Сутність, призначення та форми державного кредиту

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кре­дитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту стають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу держави.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обу­мовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завж­ди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Суть та етапи бюджетного планування.

Бюджетне планування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу — виконується такий бюджет, який прийнято.
Завдання бюджетного планування:

 

1. достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;

2. оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями;

3. збалансування бюджету.

Бюджетне планування починається з визначення можливого обсягу доходів. Достовірність їх планування забезпечує реальність бюджетного процесу. Оптимальність розподілу видатків визначається ефективністю використання бюджетних коштів з позицій забезпечення економічного зростання та соціальної гармонії у суспільстві.
Збалансування бюджету найбільш складне завдання, оскільки, як правило, потреби у видатках перевищують реальні можливості у формуванні доходів.
Стан бюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками:

 

1. перевищення доходів над видатками — бюджетний надлишок;

2. рівновага доходів і видатків;

3. перевищення видатків над постійними доходами — бюджетний дефіцит.

Найбільш доцільним і обґрунтованим станом бюджету є рівновага доходів і видатків. Вона означає, що всі видатки мають відповідні постійні джерела фінансування.
Бюджетний надлишок може виступати однією з форм бюджетних резервів. З позицій планування він не може бути значним за розміром, адже тоді краще або зменшити доходи, або збільшити видатки.
Бюджетний дефіцит є найскладнішим явищем і досить поширеним у світі. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути:

 

1. державний кредит;

2. емісія грошей.

Існують наступні методи бюджетного планування:
а) загальний метод — балансовий;
б) окремих статей — нормативний:
— прямого рахунку,
— аналітичний,
— коефіцієнтів [6, c.45].
Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії:

 

1. Складання проекту бюджету

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України

1. Складання проекту бюджету включає наступні процедури:

 

· направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

· розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту бюджету;

· доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади;

· узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

· розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

· розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет;

· розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.

2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України складається з наступних етапів:

 

· розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;

· доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету;

· обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;

· прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет:

а) затвердити Закон про Державний бюджет України;
б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання;
в) відхилити і направити на переробку.
Бюджетні права державних і місцевих органів влади і управління визначаються у відповідності до розподілу між ними економічних і управлінських функцій.
Бюджетні права розподілені між законодавчою і виконавчою владою загальнодержавного і місцевого рівня. Вони закріплені в Конституції України і в Бюджетному кодексі України. Учасники бюджетного процесу наділені законодавством відповідними повноваженнями, основний зміст яких полягає в праві отримувати доходи, розподіляти бюджетні кошти, використовувати їх за цільовим призначенням