ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

 

КРАВЧЕНКО Сергій Сергійович

 

УДК 347. 728

 

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ПРАВ УЧАСНИКІВГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

 

 

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

 

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

 

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

 

Науковий керівник –  
  доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Спасибо-ФатєєваІнна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права
   
Офіційні опоненти:  
  доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін
   
  кандидат юридичних наук, доцент Первомайський Олег Олексійович, Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри цивільного та трудового права
         

 

Захист відбудеться 11 листопада 2007 р. о _13__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 9 жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми.Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовили виникнення з кінця 80-х років минулого сторіччя нових видів юридичних осіб із корпоративним устроєм і нових прав, які мають їх учасники – корпоративних прав. Дійсність вимагає проведення досліджень їх правової природи, оскільки в оновленому українському законодавстві містяться розбіжності в поняттях корпорацій, корпоративних підприємств, товариств, прав їх учасників, корпоративних прав, прав участі та інших пов’язаних з ними термінів. По-різному права учасників господарських товариств та корпоративні права врегульовані в двох кодексах – Цивільному та Господарському. А в Цивільному кодексі право участі та права учасників господарських товариств не тільки роз’єднані, а й визначені як такі, що мають протилежну правову природу: перше визнається особистим немайновим правом, а другі – як майновими, так і немайновими.

Спроба виявити сутність корпоративних прав та прав учасників господарських товариств здійснювалася у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Це відомі дослідження І.В. Спасибо-Фатєєвої, О.М. Вінник, В.С. Щербини, О.В. Щербини, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчука та ін. Схожій тематиці присвятили дисертаційні дослідження О.В. Регурецька, О.С. Швиденко та І.В. Бейцун, захищені у 2005-2006 р. Разом із тим зазначені автори зосереджуються насамперед на правах акціонерів, їх охороні та захисті. Втім, є потреба звести права учасників усіх господарських товариств та корпоративних прав до єдиного коріння, визначитися з їх правовою природою. Це дозволить усунути розбіжності в цивілістичному і господарсько-правовому підході до регулювання вказаних прав, а відтак – сприятиме вдосконаленню законодавства.

Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці таких відомих вчених-цивілістів дореволюційного, радянського періоду, як В.Ю. Вольф, А.І. Камінка, Л.Й. Петражицький, П. Писемський, І.Т. Тарасов, Г.Ф. Шершенєвич, М.М. Агарков, П.П. Цитович, С.М. Братусь, О.С. Иоффе,О.А. Красавчиков,Ю.К. Толстой,М.І. Кулагін, а також сучасних вітчизняних та російських науковців – В.А. Бєлова, О.М. Вінник, Б.М. Гонгало, Я.М. Гританса,О.С. Довгерта, О.В. Дзери, В.В. Долинскої, О.Р. Кібенко, І.Ю. Краська, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Ю.А. Метєльової, Д.В. Мурзіна, Н.Н. Пахомової,А.Я. Пилипенка, В.В. Посполітака, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, І.С. Шиткиної, В.С. Щербини,О.В. Щербини та інших правознавців.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослід­ницької роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.

Мета і завдання дослідження.Мета дослідження полягає у формуванні теоретичної бази, необхідної для розуміння прав учасників господарських товариств як корпоративних прав, що становлять цілісну єдність, та розробленні науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення їх цивільно-правового регулювання.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:

– встановити вихідні положення, що визначають сутність прав учасників господарських товариств;

– виявити корпоративні засади прав учасників господарських товариств;

– висвітлити сутнісні характеристики прав учасників господарських товариств, їх прояви в майнових та немайнових відносинах;

– відзначити та дослідити види прав учасників господарських товариств;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України.

Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність прав та відносин, які виникають у зв’язку з участю особи в господарському товаристві.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні проблеми цивільно-правового регулювання прав учасників господарських товариств, що виявляються внаукових позиціях, теоріях, пропозиціях, нормативно-правових актах України та при їх застосуванні, зіставленні з Принципами корпоративного управління ОЕСР та досвідом зарубіжних країн в їх розв’язанні.

