Для адміністративних приміщень рекомендується використання сповіщувачів пожежі та дещо інші види первинних засобів пожежогасіння
Своєчасне виявлення ознак займання й виклик пожежних підрозділів дає змогу швидко локалізувати осередки пожежі та вжити заходи щодо її ліквідації, а отже, створює можливість суттєво зменшити обсяги заподіяної шкоди. Найшвидшим та найнадійнішим засобом сповіщення про виникнення пожежі вважаються установки електричної пожежної сигналізації (ЕПС).
Залежно від схеми з’єднання розрізняють променеві (радіальні) та кільцеві установки ЕПС.
В установках ЕПС можуть обладнуватися адресовані та неадресовані пожежні сповіщувачі.
Неадресованим вважається автоматичний сповіщувач, який реагує на фактори, що супроводжують пожежу в місці його встановлення, та формує сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначення свого номера (адреси).
Адресований сповіщувач постійно або періодично активно формує сигнал про стан пожежонебезпечності у захищуваному приміщенні та про власну працездатність із зазначенням свого номера (адреси).
Неадресовані пожежні сповіщувачі слід включати в установках ЕПС променевого типу, при цьому адреси займання визначаються номером шлейфа, за яким одержано сигнал «Пожежа». Одним шлейфом пожежної сигналізації з неадресованими сповіщувачами обладнують:
– приміщення в межах кількох поверхів при загальній площі
300 м² і менше;
– не більше десяти, а за наявності виносної світлової індикації біля входу в захищуване приміщення – не більше двадцяти суміжних або ізольованих приміщень загальною площею не більше 1600 м², що розташовані на одному поверсі громадських, адміністративних та побутових будівель і мають вихід у спільне приміщення (коридор, хол, вестибюль).
Адресовані пожежні сповіщувачі можуть використовуватися в установках ЕПС як променевого, так і кільцевого типу. Кількість приміщень, обладнаних одним шлейфом з адресованими сповіщувачами, обмежується лише технічними можливостями приймально–контрольних приладів. В одному приміщенні слід встановлювати не менше двох неадресованих або один адресований пожежний сповіщувач.
Одним з основних елементів установок ЕПС є пожежні сповіщувачі. Розрізняють сповіщувачі ручної та автоматичної дії. Ручні пожежні сповіщувачі приводяться в дію натисканням на кнопку. Вони, як правило, використовуються для подачі сигналу про пожежу з території підприємства. Усередині будівлі вони можуть застосуватися як додатковий технічний засіб автоматичної пожежної сигналізації. У технічно обґрунтованих випадках допускається встановлювати їх як основний засіб, що сигналізує про пожежу. Ручні пожежні сповіщувачі обладнують на стінах і конструкціях на висоті 1,5 м від підлоги (землі) у легкодоступних місцях.
Автоматичні пожежні сповіщувачі реагують на фактори, що супроводжують пожежу: підвищення температури, дим, полум’я. Вони підрозділяються на:
– теплові автоматичні пожежні сповіщувачі ДТЛ, ІТМ, ПОСТ–1;2, МДПІ–028, ІП 105–2/1;
– димові автоматичні пожежні сповіщувачі ІДФ–М, ДІП–1, ІДП–2;
– світлові автоматичні пожежні сповіщувачі СІ–1, ДПІД, АІП.
Все ширшого застосування набувають комбіновані сповіщувачі (КІ), які контролюють відразу кілька показників, наприклад, температуру та дим, а також ультразвукові сповіщувачі (ДУЗ–4), які реагують на зміну характеристик ультразвукового поля в захищуваному приміщенні. Завдяки високій чутливості ультразвукові сповіщувачі (датчики) можуть поєднувати пожежні та охоронні функції.
Вид автоматичного пожежного сповіщувача вибирають з урахуванням призначення захищуваних приміщень, пожежної характеристики матеріалів, що в них розташовуються, первинних ознак пожежі та умов експлуатації.
Для адміністративних, побутових і громадських приміщень та споруд, залежно від їх призначення, рекомендуються димові, теплові або світлові пожежні сповіщувачі.
Для ліквідації загорянь адміністративні, побутові і громадські приміщення та споруди на кожному поверсі повинні мати не менше двох переносних(порошкових, водопінних або водяних) вогнегасників з масою заряду вогнегасної речовини 5 кг і більше. Крім того, слід передбачати по одному вуглекислотному вогнегаснику з величиною заряду вогнегасної речовини 3 кг і більше:
– на 20 м² площі підлоги в таких приміщеннях: офісні приміщення з ПЕОМ, комори, електрощитові, вентиляційні камери та інші технічні приміщення;
– на 50 м² площі підлоги приміщень архівів, машзалів, бібліотек, музеїв.
Додатково вищевказані приміщення можуть оснащуватися аерозольними водопінними вогнегасниками з масою заряду вогнегасної речовини 400 г і більше.
Коли від пожежі захищаються приміщення з ЕОМ, телефонні станції, музеї, архіви тощо, слід враховувати специфіку вогнегасник речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння допсування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
Пожежні крани в будівлях та спорудах, які обладнані внутрішнім водопроводом, повинні розміщуватись на сходових клітках або коридорах.
Для гасіння пожежі у адміністративних приміщеннях можуть застосовуватися спринклерні та дренчерні установки, модульні установки, у яких використовуються вогнегасні порошки ( САМ 3 та ін.), а також стаціонарні блоки вуглекислотного пожежогасіння ( ПО–73).
Приклад 1. Приміщення категорії В площею 970 м² (клас пожежі — В) має захищатися 12-ма порошковими вогнегасниками типу ВП–8 (Дод. табл.1, 5), якщо горюча рідина розлита на поверхнях, або 12-ма водопінними вогнегасниками типу ВВП–12 (Дод. Табл.1, 6), якщо горюча рідина знаходиться в ємностях.
Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння становить не більше 30 м;
Приклад 2.Приміщення категорії Д площею 1200 м² (клас пожежі (Е)) захищається 7-ма порошковими вогнегасниками типу ВП–9 (для гасіння загорянь електродвигунів верстатів) (Дод. табл. 5, 7, 1). Відстань між вогнегасниками та місцями можливого загоряння не має перевищувати 70 м.
У всіх випадках тип вогнегасного порошку, що використовується у складі вогнегасників, повинен бути призначений для гасіння конкретних горючих речовин [7].