Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, уста­нов, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утри­мання регулюються статтями 127—132 Житлового кодексу, "При-мірним положенням про гуртожитки", затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебу­вають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службов­ців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переоб­ладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будин­ків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу об­ласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян. Хоча виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів в 70-х, 80-х роках були прийняті рішення про надання підприємствам, установам та організаціям дозволів на використання жилих будин­ків, їх частин, окремих під'їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників.

На сьогодні необхідність у використанні багатоквартирних бу­динків або їх частини під гуртожитки відпала, більшість квартир за­селена сім'ями, які постійно прописані і тривалий час перебувають на квартирному обліку. Частина квартир, в порушення чинного за­конодавства, використовується не за призначенням — здається в оренду комерційним структурам; використовується під складські приміщення; для поселення не прописаних громадян.

Враховуючи необхідність використання державного житлового фонду за призначенням Київська міська державна адміністрація сво­їм розпорядженням № 813 від 28.05.99 "Про гуртожитки в жилих будинках м. Києва" визнала, що втратили чинність деякі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів про використання жилих будинків, їх частин, окремих під'їздів, поверхів та окремих квартир під гуртожитки для тимчасового проживання працівників. Райдержадміністрації, за місцем знаходження жилих будинків, які використовувались під гуртожитки, зобов"язано було по-перше, видати сім'ям та одиноким громадянам, які постійно про­живають, прописані та перебувають на квартирному обліку ордери на займані жилі приміщення. По-друге, вжити заходів щодо відсе-лення з квартир громадян, які там проживають безпідставно, розір­вати договори оренди та виселити з них комерційні структури. А звільнені квартири або кімнати в загальних квартирах використову­вати для розселення одиноких громадян або сімей, які перебувають на черзі квартирного обліку та проживають по декілька в одній квартирі або в одній кімнаті.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користу­ванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одино­ких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, уста­нов, організацій у разі необхідності приймає рішення про викорис­тання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного стату­су. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жи­лих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визна­чають їх права і обов'язки. Якщо службові жилі приміщення призна­чаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, броню­ванню і здачі в піднайом.

Права і обов'язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов'язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші гро­мадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

користуватися приміщеннями культурно-побутового призначен­ня, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутови­ми послугами;

вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних ре­чей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслугову­ванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповноліт­ніх дітей.

Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприєм­ства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадя­нина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зо­бов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її при­значення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та ін­вентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього роз­порядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих примі­щеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов'язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовувати­ся заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними осо­бами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати пред­метами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріа­ли та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіо­апаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одно­го приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого при­міщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням ад­міністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов'язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуата­ції і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний ка­пітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплек­тувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвен­тарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких пе­ребувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну екс­плуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установле­ного порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його меш­канцям адміністрацією підприємства, установи, організації надаєть­ся жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені осо­би поселяються на площу, яку вони займали раніше.

Надання жилої площі в гуртожитках

Жила площа в гуртожитках надається за спільним рішенням ад­міністрації підприємства, установи, організації та відповідного проф­спілкового комітету.

Правила ст. 129 ЖК про те, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, ор­ганізації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною під­ставою для вселення на цю площу, не означають, що на зазначені правовідносини поширюються положення ст. 117 ЖК про наслідки визнання ордера недійсним. Глава 2 ЖК про користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, яка включає ст. 117, і гл. 4 ЖК про користування гуртожит­ками регулюють не аналогічні правовідносини, і в останній немає посилання на те, що на правовідносини, які нею регулюються, поширюється дія глави 2 ЖК. Тому відсутні підстави для висновку про її поширення.

Так само окремо регулює ЖК у гл. З користування службовими жилими приміщеннями, але на відміну від норм цієї глави у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі пра­вила ст. 117 ЖК.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку ад­міністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на нада­ну жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

При одержанні ордера пред'являються паспорти всіх членів сім'ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, організації та профспілковим комітетом.

Жила площа в гуртожитку надається в розмірі не менше 6 м2 на одну особу.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які вибули з гуртожитку у зв'язку з призовом із запасу на дійсну військову служ­бу на строк до трьох років, має бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони по­вернулися на те саме підприємство, в установу, організацію.

Користування жилою площею в гуртожитках

Вселення в гуртожиток громадян провадиться завідуючим (ди­ректором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Мешканці гуртожитку сплачують за користування гуртожитком. Розмір плати, встановлений для студентських гуртожитків, визна­чається спільним наказом Міністерства освіти, охорони здоров'я та фінансів "Про встановлення граничного розміру плати за про­живання в студентських гуртожитках" від 21 грудня 1998 р. за № 453/362/260. Граничний розмір плати за проживання у сту­дентських гуртожитках — для студентів, абітурієнтів, слухачів під­готовчих відділень, викладачів і працівників навчальних закладів, які перебувають у відрядженнях, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів, інтернів, слухачів системи підвищення кваліфікації —не вище ставки квартирної плати, встановленої для будинків дер­жавного житлового фонду. Конкретний розмір плати за проживання в гуртожитках встановлюється адміністрацією вищого навчального, закладу.