Методи дослідження. У процесі написання дисертаційної роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: за допомогою історико-правового та порівняльного методів простежено послідовність становлення корпоративної форми підприємництва в світі, тенденції відносин, що складалися при цьому, акценти, які виявлялися важливими і були покладені в подальшому для визначення прав учасників господарських товариств; структурно-функціональний метод надав можли­вість побудувати структуру зв’язків при системному баченні корпоративних прав учасників господарських товариств; логіко-догматичний та герменев­тичний методи сприяли аналізу й тлумаченню норм цивільного права та співставленню різнопланового законодавчого регулювання питань прав учасників господарських товариств; метод прогнозування застосовано для виявлення шляхів удосконалення нормативно-правового регулювання прав учасників господарських товариств. Шляхом аналізу та синтезу виявлялися істотні засади залежності рівня реалізації й захисту прав учасників господарських товариств від рівня їх регулювання. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження прав учасників господарських товариств та формулюванні наступних висновків, що виносяться на захист.

1. Доводиться, що права учасників господарських товариств і корпора­тивні права є тотожними поняттями, внаслідок чого вперше пропонується їх уніфікувати через запровадження в Цивільний кодекс України терміна “корпоративні права”.

2. Пропонується нова внутрішня диференціація майнових та немайнових прав учасників господарських товариств. Майнові права можуть бути такими, які мають учасники будь-якого господарського товариства та які мають лише учасники певних товариств. До перших належать право на частку прибутку товариства, на одержання активів після ліквідації това­риства; до других – право на проведення розрахунків при вибутті з господарського товариства, право на переважне придбання частки учасника, який її продає. Ці права мають учасники всіх господарських товариств, крім акціонерного. Право на викуп акцій, право на переважне придбання акцій додаткового випуску – це права акціонерів.

Правами, що не мають безпосереднього майнового характеру, є право на участь в управлінні товариством,право одержувати інформацію про його діяльність. Вони належать учасникам будь-яких товариств, однак можуть різнитися за обсягом та залежністю від майнових прав учасників.

3. Вперше майнові права учасників господарських товариств пропону­ється поділити на суто майнові (право на дивіденди, на одержання коштів при виході з господарських товариств, крім акціонерного, та у разі ліквідації товариства, право на викуп акцій) та переважні, що спрямовані на набуття майнових прав. Переважне право надає можливість учаснику господар­ського товариства набути майнове право, яке є для нього потенційним і виникає лише за наявності його волі та інших умов, установлених законом.

Застосовано нові засади для розгляду інших прав учасників госпо­дарських товариств, які не мають майнового характеру, але не є особистими. Зокрема, вони стосуються одночасної відсутності у них як економічного змісту, так і тісного зв’язку з особою, що, проте, не свідчить про втрату цими правами цивілістичної природи.

4. Висловлено нові доводи для висновку щодо неможливості вважати право участі особистим немайновим правом, оскільки воно має економічний зміст та може передаватися іншій особі поряд із правом на частку в статутному капіталі. Зокрема, як такими доводами є неможливість розір­вання права на частку та права участі. Перше з них відіграє головну роль, його правовій долі підкоряється право участі. Аргументовано штучність виокремлення права участі в ст. 100 ЦК, яку пропонується виключити.

5. Запропоновано нові підходи до визначення правової природи права на участь в управлінні, що знайшло свій прояв у доведенні відсутності у нього майнового характеру та визначенні як організаційного права, що покликано обслуговувати майнові права – права власників акцій, має свій механізм реалізації, перебуває у своїх, притаманних лише йому правовідносинах і тому має право на окреме існування.

6. Надано визначення суб’єктивного корпоративного права як права особи, що перебуває у правовідносинах із господарським товариством як його учасник, одержувати від цього певні блага, для чого їй надаються певні можливості щодо участі в управлінні товариством.

