Система добрив у сівозміні

Системою добрив називаються організаційно-господарські та агротехнічні заходи раціонального використання добрив.

Система добрив передбачає накопичення та виробництво органічних добрив, організацію їх зберігання, оптимальний розподіл органічних та мінеральних добрив між культурами, техніку сумісного їх використання, визначення доз та форм добрив, строків та способів їх внесення та інші заходи.

При складенні системи добрив для господарств необхідно враховувати місцеві організаційно-економічні та природні особливості.

У господарстві при розробці систем добрив необхідно використовувати агротехнічні картограми, у яких вказується вміст елементів живлення на кожному полі.

Особливо великого значення набуває система добрив у сівозміні, де можна найбільш продуктивно використовувати поживні речовини ґрунту та добрива, з урахування особливостей культур. Бобові рослини (горох, соя, квасоля, нут, чина, кінські боби) не , потребують азоту, тому як бульбочкові бактерії, які живуть на їх корінні накопичують значну його кількість. Тому після бобових азот можна не вносити, або застосовувати у мінімальній кількості.

Основні польові культури мають свої особливості живлення. Так, наприклад, озима пшениця вимоглива до поживного режиму ґрунту. Добре використовує поживні речовини як мінеральних, так і органічних добрив. Найбільша потреба елементів живлення у озимої пшениці приходить на фазу кущіння-виходу у трубку. Надлишкове азотне живлення восени перед зимою знижує зимостійкість рослин; своєчасне фосфорно-калійне підживлення, навпаки підсилює її.

Азотне підживлення рано навесні прискорює відростання рослин. Під озиму пшеницю широко застосовують і органічні добрива, які заробляють під парозаймальну культуру або після її збирання.

Озиме жито менш вимоглива до ґрунтів культура, ніж озима пшениця. Воно може рости і на слабокислих ґрунтах. Зимостійкість озимого жита достатньо висока. Воно і посухостійке. У степовій зоні України, де часто повторюються посухи, озиме жито дає високі врожаї зеленої маси та зерна.

Яра пшениця, ячмінь, овес відзначаються помірним виносом елементів живлення. Найбільша потреба цих культур в елементах живлення спостерігається у перші тижні вегетації. Особливо чутливі ярі зернові культури у цей час до нестачі доступного фосфору. Норма азоту залежить від попередника. Надлишкове внесення азоту призводить до вилягання ярих зернових культур, якене вдається усунути посиленням фосфорно-калійного живлення. До реакції ґрунту більш чутливі яра пшениця і ячмінь, овес менше.

Гречка при врожаї 20 ц/га зерна та 60 ц/га соломи виносить з ґрунту 88 кг азоту, 61 кг фосфору, 151 кг калію та 62,5 кг кальцію.

Коренева система грачки відзначається високою здатністю до засвоєння важкодоступних поживних речовин. Один грам коренів різних культурних рослин здатний засвоювати з ґрунту наступну кількість поживних речовин, мг: озимої пшениці — 4,9; жита — 4,8; ячменю — 7,0; вівса — 2,8; проса — 22,0; гречки — 38,0. Ці дані свідчать про те, що коренева система гречки здатна засвоювати мінеральні солі з ґрунту краще інших зернових культур.

Під основний обробіток ґрунту під гречку вносять N₄₅Р₆₀К₄₅ кг/га д.р. Для нормального розвитку проса необхідний достатній запас поживних речовин, які легко засвоюються. Мінеральне живлення під просо вносять під зяблеву оранку (N₄₅Р₆₀К₄₅ кг д.р. на 1га).

Студенту необхідно вміти визначати економічну ефективність сумісного застосування органічних, мінеральних та інших добрив в сівозміні. Слід знати принципи складення системи добрив у сівозміні різних грунтово-кліматичних зон. Студент повинен звернути увагу на особливості системи добрив у сівозмінах зрошуваного землеробства та умови використання фосфорно-калійних добрив в запас на декілька років.

Врожай озимої пшениці при зрошенні на Україні досягає 50-70, рису — 70-72, кукурудзи — 80-90 ц/га, а у дослідах Українського науково-дослідницького інституту зрошуваного землеробства 117 ц/га. Врожай зеленої маси при зрошенні в степових районах досягає 600-800 ц/га.

Контрольні запитання.

1. Класифікація мінеральних добрив.

2. Мінеральні добрива та їх характеристика.

3. Дози добрив, що вносяться під сільськогосподарські культури.