Розмір плати за проживання в гуртожитках вищих навчальних закладів для студентів, які навчаються за державним замовленням, не повинен перевищувати мінімальний розмір стипендії студента ви­щого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

До обов'язкових послуг, що надаються особам, які проживають у гуртожитку, належать:

комунальні послуги (тепло-, електро-, газо-, водопостачання);

обслуговування обладнання гуртожитку;

дезинфекція, дератизація та дезінсекція;

охорона та протипожежна сигналізація;

поточний ремонт будівель гуртожитку та його обладнання;

прання та поновлення білизни;

матеріальне забезпечення утримання приміщень у чистоті.

Виселення з гуртожитків

Сезонні, тимчасові працівники й особи, які працювали за строко­вим трудовим договором і припинили роботу, а також особи, які навчалися в навчальних закладах і вибули з них, підлягають висе­ленню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які посели­лися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без на­дання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним ба­жанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

З гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не мо­жуть бути виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебу­ванням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебу­вали у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали без вісті при захисті СРСР чи при вико­нанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбов­ців; інваліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали такими внаслідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при виконанні службових обов'язків;

2) особи, які пропрацювали не менш як 10 років на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку;

3) особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією підприємства, устано­ви, організації або за скороченням штату працівників;

4) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім'ї померлого працівника, якому було надано жилу площу в гуртожит­ку; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військово­службовців і прирівняних до них осіб;

5) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяють також у разі знесення будинку чи переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує об­валом. При цьому особам, які підлягають виселенню, надається ін­ша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення (сім'ї — кімната в гуртожитку для проживання сімей, а одинаку, який про­живає в кімнаті, що перебуває в його відособленому користуванні, — така сама кімната).

Інше жиле приміщення, що передається громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку, має відповідати встановленим законодав­ством вимогам. Громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання ін­шого жилого приміщення також на підставах, передбачених ст. 116 Житлового кодексу.

При цьому слід мати на увазі, що п. 22 Постанови Пленуму Вер­ховного суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що при вирішенні спорів про виселення з гуртожитків, судам обов'язково слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.

Для цього, зокрема, необхідно затребувати дані про те, чи пере­буває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні пози­вача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для цього переобладнаний; чи є дозвіл санепідемстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому органі районної, міської, районної в місті ради; чи видавався ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований буди­нок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, ін­вентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслугову­вання гуртожитку, як оплачується проживання тощо. Також слід враховувати те, що гуртожитками вважаються спеціально побудова­ні підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для ма­лосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської органі­зації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони заре­єстровані у виконкомі як гуртожитки.

Якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясовувати вид трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем, і за яких підстав він був припинений, маючи на увазі, що, згідно зі ст. 132 ЖК, без надання іншого жилого приміщення можуть бути висе­лені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, особи, які працюють за строковим трудовим договором, а також інші пра­цівники, які звільнилися за власним бажанням без поважних при­чин, або звільнені за порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перераховані в ст. 125 ЖК, можуть бути виселені тільки з наданням іншого жилого приміщення.

Приватизація малосімейними будинків,

що не мають статусу гуртожитку

Часто будинкам для малосімейних надають статус гуртожитків, квартири в яких відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не можуть бути приватизовані. Трап­ляються випадки коли це робиться після прийняття будинку в екс­плуатацію як жилого.

Інколи органи приватизації відмовляють громадянам у привати­зації житла на підставі того, що ордери на заселення видаються їм адміністрацією підприємства, і вони не укладають договору найму жилого приміщення. Відповідно ж до житлового законодавства, з усіма квартиронаймачами мають бути укладені договори найму. На жаль, нині вони у більшості випадків не укладаються і не переукла­даються. Громадяни, які мають сім'ю і мешкають в окремих кімна­тах будинків для малосімейних, платять за житло та комунальні по­слуги, як і квартиронаймачі, у розмірах, встановлених для житло­вих приміщень в будинках державного житлового фонду.

