на видачу ліцензії, дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії; строк дії ліцензії; посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію; дата видачі ліцензії; наявність додатку (із зазначенням кількості сторінок).

Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу [ст. 13; 84].

Ліцензування зовнішньоекономічної господарської діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Патентування — це дії щодо надання/одержання свідоцтва про право займатися підприємницькою діяльністю в певних сферах, які пов’язані з торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України); обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті та з платіжними картками); у сфері грального бізнесу; у сфері побутових послуг; інших сферах господарської діяльності, визначених законом та засвідчення права на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Перелік видів господарської діяльності чітко визначений у чинному законодавстві й не підлягає розширеному тлумаченню.

Відповідно до цього суб’єкту підприємницької діяльності (юридична особа, суб’єкти, які не мають статусу юридичної особи — резиденти та нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи — філії, відділення, представництва тощо, які займаються підприємницькою діяльністю), у зазначених вище випадках, видається торговий патент, тобто державне свідоцтво, яке засвідчує право займатися певним видом підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.

Торговий патент видається за плату суб’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб’єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), — за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, — за місцем реєстрації цих суб’єктів [ч. 3 ст. 2; 57].

Суб’єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, яка відповідно до закону підлягає патентуванню до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, що видав його, а суб’єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума його вартості.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону [ст. 14; 8].

По суті, квота — це визначення допустимої частки (частини) від чого-небудь допустимого. У господарській діяльності квотування застосовується з метою встановлення раціональної структури експорту та захисту внутрішнього ринку при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності суб’єктом підприємницької діяльності шляхом видачі разової (індивідуальної) ліцензії. Рішення щодо запровадження режиму квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим квотування, і строків дії цього режиму.

За видами квоти поділяються на:

квоти (контингенти) глобальні, тобто такі, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

квоти (контингенти) групові, тобто такі, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

квота експортна (імпортна), тобто така, що встановлює граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається в натуральних чи вартісних одиницях;

квоти (контингенти) індивідуальні, тобто такі, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

квоти антидемпінгові, тобто такі, що встановлюють граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антидемпінгового розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

квоти компенсаційні, тобто такі, що встановлюють граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

квоти спеціальні, тобто такі, що встановлюють граничний обсяг імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об’єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку та який визначається в натуральних та/або вартісних одиницях виміру [ст. 1; 20].

Квоти на експорт товарів (робіт, послуг) затверджує Кабінет Міністрів України, а їх реалізація здійснюється Міністерством економіки України. По кожному виду товарів (робіт, послуг) може встановлюватися лише один вид квот, а загальний обсяг експорту (імпорту) за ними не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. Треба також враховувати, що товари (роботи, послуги), які експортуються суб’єктами підприємницької діяльності в межах отриманих ними квот або за міжурядовими угодами, державними контрактами, державними замовленнями в обсягах, затверджених Кабінетом Міністрів України, не обкладаються митом [39].