Суб'єкти права природокористування

Суб 'єктами права природокористування є юридичні або фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користуван­ня конкретними природними об 'єктами для відповідних цілей і ма­ють у зв 'язку з ііим певні права та обоє 'язки. Залежно від природ­ного об'єкта, наданого в користування, вони іменуються водокорис­тувачами, землекористувачами, лісокористувачами тощо. Такими суб'єктами можуть бути державні, кооперативні підприємства, орга­нізації і установи, громадські об'єднання, релігійні організації, акці­онерні товариства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних і фізичних осіб, підприєм­ства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також громадя­ни України. У випадках, передбачених законодавством, природні ре­сурси можуть надаватися в користування і іншим суб'єктам. Так, відповідно до ст. 8 Земельного кодексу у тимчасове користування на умовах оренди земля може надаватися іноземним державам і фізич­ним особам без громадянства. Конституція України гарантує вказа­ним суб'єктам передбачені законом права і свободи.

Класифікація суб'єктів права природокористування може бути здійснена за найрізноманітними ознаками, наприклад, за родом діяль­ності або цільовим призначенням наданих у користування об'єктів природи (сільськогосподарські, несільськогосподарські), що ведуть лісове, водне, мисливське, рибне господарство тощо; на юридичні та фізичні особи і т. ін.

Серед громадян розрізняються як окремі індивіди, так і групові суб'єкти права природокористування. Питання про громадян — суб'єктів права природокористування ще не одержало чіткого вирі­шення у законодавстві. Так, у Земельному кодексі говоритися про громадян як суб'єктів права землекористування у множині і лише інколи громадяни згадуються в однині. Разом з тим говориться і про селянське (фермерське) господарство, як про суб'єкта, що має пра­во на компенсацію затрат під урожай (ст. 54 Земельного кодексу). Але ніде в законах не сказано про сім'ю громадянина, члени якої реалі­зують свою земельну правоздатність не одноосібно, а у складі сім'ї, наприклад селянського (фермерського) господарства. Громадянин, що входить до складу сім'ї, позбавлений ряду прав на землю та інші природні об'єкти, які знаходяться на ній. Так, він не має права вима­гати виділення йому в індивідуальне (осібне) користування частини земельної ділянки або іншого природного об'єкта, який знаходить­ся на ній, без виходу зі складу сім'ї, господарства. Однак він не поз­бавляється земельної (екологічної) правоздатності, а реалізує її спе­цифічним методом, що повинно бути чітко передбачено законом. Виникнення суб єктивного права користування об 'єктами при­роди пов 'язано з наявністю відповідної правоздатності, тобто пе­редбаченої екологічним законодавством здатності суб 'єкта висту­пати носієм прав і обов 'язків по використанню земель, вод, лісів, надр іт. ін. Не може виникнути суб'єктивне право землекористування, во­докористування тощо у суб'єктів, які не володіють земельною, вод­ною, лісовою, фауністичною або іншою екологічною правоздатністю. Земельна, водна, лісова та інша екологічна правоздатність є складо­вими елементами загальної правоздатності організації, підприємства, установи або громадянина, до якої входить також і цивільна, трудо­ва або інша правоздатність.

Правоздатність організацій, підприємств і установ завжди є спе­ціальною, тобто такою, що відповідає цілям і завданням діяльності кожної організації, передбаченим її статутом (положенням). Тому екологічна правоздатність цих суб'єктів завжди конкретизована сто­совно відповідних природних об'єктів, наданих у користування.

Екологічну правоздатність організацій не можна плутати з повно­важеннями державних органів по розпорядженню і управлінню при­родними об'єктами, які виникають не з правоздатності, а з компе­тенції цих органів, визначеної державою як сувереном-носієм полі­тичної влади і власником деяких природних ресурсів. Однак це не виключає того, що іноді в одній особі зосереджено і орган, який і управляє (розпоряджається) природним об'єктом, і користується цим об'єктом, тобто є користувачем.

Поняття екологічної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати і здійснювати права і обов'язки з природокористування, самостійного значення не мають. Указані суб'єкти, які володіють еко­логічною правоздатністю, завжди дієздатні. Тому відносно них у літе­ратурі вживається термін «праводієздатність». Екологічна право-дієздатність властива лише самостійно оформленим як єдине ціле організаціям, але не їх структурним підрозділам. Виробничі дільниці, цехи, бригади, ферми тощо такою самостійністю не володіють, а зна­чить, екологічною правоздатністю не наділені. Тому вони не є суб'єк­тами права природокористування.

Різного роду організації (державні, колективні, громадські, акці­онерні, спільні та ін.), які володіють праводієздатністю, стають суб'єктами права природокористування з моменту надання їм природ­ного об'єкта в користування або у власність, а коли цього не вима­гається, то з моменту фактичного користування (наприклад, дорога­ми загального користування).

Екологічна правоздатність громадянина виникає з моменту народ­ження і припиняється з його смертю, при цьому вона, як і цивільна, визнається за всіма громадянами. На екологічну правоздатність гро­мадян не впливає ні соціальний стан або походження, ні стать, ні раса, ні сімейний стан.

Екологічну правоздатність, як умову мати відповідні права, не слід плутати з правом на одержання природного об'єкта в користу­вання, тобто з суб'єктивним правом, передумовою якого є право­здатність.

Суб'єктивне право у різних соціальних категорій громадян різне за обсягом і змістом. Наприклад, законодавством визначені різні роз­міри присадибних земельних ділянок, наданих громадянам у міській і сільській місцевості (ст. 67 Земельного кодексу). При цьому навіть жителям сільської місцевості розмір присадибної земельної ділянки, що надається, залежить від деяких умов. Але це не означає, що за­коном визначена нерівна (різна, неоднакова) земельна правоздатність окремих категорій громадян. У даному випадку має місце не від­сутність деяких елементів якоїсь частини правоздатності, а відсут­ність законних умов, за яких правоздатність може бути реалізована, тобто умов виникнення суб'єктивного права.

Для громадян самостійне значення має поняття екологічної дієздатності, що передбачає свідому (розумну) поведінку особи з юридичними наслідками. Вона вимагає деякого життєвого досвіду, правильної оцінки юридичного значення своїх дій. Тому екологічна дієздатність, як і цивільна, може визнаватися за різними громадяна­ми і не в однаковому обсязі. Але екологічне законодавство, за неве­ликим винятком, не містить норм, які безпосередньо визначають еко­логічну дієздатність громадян в усіх її проявах. Тільки безпосеред­ньо можна зробити висновок, що в певному обсязі, наприклад, земельна дієздатність (як один з видів екологічної дієздатності) вла­стива тільки повнолітнім, а також особам, що одружилися до повно­ліття, 16-річним громадянам, які працюють у сільському госпо­дарстві, якщо ці особи становлять самостійну сім'ю.

Винятком із цього є вказівка у законодавстві про селянське (фер­мерське) господарство, що право на його створення і на одержання ділянки з цією метою має кожний дієздатний громадянин, який до-сяг 18-річного віку і має досвід роботи у сільському господарстві і сільськогосподарську кваліфікацію або пройшов спеціальну підго­товку. Стосовно інших категорій громадян земельне законодавство не має досить чітких вказівок щодо їх земельної дієздатності.

Для інших галузей екологічного законодавства характерне по­єднання в одній особі користувача і органу, який управляє природним об'єктом. Так, підприємства державних органів лісового господар­ства, які є органами управління лісами державного значення, разом з тим вправі здійснювати і лісові користування у визначеному зако­ном порядку (статті 9, 18 Лісового кодексу).