4. Мікродобрива та їх характеристика.

5. Органічні добрива та їх характеристика. Який вплив вони мають на властивості ґрунту.

6. Зелені добрива та їх характеристика.

7. Значення хімічної меліорації та її ефективність у різних грунтово-кліматичних зонах.

8. Система добрив у сівозміні.

9. Розрахунок доз добрив і способи їх внесення.

Система землеробства.

Під системою землеробства розуміють форми землеробства, які являють собою комплекс взаємозв'язаних агротехнічних, меліоративних та організаційних заходів, які характеризуються інтенсивністю використання землі, способами відновлення та підвищення родючості ґрунту.

Ознаками всіх систем землеробства, які існували раніше, та які існують у теперішній час, є способи використання землі, підтримання та підвищення родючості ґрунту. Спосіб використання землі, який відбувається у співвідношенні земельних угідь до структури посівних площ, а спосіб підвищення" ефективної родючості ґрунту — у комплексі агротехнічних та меліоративних заходів у відповідності зі складом вирощуваних культур. Ці ознаки визначають інтенсивність та раціональність системи, вони взаємозв'язані між собою.

Сучасні системи землеробства в Україні повинні забезпечувати найбільш продуктивне використання землі та підвищення її родючості, отримання у конкретних природнихтаекономічних умовах найбільшої кількості сільськогосподарських продуктів високої якості з кожного гектара землі за найменшими витратами праці та коштів на одиницю продукції.

Науково обґрунтована система землеробства повинна сприяти вилученню сільського господарства від шкідливої дії стихійних сил природи, сприяти підвищенню родючості ґрунту, засвоєнню передових методів агротехніки з широким використанням механізації, хімії, зрошення, раціональних сівозмін, посівів культур кращим сортовим насінням. На цій основі будуть досягатись високі та зростаючі врожаї.

Всі системи землеробства мають загальні складові частини. До них відносяться:

а) агротехнічна організація території господарства та системи сівозмін;

б) система обробітку ґрунту;

в) система добрив;

г) система заходів боротьби з бур'янами, хворобами та шкідниками сільськогосподарських культур;

д) насінництво;

е) заходи захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

Поряд з цими загальними складовими частинами у різних грунтово-кліматичних зонах у системі землеробства повинні бути: полезахисні насадження, зрошення, осушення, хімічна меліорація (вапнування, гіпсування та ін.).

Примірна схема історичного розвитку систем землеробства наведена v таблиці:

Системи землеробства	Спосіб використання землі.	Спосіб підвищення родючості ґрунту.
Підсічно-вогнева, лісопильна, заліжна, пе-реложна. Примітивна	В обробці менша частина орної землі. У посівах переважають зернові.	Природні процеси без втручання людини.
Парова, баготопільно-трав'яна. Екстенсивна	Під посівами половина і більше пашні. Переважають зернові або багаторічні трави. Значна площа під чистим паром.	Природні процеси керуються людиною.
Покращенні зернові, травопільна. Проміжна	Орні землі в обробці. У посівах переважають зернові, які вирощуються з багаторічними травами або просапними та чистим паром.	Збільшилася дія людини з використанням природних факторів.
Плодозмінна, промислово-заводська. Інтенсивна	Майже усі орні землі зайняті посівами. Посівна площа часто перевищує площу пашні (проміжні культури). Впроваджуються проміжні культури.	Активна дія за допомогою засобів, які виробляє промисловість з урахуванням природних процесів.

Розділ.4. Рослинництво.

Насінництво

Вітчизняний і зарубіжний досвід свідчать, що завдяки добре налагодженому насінництву і прискореному впровадженню у виробництво нових сортів та гібридів, можна одержувати 35-70% приросту рослинницької продукції.

Насіння повинно мати хорошу сортову чистоту та високі посівні якості. Сортозаміна, тобто заміна старих сортів новими, кращими за врожайністю та іншими властивостями відбувається, як правило, через 5-6 років. Важливо своєчасно проводити сортооновлення - заміну насіння нижчих репродукції на елітні, або ж першої репродукції того ж сорту.

Програма створення в Україні спеціалізованої насінницької галузі на промисловій основі передбачає, що оригінатори нових сортів забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом районованих та промислових сортів дослідно - виробничі господарства сільськогосподарських вузів і технікумів, які вирощують насіння еліти та першої репродукції в обсягах, що відповідають вимогам у них спеціалізованих господарств для сортозаміни та сортопоновлення.