Особливої уваги й актуальності в умовах соціально-економічних змін набувають реформування підприємств, організацій і установ. Значна кількість жилих будинків, зведених багато років тому, вико­ристовувалися як тимчасове житло. Цим будинкам надавався ста­тус гуртожитків, а підприємства, установи, організації зводили нові жилі будинки для своїх працівників й поліпшували їхні житлові умо­ви, а старе житло передавали для тимчасового проживання іншим громадянам. Організація і будівництво гуртожитків були зумовлені головним чином неможливістю забезпечення всіх потребуючих жит­ла громадян окремими жилими приміщеннями. І тому Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок "Про використання житлових будинків для ма­лосімейних для тимчасового забезпечення житловими приміщення­ми малих сімей" від ЗО вересня 1981 р. за № 496 було визнано за доцільне використовувати в разі необхідності як сімейні гуртожитки для тимчасового забезпечення жилими приміщеннями малих сімей, жилі будинки для малосімейних.

Рішення про це повинно було прийматися адміністрацією та профспілковим комітетом до початку спорудження будинку, а вико­ристання жилих будинків для малосімейних повинно було провади­тися після їх реєстрації як гуртожитків. Якщо таке рішення не було прийнято, жилий будинок заселявся, як звичайний, і на нього поши­рювався правовий режим, встановлений для жилих будинків і жи­лих приміщень державного і громадського житлового фонду згідно з вимогами чинного житлового законодавства. Зазначена постанова: знайшла широке втілення у житловій політиці і для тимчасового за­безпечення жилими приміщеннями окремих родин, які працюють на! підприємстві, в установі, організації, у разі виникнення такої необ­хідності приймали рішення про використання будинків для малосі­мейних як гуртожитків і надавали їм відповідного статусу.

Згідно зі ст. 127 Житлового кодексу України, під гуртожитки на­даються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Організація і будівництво гуртожитків спричинені в ос-новному неможливістю забезпечення всіх потребуючих житла гро­мадян окремими жилими приміщеннями.

На будинки для малосімейних, щодо яких не прийнято рішення про надання їм статусу гуртожитку, поширюється правовий режим, встановлений для жилих будинків і жилих приміщень державного і громадського житлового фонду.

Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому орга­ні відповідної Ради. Якщо такої реєстрації не було проведено, буди-, нок не має статусу гуртожитку. Заселяються гуртожитки після оті римання дозволу на це санепідемстанції і створення в них необхід­них житлово-побутових умов для проживання.

"Примірним положенням про гуртожитки", затвердженим По­становою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208 пе­редбачено, що питання про переобладнання жилих будинків під гуртожитки вирішується з дозволу виконавчого органу відповідної ра­ди. Разом з тим, законодавство не допускає використання під гурто­житки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, адміністрація підприємства, установи, організації надає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу прощу. Треба заз­начити, що приміщення, пристосовані під гуртожиток, після того, як перестають ними бути, використовуються як звичайна жила площа для проживання малих сімей.

Згідно зі ст. 4 Житлового кодексу України, житловий фонд ство­рюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що розміщуються на території України. Він призначений для постій­ного проживання громадян, а також для використання у встановле­ному порядку як службових жилих приміщень, так і гуртожитків.

Разом з тим необхідно зазначити, що кімнати в гуртожитках не можуть бути приватизовані громадянами, які в них проживають, а квартири у будинках для малосімейних — можуть.

Значна кількість жилих будинків, які мають статус гуртожитків, уже втратила свою специфіку як тимчасове житло. У більшості з них проживають родини, позбавлені реальних можливостей для по­ліпшення житлових умов, права на постійне проживання і привати­зацію жилої площі, яку вони займають у гуртожитку. Гуртожитки не ремонтуються у зв'язку з відсутністю коштів у власників, їхньо­му утриманню не приділяється відповідної уваги. Окрім того, в дер­жаві відсутній дієвий механізм врегулювання проблеми забезпечен­ня громадян житлом при виселенні з гуртожитків, оскільки біль­шість з них не можуть бути виселені без надання іншого приміщен­ня. А як уже зазначалося, коли будинки, пристосовані під гуртожиток, перестають ними бути, вони повинні використовувати­ся не як гуртожитки, а як звичайні жилі будинки для проживання, квартири в яких підлягають приватизації.

Необхідно чітко розрізняти гуртожитки й будинки для малосі­мейних за їх призначенням, оскільки останні можуть бути привати­зовані.

Із зазначеного можна зробити висновок, що гуртожиток — це жила будівля, що зареєстрована як така у виконавчому органі від­повідної ради чи державної адміністрації і відповідає певним вимо­гам, де громадянам у зв'язку з трудовими відносинами або навчан­ням у навчальному закладі освіти за спеціальними ставками оплати згідно з ордером, виданим власником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жила площа, меблі та інші предмети домаш­нього вжитку і культурно-побутового призначення. Гуртожитки об­слуговуються спеціальним персоналом. У разі відсутності в будинку статусу гуртожитку його використання як гуртожитку є порушен­ням вимог чинного законодавства про порядок і вселення в жилі бу­динки.

