РОЗРАХУНКИ ЗАВАНТАЖЕННЯ І ПРОПУСКНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ЗА ГРУПАМИ УСТАТКУВАННЯ

№ з/п Технологічна група обладнання Кількість верстатів у групі Втрати часу на ремонт Корисний фонд часу роботи обладнання Завантаження обладнання, нормо/ год Плановий коефіцієнт виконання норм Завантаження обладнання з урахуванням коефіцієнта виконання норм Пропускна здатність групи обладнання у відсотках до планового завантаження Недовикористаний фонд часу роботи групи обладнання, год.
одиниці групи
Токарна       1,15      
Багаторізцева       1,15      
Револьверна       1,10      
Фрезерна       1,15      
Свердлильна       1,10      
Стругальна       1,20      
Волочильна       1,20      
Зубофрезерна       1,20      
Зубозакруглююча       1,15      
Зубошліфувальна       1,20      
Шліфувальна       1,20      

ТЕМА 8. ПЕРСОНАЛ І ОПЛАТА ПРАЦІ

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

· Планування персоналу.

· Планування продуктивності праці.

· Планування фонду оплати праці.

Важливим елементом потенціалу підприємства є його персонал. Використання персоналу значною мірою визначає ефективність виробництва. Вивчення теми слід починати із з’ясування понять і класифікаційного поділу персоналу.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які мають професійну підготовку та практичний досвід і навички роботи. В залежності від місця персоналу у виробничому процесі він розподіляється на персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. У промисловості основний персонал (промислово-виробничий) залежно від виконуваних функцій поділяють на категорії: робітники, службовці, спеціалісти, керівники. Непромисловий персонал охоплює працівників житлово-комунального господарства, культурно-побутових та медич­них установ. Докладно з класифікацією персоналу слід ознайомитись у [4, с. 75].

Персонал підприємства формується під впливом як зовнішніх факторів (ринкова кон’юнктура, державні контракти та замовлення, зміни законів, які регулюють трудові відносини), так і внутрішніх факторів (характер продукції, технологія й організація виробництва). При розширенні випуску продукції він збільшується; при зменшенні обсягу випуску — зменшується; при зміні профілю продукції — змінюється структура персоналу. Намічаючи напрямки розвитку підприємства, треба визначити мінімальну як загальну чисельність персоналу для виконання виробничої програми, так і його чисельність за окремими категоріями.

Вихідними даними для розробки плану по персоналу є виробнича програма, норми затрат праці, баланс робочого часу. На дію­чому підприємстві попередньо треба зробити аналіз виконання плану по персоналу за базовий період: порівняти наявні ресурси з потрібними для виробництва продукції, розглянути відхилення за окремими категоріями як абсолютне, так і відносне (враховуючи виконання обсягу виробництва). Важливо звернути увагу на втрати робочого часу: наявність внутрізмінних і цілодобових простоїв, прогулів тощо. Порівняння розрядів робіт з фактичними розрядами робітників за професіями покаже відповідність кваліфікаційного рівня робітників складності робіт.

Дані аналізу дозволяють виявити резерви повного використання персоналу у плановому періоді. Для цього треба розробити організаційно-технічні заходи з реалізації цих резервів.

Після знайомства з вихідними даними для розробки плану можна переходити безпосередньо до методики розрахунків планової чисельності працюючих.

Слід звернути увагу на те, що при плануванні обліку чисельнос­ті персоналу визначають обліковий склад. Це всі постійні, тимча­сові та сезонні працівники, включаючи тих, хто знаходиться у відпустці, не з’являється через хворобу та інші причини. Протягом планового періоду обліковий склад замінюється (прийом, звіль­нення), тому показник чисельності визначається як середньооблі­кова чисельність, яка визначається підсумовуванням облікового складу за кожний календарний день періоду (включаючи святкові та вихідні дні) і діленням цієї суми на кількість календарних днів у періоді. Для робітників визначають ще і явочний склад. Це чисель­ність робітників, які повинні кожен день бути на робочих місцях для забезпечення нормального руху виробництва.

Окремі роботи невеликого обсягу й непостійного характеру можуть доручатися позаштатним працівникам, які не передбачаються у обліковому складі й утворюють необліковий склад.

На техніку розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників впливають чинники: галузь виробництва, розмір підприємства, тип виробництва, форма оплати праці тощо. Роз-
глянемо їх на прикладі промислового підприємства як найбільш складного за структурою персоналу. Для різних цілей використовують різні методи: укрупнений і деталізований.

Укрупнено планову середньооблікову чисельність працівників у підрозділі (на підприємстві) (ЧПЛ) визначають методом коректування базової чисельності:

, (8.1)

, (8.2)

де Чбаз — базова (очікувана) чисельність, чол.;

К0 — індекс зростання обсягу продукції у плановому періоді;

Кпп — індекс зростання продуктивності праці у плановому періоді;

— зміна чисельності за пофакторними розрахунками, чол.

Більш точний метод розрахунку планової чисельності працівників на підставі повної трудомісткості програми такий:

(8.3)

де — планова повна трудомісткість виробничої програми (технологічна, трудомісткість обслуговування виробництва і управління), нормо-год.;

— плановий (баланс) ефективний фонд робочого часу одного працівника, год;

— плановий коефіцієнт виконання норм.

На чисельність персоналу суттєво впливає використання робочого часу. Тому слід опанувати методику визначення планового фонду робочого часу ( ). Плановий баланс (бюджет) робочого часу одного робітника розраховують таким чином: скла­дають звітний баланс, проводять його аналіз, розробляють заходи зі скорочення втрат робочого часу та визначають плановий баланс робочого часу. Баланс складається по підприємству, підрозділу, дільниці, іноді по групах робітників, які мають однаковий графік роботи і одну й ту саму тривалість чергової відпустки. Баланс розраховується у три етапи:

1) розрахунок середнього числа робочих днів;

2) розрахунок середньої тривалості робочого дня;

3) розрахунок корисного (ефективного) фонду робочого часу в годинах.