7. Аргументовано специфіку прав учасників господарських товариств, яка полягає в такому: а) майнові права учасників не можна віднести ані до речових, ані до зобов’язальних; б) поряд із такими майновими правами учасники мають й такі, що містять зобов’язальну вимогу, а саме: проведення розрахунків при вибутті з господарського товариства; виплати нарахованих дивідендів по простим акціям та дивідендів по привілейованим акціям; виплати при ліквідації товариства; викуп акцій; в) майнові права нерозривно пов’язані з немайновими правами учасників; г) до складу немайнових прав входять ті, що не мають особистої природи, а належать до організаційних; ґ) зазначені права становлять суцільну єдність – корпоративні права.

Зазначена специфіка в цілому доводить необхідність їх окремого позначення в предметі цивільно-правового регулювання.

8. Вперше виявлено таку особливість корпоративних прав, як їхня можливість проявляти в тих чи інших правовідносинах лише якусь одну свою властивість. Аргументовано, що вони в певних правовідносинах проявляються тільки як майнові, а в певних – навпаки, тільки як немайнові права. Доведено, що у зовнішніх правовідносинах корпоративні права втрачають свою подвійну правову природу та являють собою певну єдність як об’єкт права.

9. Застосовано нові засади для розгляду корпоративних прав, що полягає в одночасному їх розумінні як змісту корпоративних правовідносин і як об’єктів, унаслідок чого вони можуть реалізуватися як в корпоративних, так і в цивільно-правових відносинах.

10. Надаються нові аргументи для визначення дійсного об’єкта, з яким вчиняються правочини та яким мають бути корпоративні права, а не частка в статутному капіталі.

11. По-новому аргументовано цивілістичну природу прав учасників господарських товариств, що знайшло свій прояв у зазначенні на рівність їх правового становища і на те, що вплив одних учасників на волю інших відсутній, а можливість формувати волю товариства обумовлена механізмами участі в управлінні останнього.

12. Запропоновано нове бачення статутного капіталу як виразника іншого об’єкта – майна, що має значення для прав учасника, майнові права якого лише визначаються часткою в статутному капіталі, а в дійсності учасник претендує на частку всього майна товариства пропорційно своїй частці в його статутному капіталі.

13. Висловлено пропозицію про необхідність закріплення в законі України про акціонерні товариства правила про те, що власники привілейованих акцій мають право на одержання нарахованих дивідендів в другу чергу при ліквідації акціонерного товариства та про їх право на фіксований розмір дивідендів і порядок їх виплати. Доречно було б перед­бачити додаткові умови для виплати дивідендів, зокрема щодо завершення викупу акцій на вимогу акціонерів, якщо останні реалізують своє право на викуп.

14. Уперше доведено, що право виходу і право учасника господарського товариства вимагати проведення з ним розрахунків є різними правами і перше не поглинається другим, адже право виходу містить свої процедурні особливості реалізації.

Поняття виходу з господарського товариства являє собою спосіб припинення корпоративних відносин з участю певної особи як її позитивну вольову дію. Учасник, який повідомив товариство про свій намір вийти з нього, з цього моменту набуває права на проведення розрахунків. Цьому праву кореспондують відповідні обов’язки товариства.

Практичне значення одержаних результатівполягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання: 1) при викладанні навчального курсу “Цивільне право України” і спецкурсу “Корпоративне право”; 2) при підготовці навчальних посібників, підручни­ків, методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів; 3) у законотворчій діяльності – для внесення змін до Цивільного кодексу України та окремих законів України; 4) у правозасто­совній діяльності – судами під час розгляду справ по захисту корпоративних прав, а також при розв’язанні проблеми співвідношення регулювання цих питань ЦК та ГК та іншими кодексами і законами; 5) з науково-дослід­ницькою метою – для подальших досліджень у сфері юридичних осіб та корпоративних правовідносин.

Апробація результатів дисертації.Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватно-правовий метод регулювання суспільних відносин: Стан та перспективи розвитку” (Київ, 2005 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21–22 жовтня 2005 р.); круглому столі “Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі (Харків, 16 грудня 2005 р.); науково-практичному семінарі “Проблеми виникнення та припинення корпоративних відносин” (Львів, 28 квітня 2006 р.)