Основне призначення гуртожитків — тимчасове проживання одиноких громадян (один вид гуртожитків) або окремих родин (дру­гий вид гуртожитків). У гуртожитках першого виду в разі необхід­ності можуть бути виділені приміщення для родин. Ці приміщення повинні розташовуватися в окремих під'їздах (секціях) будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду", кімнати в гуртожитках приватизації не підляга­ють. У зв'язку з цим великого значення набуває точне визначення правового положення конкретного будинку. Це важливо для переда­чі будинків у встановленому порядку до житлового фонду місцевих рад і подальшої їх приватизації. Адже п. 2 ст. З Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що дія закону не поширюється на об'єкти державного земельного та житлового фондів, а також на об'єкти соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

При цьому, згідно з п. 32 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 12 жовтня 2000 р. за № 1554, вартість цілісного майнового комплексу коригується на вартість державного житлового фонду. Але практика приватизації житла складається так, що будинки для малосімейних включаються до акта оцінки вартості підприємств, які приватизуються, а потім — до статутного фонду новостворених ак­ціонерних товариств. Мешканцям пропонують викупати житло, що для більшості з них є неможливим. До речі, в одних випадках гур­тожитки та будинки для малосімейних вважаються державним жит­ловим фондом, а в інших — об'єктами соціально-культурного при­значення.

Одну із можливостей для приватизації будинків для малосімей­них передбачено п. 9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію дер­жавного житлового фонду", де зазначено, що у разі банкрутства під­приємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ і організацій, у повному господарському віданні яких перебуває дер­жавний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно пе­редається в комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад. Ситуація, що склалася на сьогоднішній день, вимагає переведен­ня будинків для малосімейних у комунальну власність. Житлові бу­динки (разом з вбудованими та прибудованими нежилими примі­щеннями) та гуртожитки (у тому числі не завершені будівництвом) передаються з державної у комунальну власність безоплатно (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність" від 21 грудня 2000 р.). Це дозволить наймачам привати­зувати квартири, в яких вони мешкають. Зазначене питання почало втілюватися у життя в окремих регіонах. Зокрема, з метою удоско­налення роботи з обліку, управління й передачі гуртожитків на ба­ланс місцевих рад Верховна Рада Автономної Республіки Крим По­становою від 21 квітня 1999 р. затвердила Положення про порядок реєстрації в Автономній Республіці Крим жилих будинків як гурто­житків. На підставі цього Положення відбувається і відміна реєстра­ції жилих будинків як гуртожитків з урахуванням чинного законо­давства і прав мешканців гуртожитків.

Положення рекомендує виконавчим комітетам і держадміністра­ціям разом з власниками гуртожитків визначити:

1) з урахуванням згоди мешканців переведення жилих будинків, які мають статус гуртожитків, в жилі будинки для постійного про­живання з видачею громадянам ордерів і наданням права на прива­тизацію житла та передачу жилих будинків у комунальну власність територіальної громади або створення на їх базі житлових коопера­тивів;

2) можливість для відокремленого проживання сімей, переселен­ня одиноких громадян, що проживають на койко-місцях, в окремі секції, блоки;

3) необхідність укладення договорів найму жилих приміщень і відокремлених місць загального користування з мешканцями гурто­житків тощо. Мешканці можуть виступати ініціаторами зміни стату­су будинку як гуртожитку на жилий будинок для постійного прожи­вання.

При передачі гуртожитків у комунальну власність територіаль­них громад Верховна Рада Автономної Республіки Крим керується Законом України "Про передачу об'єктів права державної і кому­нальної власності", а питання переведення гуртожитків після дове­дення їх до визначених будівельними нормами і правилами норм на жилі будинки для постійного проживання, виділення квартир у цих будинках вирішується місцевими органами влади в межах їх повно­важень і житлового законодавства. Приватизація квартир у будин­ках у подальшому здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" і нормативних актів, прийнятих на його виконання.

До того ж, на розгляд Верховної Ради України підготовлений і поданий проект закону про внесення змін і доповнень до Закону Ук­раїни "Про приватизацію державного житлового фонду" (відносно приватизації кімнат у гуртожитках), прийняття якого надасть мож­ливість для часткового вирішення вказаної проблеми. Проектом пе­редбачається передача у приватну власність кімнат гуртожитків ли­ше тим окремим категоріям мешканців, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення. Його дія поширюється на гуртожитки, що увійшли до статутних фондів господарських това­риств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у разі, як­що господарське товариство визнано банкрутом, ліквідується або не має достатньо коштів для здійснення фінансування видатків, пов'я­заних з утриманням і капітальним ремонтом гуртожитків.

