Правовий режим охорони штучно створени х об’єктів ПЗФ
Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:
1) природні заповідники;
2) біосферні заповідники;
3) національні природні парки;
4) регіональні ландшафтні парки;
5) заказники;
6) пам'ятки природи;
7) заповідні урочища;
8) ботанічні сади;
9) дендрологічні парки,
10)зоологічні парки;
11)парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.
Залежно від походження розрізняються природні території та об'єкти (перші сім з наведених вище категорій) і штучно створені об'єкти (останні чотири категорії).
Рівень охоронного режиму, що у свою чергу визначається екологічною, науковою, історико-культурною цінністю об'єктів, є ознакою, що розмежовує території ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків - пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища - це категорії ПЗФ місцевого значення. Природні заповідники та національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Що стосується біосферних заповідників, то це є єдиною категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою «Людина і біосфера» ЮНЕСКО і нараховує сьогодні близько 400 об'єктів у всьому світі.
Правовий режим окремих категорій ПЗФ є уніфікованим, тобто єдиним для всієї території чи об'єкта, або диференційованим залежно від функціонального зонування територій. Так, уніфікованим є правовий режим природних заповідників, заповідних урочищ, пам'яток природи, заказників. Диференційований режим відповідно до функціонального зонування територій встановлено для біосферних заповідників (з виділенням зон: заповідної, буферної, антропогенних ландшафтів та регульованого заповідного режиму), національних природних парків (з виділенням заповідної зони, зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони), зоологічних парків (експозиційна, наукова, рекреаційна та господарська зони). Зонування може проводитися також на територіях ботанічних садів, дендрологічних парків, регіональних ландшафтних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.
Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним статусом. Ряд з них завжди є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, статус юридичної особи завжди мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам'ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються об'єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватися територією ПЗФ без такого статусу.
Законодавство регламентує і вид юридичної особи, який закріплюється при реєстрації території та об'єктів ПЗФ. Для територій, що мають найвищий ступінь охоронного режиму (природні заповідники, біосферні заповідники, ботанічні сади та дендрологічні парки загальнодержавного значення), передбачений статус науково-дослідної установи. Такий самий статус, але в альтернативному порядку, може надавались ботанічним садам і дендропаркам місцевого значення.
Національні природні парки поєднують статус рекреаційної, культурно-освітньої та науково-дослідної установи. Слід при цьому зазначити, що такий «комбінований» статус передбачає як збалансованість у здійсненні відповідними установами наукових досліджень, так і забезпечення на території парку рекреаційної, туристичної, культур-но-освітньої та деякої іншої діяльності, що не спричиняє негативного впливу на стан природних об'єктів, забезпечуючи одночасно можливість підтримувати за рахунок надходжень від цієї діяльності природного стану парків.
Близький правовий статус мають зоологічні парки загальнодержавного значення (вони є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами) та регіональні ландшафтні парки (природоохоронні рекреаційні установи).
Можна провести й інші класифікації територій та об'єктів ПЗФ. Крім того, окремі з категорій ПЗФ мають ще другий рівень класифікації (внутрішній поділ). Це стосується насамперед заказників та пам'яток природи. Так, заказники залежно від елементів природних комплексів, які підлягають в них особливій охороні, поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. А пам'ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.