Публікації.За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також тези чотирьох доповідей на науково-практичних конфе­ренціях.

Структура дисертації, зумовлена метою та завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 213 сто­рінок друкованого тексту, у тому числі 23 сторінки списку використаних джерел, який включає 273 найменування.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступіобґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; викладається теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження; формулю­ються положення, які містять наукову новизну та виносяться на захист.

У розділі 1 “Загальна характеристика прав учасників господарських товариств”,який складається з трьох підрозділів, аналізується природа корпоративних прав, досліджуються різновиди майнових та немайнових прав учасників господарських товариств та право на участь у товаристві.

У підрозділі 1.1 “Корпоративний характер прав учасників госпо­дарських товариств” досліджуються витоки цього поняття через історич­ний аналіз корпоративного руху в світі та зіставлення статусу вітчизняних господарських товариств з тими юридичними особами, які в інших країнах здобули назву корпорацій. В роботі простежується певна тенденція, яка полягає в тому, що з ускладненням економічних відносин ускладнювалися і зв'язки в корпоративних правовідносинах. Між учасниками виникає ціла система таких зв'язків, у рамках якої вони взаємодіють між собою. Ці зв'язки мають різну природу – як майнову, так і немайнову і, відповідно, права учасників також певним чином “гранулюються”. Звідси виникає так звана система прав участі, або “корпоративна система участі”.

В роботі критикується визначення корпорацій, надане у Господарському кодексі України як таке, що суперечить не тільки загальноприйнятому в світі їх розумінні, а й поняттю корпоративних прав (тобто прав учасників корпорацій), корпоративних підприємств, наданих у цьому ж кодексі.

Заперечується віднесення до корпорацій непідприємницьких товариств, бо їх учасники не мають тих майнових прав, які входять до складу корпоративних прав, адже непідприємницькі товариства в разі одержання прибутку від певної діяльності не розподіляють його між учасниками. Не одержують вони нічого ні в разі виходу з товариства, ні в разі його ліквідації.

У складі корпоративних прав наявні більш дрібні складові (або право­мочності), з яких воно складається. Це право на участь в управлінні товариством, право на одержання певної частки прибутку (дивідендів) товариства та активів у разі його ліквідації, інші правомочності, передбачені законом та установчими документами. Кожне з них має самостійні етапи та форми здійснення, охорони та захисту, проте це не надає їм автономності повною мірою, щоб вони стали самостійними суб’єктивними правами.

У підрозділі 1.2 “Аналіз природи корпоративних прав” суб’єктивне йому надаються можливості брати участь в управлінні товариством. Майновий характер корпоративних прав обумовлений тим, що учасник товариства, вкладаючи в нього майно (кошти), одержує на нього нарахування або очікує виплат при виході з товариства чи від продажу акцій (курсова різниця).

В роботі проаналізовано такі майнові права, що входять до складу корпоративних прав учасників господарських товариств: право на дивіденди (проценти від прибутку) господарського товариства; право при виході з товариства на одержання коштів, що дорівнюють вартості частки майна товариства, пропорційно частці учасника в статутному (складеному) капіталі товариства; право на одержання коштів, що підлягають розподілу між учасниками товариства після проведення всіх необхідних розрахунків при його ліквідації; право на переважне придбання частки в статутному (складеному) капіталі або акцій закритого акціонерного товариства при відчуженні їх іншим учасником; право вимагати викупу акцій; право на переважнепридбання акцій додаткових випусків.

Виділяють суто майнові права, якими є право на дивіденди, право на одержання коштів при виході з господарського товариства (крім акціонерного) і у разі його ліквідації, право на викуп акцій та переважні права, спрямовані на набуття майнових прав. Переважне право надає учаснику господарського товариства можливість мати майнове право, яке є потенційним для нього і виникає лише за наявності волі учасника.