Прийняття зазначеного проекту сприятиме вирішенню багатьох проблем, що виникають перед мешканцями гуртожитків, які відсто­юють своє право на отримання квартир, де вони проживають, у власність, оскільки в деяких випадках будинкам для малосімейних надавався статус гуртожитків всупереч вимогам чинного законодав­ства без прийняття відповідних рішень, або це робилося після прий­няття будинку в експлуатацію як жилого.

Це сприятиме також частковому забезпеченню реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. От­римавши квартиру у власність, громадяни матимуть можливість са­мостійно вирішувати питання розпорядження цією власністю. За­вдяки цьому зменшиться соціальна напруженість і невдоволеність, що спостерігається сьогодні. До того ж, вирішиться питання продек-ларованого зобов'язання держави безкоштовно забезпечити грома­дян житлом при їх виселенні з гуртожитку, що неможливо здійсни­ти нині через обмеженість ресурсів бюджету.

Окрім того, значна кількість гуртожитків перебуває у аварійно­му стані, умови проживання в них не відповідають встановленим са­нітарним і технічним вимогам, а ремонт приміщень перекладається на плечі мешканців гуртожитків. Слід зазначити, що на практиці іс­нують непоодинокі випадки, коли адміністрація підприємства, уста­нови, організації приймала незаконні рішення щодо перепрофілю-вання гуртожитків, передавала їх в оренду комерційним структурам, під заставу, укладала договори купівлі-продажу, порушуючи при цьому право мешканців на житло. А в деяких випадках останніх ви­селяли в примусовому порядку, порушуючи при цьому норми Кон­ституції України.

Проектом нового Житлового кодексу таким же чином як нині врегульовані питання щодо гуртожитків. А саме для проживання ро­бітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян на період роботи або навчання створюються гуртожитки у спеціально споруджених або переобладнаних з цією метою жилих будинках. Гуртожитки оснащуються меблями, іншими предметами культурно-побутового призначення, необхідними для проживання, навчання та відпочинку осіб, які в них проживають. Жилі будинки, що належать до категорії гуртожитків, реєструються в місцевих органах виконав­чої влади або органах місцевого самоврядування. Гуртожитками мо­жуть користуватися не тільки громадяни України, а й іноземні гро­мадяни та особи без громадянства.

У гуртожитку для проживання самотніх громадян встановлюєть­ся норма загальної площі не менш як 6 м2 на одну особу.

Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв'язку з ха­рактером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприєм­ство, установа або організація розташована на території одного на­селеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на терито­рії іншого, рішення про його включення до числа службових прий­мається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщен­ня. Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фон­ду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконав­чим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як прави­ло, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпа­ла потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в уста­новленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, уста­новою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів КСП, господарських товариств, або тих, які вийшли з КСП, госпо­дарських товариств за власним бажанням, не є підставою для ви­ключення цих приміщень з числа службових.

Отже, приміщення у будинках державного та громадського жит­лового фондів можуть бути визнані службовими і вважаються таки­ми з часу винесення рішення виконавчим органом відповідної ради про включення їх до числа службових, а в будинках КСП, госпо­дарських товариств — з часу затвердження виконавчим органом відповідної ради рішення загальних зборів господарських товариств, членів КСП або зборів уповноважених. Співвідношення кількості службових квартир і загальної кількості квартир законодавством не встановлено, їх кількість і обсяг визначаються відповідним органом місцевого самоврядування залежно від потреб у такому житлі.

Жиле приміщення з числа службових виключається на підставі клопотання підприємства, установи, організації з часу затвердження органу відповідної ради. У будинках, що належать КСП, госпо­дарських товариств, жиле приміщення виключається з числа служ­бових за рішенням загальних зборів членів господарських товариств, КСП або зборів уповноважених з моменту затвердження виконавчим органом відповідної ради.

Права і обов'язки наймачів

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖК щодо користування службовими жили­ми приміщеннями застосовуються правила про договір найму жило­го приміщення (крім зазначених у цій та деяких інших статтях ЖК), у тому числі правила ст. 64 ЖК про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖК про те, що виселення із займаного жилого приміщення в будинку державного або громадського. житлового фонду допускається лише з підстав, установлених законом.

Крім випадків, передбачених статтями ПО, 111, 112, 116, 117 ЖК, наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї мо­жуть бути виселені з цього приміщення тільки в разі припинення трудових відносин, у зв'язку з якими воно надавалося (статті 124, 125 ЖК). Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

• наймачі службових приміщень не мають права бронювати жи­ле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого служ­бового жилого приміщення;

• не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

• при проведенні капітального ремонту їм не надається у постій­не користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявни­ка в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім'ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою зго­дою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у служ­бове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, бать­ків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зо­бов'язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утри­мання жилого будинку і прибудинкової території.

Надання службових жилих приміщень

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках дер­жавного і громадського житлового фонду та користування ними ви­значається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин по­винні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населе­ному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівни­ки, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов'язків, надання службо­вих жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпе­чення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Проектом ЖК дещо по-іншому пропонується вирішувати питан­ня щодо надання службового житла залежно від форми власності службового житла. А саме:

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Службове житло надається:

1) у приватному житловому фонді та житловому фонді колектив­ної власності — власником житла або уповноваженим ним органом на підставі договору оренди службового житла;

2) у комунальному житловому фонді — на підставі рішення місце­вого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

3) у державному житловому фонді — за наказом адміністрації підприємства, установи, організації і профспілкового комітету або іншого органу, уповноваженого на це трудовим колективом.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з гро­мадянином, якому надається в користування службове житло.

За проектом ЖК пропонується дію договору найму службового житла припиняти одночасно з припиненням трудових відносин, згід­но з якими було надане службове житло, і наймач зобов'язаний йо­го звільнити протягом ЗО днів. Якщо нині службове житло надаєть­ся на час виконання трудових обов'язків, то за проектом ЖК пропо­нується надавати його також на узгоджений між сторонами строк відповідно до договору оренди, який укладається в письмовій формі.

Якщо після закінчення строку дії договору оренди службового житла або припинення трудових відносин з підприємством, устано­вою, організацією наймач, орендар або члени його сім'ї відмовляються звільнити це приміщення, вони підлягають виселенню в судо­вому порядку без надання іншого житла.

Для одержання службового жилого приміщення відповідний працівник подає заяву адміністрації підприємства, установи, органі­зації. До заяви додається довідка з місця проживання про склад сім'ї і прописку. Члени сім'ї заявника, які бажають оселитися у службо­вому жилому приміщенні, дають письмову згоду на проживання в зазначеному приміщенні.

Службове жиле приміщення має бути благоустроєним до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

При наданні службових жилих приміщень не допускається засе­лення однієї кімнати особами різної статі, старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які страждають на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї.

Не допускається також заселення квартири, розрахованої на одну сім'ю, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами.

Службові жилі приміщення надаються у межах 13,65 м2 жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, визначеному в установленому порядку. Службове жиле приміщення може бути надано з перевищенням зазначеного максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру).

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхід­ності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщен­ня, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути на­дано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не ниж­че від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого при­міщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робіт­никам, службовцям обов'язків, які потребують проживання в тако­му приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління під­приємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, за­твердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

Рішення про надання службового жилого приміщення може бу­ти переглянуто до видачі ордера, якщо виявляться обставини, рані­ше не відомі й які можуть вплинути на вказане рішення.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщен­ня виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціаль­ний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службо­ве жиле приміщення.

Перелік категорій працівників, яким надаються службові жилі приміщення

Постановою Кабінету Міністрів України "Про службові жилі приміщення" від 4 лютого 1988 р. за № 37 затверджено перелік ка­тегорій працівників, яким можуть бути надані службові жилі примі­щення. Цим переліком передбачається можливість надання службо­вих приміщень особам, робота яких пов'язана із забезпеченням життєдіяльності й обслуговування об'єктів, що мають державне зна­чення, забезпечення нормальної діяльності окремих підприємств, установ, організацій. Зокрема, це певні категорії працівників житло­во-комунального господарства, інспекції державного пожежного на­гляду, школи в сільському населеному пункті, лікарі, оперативний склад воєнізованих гірничорятувальних частин, міських і районних відділів внутрішніх справ, адміністрації, наукових та інженерно-тех­нічних підрозділів заповідників, установ кримінально-виконавчої системи і військовослужбовці підрозділів військ внутрішньої та кон­войної охорони МВС, які несуть службу на цих об'єктах, працівни­ки залізниць, робота яких безпосередньо пов'язана з рухом поїздів, службові особи митних органів, органів державної податкової служ­би, працівники прокуратури, службові особи органів державної контрольно-ревізійної служби України та ін.

Оскільки відповідно до ст. 119 ЖК перелік категорій осіб, яким могли надаватися службові жилі приміщення, встановлювався зако­нодавством як України, так і СРСР, до врегулювання законодав­ством України цього питання щодо працівників підприємств, уста­нов, організацій галузей господарства, в яких воно регулювалося за­конодавством СРСР, а не Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37, при вирішенні питання про перелік працівни­ків цих галузей, яким можуть надаватися службові жилі приміщен­ня, слід відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 ве­ресня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" та Конституції України ке­руватися відповідними нормами законодавства колишнього СРСР.

Правові підстави та гарантії при виселенні із службових жилих приміщень

За загальним правилом, робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а та­кож громадяни, виключені з членів КСП або господарського товариства або ті, що вийшли з КСП або господарського товариства за власним бажанням, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Рішення про примусове виселення приймається тільки в судовому порядку.

