Класифікація надзвичайних ситуацій та їх коротка характеристика. 1 страница
Надзвичайні ситуації, які можуть виникати на території України і здійснювати негативний вплив на функціонування об'єктів економіки та життєдіяльність населення, поділяються за такими основними ознаками:
1.за галузевою ознакою;
2.за масштабами можливих наслідків.
КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
• за походженням;
• за масштабом розповсюдження;
• за об‘ємом збитків;
• за кількістю загиблих людей.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.
Функції запобігання щодо надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру в Україні виконує Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, положення про яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1198.
Ця система включає в себе:
1.центральні та місцеві органи виконавчої влади
2.державні підприємства
3.установи та організації, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної і природньої безпеки, організація проведення роботи по запобіганню НС з метою захисту населення, території та довкілля.
ОХОРОНА ПРАЦІ
1. Предмет “Охорона праці”, його складові частини.
Охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних, лікувально - профілактичних заходів і засобів , спрямованих на збереження життя,здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. Метоюдисципліни «Основи охорони праці» є надання майбутнім фахівцям теоретичних знань і практичних навичок, необхідних Для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням безпечних і не-шкідливих умов праці, при розробці і використанні нової техніки, технологічних процесів, організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та навколишнє природне середовище. Курс «Охорона_праці»складається з 4-х частин:
- Законодавчі акти та організаційні основи з охорони праці;
- Основи виробничої санітарії та гігієни праці;
- Основи техніки безпеки;
- Основи пожежної безпеки.
У першому розділі розглядаються законодавчі акти з охорони праці та комплекс організаційно-правових заходів по попередженню травматизму та захворювання.
У другому розділі – вивчається система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів, які попереджають вплив на працюючих шкідливих виробничих факторів:температури, шуму, вібрації, пилу, газів, опромінення і т.д.
У третьому розділі – вивчається загальні вимоги до технологічного обладнання та процесів, система організаційних та технічних заходів та засобів, які запобігають впливу на працюючих небезпечних факторів, які призводять до травм.
У четвертому розділі – вивчаються основи пожежної профілактики, протипожежні заходи і засоби, які повинні забезпечити безпеку праці та майно виробництва.
2. Основні положення та зміст розділів Закону України “Про охорону праці”.
Закон України "Про охорону праці"
В Україні - у першій серед країн СНД - 14 жовтня 1992 р був прийнятий Верховною Радою Закон «Про охорону праці». У листопаді 2002 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію цього закону. Цей закон, а також "Кодекс законів про працю України" є основною законодавчою базою охорони праці, їх доповнюють державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це стандарти, правила, норми, положення, статути, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.
Закон «Про охорону праці» містить преамбулу та 9 розділів. Підкреслимо деякі важливі моменти, занотовані в законі.
У розділі II «Гарантії прав громадян на охорону праці» передбачено інформувати працівника про умови праці, компенсувати за шкідливі умови праці, зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт при загрозливому стані для його здоров'я та життя, забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з фонду соціального страхування) відшкодовувати власником шкоду, заподіяну працівникові на виробництві. В законі передбачено відшкодування моральної шкоди. У законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.
В розділі III «Організація охорони праці на виробництві» говориться про обов'язкове створення органів управління охороною праці на підприємстві для виконання керівництва, нагляду і навчання із питань охорони праці. В ст. 20 йдеться про обов'язкове навчання і інструктаж з охорони праці. Перевірка знань повинна здійснюватись 1 раз на рік для працівників небезпечних професій, 1 раз на 3 роки для всіх посадових осіб за переліком встановленим Державним комітетом по нагляду за охороною праці. В ст. 21 мовиться про фінансування охорони праці, про створення фондів охорони праці. В розділі III передбачено (ст. 26) створювати на підприємствах комісії з питань охорони праці - рішення комісії носять рекомендаційний характер. Ст. 27 передбачає інформацію про стан охорони праці, яка повинна доводитись до всіх працівників підприємства, а також обов'язковий звіт перед статистичними органами держави.
Розділ IV – «Стимулювання охорони праці» Економічне стимулювання охорони праці здійснюється згідно з колективним договором та законодавством. Відшкодування збитків від порушень охорони праці - державі і громадянам - згідно з діючим законодавством
Розділ V – «Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці» переглядаються у разі потреби але не рідше 1 разу на 10 років.
Розділ VI – «Державне управління охороною праці» перелічує органи державного управління охороною праці Кабінет Міністрів, Державний Комітет по нагляду за охороною праці України, міністерства та держкомітети, а також місцева держадміністрація, місцеві ради народних депутатів - та визначає їх компетенцію.