Майнові права учасників різних господарських товариств не є однаковими. Певні майнові права мають учасники всіх господарських товариств, крім акціонерних (наприклад, на проведення розрахунків при виході з товариства), є ті, що мають лише акціонери (переважне право на придбання акцій додаткових випусків), а є ті, що можуть вимагати тільки акціонери відкритих АТ, створених унаслідок приватизації (на викуп їх акцій при реалізації ними права на незгоду). Стверджується, що два майнових права мають учасники будь-яких господарських товариств. Це право на частину прибутку товариства (дивіденди) та право на одержання коштів, що підлягають розподілу між учасниками товариства після проведення всіх необхідних розрахунків при його ліквідації. Звертається також увага на те, що зазначені майнові права по-різному реалізуються та відповідно можуть тягти за собою різні наслідки в учасників тих чи інших господарських товариств. Так, акціонери-власники привілейованих акцій мають більше шансів на одержання коштів при ліквідації АТ, ніж акціонери-власники простих акцій.

Права, що не мають безпосереднього майнового характеру, – це право на участь в управлінні товариством, право одержувати інформацію про його діяльність. При цьому майно не фігурує ні як матеріальний об’єкт, ні як юридичний об’єкт, оскільки взагалі сам процес організації управління не стосується майна. Він спрямований на належну організацію і функціону­вання органів товариства.

При аналізі немайнової природи корпоративних прав зазначається, що термін “немайновий” при цьому вживається як антипод “майновим” правам, тобто немайнові права – це права, які не мають майнового змісту. Звертається увага на тісний зв’язок права на участь в управлінні товариством з майновими правами. Це обумовлене тим, що управління покликане вирішити основне завдання – так організувати діяльність, аби товариство ефективно здійснювало свої повноваження власника, прибутково діяло і тим самим забезпечувало прибутковість майнових прав учасників (акціонерів). Доводяться існування немайнових прав, що не мають особистого характеру, необхідність для цивільного права врегулювати організаційні права, внаслідок чого є нагальна потреба у внесенні змін до ст. 1 ЦК.

У підрозділі 1.3 “Поняття права участі в товаристві, його юридична природа та види” зазначається, що право участі обумовлює причетність до чогось, у чому особа бере участь, тобто цим засвідчується той факт, що особа перебуває у певному зв'язку з іншими особами. Стверджується, що цей правовий зв’язок має майновий та немайновий характер або, можливо, якийсь інший. Зіставлення право участі (ст. 100 ЦК), права учасника господарського товариства (ст. 116 ЦК) і корпоративних прав (ст. 167 ГК) доводить їх однопорядковість. Порівнювані права є складними правами, до їх змісту входять інші права (більш дрібні), серед яких є як суто майнові, так і ті, що мають немайновий або організаційний характер.

При характеристиці прав акціонера пропонується виходити з трьох їх видів: 1) як прав одиничного акціонера; 2) як члена більшості акціонерів; 3) як члена меншості акціонерів. Аналіз майнових корпоративних прав доводить неможливість їх віднесення до речових чи зобов’язальних, унаслідок чого в дисертації підтримується позиція про їх окрему правову природу – корпоративну, тобто про такі, які не можна однозначно віднести до однієї з перших двох груп. Їх специфіка полягає у тому, що вони в певних випадках проявляють себе як майнові, а в певних – навпаки, як немайнові. Наводяться різноманітні доводи проти поняття права на участь як осо­бистого немайнового права та доводиться хибність підходу, застосовуваного вст. 100 ЦК, оскільки право участі так чи інакше може бути передане іншій особі, враховуючи лише заборону окремо передаватися, тому воно не може бути особистим, тобто пов’язаним з певною особою.

У розділі 2 “Майнові права учасників господарських товариств” аналізуються відносини власності в господарських товариствах та корпора­тивні майнові вимоги, що мають їх учасники.