У тих випадках, коли особа, якій у зв'язку з трудовими відноси­нами було надано службове жиле приміщення або жиле приміщен­ня в сімейному гуртожитку, залишила сім'ю і жиле приміщення, але трудових відносин не припинила, ця обставина не може бути підста­вою для задоволення позову про виселення членів сім'ї, оскільки наймач таких жилих приміщень втрачає право користування ними і підлягає виселенню з них разом із членами сім'ї при припиненні трудових відносин у випадках, передбачених статтями 124, 125, 132 ЖК.

Виселення з мотивів звільнення за власним бажанням: на підс­таві ст. 114 ЖК — з наданням іншого жилого приміщення, а на підс­таві ч. 2 ст. 132 ЖК — без його надання — може мати місце лише за відсутності поважних причин. З урахуванням конкретних обста­вин (сімейного стану тощо) такою причиною може бути визнана і низька оплата праці.

Право вимагати виселення на підставі ст. 114 ЖК громадян, які одержали жилі приміщення в будинку колгоспу і були виключені з членів останнього або вийшли з нього за власним бажанням, нале­жить колгоспу і в разі його перетворення в колективне сільськогос­подарське підприємство або господарське товариство до правонас­тупників не переходить.

Наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають у служ­бовому жилому приміщенні, також можуть бути виселені в судово­му порядку без надання іншого жилого приміщення, якщо вони сис­тематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використову­ють його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання з ними в од­ній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу на них виявилися безрезультатними. Виселення таких провадиться на вимогу наймодавця без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому у житловому праві закріплені гарантії для певних ка­тегорій осіб від виселення із службових жилих приміщень без на­дання іншого жилого приміщення. Так, не можуть були виселені:

1) інваліди війни та інші інваліди з числа військовослужбовців, які стали такими внаслідок поранення, контузії, або каліцтва, які во­ни дістали при захисті СРСР або виконанні інших обов'язків війсь­кової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуван­ням на фронті; учасники Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які за­гинули або пропали без вісті при захисті СРСР або при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інва­ліди з числа осіб рядового та начальницького складу органів Мініс­терства внутрішніх справ колишнього СРСР, які стали такими вна­слідок поранення, контузії або каліцтва, яких вони дістали при ви­конанні службових обов'язків;

2) особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення (при цьому Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про дея­кі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (п. 20) від 12 квітня 1985 р. за № 2 зазначає, що, особи, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався);

3) особи, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприєм­ством, установою, організацією, що надали це приміщення;

4) особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією підприємства, устано­ви, організації або за скороченням штату працівників;

5) пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле примі­щення; інваліди праці І і II груп, інваліди І і II груп з числа військо­вослужбовців і прирівняних до них осіб;

6) одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

При застосуванні ст. 125 ЖК у справах про виселення із служ­бових приміщень і гуртожитків слід мати на увазі, що до учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували в діючій армії і не мо­жуть бути виселені зі службового жилого приміщення й гуртожитку згідно зі статтями 124, 132 ЖК без надання іншого приміщення, За­кон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (статті 5, 6) відніс до цієї категорії і осіб, які брали участь у вико­нанні бойових завдань у складі військових підрозділів, з'єднань, об'­єднань, усіх видів і родів Збройних Сил діючої армії (флоту), парти­занських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний час, так і в мирний час. Тому виселення громадян, віднесених у встанов­леному порядку до учасників бойових дій, у зазначених справах має провадитися з урахуванням положень ст. 125 ЖК.

У справах за позовами про виселення зі службових жилих при­міщень військовослужбовців належить виходити з того, що ст. 124 ЖК на зазначені випадки не поширюється. При вирішенні цих справ слід враховувати умови, за яких згідно з чинним законодавством на­давалося службове жиле приміщення, і визначений ним обов'язок щодо звільнення останнього (зокрема, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р. № 1006 "Про доповнення пе­реліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення", таке приміщення може надаватись військовослужбов­цям до одержання постійного жилого приміщення). Якщо такий обов'язок не настав, питання про виселення може вирішуватися за правилами ч. 2 ст. ПО ЖК.

Виходячи з положень ч. З ст. 11 ЦПК при вирішенні питання про виселення військовослужбовців зі службових жилих приміщень має враховуватись визначений ст. 125 ЖК перелік осіб, які не мо­жуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення.

У випадку знесення будинку або переобладнання будинку (жи­лого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле примі­щення) загрожує обвалом, наймачеві службового жилого приміщен­ня може бути надано інше службове жиле приміщення. Надання ін­шого службового жилого приміщення допускається також у випад­ках, коли внаслідок капітального ремонту надане службове жиле приміщення не може бути збережене або його розмір істотно змі­ниться.