Розділ VII – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці», що здійснюють Державний комітет по нагляду за охороною праці, Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони МВС України, Органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.
Розділ VIII – «Відповідальність працівників за порушення законодавства про охорону праці» Передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна відповідальність згідно із законодавством.
3. Основні законодавчі акти з охорони праці.
Нормативно-правовий акт - це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов'язкові правила (норми).
Законом України «Про охорону праці» визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.
Нормативно-технічний документ (НТД) містить правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів; він доступний широкому колу споживачів (користувачів).
Нормативні документи із стандартизації розподіляють за такими категоріями: - державні стандарти України - ДСТУ;
-галузеві стандарти України - ГСТУ;
стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок України - СТТУ;
-технічні умови України - ТУУ;
-стандарти підприємств - СТП.
Компетенцією нормативних актів підприємства можуть бути:
•організація управління охороною праці на підприємстві;
•визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотриманням функцій щодо охорони праці;
•забезпечення перспективного і поточного планування роботи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, усунення причин травматизму та професійних захворювань;
• організація лабораторних досліджень умов праці, атестація робочих місць на відповідність чинним нормативам з охорони праці;
• внесення вимог нормативно-правових актів з охорони праці до технологічної і конструкторської документації, встановлення порядку проведення експертизи цієї документації щодо повноти викладення цих вимог;
• організація правильної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки (кранів, посудин, що працюють під тиском тощо);
• організація проведення інструктажів, навчання і перевірки знань працюючих з питань охорони праці, впровадження чіткої системи допуску до робіт з підвищеною небезпекою;
• встановлення правил безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках та робочих місцях;
• опрацювання, узгодження в установленому порядку та затвердження заходів щодо забезпечення безпеки працівників на певних роботах у разі відсутності в нормативно-правових актах з охорони праці конкретних вимог;
• визначення заходів щодо пожежної безпеки;
• організація забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, а також лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою підсоленою водою тощо;
• організація проведення попереднього (при влаштуванні на роботу) і періодичних медичних оглядів працівників певних категорій;
• встановлення порядку ознайомлення працівника, з яким укладається трудова угода, з умовами праці на підприємстві, можливістю шкідливого впливу на здоров'я, пільгами та компенсаціями за роботу в шкідливих умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору;
4.Гарантії прав громадян на охорону праці.
Конституція України гарантує:
• Ст.43 Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці
• Ст.45 Кожен, хто працює, має право на відпочинок
• Ст.46 Громадяни мають право на соціальний захист
• Ст.43 Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування
• Ст.57 Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону праці», колективним договором (угодою, трудовим договором) має встановлюватись розмір допомоги при нещасному випадку і профзахворюванні. Рекомендовано включати в розділ "Охорона праці" колективного договору заходи до поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.
В Кодексі записано положення про трудовий договір Трудовий_договір є угода між працівником і власником підприємства, установи або організації чи уповноваженим органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий_договір може бути:
1) строковим; що укладається на визначений строк за погодженням сторін;
2) безстроковим - укладається на невизначений строк;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
5. Основні положення та зміст Кодексу законів про працю.
Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов'язків працівниками, є «Кодекс законів про працю України».
Кодекс трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню п якості Кодекс спрямований на охорону трудових прав працюючих.
Кодекс законів про працю України:
1. Визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці.
2. Регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.
6.Нормативні документи по охороні праці: стандарти, правила, норми, інструкції.
Стандарт - нормативний документ, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, в якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.
Стандарти містять вимоги щодо забезпечення безпеки, життя і здоров'я людей, охорони навколишнього природного середовища, технічної єдності виробництва і продукції (послуг, процесів), а також вимоги до основних споживчих властивостей, що сприяють впровадженню досягнень науки і техніки, підвищенню конкурентної спроможності вітчизняної продукції і визнанню її за кордоном.
До державних стандартів прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.
Галузеві стандарти розробляють на продукцію, послуги в разі відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення та впровадження систематизованих та узагальнених результатів фундаментальних і прикладних досліджень, отриманих у певних галузях знань чи сферах професійних інтересів.
Технічні умови - нормативний документ, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої немає державних чи галузевих стандартів (або в разі необхідності конкретизації вимог зазначених документів).
Стандарти підприємства розробляють на продукцію (процеси, послуги), яку виробляють і застосовують (здійснюють, надають) лише на конкретному підприємстві. Стандарти підприємства не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних та галузевих стандартів. Крім ГОСТ, ДНАОП та НПАОП в Україні діють санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги, що стосуються виробничої санітарії та гігієни праці, будівельні норми і правила (СНиП - строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежмо від їх призначення і пожежної небезпеки.