У підрозділі 2. 1 “Право власності учасників господарських товариств” корпоративні права як права, пов’язані безпосередньо з відносинами власності, характеризуються насамперед через право на участь у статутному капіталі. В роботі визначається сутність таких понять, як статутний капітал, складений капітал, вклади, внески, частки, право на частку. Вкладом є майно або кошти, які передаються учасниками при створенні господар­ського товариства або при вступі до нього в подальшому і становлять першооснову формування частки учасника в статутному (складеному) капіталі. Статутний (складений) капітал та частка в ньому є рахунково-грошовими одиницями, оскільки статутний (складений) капітал поділяється на частки. Статутний (складений) капітал не може фігурувати як об’єкт права взагалі і об’єкт права власності зокрема, а частка в ньому є окремим об’єктом, з приводу якого можуть вчинятися певні правочини. Майно, що складається з вкладів учасників товариств, належить товариствам на праві власності і тому воно є об’єктом права. Частки в майні не існує ні як облікової одиниці, ні як об’єкта.

Вклади є незмінним поняттям на відміну від майна товариства, яке є постійно змінюваною масою. Частки в статутному капіталі є відносно незмінним поняттям, адже, незважаючи на збільшення статутного капіталу внаслідок, наприклад, додаткової емісії акцій або внесення додаткових вкладів, законодавець опікується тим, аби частки залишилися незмінними. Статутний капітал є умовно стабільним, адже його розмір зберігається принаймні протягом року, а у разі нормальної прибуткової роботи товариства – і в подальшому, хоча він також піддається змінам унаслідок внесення учасниками додаткових вкладів, проведення додаткової емісій акцій, вимушеності до зменшення статутного капіталу при неприбутковій діяльності товариства, якщо його активи зменшилися і стали менше, ніж статутний капітал, та в деяких інших випадках.

У підрозділі 2.2 “Право корпоративної майнової вимоги та зобов’язальні права учасників господарських товариств” аналізуються права, котрі, будучи корпоративними як особливим різновидом цивільних прав, разом із тим зводяться до вимоги, що становить сутність прав суб’єктів корпоративних відносин. Ці права слід відрізняти від типово зобов’язальних прав, які також мають серцевиною вимогу, але ця вимога не реалізується в корпоративних правовідносинах.

До першого виду прав належать: а) переважне право придбання частки іншого учасникав статутному капіталі при її відчуженні, якому кореспондує відповідна вимога; б) переважне право на придбання акцій додаткових випусків;в) право на викуп акцій та право на незгоду; г) право учасника вийти в установленому порядку з господарського товариства та право учасника на проведення з ним розрахунків при його вибутті з товариства. До другого виду прав належать: а) право на дивіденди; б) право на частку майна при ліквідації товариства.

Доводиться необхідність у включенні до ЦК імперативної норми про переважне право всіх акціонерів на пропорційне придбання додатково випущених акцій. Висловлюються аргументи на користь закріплення в законі не тільки права акціонерів усіх АТ на викуп акцій із переліком причин для цього, а й механізму реалізації цього права, зокрема, шляхом встановлення обов’язку виконавчого органу при повідомленні акціонерів про порядок денний загальних зборів, голосування з питань яких може потягти за собою право викупу акцій, проінформувати їх про наявність у них такого права, ціну викупу, якщо вони скористаються своїм правом, та порядок його реалізації. Слід також передбачити в законі строк реалізації акціонерами свого права на викуп і строк проведення викупу АТ, максимальну кількість акцій, які підлягають викупу і наслідки поводження з такими акціями.

Аналіз співвідношення права на викуп акцій та права на незгоду показує, що перше є майновим правом, а друге – правом немайновим.

Право виходу є різновидом корпоративних прав, пов’язаним з правом на проведення розрахунків. Хоча перше право часто поглинається другим, воно є первинним правом, яке і обумовлює похідне від нього право – на проведення розрахунків із учасником, який вибуває з господарського товариства. Право на викуп у акціонерів виникає тільки з певних підстав – коли є загроза порушення їх корпоративних прав. Воно є способом охорони прав акціонерів і застосовується на їх розсуд. Право ж на вихід з товариства є правом, притаманним учаснику інших господарських товариств. У будь-який час без будь-яких підстав він може ним скористатися. Це право не містить охоронного відтінку.