Надане громадянам у зв'язку з виселенням зі службового жило­го приміщення інше жиле приміщення має розміщуватися в межах даного населеного пункту і повинно відповідати встановленим сані­тарним і технічним вимогам.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони під­лягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим примі­щенням у будинку державного чи громадського житлового фонду, їм має бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У разі визнання ордера на службове жиле приміщення недійс­ним з інших підстав, особи, зазначені в ордері, підлягають виселен­ню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке во­ни раніше займали.

Позитивно те, що за проектом ЖК, пропонується зберегти га­рантії, визначені нині щодо недопущення виселення із службового житла без надання іншого житла:

1) інвалідів І і II груп;

2) ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, на яких поширю­ється дія Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту";

3) батьків-вихователів у разі ліквідації сімейного дитячого бу­динку;

4) осіб, які не менш як 10 років пропрацювали на підприємстві, в установі чи організації, що надали їм це житло;

5) осіб, звільнених з посади, у зв'язку з якою їм було надано службове житло, але які не припинили трудових відносин з підпри­ємством, установою чи організацією, що надали їм це житло;

6) осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, устано­ви чи організації або скороченням штату працівників;

7) пенсіонерів за віком;

8) членів сім'ї померлого працівника, якому було надано служ­бове житло;

9) самітних осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними, до досягнення дітьми повноліття;

10) осіб, які отримали каліцтво на виробництві;

11) військовослужбовців Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань, звільнених у запас або у відставку, у разі відсут­ності у них або у членів їхньої сім'ї іншого житла.

Питання приватизації службового житла

Питання приватизації службових квартир важливо для тих гро­мадян України, які мешкають у квартирах, що мають цей статус. У багатьох випадках статус "службових" приміщень не визначений, вони тільки вважаються такими. Згідно з п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири (кімна­ти, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службо­вих, не підлягають приватизації.

Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих примі­щеннях, після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право вимагати надання їм (замість службового) житла з державного чи громадського житлового фонду, або зняття з даного житла статусу службового. І лише після вирішення цього питання житло, де вони мешкають, може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом України "Про привати­зацію державного житлового фонду".

Окремого розгляду потребують питання приватизації житла у радгоспах, оскільки воно вважалося службовим і Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" на нього не по­ширювався. З моменту введення в дію Постанови Кабінету Мініст­рів України "Про зміну та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду УРСР з питань надання жилих приміщень у будинках радгоспів" від 11 липня 1992 р. за № 391 радгоспні квар­тири (будинки) втратили статус службових. Вони виключаються з числа службових у загальному порядку і переходять до певної ради і, відповідно, можуть бути приватизовані.

Слід зазначити, що будинки нинішніх КСП, господарських товариств заселялися крім працівників КСП вчителями, лікарями та іншими спеціалістами, які проживають і працюють у сільській місце­вості і які згідно з чинним законодавством мають бути забезпечені квартирами, в разі звільнення з посади зазначені спеціалісти не мо­жуть бути виселені на підставі статей 124, 125 Житлового кодексу України. Це пов'язано з тим, що жила площа надавалася їм не у зв'язку з трудовими відносинами. Не можуть бути виселені також наймачі жилого приміщення КСП, господарських товариств, якщо у складі їхніх сімей є зазначені вище спеціалісти.

Заселені будинки і квартири, що раніше належали радгоспам і мали статус службових, нині, як вже зазначалося, втратили цей статус і можуть бути приватизовані на умовах і в порядку, визначе­них Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та іншими нормативними актами, що регулюють відносини, пов'язані з приватизацією житла. Зокрема, відповідно до Положен­ня про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, грома­дянинові, який виявив бажання приватизувати квартиру (будинок), слід звернутися до місцевого органу приватизації для отримання бланку заяви. Оформлена заява з доданою до неї довідкою про склад сім'ї і про приміщення, яке він займає, письмовими згодами на при­ватизацію тимчасово відсутніх членів сім'ї, а також документами, що підтверджують право на відповідні пільги, подається в орган при­ватизації для реєстрації.

Останнім часом все частіше трапляються випадки, коли грома­дянам відмовляють у приватизації квартир, які немов би є службо­вими. Такі приміщення іменуються "службовими" без винесення рі­шень виконкомів відповідних рад. Ордери на такі приміщення не від­повідають формі, встановленій чинним законодавством, видаються не виконавчими органами рад, а підприємствами, установами, орга­нізаціями, підписуються їхніми керівниками, тобто особами, які не мають прав на це, або взагалі не видаються. Таким громадянам ор­гани приватизації не мають права відмовляти у приватизації квартир тільки на підставі того, що останні "службові".

 

Завдання 1.