Правило – це нормативний документ, в якому викладено заперечення або дозвіл на виконання якої небудь роботи або здійснення дії.
Правила розробляються міністерствами і відомствами для керівного складу (переглядаються кожні 5 років).
Інструкція – це нормативний документ, в якому вказується порядок і послідовність роботи та містяться обов’язкові для дотримання працівниками вимоги з охорони праці під час виконання ними робіт певного виду або за певною професією на робочих місцях, у виробничих приміщеннях, на території підприємства і будівельних майданчиках або в інших місцях, де за дорученням роботодавця виконуються ці роботі.
Інструкції поділяються на:
• Інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;
• Інструкції типові;
• Інструкції, що діють на підприємстві.
Інструкції з охорони праці складаються з таких розділів:
• Загальні положення;
• Вимоги безпеки перед початком роботи;
• Вимоги безпеки під час виконання робіт;
• Вимоги безпеки після закінчення робіт;
• Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.
Розробляються на основі правил, головним спеціалістом безпосередньо для працюючих і може бути змінена, коли міняється технологія або обладнання.
Норма – нормативний документ, в якому контролюється який-небудь показник параметру (температура, тиск, вологість та ін.)
Вимоги - це нормативний документ в якому в категоричній формі викладається прохання обов’язкове до виконання, наприклад (категорично забороняється перевозити людей в автоскидах, тракторних причепах).
7. Задачі управління охороною праці.
Основними завданнями управління охороною праці є:
1)опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному та галузевому рівнях;
2)підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на забезпечення:
-належних, безпечних і здорових умов праці;
-утримання в належному стані виробничого устаткування,будівель і споруд, інженерних мереж, безпечного ведення технологічних процесів;
-необхідних засобів індивідуального захисту для працівників;
-організації і проведення навчання працівників з питань охорони праці;
-пропаганди охорони праці;
-обліку, аналізу та оцінки стану умов і безпеки праці;
-професійного добору працівників окремих спеціальностей;
-страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювань;
3)організаційно-методичне керівництво на регіональному та галузевому рівнях;
4)стимулювання інтеграції управління охороною праці в єдину систему загального управління організацією виробництва;
5)широке впровадження позитивного досвіду у сфері охорони праці.
Основні функції управління охороною праці:
а) організація та координація робіт у галузі охорони праці;
6)облік, аналіз та оцінка показників стану умов та безпеки праці;
в)планування та фінансування робіт;
г)контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці.
8. Організація робіт з охорони праці сільськогосподарського підприємства.
Управління охороною праці на підприємстві — це сукупність дій службових осіб, що здійснюються для поліпшення стану охорони праці або підтримання його на певному рівні відповідно до заданих вимог.
Управління охороною праці на підприємстві здійснюють:
-власник (керівник) підприємства;
-служба охорони праці;
- керівники всіх рівнів у підпорядкованих ним підрозділах.
В підготовці, прийнятті і реалізації управлінських рішень беруть участь всі службові особи підприємства.
Залежно від обов'язків окремих елементів СУОП (посадових осіб) та інформації, що передається між ними, процес функціонування СУОП на підприємстві умовно можна розділити на 3 етапи:
Вся нормативна інформація з охорони праці по лінії прямого зв'язку від керівника підприємства надходить до інженера з охорони праці, який її обробляє і розподіляє між виконавцями (головними спеціалістами). Головні спеціалісти розробляють певні заходи з охорони праці і через керівників виробничих дільниць добиваються їх реалізації на робочих місцях.
Через певний період методом існуючих видів контролю (нагляду) виявляються недоліки з охорони праці. Інформація про це по лінії зворотного зв'язку надходить до інженера з охорони праці, який її обробляє і направляє для негайного усунення недоліків головному спеціалісту.
Якщо під час постійного контролю з'ясувалось, що головний спеціаліст з певних причин не усунув помічених недоліків, інформація про це негайно через інженера з охорони праці передається керівнику господарства. Той вживає відповідних заходів щодо усунення недоліків через головного спеціаліста господарства. Аналогічно функціонують інші виробничі дільниці.
9. Роль та значення профспілок з питань охорони праці.
Представники профспілок, вибрані на загальних зборах профспілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику подання про виявлені порушення і вносив пропозиції щодо покрашення умов праці, щодо пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від власника виконання прийнятих програм, планів, заходів з питань охорони праці і пояснення з цих питань.
10. Загальні положення охорони праці неповнолітніх.