Ефективний фонд робочого часу середньооблікового робітника визначається як добуток кількості робочих днів на середню тривалість робочого дня. Для докладного знайомства з розрахунками фонду робочого часу треба звернутись до [2, с. 157—161] або [3, с. 298].

Загальну планову чисельність промислово-виробничого персоналу можна визначити деталізованими розрахунками по кожній категорії персоналу та підсумуванням отриманих результатів. Так, чисельність основних (виробничих) робітників, які безпосередньо беруть участь у здійсненні технологічних процесів із виготовлення продукції, визначається на підставі трудомісткості та балансу робочого часу одного робітника. При цьому слід звернути увагу на те, що загальна трудомісткість складається з трудомісткості виробничої програми та трудомісткості зміни незавершеного виробництва та спецоснастки. Планову трудомісткість неза­вершеного виробництва розраховують на підставі базової трудомісткості 1000 грн. продукції з урахуванням її зниження у плановому періоді в зв’язку з впровадженням заходів з під­вищення ефективності виробництва (Тр):

, (8.4)

де ΔНЗВ — зміна обсягу незавершеного виробництва у плановому періоді, тис. грн;

— базова трудомісткість 1000 грн обсягу продукції, нормо-год.;

Кзн — коефіцієнт зниження трудомісткості у плановому періоді.

Слід мати на увазі, що різні умови організації праці та технологічних процесів вимагають робити розрахунки середньооблікового складу робітників деяких професій за нормами виробітку та робочими місцями. Студент повинен докладно їх опанувати за іншими джерелами [2, с. 164—176] або [3, с. 299—301].

Чисельність деяких категорій спеціалістів (конструктори, технологи) розраховують на підставі трудомісткості їхніх робіт. При відсутності даних по трудомісткості робіт використовують нормативи чисельності цих категорій, встановлені методами математичної статистики залежно від певних факторів. Чисельність непромислового персоналу визначають аналогічно розрахунку ос­новних і допоміжних робітників. Чисельність необлікового складу не планується і регламентується розміром фонду заробітної плати, який виділяється на ці цілі.

Після визначення планової чисельності та структури персоналу треба скласти баланс робочої сили і визначити додаткову потребу по кожній категорії персоналу. Вона, на відміну від планової чисельності, визначається не у вигляді середньооблікової чисельності, а у вигляді облікового складу. Додаткова потреба у персоналі (Чд):

, (8.5)

де Чп і Чк — облікова чисельність працівників на початок і кінець планового періоду, чол.;

Чпл — середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, чол.;

у — планові втрати працівників (вихід на пенсію, вступ до навчання, до Збройних сил і т. інше), %.

Розрахунок додаткової потреби у персоналі та джерела її забезпечення є підставою для планування комплектування та підготовки нових кадрів. Джерела поповнення кадрів робітників — професійно-технічні училища, школи, підготовка на виробництві.

Після розгляду питання про планування персоналу слід звернути увагу на те, що на його чисельність впливає продуктивність праці працюючих. Тому треба ознайомитися з плануванням продуктивності праці, метою якого є неухильне підвищення її рівня.

Вихідними даними для розрахунку планового рівня продуктив­ності праці є виробнича програма, норми часу, рівень виконання норм, бюджет робочого часу одного робітника, план технічного й організаційного розвитку підприємства. Треба мати на увазі, що на діючому підприємстві розробка плану починається з визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді, з’ясування факторів, які суттєво вплинули на рівень продуктивнос­ті праці. В першу чергу слід вивчити чинники, які не досягли за-
планованих значень у поточному періоді, випадки втрат робочого часу, виробничого браку, відхилень від запланованих технологічних процесів, запізнення впровадження запланованих заходів щодо підвищення продуктивності праці тощо. Цей аналіз дозволяє визначити невикористані можливості підвищення продуктивності праці у поточному році і є основою для розробки організаційно-технічних заходів для реалізації виявлених резервів. До цієї роботи слід залучити технічні, економічні та інші служби підприємства.

Після ознайомлення із загальною схемою аналізу та розробки плану можливо перейти безпосередньо до розрахунку рівня і темпів росту продуктивності праці на підприємстві, попередньо з’ясувавши показники оцінки продуктивності праці персоналу та методи їхнього виміру.

Продуктивність праці планується як в абсолютному вираженні (рівень) так і відносному вираженні (у відсотках до попереднього періоду).

Рівень продуктивності праці вимірюється кількістю продукції (обсягом робіт), яка виробляється працівником за одиницю часу (виробіток) або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи) (трудомісткість). Уні­версальним показником є виробіток. Він визначається методом прямого розрахунку:

, (8.6)

де ПП — виробіток;

ОВ — обсяг продукції (послуг);

Ч — чисельність працівників, чол.

В аналітичних цілях розраховують виробіток на одного робітника або одного виробничого робітника.

Слід мати на увазі, що залежно від специфіки виробництва обсяг продукції вимірюється вартісними, натуральними та трудовими показниками. Вартісні показники (наприклад, товарна, валова продукція) хоча і мають певні недоліки, але носять універсальний характер. Вони використовуються для виміру рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах із різнорідною продукцією (послугами). Узагальненим показником продуктивнос­ті праці по підприємству є середньорічний виробіток одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу.

Натуральні показники застосовуються тільки на підприємствах, які виробляють однорідну продукцію (або послуги).

Трудові показники можна використовувати за окремими видами продукції. Ними можуть користуватись на робочих місцях, дільницях, цехах, які виробляють різнорідну продукцію, а також за наявністю значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо вимірювати у натуральних чи вартісних показниках. Але трудові показники вимагають досконалої нормативної бази. В умовах динамічного зовнішнього середовища цього складно досягти.

Планову продуктивність праці можна обґрунтувати методом коригування продуктивності праці в базовому періоді на дію техніко-економічних факторів у плановому періоді. Мірою впливу факторів на зростання продуктивності праці є відносна економія робочої сили. Для цього застосовується наскрізна класифікація чинників. Цю деталізовану класифікацію чинників для розрахунку можливого зростання продуктивності праці на підприємстві див. [4, с. 373].

Порядок розрахунків розглянемо на прикладі промислового підприємства:

1. Визначається вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (умовна чисельність, яка була б потрібна для виконання планового обсягу роботи при збереженні базового рівня виробітку продукції) — (Чви):

, (8.7)

де Чбаз — фактична чисельність промислово-виробничого персоналу в базовому періоді, чол.;

— зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

2. Розраховується змінна чисельності під впливом різних факторів (Еі). Студент повинен опанувати методику розрахунків економії чисельності під дією окремих чинників скориставшись
[2, с. 142—154] або [3, с. 291—296].

3. Визначається загальна зміна чисельності під впливом різних чинників .

4. Визначається планова чисельність працівників (ЧПЛ):

. (8.8)

5. Знайшовши сумарну економію та планову чисельність, можливо розрахувати плановий приріст продуктивності праці по відношенню до базового періоду (ΔПП%):

. (8.9)

При цьому слід мати на увазі, що приріст продуктивності від кожного чинника (ΔППі) розраховується аналогічно:

, (8.10)

де Еі — економія робочої сили на і-му чиннику.

Звертаємо увагу: щоб не занижувати зростання продуктивності праці у плановому періоді, треба враховувати перехідну економію затрат праці, яка буде отримана від заходів, які були здійснені у попередній період, але не дали повного ефекту. Наприклад, якщо умовно річна економія від заходу, який був впроваджений із 1 вересня попереднього року, становила 30 чол., то перехідна економія в плановому році становить 20 чол. .

Для визначення динаміки росту продуктивності праці треба розраховувати відносний показник продуктивності праці — це приріст продуктивності праці в порівнянні з базовим періодом (ΔПП%).

, (8.11)

де ППбаз, ППпл — продуктивність праці в базовому та плановому періодах.

Після ознайомлення із плануванням персоналу та продуктивності праці слід перейти до третього напрямку вивчення теми — планування оплати праці. Метою цієї роботи на підприємстві є підвищення рівня оплати праці кожного працівника на підставі зростання зацікавленості його в підвищенні особистих і загальних результатів праці, ощадливе використання коштів.

До планового фонду заробітної плати входить заробітна плата працівників за виконану роботу та відпрацьований час, а також низка виплат і доплат, які передбачені законами та діючими преміальними системами. На промисловому підприємстві планування заробітної плати включає визначення фонду та середньої заробітної пла­ти виробничого й невиробничого персоналу в цілому і за окремими категоріями працівників, а також фонд заробітної плати необлікового складу. Фонд заробітної плати і середня заробітна плата плану-
ються в абсолютному вираженні й у відсотках до базового періоду.

Вихідними даними для розробки плану по заробітній платі є: виробнича програма; трудомісткість продукції; чисельність працівників за категоріями, професіями і кваліфікацією; тарифна система; штатний розклад працівників, спеціалістів, службовців; за­кони України про оплату праці.

Треба мати на увазі, що на діючому підприємстві безпосередньому розрахунку по оплаті праці повинен передувати аналіз виконання плану по заробітній платі у попередньому періоді. Треба з’ясувати розмір економії (приріст) фонду заробітної плати з урахуванням очікуваного виконання плану по обсягу виробництва. При наявності відхилень — з’ясувати причини. Звернути увагу на наявність понаднормових доплат за відхилення від затверджених технологічних процесів, оплати виробничого браку та цілозмінних простоїв не з вини робітників. У ході цього аналізу можна знайти резерви економії фонду заробітної плати. Для їхньої реалізації важливо розробити організаційно-технічні заходи, розрахувати можливу економію від їхнього впровадження у плановому періоді.

Після цього етапу передпланових робіт можна приступати до розрахунку планового фонду заробітної плати персоналу.

Звертаєм увагу на те, що залежно від мети розрахунків існують різні методи визначення планового фонду заробітної плати.

Укрупнено плановий фонд заробітної плати (ФЗП) розраховують таким чином:

, (8.12)

де ΣЕі — зміна чисельності працівників під дією основних техніко-економічних чинників, чол.;

ЗП — середня заробітна плата одного працівника у плановому періоді, грн.;

або

, (8.13)

де Чпл — планова чисельність працівників, чол.

Для більш тісної ув’язки обсягу виробництва й оплати праці використовують нормативний метод:

, (8.14)

де ОВ — плановий обсяг виробництва;

Н — норматив затрат заробітної плати промислово-виробни­чого персоналу на одиницю продукції.

При розрахунку планового фонду заробітної плати за підроз­ділами і категоріями персоналу підприємства застосовують
поелементний метод. Розрахунок фонду заробітної плати праці різних категорій робітників здійснюється з урахуванням характеру їх роботи та форм оплати праці. Важливу частку загального фонду складає фонд заробітної плати робітників. При плануванні ФЗП робітників, залежно від характеру доплат і виплат, розрізняють годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.

Фонд годинної заробітної плати — це оплата за виготовлену продукцію або обсяг робіт, за фактично відпрацьований час робітниками-почасовиками, а також за виконання спеціальних функцій робітниками. Він включає оплату за відпрацьований час по основних тарифних ставках і відрядних розцінках; премії, які обумовлені системами заробітної плати; доплати за роботу в нічний час, у святкові та вихідні дні, доплати не звільненим від основних функцій бригадирам, за навчання учнів.

Фонд денної заробітної плати включає фонд годинної заробітної плати й оплату внутрізмінних перерв у роботі (доплата підліт­кам за скорочений робочий день, оплата перерв у роботі жінкам, які годують дітей віком до 1,5 року). Фонд місячної заробітної плати включає фонд денної заробітної плати, оплату цілоденних перерв у роботі (відпусток і часу, витраченого на виконання державних і громадських обов’язків, виплату вихідних допомог, винагород за вислугу років та ін.).

Докладно розрахунок елементів планового фонду заробітної плати пропонуємо опанувати за [2, с. 183—197] або [3, с. 305—308].

Плановий фонд заробітної плати працівників, які оплачуються за окладами (керівників, спеціалістів, службовців) (ФЗПі) розраховують за формулою:

, (8.15)

деОк — посадовий оклад;

Чі — кількість працівників, які мають однаковий оклад;

М — кількість місяців роботи.

Але слід мати на увазі, що отриманий таким розрахунком плановий фонд заробітної плати треба коригувати на оплату втрат робочого часу через хворобу, коли працівники отримують допомогу за рахунок соціального страхування.

Фонд заробітної плати необлікового складу розраховують на підставі фактичних даних базового періоду.

Рівень і динаміку матеріального добробуту працівників характеризує середня заробітна плата. Планова середня заробітна плата працівника (ЗП) визначається:

, (8.16)

де ФЗП — плановий фонд заробітної плати, грн.;

Чпл — планова середньооблікова чисельність працівників, чол.

Для робітників додатково розраховують середньогодинну та середньоденну заробітну плату: середньогодинна — діленням часового фонду заробітної плати на плановий фонд робочого часу в годинах; середньоденна — діленням денного фонду заробітної плати на плановий фонд робочого часу в днях.

При плануванні заробітної плати треба забезпечити випереджаюче зростання продуктивності праці в порівнянні зі зростанням середньої заробітної плати. Співвідношення темпів (І) визначають індексним методом:

, (8.17)

де Ізп — індекс оплати праці;

Іпп — індекс продуктивності праці.

Величина співвідношення залежить від чинників зростання продуктивності праці. Впровадження нової техніки, вдосконалення технологічних процесів, механізація та автоматизація виробництва знижують трудомісткість продукції та підвищують продуктивність пра­ці. При цьому зростання продуктивності праці значно випереджає зростання оплати праці, яка підвищується в міру участі працівників у технічному прогресі й у зв’язку із підвищенням кваліфікації.

План практичного заняття

1. Методика розрахунків персоналу за різними категоріями.

2. Методика розрахунків плану підвищення продуктивності праці під дією основних техніко-економічних чинників.

3. Методика розрахунку планового фонду заробітної плати за елементами.

Література

1. Закон України «Про оплату праці» // Відомості Верховної Ради України, 1995, № 17.

2. Гурьянов С. Х., Поляков И. А., Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду: — 5-е изд., доп. и перераб. — М.: Экономика, 1982. — 264 с.

3. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия. / Под. ред. Бухало С. М. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Высшая школа. Главное изд-во, 1989 — 472 с.

4. Економіка підприємства: Підручник. / За заг. ред. С. Ф. Покропивно­го. — К.: КНЕУ, 2000 — 528 с.

5. Френкель А. А. Прогнозирование производительности труда: методы и модели — М.: Экономика, 1989. — 213 с.

Термінологічний словник

Необліковий склад — це позаштатні працівники, які виконують окремі роботи не постійного характеру і не передбачаються у обліковому складі.

Обліковий склад персоналу — постійні, тимчасові та сезонні працівники, включаючи й тих, хто знаходиться у відпустці, не з’являється через хворобу та з інших причин.

Перехідна економія — це економія від заходу, який був здійснений у попередній період, але діяв менше 12 місяців.

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які мають професійну підготовку, практичний досвід і навички роботи.

Плановий фонд заробітної плати — це сума грошей для оплати всіх працюючих, зайнятих виконанням виробничого плану.

Продуктивність праці — кількість продукції (обсягу робіт), яку виконує працівник за одиницю часу (виробіток), або кількість часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Середньооблікова чисельність — облікова чисельність в середньому за період.

Фонд годинної заробітної плати — це оплата за виготовлену продукцію або обсяг робіт, за фактично відпрацьований час робітниками-почасовиками, а також за виконання робітниками спеціальних функцій.

Фонд денної заробітної плати — включає фонд годинної заробітної плати й оплату внутрізмінних перерв у роботі.

Фонд місячної заробітної плати — включає фонд денної заробітної плати, оплату цілоденних перерв у роботі.

Явочна чисельність — чисельність робітників, які повинні бути кожен день на робочих місцях.

Навчальні завдання

Теми рефератів

1. Методика розрахунку продуктивності праці за чинниками та можливі шляхи її удосконалення.

2. Методика розрахунку чисельності персоналу та шляхи її удосконалення.

3. Проблеми визначення колективних розцінок на одиницю продукції на дільницях, у підрозділах підприємства.

4. Визначення впливу різних техніко-економічних чинників на співвідношення темпів приросту продуктивності праці та середньої заробітної плати.

Запитання для дискусій

1. Які методичні підходи треба використовувати при визначенні міри скорочення втрат часу при визначенні планового балансу робочого часу одного робітника?

2. Як треба враховувати вплив на планову чисельність ступеня багатоверстатного обслуговування, суміщення професій, розширення зон обслуговування?

3. Які треба ввести уточнення в методику розрахунку планового фонду оплати працівників, робота яких оплачується по місячних окладах?

Запитання для самоперевірки знань

1. Як розрахувати чисельність працівників укрупненим методом?

2. Як визначити загальну трудомісткість виробничої програми?

3. Який порядок розрахунку балансу (бюджету) робочого часу одного робітника?

4. Як розрахувати чисельності різних категорій персоналу?

5. Як визначити додаткову потребу в чисельності працівників?

6. Як визначити продуктивність праці та який порядок розрахунку зростання продуктивності праці на підставі відносної економії чисельності за рахунок основних техніко-економічних чинників?

7. Яка методика розрахунку відносної економії чисельності по основних групах чинників?

8. Як розрахувати перехідну економію затрат праці?

9. Як укрупнено розрахувати плановий фонд оплати праці?

10. У чому зміст методики поелементного розрахунку фондів оплати праці різних категорій персоналу?

11. Як розрахувати середню заробітну плату?

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Задачі-приклади

Приклад 1. Розрахувати середньооблікову чисельність основних робітників-відрядників, якщо планова трудомісткість виробничої програми — 1850 тис. нормо-год., плановий фонд робочого часу — 1760 годин, плановий коефіцієнт виконання норм — 1,05.

Розв’язання

Використовуємо формулу (3, с. 299):

чол.

Приклад 2. Визначити кількість робітників, які обслуговують устаткування, за даними: кількість верстатів — 200 одиниць, робота у дві зміни, норма обслуговування — 8 одиниць, неявки на роботу складають 10%.

Розв’язання

Використовуючи формулу (2, с. 169, III. 24), знаходимо:

.

Використовуючи формулу (2, с. 168, III. 23), знаходимо:

чол.

Приклад 3. Розрахувати додаткову потребу в робітниках на І квартал, якщо облікова чисельність робітників на 1 січня — 500 чол., а середньооблікова чисельність на квартал за планом — 520.

Розв’язання

,

чол.

Звідси додаткова потреба:

чол.

Приклад 4. Треба підготувати 40 учнів, термін навчання — 6 місяців. Розрахувати середньооблікову чисельність учнів.

Розв’язання

чол.

Приклад 5. Чисельність промислово-виробничого персоналу в базовому періоді склала 2000 осіб. Передбачається збільшити обсяг виробництва на 5%. Визначити планову вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу.

Розв’язання

Згідно з формулою (8, 7):

чол.

Приклад 6. У базовому періоді трудомісткість 1 тис. грн. продукції дорівнювала 190, у плановому — 195 нормо-год.; план по випуску — 8000 тис. грн., плановий ефективний фонд робочого часу одного робітника — 1900 год і плановий процент виконання норм — 105.

Визначити відносну економію чисельності робітників за рахунок структурних змін у виробничій програмі.

Розв’язання

Згідно з формулою (3, с. 292):

чол.

Тобто за рахунок збільшення у виробничій програмі більш трудомістких виробів економія зменшилась (продуктивність праці зменшилась), а вихідна чисельність збільшилась на 20 чол.

Приклад 7. Визначити економію робочої сили у механічному це­ху за рахунок введення в дію нових токарних напівавтоматів і модер­нізації токарно-револьверних верстатів на підставі даних таблиці:

Таблиця

Показники використання устаткування Вид устаткування
токарні напів- автомати токарно-револьверні верстати
Загальна кількість устаткування на кінець базового року, у тому числі:
планується замінити новим —
модернізувати —
строк впровадження 1/IV 1/IX
Підвищення продуктивності праці нового та модер­нізованого устаткування в порівнянні з діючим, %
Питома вага робітників, зайнятих обслуговуванням даного устаткування, в % до чисельності промислово-виробничого персоналу

Розв’язання

Використовуючи формулу [2, с. 144, III. 2], знаходимо економію робочої сили від введення нового устаткування при чисельності промислово-виробничого персоналу 1000 чол.:

чол.,

аналогічно, економія робочої сили від модернізації верстатів:

чол.

Приклад 8. Розрахувати економію чисельності промислово-ви­робничого персоналу від впровадження технічних заходів (удосконалення конструкції виробу, технології, впровадження прогресивних видів сировини), що привело до зміни трудомісткості. Трудомісткість виробу до впровадження заходу — 110, піс­ля — 105 нормо-год.; випуск після впровадження заходу — 5000 шт., ефективний фонд робочого часу одного робітника — 1800 годин, коефіцієнт виконання норм — 1,05. Плановий строк впровадження заходу — 1 липня.

Розв’язання

Використовуючи формулу (3, с. 293):

чол.

Приклад 9. Визначити відносну економію чисельності працівників за рахунок скорочення невиходів на роботу при кількості робочих днів, яку відробляє один робітник у базовому і плановому періодах відповідно — 222 і 225 днів. Вихідна чисельність працівників 2000 осіб, питома вага робітників у чисельності промислово-виробничого персоналу — 0,6.

Розв’язання

Згідно з формулою [3, с. 294]:

чол.

Приклад 10. Втрати від браку у ливарному цеху в базовому періоді склали 2%, в плановому будуть знижені до 1,5% від собівартості продукції. У базовому періоді чисельність основних робітників була 800 чол. Визначити відносну економію робітників.

Розв’язання

Згідно з формулою [2, с. 150, III. 6]:

чол.

Приклад 11. Планується збільшення обсягу виробництва на 10%, а чисельності промислово-виробничого персоналу (без основних робочих) на 3%. Базова чисельність цієї категорії персоналу — 1200 осіб. Визначити відносну економію чисельності працівників.

Розв’язання

Згідно з формулою [3, с. 295]:

чол.

Приклад 12. У базовому періоді з 1 жовтня впроваджена автоматична лінія, яка дала умовно річну економію 40 чол. Визначити перехідну економію та можливий плановий приріст продуктивності праці, якщо вихідна чисельність промислово-виробни­чого персоналу дорівнює 2100 чол.

Розв’язання

Перехідна економія чисельності становить:

чол.

Приріст продуктивності праці визначимо за формулою (8.10):

.

Приклад 13. Виробнича програма дільниці складає: виріб А — 400 шт., виріб В — 400 шт. Розцінки на вироби: 100 і 200 грн.
відповідно. На дільниці працюють робітники-почасовики — 4 чол. VI розряду. Годинна тарифна ставка — 1,28, плановий ефективний фонд робочого часу почасовиків — 1760 год.

Розмір премії за виконання плану відрядників 40% від заробіт­ку, почасовикам — 20%.

Розрахувати плановий фонд заробітної плати.

Розв’язання

Фонд заробітної плати робітників відрядників визначимо за формулою [2, с. 185, ІІІ. 40]:

грн.

Фонд заробітної плати робітників-погодинників визначимо за формулою:

грн.

Преміальний фонд заробітної плати згідно з формулою [2, с. 190, III. 44 і III — 44а]:

грн.

Плановий фонд заробітної плати:

грн.

Приклад 14. На підприємстві планується річний фонд заробіт­ної плати промислово-виробничого персоналу — 500 000 грн, в тому числі робітників — 300 000 грн, середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу — 200 чол., в тому чис­лі робітників — 100 чол., ефективний фонд робочого часу одного робітника — 1700 годин (222 робочих дні).

Розрахувати середню річну заробітну плату одного промислово-виробничого працівника, робітника, а також середньогодинну та середньоденну заробітну плату робітника.

Розв’язання

Середня річна заробітна плата працівника і робітника згідно з формулою [8.16] відповідно:

грн,

грн.

Середньо годинна і середньоденна заробітна плата робітника відповідно:

грн,

грн.

ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ

Задача 1. План — кількість виробів — 60 од., трудомісткість виробу — 300 нормо-год., обсяг запчастин — 100 тис. од. Базова трудомісткість 1000 грн., продукції — 100 норма-год., коефіцієнт зниження трудомісткості в плановому періоді — 0,95. Визначити загальну трудомісткість виробничої програми.

Відповідь для самоперевірки — 27,500 грн.

Задача 2. У плановому році 80% робітників мають встановлену тривалість робочої зміни за графіком 8 годин, 20% — 7 годин. Кількість святкових днів, які не збігаються з передвихідними днями, — 5. Номінальна кількість робочих днів — 257.

Розрахувати середню тривалість робочого дня.

Відповідь для самоперевірки — 7,78 год.

Задача 3. У цеху працюють робітники, які мають тривалість відпустки:

Тривалість відпустки, робочі дні Кількість робітників, які отримують відпустку, чол.

 

Розрахувати середню тривалість відпустки одного робітника.

Відповідь для самоперевірки — 19,7 дня.

Задача 4. Скласти баланс фонду робочого часу одного робітника на 2001 рік. Неявки на роботу, середня тривалість робочого дня та внутрізмінні втрати робочого часу взяти з графи «поточний рік» таблиці 4.2 (4, с. 82).

Відповідь для самоперевірки — 2003 години.

Задача 5. Трудомісткість виробничої програми 1 млн нормо-год., коефіцієнт виконання норм — 1,1, розрахунковий ефективний фонд робочого часу одного робітника (див. табл. 4.2 (4, с. 82)). 10 верстатів працюють у 2 зміни, кожний верстат обслуговують 2 робітники.

Розрахувати середньооблікову чисельність робітників.

Відповідь для самоперевірки — 590 чол.

Задача 6. Середньо-облікова чисельність робітників — 200 чол., облікова чисельність на початок року 180 чол., кадри на підприємство надходять рівномірно.

Розрахувати додаткову потребу в робітниках.

Відповідь для самоперевірки — 40 чол.

Задача 7. Розрахувати економію робочої сили в плановому періоді за наступними напрямками:

¾ структурні зсуви у виробництві;

¾ зміна кооперованих поставок;

¾ впровадження нової технології;

¾ заміна частини верстатів на нові;

¾ скорочення невиходів на роботу;

¾ скорочення внутрізмінних втрат робочого часу;

¾ скорочення виробничого браку;

¾ скорочення нераціональних витрат у зв’язку з відхиленням від запланованої технології;

Визначити можливий приріст продуктивності праці.

Чинники Одиниці виміру Базовий період Плановий період
1 Чисельність працюючих Осіб  
2 Чисельність основних робітників —//—  
3 Кількість верстатів одиниць  
4 Обсяг товарної продукції тис. грн.  
5 Ріст обсягу товарної продукції %  
6 Ефективний фонд робочого часу одного робітника годин
7 Коефіцієнт виконання норм — 1,15 1,1
8 Трудомісткість 1000 грн. товарної продукції нормо-год
9 Питома вага кооперованих поставок у товарній продукції %
10 Кількість робочих днів дні
11 Норма обслуговування верстатів одиниць
12 Внутрізмінні простої %
13 Вартість виробничого браку від собівартості товарної продукції %
14 Нераціональні витрати в зв’язку з відхиленням від встановленої технології в % від фонду зарплати % 1,5

 

Планується в плановому періоді:

а) з 1.VII вдосконалити технологію обробки 1000 виробів. Трудомісткість обробки до впровадження нової технології — 5 нормо-годин, після — 10 нормо-годин;

б) з 1.ІХ замінити 10 верстатів новими, продуктивність яких на 20% вища;

в) з 1.Х модернізувати 10 верстатів за рахунок чого їхня продуктивність зросте на 10%.

Відповідь для самоперевірки — 38%.

Задача 8. На дільниці працюють 5 робітників II розряду (годинна тарифна ставка 0,76 грн), 10 робітників III розряду (годинна тарифна ставка 0,93 грн) і 5 робітників IV розряду (годинна тарифна ставка 1,04 грн). Розрахувати середньозважену тарифну ставку одного робітника.

Відповідь для самоперевірки — 0,915 грн.

Задача 9. Цех працює у дві зміни з 8 до 24 год., явочна кількість робітників 20 чол. у зміну. Середня тарифна ставка робітників — 1,1 грн, доплата за роботу в нічний час — 20% від тарифної ставки. Кількість робочих днів — 222. Розрахувати фонд доплат за роботу в нічний час.

Відповідь для самоперевірки — 11,721 грн.

Задача 10. Розрахувати фонд оплати чергових і додаткових відпусток, якщо фонд денної заробітної плати дільниці 30 000 грн, середня тривалість відпустки 21 днів і кількість робочих днів одного робітника по плановому балансу 222.

Відповідь для самоперевірки — 2837,8 грн.

Тема 9. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

· Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури.

· Планування забезпечення підприємства технологічним осна­щенням.

· Планування діяльності ремонтного виробництва.

· Планування енергозабезпечення підприємства.

· Планування транспортного обслуговування виробництва.

На початку вивчення теми «Виробнича інфраструктура» потрібно з’ясувати, які вона виконує функції, які особливості треба враховувати при планування підрозділів.

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю створюють умови для нормального перебігу виробничого процесу в основних цехах.