Право на дивіденди акціонер може реалізувати лише за певних умов – прибуткової діяльності АТ, винесення рішення загальними зборами акціонерів про їх виплату. Якщо питання про розмір і строк виплати дивідендів вирішено загальними зборами, так званий проголошений дивіденд стає боргом АТ, виплати якого акціонери мають право вимагати. В останньому випадку корпоративне право на дивіденди перетворюється на зобов’язальне право вимагати їх виплати.

У розділі 3 “Немайнові права учасників господарських товариств” досліджуються право участі в управлінні господарським товариством і право на інформацію.

У підрозділі 3.1 “Право участі в управлінні господарським товарист­вом” це право характеризується як таке, яким охоплюються участь у роботі загальних зборів учасників, можливість бути обраним до складу інших органів товариства та брати участь в їх діяльності. Право на участь в управлінні мають всі учасники господарських товариств (за винятком вкладників у командитних товариствах). Реалізовувати це право всім учасникам можна лише в загальних зборах, оскільки участь в інших органах товариства братимуть тільки ті з них, які були обрані до них.

Для реалізації права на участь в управлінні товариством має значення процедура скликання та проведення загальних зборів, додержання якої є обов’язковою. Підтримується позиція про необхідність перегляду порядку здійснення права на участь в управлінні і трансформації цього права з участі в загальних зборах на зручніші форми – шляхом опитування учасників господарських товариств. Особливо це актуально для АТ.

Право на участь у загальних зборах супроводжується численними дрібнішими правами учасників, які є не менш значущими, і саме вони й становлять по суті участь в управлінні. Наприклад, це право акціонерів, які володіють більше ніж 10 процентами голосів, на внесення пропозицій до порядку денного загальних зборів.

У підрозділі 3.2 “Право на інформацію” вказується на тісний зв’язок цього права з правом на участь в управлінні, адже останнє має забезпечу­ватися можливістю одержання інформації для дієвості участі в роботі загальних зборів.

Слід розрізняти загальну інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Загальна інформація може бути відома для всіх, у тому числі для учасників, а також це така інформація, яка належить до публічної звітності. Для учасників перелік інформації, який їм надається, має бути більшим, ніж для сторонніх осіб. Утім, їм не повинна надаватися інформація, що міститься в бухгалтерських документах, наприклад, журналах-ордерах, відомостях конкретних рахунків, договорах, укладених товариством, а також у банківських документах про оплату, кредити та хід їх погашення, інших документах поточної діяльності товариства, що становлять комер­ційну таємницю. Звичайно, до доступної акціонерам інформації треба віднести результати аудиторських перевірок.

Проблематика права на інформацію пов’язана з можливістю зловживання ним. Саме тому реалізація права акціонера на інформацію повинна бути зіставлена з метою його участі в АТ і його інтересами. Інформація має забезпечувати права акціонера.

Вказується на важливість підготовки, перевірки і надання інформації з додержанням міжнародних стандартів.

У висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоре­тичні положення теми дисертації, викладено пропозиції щодо вдоскона­лення чинного законодавства.

 

ВИСНОВКИ

 

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і по-новому вирішено наукове завдання, що полягає у визначенні правової природи прав учасників господарських товариств. Запропоновано конкретні пропозиції щодо внесенню змін до законодавства. Основні висновки зводяться до такого.

1. Пропонується викласти ч. 1 ст. 1 ЦК Україниу наступній редакції:

“1. Цивільним законодавством регулюються майнові, немайнові, корпо­ративні, організаційні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників”.

ЦК Українитреба також доповнити статтею “Корпоративні права”, яку слід розмістити у § 1 глави 8 підрозділу 2 розділу 1 книги 1, такого змісту:

“1. Корпоративні права – це права учасників господарських товариств на одержання певної частки прибутку (дивідендів) і активів у разі ліквідації товариств, на участь в управлінні товариством, а також інші права, перед­бачені законом та установчим документом товариства, які реалізуються в порядку та на умовах, передбачених законом.