Працівники віком до 18 років користуються такими ж правилами, що й повнолітні, а щодо охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці мають пільги.
Дозволяється приймати на роботу молодь віком 16 років і старше. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що вчиться, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює.
Усі особи молодше 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду. Всі працівники молодше 18 років не можуть бути залучені до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці, а також до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий час не повинен перевищувати 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години на тиждень.
Навчання (професійна підготовка) і підвищення кваліфікації молоді власник проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства.
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми
| Календарний вік. років | Граничні норми ваги вантажу(кг) | |||
| Короткочасна робота | Тривала робота | |||
| юнаки | дівчата | юнаки | дівчата | |
| 2,5 | - | - | ||
| 8,4 | 4,2 | |||
| 11,2 | 5,6 | |||
| 12,6 | 6,3 |
11.Загальні положення охорони праці жінок.
Кодекс забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім робіт не фізичних - з санітарного та побутового обслуговування). Піднімання та перенесення вантажів має бути тільки в межах норм, що встановлені Міністерством охорони здоров'я України (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг - при періодичному).
Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий у разі особливої необхідності (як тимчасовий захід). Жінки вагітні і ті, що мають дітей до 3 років, не залучаються до роботи в нічні часи, понаднормові роботи і вихідні дні, а також не направляються у відрядження.
Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до понаднормових робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок з дітьми віком до 3 років можуть, за їх бажанням, перевести на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.
Пільги вагітним і по родах жінкам надається відпустка – 70 календарних днів дородових і 56 післяродових, до 2 років по догляду за дитиною – з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3 років - без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд за дитиною) відпустка може бути 6 років.
Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови прийняття на роботу. Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок, що мають дітей віком до 14 років, і надання їм матеріальної допомоги.
12. Види відповідальності за порушення законодавчих і нормативних документів по охороні праці.
Закон України «Про охорону праці» передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності.
Дисциплінарнавідповідальність полягає в тому, що на винного працівника накладається дисциплінарне стягнення. Ст. 147 КЗпПУ встановлює два види дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи. Законами, уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях (транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені для окремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.
Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який має право прийняття на роботу цього працівника, а також органи, вищі нього. Дисциплінарне стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний та громадський контроль за охороною пpaцi.
Профспілковий орган, що підписав колективний договір, має право вимагати від власника чи уповноваженого ним органу poзipвaння трудового договору (контракту) з керівником або усунення його з посади, якщо він порушує законодавство про працю.
Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням провини, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника вiд роботи в зв'язку з тим часовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців від дня здійснення провини. Перед тим, як накласти дисциплінарне стягнення, роботодавець зобов'язаний зажадати від працівника, що про винився, письмового пояснення. У випадку, коли працівник не подав пояснення в установлений термін, дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі матеріалів, що є у роботодавця.
За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При виборі дисциплінарного стягнення враховується ступінь тяжкості провини та заподіяна шкода, обставини, за яких здійснена провина, минула робота працівника. Стягнення оголошується в наказі та повідомляється працівнику під розпис.
Адміністративнавідповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi. Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на працівників та, зокрема, посадових ociб підприємств, установ, організацій, а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними ociб.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли на час здійснення адміністративного правопорушення шістнадцяти річного віку.
Право притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi мають органи державного нагляду за охороною праці.
Максимальний розмір штрафу за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці може сягати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю.
Несплата штрафу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.
Матеріальнавідповідальність робітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативними актами, які торкаються цієї відповідальності у трудових відносинах.
Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є
• наявність прямої дійсної шкоди,
• провина працівника (у формі наміру чи необережності),
• пpoтипpaвнi дії або бездіяльність працівника,
• наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними
діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою.
На працівника може бути накладена відповідальність лише при наявності вcix перелічених умов; відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.
Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не звільнює його від матеріальної відповідальності.
При наявності в діях працівника, яким порушені правила охорони пpaцi, ознак кримінального злочину, на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, а при відсутності таких ознак на нього покладається відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.
Неповнолітні особи є повноправною стороною трудової угоди i повинні нести майнову відповідальність за шкоду, що заподіяна з їx вини, на piвнi з усім робітниками та службовцями, без притягнення до процесу відшкодування шкоди їх батьків (опікунів) чи осіб, що їх заміняють.
Ст. 130 КЗпПУ встановлює, що особа, яка заподіяла шкоду підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно від шкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або полагодження пошкодженого майна при згоді на це власника.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пpaцi передбачена ст.ст. 271-275 КК України, що об'єднані в розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва».