міжнародного приватного права
Тема :Методи регулювання відносин
В міжнародному приватному праві
Під методом правового регулюванняв правознавстві традиційно розуміють сукупність прийомів та способів правового впливу на суспільні відносини, що входять до предмету галузі права .
Оскільки міжнародне приватне право належить до галузей приватного права, для нього загалом характерний диспозитивний метод регулювання. Однак для міжнародного приватного права характерна наявність специфічних прийомів та способів регулювання правовідносин, що обумовлено наявністю в таких правовід-
носинах «іноземного елемента». Такі способи поєднуються у два спеціальних методи міжнародного приватного права – колізійний та матеріально-правовий
Термін «колізія»походить від латинського «collisio» – зіткнення. Колізійний методможна визначити як сукупність прийомів і способів регулювання правових відносин, що застосовуються за необхідності зробити вибір норми для регулювання таких правовідносин. Колізійний метод застосовується майже в усіх галузях права,
однак саме в міжнародному приватному праві він набуває особливого значення
На думку В. П. Звекова, колізій в міжнародному приватному праві поділяються на три види: інтерперсональні, інтертемпоральні та такі, що виникають із дії законів у просторі.
Інтерперсональні колізіївиникають у зв’язку із належністю фізичних осіб до певної національності, релігії, тощо. Тобто, це – колізії, що існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших приватноправових відносинах.
Інтертемпоральні колізіївиникають за необхідності визначення дії нормативних актів у часі. Вказані колізії недостатньо вивчені в міжнародному приватному праві і, на думку вчених, потребують подальшого вдосконалення .
Найбільше значення в міжнародному приватному праві мають колізії, що виникають із дії законів у просторі. Вони виникають за необхідності визначення права, що підлягає застосуванню для регулювання правовідносин. Такі колізії поділяються на два види – внутрішні та міжнародні. Внутрішні колізії характерні для держав з федеративним державним устроєм і виникають між законодавством суб’єктів федерації та федеративним законодавством . В таких державах, зазвичай, застосовується різний підхід до внутрішніх та міжнародних колізій. В Російській Федерації цивільне законодавство віднесено до федеративного відання. За тим самим принципом виключена правотворча діяльність суб’єктів Російської Федерації в сфері цивільного законодавства та можливість виникнення внутрішніх колізій в цій галузі. Сімейне та трудове законодавство віднесено до сумісного відання Російської Федерації та її суб’єктів.
Однак нормативні акти суб’єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам. В США вирішення «міжштатних» та між народних колізій загалом характеризуються однотипним підходом, винятки встановлюються в Конституції США .
Застосування колізійного методу відбувається за допомогою колізійних норм, які є його основним інструментом.
Колізійна норма – основний інститут
міжнародного приватного права
Пункт 3 статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що колізійна норма– це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. Отже, колізійна норма не регулює відносини по суті, вона лише визначає, норми якої держави необхідно застосовувати для регулювання правовідносин з «іноземним елементом».
Призначення колізійної норми обумовлює специфіку її структури, яка відрізняється від структури матеріально-правової норми. Традиційно в її складі розрізняють два елементи – обсяг та прив’язку.
Обсягомє частина колізійної норми, яка вказує на правовідносини з «іноземним елементом», які потребують врегулювання.
Прив’язкоює частина колізійної норми, що вказує на право, яке підлягає застосуванню для врегулювання правовідносин, вказаних в обсязі такої норми.
Наприклад, частина 1 статті 17 закону України «Про міжнародне приватне право» містить таку норму: «Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом».
Отже, в цій нормі не встановлюється момент виникнення та припинення цивільної правоздатності фізичної особи, а лише міститься відсилання до особистого закону фізичної особи, яким і визначається момент її виникнення та припинення.
Колізійні норми за різними критеріями поділяються на види.
Значення їх групування за різними класифікаційними ознаками в окремі види проявляється під час їх застосування.
Залежно від структуриколізійні норми поділяються на:
1) прості норми, які мають у своєму складі один обсяг і одну прив’язку. Наприклад, «Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її особистим законом».
2) складні норми, які мають у своєму складі декілька обсягів та (або) декілька прив’язок. Наприклад: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін» – дві прив’язки.
«Форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, у якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, – права України» – два обсяги і дві прив’язки. Складні колізійні норми поділяються на альтернативні та кумулятивні.
Альтернативні колізійні нормимістять декілька колізійних прив’язок, із яких застосуванню підлягає тільки одна. Основною рисою таких норм є наявність більше одного варіанта вибору права, яке підлягає застосуванню, та відсутність пріоритетів під час вибору права. Наприклад: «Захист права власності та інших речових прав
здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду» (частина 1 статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Кумулятивні колізійні нормимістять декілька колізійних прив’язок, кожну з яких слід враховувати під час вирішення колізійної проблеми. Наприклад: «Право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу» (стаття 55 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Залежно від обов’язковості застосуваннявказаного в них права до правовідносин колізійні норми поділяються на:
1) імперативні норми– це норми, які однозначно вказують на право, що підлягає застосуванню, і не можуть бути змінені по волі сторін. Прикладом такої норми може бути норма статті 40 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано»;
2) диспозитивні норми– це норми, які дозволяють сторонам самостійно обрати право, що підлягає застосуванню до правовідносин.
Наприклад, диспозитивною є норма частини 1 статті 41 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін».