Виробнича інфраструктура як об’єкт аналізу має ряд особливостей, які потрібно враховувати при плануванні. Функціонування виробничої інфраструктури за рядом істотних ознак відрізня-
ється від діяльності основних підрозділів підприємства. Головна з таких ознак полягає в тому, що результати її роботи відіграють роль корисних дій, не набираючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Користь від діяльності виробничої інфраструктури виявляється лише у процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, як її вироблено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру.

Наступна особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція, як вид послуги, не існує самостійно, поза виробничим процесом. Із огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури — їхню про-
сторову незалежність.

Оскільки процес споживання послуг нерозривно пов’язаний із процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати нестачу їх в іншому місці.

Те, що продукція підрозділів виробничої інфраструктури не матеріалізується в речі, а набирає форми корисних дій і зникає разом із цими діями, є передумовою існування особливого виду резервів у інфраструктурі. Тут йдеться про резервування не продукції, а виробничих потужностей — їхньої пропускної здатності, можливості технічних приміщень, трудових ресурсів, тощо.

Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраструктури потрібні показники, які характеризували б нагромадження в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією «інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну базу інфраструктури та ступінь її розвитку.

При аналізі та плануванні виробничої інфраструктури необхідно відокремлювати її функціонально-галузеву структуру, тоб­то такі ланки, як транспортно-складська, інформаційно-комуні­каційна чи сфера технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне). Вивчення цієї теми передбачає детальний розгляд техніко-економічних характеристик елементів вироб­ничої інфраструктури, що визначає вимоги до планування їхньої діяльності. Детальніше це питання викладено в [1, р. 1; 5 гл. 1].

Розглядаючи складові частини виробничої інфраструктури підприємства можна відокремити дві функції, які вони виконують. Перша — обслуговування процесів основного та допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство та ін.). Друга — «власне» виробництво — виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці. Це, наприклад, таке: виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічного оснащення та інструменту.

За тієї системи організації промисловості, що склалася нині, — відсутності спеціалізованих підприємств технічного обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва — підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, діль­ниці) для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на промислових підприємствах функціонують як самостійні структури інструментальні, енергетичні, ремонтно-меха­нічні, транспортні цехи. Всі вони мають свої особливості функціо­нування, а значить і особливості планування їхньої діяльності. У подальшому розглядаються ці особливості за основними підрозділами виробничої інфраструктури.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що ми розглядаємо виробничу інфраструктуру великих та середніх підприємств, щодо малих підприємств, то вони, здебільшого, користу-
ються послугами сторонніх підприємств.

З’ясувавши сутність, складові частини та особливості функціо­нування виробничої інфраструктури взагалі, переходимо до вив­чення планування діяльності окремих її підрозділів.

У діяльності підприємств, особливо промислових, важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Потреба підприємства в інструментах розраховується на підставі обсягів основного виробництва, номенклатури інструментів по технологічній документації та норм витрат інструментів. Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для дію­чого виробництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреби в оснащенні для виробництва нових виробів визначаються з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску виробів; планованої тривалості випуску виробів; організаційних форм виробництва у період освоєння та випуску.

Для діючого виробництва потребу в інструменті розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Отже, потрібна кількість інструменту (шт.) на планований період, подається у вигляді:

,

де Iп — витрати інструменту в плановому періоді, шт.;

ОФф — фактичний обіговий фонд на початок планового періо­ду, шт.;

ОФп — потрібний обіговий фонд, шт.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та великосерійному виробництві норму витрати інструменту визначають, виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей (іноді — на 100, 10 або 1 деталь). У всіх інших типах виробництва з цією метою визначають обсяги робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Детально методи розрахунку норм витрат інструмента викладені в [1, с. 95—99].

Знаючи норму витрат певного інструмента, можна визначити витрати його на програму оброблюваних деталей.

У великосерійному та масовому виробництві витрати Ір визначаються так:

(9.2)

де Nд — кількість деталей, оброблюваних цим інструментом, шт.;

Ні — норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 деталей, шт.;

N — кількість оброблюваних деталей, на які визначалась норма витрат (10, 100, 1000);

У дрібносерійному й одиничному виробництві:

, (9.3)

де tчр. — час роботи верстатів, який витрачається на обробку даної групи деталей, год.;

— норма витрат ріжучого інструмента на 100, 1000 год. роботи верстатів, шт.;

tрн. — час роботи верстатів, на який розраховується норма витрат, год. (100, 1000).

Вивчивши методи розрахунку потреби інструменту в різних типах виробництва, необхідно ознайомитись із методикою обчис­лення оборотного фонду інструменту в цілому по підприємству. Ця методика викладена [1, с. 99—102].

Опанувавши попередні питання, наступним кроком буде вив­чення системи планування інструментального цеху.

План роботи інструментального цеху (І Ц) розробляє планово-економічний відділ (бюро) підприємства на рік із поквартальною розбивкою та щомісячним уточненням.

Основними розділами плану є:

ü обсяг випуску продукції (виробнича програма);

ü чисельність та заробітна плата;

ü собівартість.

Виробнича програма розробляється на підставі таких вихідних даних:

ü виробнича програма підприємства з випуску продукції;

ü графік підготовки виробництва нових виробів;

ü розрахунки потреби в технологічному оснащенні для поточного виробництва, а також технологічного оснащення другого порядку;

ü дані про стан запасів інструментів в ЦІС;

ü замовлення виробничих і допоміжних цехів на виготовлення інструментів-дублерів.

Виробнича програма розробляється за такими показниками:

ü випуск продукції в натуральному виразі (номенклатура);

ü обсяг (товарної) продукції.

Номенклатуру технологічного оснащення, яку потрібно буде виготовляти в інструментальних підрозділах, потрібно планувати з урахуванням таких чинників:

ü потреби підприємства в оснащенні;

ü обсягів і номенклатури оснащення, яке буде закуплене у сторонніх організаціях;

ü обсягів і номенклатури оснащення, яке потрібно виготовити стороннім організаціям;

ü обсягів і номенклатури оснащення, яке підлягає відновленню та ремонту.

