Форми соціального партнерства
СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО
Література 1. Колот А. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: монографія. - К.:КНЕУ, 2004. - 230с- Розділ ІІ,с. 114-128. 2. Новіков В. Зарубіжний досвід соціального партнерства // Україна: аспекти праці. - 1998 - №1.- С 38 - 41. 3. Українець С Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. - 1998. - №2. -С 22- 25. 4. Есинова Н. И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учеб. пособие. - К.: Кондор, 2003.- С. 102 - 133. 5. Ляшенко Т. Соціальне партнерство: шлях до ринкової держави // Юридичний вісник. - 1999. - №18. - 6-12 травня. 6. Мірошниченко О. Система показників стану соціального партнерства в Україні та її інформаційне забезпечення // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. Збірник наукових праць. Вип. 7. - Тернопіль: ”Економічна думка. - 2002. - с 200-205.
Поняття та види соціального партнерства
Соціальне партнерство є системою відносин між роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями і їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство розглядають також як складову предмета трудового права та принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.
Соціальне партнерство спрямоване на: забезпечення соціального миру в суспільстві, зменшення гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників; забезпечення активної ролі держави у переговорному процесі з питань встановлення умов праці, забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними, забезпечення належних умов праці і достатнього життєвого рівня працівників.
У науці трудового права виділяють 2 основних види соціального партнерства — біпартизм і трипартизм.
У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія та ін.), практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів (біпартизм). Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих працівників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак це не означає, що при двосторонньому співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, здійснює частково організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.
Тристороннє співробітництво (трипартизм) здобуло поширення у Франції, Німеччині, Австрії та багатьох інших країнах. У цьому виді соціального партнерства, крім об'єднань роботодавців і організацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висування представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме такий вид соціального партнерства здобув поширення і в Україні.
Форми соціального партнерства
Одним із завдань соціального партнерства є пошук компромісних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження особистих та колективних інтересів.
Це завдання досягається за допомогою таких основних форм:
• проведення спільних консультацій щодо регулювання соціально-трудових відносин;
• ведення колективних переговорів з укладення колективних
договорів і угод;
• розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати
між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів
(конфліктів);
• участь працівників в управлінні організацією.
Ці форми соціального партнерства здійснюються на основі взаємної поваги і довіри соціальних партнерів, їх рівноправності, всеохоплюючого характеру соціального партнерства, пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій, недопущення погіршення домовленостей, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод), обов'язковості виконання досягнутих домовленостей, відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.
В Україні прийнято кілька нормативно-правових актів, які розкривають зміст форм соціального партнерства. Основними є закони України "Про колективні договори і угоди", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а також
закони України від 3 березня 1998 р. "Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)", від 24 травня 2001 р.
"Про організації роботодавців". Окремі питання участі працівників в управління організацією відображені у Господарському
кодексі України. У додатку № 4 до Генеральної угоди, укладеної
19 квітня 2004 р. між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004—2005 роки, передбачено порядок здійснення соціального діалогу, що визначає предмет та механізм проведення консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей та засідань відповідних тристоронніх органів соціального партнерства.
Проте існує необхідність прийняття закону, який у комплексі
визначив би поняття, засади, суб'єкти, види та форми соціального партнерства.