Залежно від міри конкретизації права, що підлягає застосуванню, колізійні норми поділяються на:
1) односторонні– це колізійні норми, які прямо вказують на право, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Зазвичай, односторонні норми передбачають можливість застосування права тієї держави, в якій норма видається. Наприклад, норма частини 3 статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України»;
2) двосторонні– це колізійні норми, які формулюють правило, за яким визначається право, що підлягає застосуванню до правовідносин з «іноземним елементом». Наприклад, норма статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення
довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність».
Схематично класифікацію колізійних норм можна викласти таким чином:
Види колізійних норм
Залежно від структури: а) Прості колізійні норми; б) Складні колізійні норми (Кумулятивні, Альтернативні)
Залежно від обов’язковості застосуванняа)імперативні; б) диспозитивні
Залежно від ступеня конкретизації права, що підлягає застосуваннюа)односторонні; б) двосторонні.
Вказана класифікація колізійних норм не є вичерпною, наука міжнародного приватного права розробляє класифікації і за іншими критеріями.
Результатом узагальнення застосування колізійних норм є визначення найбільш розповсюджених типів колізійних прив’язок, які ще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширення набули такі колізійні прив’язки:
1. Особистий закон фізичної особи(lex personalis). Традиційно ця колізійна прив’язка поділяється на дві форми: закон громадянства та закон місця проживання. Прив’язка «закон громадянства» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, громадянином якої є фізична особа. Прив’язка «закон місця проживан-
ня» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, в якій особа постійно чи переважно проживає. Порядок визначення особистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародне приватне право». Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином
якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця
особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичної особи використовується для визначення обсягу правоздатності та дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою та оголошення померлою. Також особистим законом визначається право на ім’я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав, порядок встановлення над особою опіки та піклування.
2. Особистий закон юридичної особи(lex societatis). Вказану прив’язку також називають законом національності юридичної особи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такі способи визначення національності юридичної особи: закон місця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміністративного центру юридичної особи, закон місця здійснення діяльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осіб застосовується визначення національності юридичної особи на підставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, суб’єкти якої здійснюють контроль за діяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особистого закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право». Вона передбачає, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходження юридичної особи розуміється держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.
За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Особистим законом визначається обсяг правоздатності та дієздатності юридичної особи.
3. Закон місця знаходження речі(lex rei sitae) застосовується здебільшого в речовому праві та в спадковому праві, що ускладнені «іноземним елементом». Наприклад, стаття 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Стаття 71 цього Закону визначає, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно.
4. Закон, обраний особою, що здійснила правочин(lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного права, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються правила, які застосовуються до вибору права, а саме:
а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;
б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;
в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;
г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах;
д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо.
Якщо вибір права або зміна раніше обраного права зроблені після вчинення правочину, то такий вибір має зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не може бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недотриманням його форми, а також не може обмежити чи порушити права, яких набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.
5. Закон місця вчинення акту(lex loci actus) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, на території якої був здійснений акт. Найчастіше застосовуються такі форми цієї прив’язки:
а) закон місця вчинення правочину. Частина 1 статті 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, якщо інше не передбачено законом, стаття 34 цього Закону визначає, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність;
б) закон місця укладення шлюбу. Стаття 56 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між
іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України;
в) закон місця виконання зобов’язання означає застосування права тієї держави, на території якої зобов’язання підлягає виконанню.
6. Закон місця вчинення правопорушення(lex loci delicti commissi) застосовується до зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди. Ця прив’язка закріплена в статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» і передбачає, що права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Ця прив’язка є основною, але не єдиною, що застосовується до деліктних зобов’язань.
7. Закон найбільш тісного зв’язку(proper law) означає, що до правовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою правовідносини мають найбільш тісний зв’язок. Такий зв’язок виявляється за різними критеріями залежно від виду правовідносин (наприклад, частина 2 статті 44 Закону України «Про міжнародне
приватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме майно – право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, – право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).
8. Закон суду(lex fori) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив’язки. Закон суду використовується здебільшого в процесуальних відносинах.
9. Закон країни продавця(lex venditoris) означає, що застосуванню до правовідносин підлягає право тієї держави, на території якої засновано, має місце проживання або місце знаходження сторона зовнішньоекономічного договору купівлі-продажу, яка в цьому договорі є продавцем.
10. Закон прапору(lex flagi) використовується в морському та повітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникають на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв’язку із використанням таких суден, застосовується право тієї держави, під прапором якої ходить судно.
11. Закон місця роботи(lex loci laboris) застосовується в трудових відносинах і означає, що до трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота (стаття 52 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Винятки із цього правила спеціально встановлюються законом чи договором.
Застосування лише тільки колізійного методу не дозволяє врегулювати правовідносини з «іноземним елементом», адже колізійна норма не врегульовує відносини по суті, а лише визначає право, що підлягає застосуванню до таких правовідносин. Для того, щоб врегулювати поведінку учасників приватноправових відносин, необхідно застосувати матеріально-правовий метод регулювання приватноправових відносин. Отже, матеріально-правовий метод– це сукупність прийомів та способів врегулювання приватноправових відносин з «іноземним елементом», за допомогою яких безпосередньо встановлюються правила поведінки учасників таких відносин, відносини регулюються по суті. Можна вважати, що застосування матеріально-правового методу здійснюється після вирішення колізійних проблем, коли вже визначено право, що підлягає застосуванню до правовідносин.
До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві належать: уніфіковані норми міжнародних договорів; норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з «іноземним елементом»; міжнародні й торговельні звичаї; судова та арбітражна практика (в державах, де вона визнається джерелом права)