До номенклатури випуску продукції, робіт і послуг у натуральному виразі належать штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи й послуги. Номенк­латура вироблюваної продукції визначається інструментальним відділом і затверджується головним інженером. Планові завдання з випуску оснащення обґрунтовуються розрахунками виробничої потужності інструментального цеху згідно з діючою методикою.

Обсяги товарної продукції за планом розраховуються в такому виразі:

ü трудовому (за нормативною трудомісткістю), нормо-год;

ü вартісному, гр. од.

Потрібно мати на увазі, що нормативна трудомісткість виготовлення технологічного оснащення визначається інструментальним відділом укрупнено, залежно від конструктивно-техно­логічних параметрів оснащення, на підставі нормативів, які діють на підприємстві. Слід звернути увагу на те, що планові нормо-години, на відміну від технологічних, установлюються за станом на початок планового періоду і залишаються незмінними до кінця цього періоду. Ця одиниця обсягу виробництва є стабіль­нішою за технологічні нормо-години. Проте недолік її полягає в тому, що вона не підсилює зацікавленості цеху в зниженні трудомісткості виготовлення оснащення.

План інструментального цеху за чисельністю та заробітною платою розробляється за аналогічними показниками основних цехів.

Методика визначення чисельності робітників така сама, як в основних цехах — за трудомісткістю, за нормами обслуговування.

План із собівартості містить у собі:

ü собівартість (калькуляції) окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг;

ü кошторис витрат на виробництво.

Об’єктами калькулювання собівартості в інструментальному цеху є собівартість основних видів оснащення, робіт і послуг, що їх виконує цех.

Калькуляційною одиницею може бути: для спеціального осна­щення одиниця виробу (штамп, прес-форма, модель, пристрій); типовий представник — один виріб; інструмент одного типорозміру — 10, 100 одиниць; для сторонніх організацій — замовлення.

Кошторис витрат цеху на виробництво складається із статей, аналогічних основним цехам.

Для ґрунтовного вивчення системи планування роботи інстру­ментального виробництва слід звернутись до наукового джерела [1, с. 106—114].

Важливе місце в діяльності підприємства посідає технічне обслуговування та ремонт устаткування. Слід звернути увагу на те, що при плануванні діяльності ремонтного виробництва є багато специфічних особливостей, нормативів, які не застосовуються в основному виробництві.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річ­них і місячних планів-графіків планово-попереджувального ремонту (ППР).

Основою планування й оцінювання діяльності ремонтної служ­би та її структурних підрозділів є певні техніко-економічні показ­ники. Система техніко-економічних показників має відповідати меті його функціонування — забезпечити основне виробництво послугами з ремонтного й технічного обслуговування устаткування з найменшими витратами.

Планові показники ремонтно-механічного цеху (РМЦ) розроб­ляються відділом головного механіка за участю планово-еконо­мічного відділу підприємства.

Основними розділами плану є:

ü виробнича програма;

ü чисельність, заробітна плата;

ü собівартість.

Слід відзначити, що виробнича програма складається в номен­клатурному виразі та трудомісткості. Розглянемо, на підставі чого та як складається виробнича програма.

Виробнича програма для РМЦ передбачає виконання таких видів робіт: капітального та середнього ремонту устаткування згідно із графіком ППР, малого ремонту та технічного обслуговування устат­кування (в умовах централізованої системи ремонтного обслуговування); виготовлення запасних частин і вузлів для ремонту; модернізації устаткування; монтажу та демонтажу устаткування; виготов­лення нестандартного устаткування; інших робіт і послуг.

Потрібно звернути увагу на те, що при плануванні робіт РМЦ доцільно передбачати резерв потужності, що становить 10—15% від обсягів ремонтних робіт для непланових (аварійних) ремонтів та інших непередбачених робіт.

Виробнича програма ремонтно-механічного цеху визначається згідно з графіком планово-попереджувального ремонту. Річний графік ППР складається відділом головного механіка відповідно до норм тривалості міжремонтного циклу, міжремонтного і міжо-
глядового періодів із урахуванням структури міжремонтного циклу.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

На графіку щодо кожного верстата зазначаються види чергових ремонтів, строки виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річних графіків із урахуванням вимог рів­номірності завантаження ремонтних підрозділів розробляються місячні графіки.

Для погодження планів-графіків ремонту з планом основного виробництва потрібно по змозі рівномірно розподіляти простої в ремонті за кварталами та місяцями року для однотипного устаткування та забезпечувати рівномірне завантаження ремонтних робітників.

При побудові графіків огляду та перевірок ураховується періо­дичність профілактичних робіт і відповідні норми часу на виконання цих робіт.

У разі великої кількості однотипного й одномодельного устаткування в цеху кількість капітальних, середніх та малих ремонтів і оглядів доцільно обчислювати за наведеними далі формулами, скориставшись позначеннями: N — число одиниць верстатів; ік, іс, ім, іог — періодичність відповідно капітального, середнього та малого ремонту й огляду, місяців.

Кількість капітальних ремонтів ; (9.6)

Кількість середніх ремонтів ; (9.7)

Кількість малих ремонтів ; (9.8)

Кількість оглядів . (9.9)

Обсяги трудомісткості ремонтних робіт обчислюють як добуток загальної кількості ремонтних одиниць, тобто таких, що підлягають ремонту, на трудомісткість одиниці ремонтної складності за видами ремонтів. При цьому спираються на річний план-графік ремонтних робіт та норми трудомісткості одиниці ремонт­ної складності.

Норми трудомісткості на одиницю ремонтної складності для машинобудівної галузі задаються системою ППР, а для поліграфічної, легкої та інших галузей промисловості «Положенням про технічне обслуговування і ремонт устаткування».

Середньорічний обсяг ремонтних робіт Qр можна визначити, якщо відомі склад обладнання, його ремонтна складність, структура та тривалість міжремонтного циклу та міжремонтних періодів, а також одиниць ремонтної складності, скориставшись формулою:

, (9.10)

де qк, qc, qм, q