Поняття, принципи, зміст правової охорони здоров’я
Правова охорона праці являє собою діючу на онові відповідних законодавчих та інших нормативних актів систему соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і способів, що обумовлюють безпеку, збереження здоров’я і працездатності людини у процесі праці. Таке розуміння даного поняття є характерним для всіх галузей права, в першу чергу, трудового та аграрного.
Регулювання суспільних відносин, які виникають при реалізації названих заходів щодо створення безпечних для здоров’я умов праці у сільськогосподарських та інших підприємствах АПК здійснюється за допомогою законодавчих та інших нормативних актів загального і спеціального призначення. Загальні норми поширюються на забезпечення охорони праці у всіх галузях народного господарства. До них відносяться Закон України “Про охорону праці”[5] від 14 жовтня 1992 р., Трудовий кодекс України, закони України «Про сільськогосподарську кооперацію»[6] від 17 липня 1997 р., «Про фермерське господарство»[7] від 19 червня 2003 р., “Про пестициди і агрохімікати”[8] від 2 березня 1995р., «Про дорожній рух» [9] від 30 червня 1993 р., «Про пожежну безпеку»[10] від 17 грудня 1993 р., «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»[11] від 24 лютого 1994 р.
Із врахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва загальні вимоги названих законодавчих актів конкретизуються у спеціальних (галузевих) нормативних актах, а саме: в різних правилах, інструкціях, положеннях стосовно виконання робіт з сільськогосподарськими машинами, отрутохімікатами, тваринами тощо. Серед цих актів слід назвати:
• Правила техніки безпеки при роботі на тракторах, сільськогосподарських і спеціалізованих машинах, які регламентують організацію роботи по охороні праці, обов’язки і відповідальність посадових осіб, вимоги техніки безпеки при виконанні механізованих робіт, зокрема спеціалізованих сільськогосподарських, а також вимоги, що ставляться до технічного стану машин, підготовки машинно-тракторного агрегату для його роботи, пожежної безпеки тощо.
• Правила техніки безпеки у тваринництві, в яких перераховуються обов’язки посадових осіб по техніці безпеки і виробничій санітарії у тваринництві, передбачається проведення заходів по благоустрою території ферм, будівництву й обладнанню тваринницьких приміщень, викладаються правила техніки безпеки при роботі з сільськогосподарськими тваринами та при обслуговуванні машин і обладнання, що використовується у тваринництві. У Правилах є спеціальні розділи про експлуатацію водонагрівальних та парових котлів, теплогенераторів, про заходи пожежної безпеки на тваринницьких фермах.
• Правила техніки безпеки при виконанні ремонтних робіт у державних підприємствах і організаціях міністерства аграрної політики України.
• Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів і правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів.
• Порядок одержання дозволу (свідоцтва) на право роботи, пов’язаної з транспортуванням, зберіганням, застосуванням і торгівлею пестицидами і агрохімікатами.
Названий перелік нормативних актів спеціального призначення не є вичерпним. При виконанні робіт, які не охоплюються цими правилами, сільськогосподарські товаровиробники мають користуватися загальними і галузевими правилами техніки безпеки інших відомств, які поширюються на сільське господарство.
До системи нормативних актів, що забезпечують належні умови праці у сільськогосподарських підприємствах можна віднести також локальні нормативні акти, які приймаються органами управління сільськогосподарських підприємств. Серед цих актів можна назвати Статути, Правила внутрішнього розпорядку підприємств колективної власності, виробничі інструкції, пам’ятки та інші посібники по техніці безпеки і виробничій санітарії тощо. Розробка локальних правових актів на підприємствах незалежно від форми власності та видів діяльності має здійснюватись з додержанням вимог, передбачених у Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, які діють на підприємстві.
Чинне законодавство про охорону праці поширюється на всіх працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності і господарювання, в тому числі з фермерськими господарствами, членів кооперативів, тощо.
Державна політика в галузі охорони праці передбачає єдність дій підприємств, рад всіх рівнів щодо поліпшення умов і охорони праці, попередження виробничого травматизму і професійних захворювань, і базується на таких принципах:
• пріоритет життя й здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;
• координація діяльності в галузі охорони праці з іншими напрямами економічної і соціальної політики, з діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища;
• встановлення єдиних вимог в галузі охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і господарювання;
• здійснення належного і дієвого нагляду і контролю за широким виконанням вимог охорони праці на підприємствах;
• широкого використання досягнень науки, техніки і передового вітчизняного і зарубіжного досвіду по охороні праці;
• стимулювання розробок і впроваджень безпечної техніки, технологій і засобів захисту працюючих;
• участі держави у фінансуванні охорони праці;
• проведення податкової політики, що сприяла б створенню здорових і безпечних умов праці на підприємствах;
• безкоштовного забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням;
• обов’язковості розслідування і обліку кожного нещасного випадку на виробництві і кожного професійного захворювання і на цій основі інформування населення про рівні виробничого травматизму та професійної захворюваності;
• соціального захисту інтересів працівників, які постраждали від нещасних випадків на виробництві чи одержали професійне захворювання;
• підготовки спеціалістів по охороні праці у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах;
• всебічної підтримки діяльності профспілок та інших громадських організацій, підприємств і окремих осіб, направлених на забезпечення охорони праці;
• міжнародного співробітництва при вирішенні проблем охорони праці.
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
• Кабінет Міністрів України;
• Державна служба гірничого нагляду і промислової безпеки України, Держана санітарно-епідеміологічна служба України, міністерство надзвичайних ситуацій
• міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
• місцева державна адміністрація, місцеві ради.
Компетенція Кабінету Міністрів України та повноваження державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України, міністерств, місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування визначені у статтях 38-41 Закону України «Про охорону праці».