2. Учасники господарських товариств мають додержуватися установчих документів товариств, а також корпоративних правил, встановлюваних законом, внутрішніми актами товариства та загальноприйнятими актами в корпоративній сфері відносин”.

Внаслідок цього статті 100, 116 та 117 ЦК України підлягають виключенню.

2. Слід говорити не про частку, а про право учасника на частку в статут­ному (складеному) капіталі господарського товариства, яке є майновим правом. Оскільки з цим правом пов’язуються й немайнові права на участь в управлінні товариством, які недоцільно і непотрібно відокремлювати одне від одного, є нагальна потреба у запровадженні в цивільне право такого об’єкта, як корпоративні права.

3. Корпоративні права і право участі мають одну й ту ж саму сутність – правовий зв’язок особи з господарським товариством. Тому недопустимим є визначення по-різному їх природи.

4. Залежно від виду господарських товариств можна вказати на корпо­ративні права акціонерів та інших учасників. Залежно від юридичної природи правомочностей, що становлять зміст корпоративних прав, можуть бути майнові, немайнові та організаційні права. Залежно від наявності в учасників господарських товариств привілеїв порівняно з іншими особами слід виокремити їх майнові та переважні права, залежно від ступеня деталізації – основні та їх складові: право на участь в управлінні поділяється на право бути допущеним до участі в загальних зборах, голосувати, обирати.

Права участі можуть бути поділені на ті, що учасник здійснює як такий, і ті, що він здійснює як член органу управління товариством. Дещо відрізня­ються права акціонерів закритих та відкритих АТ.

Корпоративні права акціонера та учасників інших господарських товариств практично однакові. Різниця полягає в тому, що права акціонера втілені в акцію, а права учасника інших господарських товариств такого втілення в інший об’єкт права не набули.

5. Стаття 33 Закону України “Про банки та банківську діяльність” про можливість оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку при наявності у банку збитків суперечить ЦК і потребує приведення у відповідність із загальними вимогами, викладеними в кодексі.

6. Підлягає перегляду законодавче регулювання переважного права на придбання акціонерами акцій додаткових випусків. Є необхідність у встановленні в ЦК імперативної норми про переважне право всіх акціонерів на пропорційне придбання додатково випущених акцій. При цьому можна передбачити можливість для загальних зборів акціонерів ухвалити рішення про незастосування цього права.

7. Право на викуп акцій має бути встановлене для акціонерів всіх АТ, а не тільки тих, що створені внаслідок приватизації державного майна. Підставою для викупув акціонерів акцій має бути і придбання значного пакета акцій АТ особою та її афілійованими особами. Важливо також вста­новити в законі механізм реалізації акціонерами їх права на викуп акцій.

8. Право на викуп акцій та право на незгоду хоча і є подібним та взаємопов’язаними, але це різні права. Перше є майновим правом, а друге – немайновим, яке полягає у можливості для акціонера не погоджуватися з рішенням загальних зборів.

9. В Законі “Про акціонерні товариства” слід передбачити правило, згідно з яким власники привілейованих акцій мають право на одержання нарахованих дивідендів у другу чергу при ліквідації АТ та право на фіксо­ваний розмір дивідендів і порядок їх виплати. Доречно було б передбачити додаткові умови для виплати дивідендів, зокрема щодо завершення викупу акцій на вимогу акціонерів, якщо останні реалізують своє право на викуп.

10. Порядок здійснення права на участь в управлінні підлягає перегляду і трансформуванню його з участі в загальних зборах на зручніші форми – шляхом опитування учасників. Для дієвості методу опитування доцільно було б останнє речення ч. 4 ст. 60 Закону України “Про господарські товариства” викласти у такій редакції: “Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 процентами загальної кількості голосів учасників товариства. Всі учасники товариства повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення”.