Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти
Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.
Бакалавр- освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого-четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.
Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.
Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямувань може здійснюватися на основі повної загальної середньої освіти.
_______________________________________________________________________________________________________________________
Документи про вищу освіту
Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями:
· диплом молодшого спеціаліста;
· диплом бакалавра;
· диплом спеціаліста;
· диплом магістра.
Зразки документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вищий навчальний заклад має право видавати документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності). Для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Особи, відраховані із вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійними програмами, отримують академічні довідки встановленого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки зразка.
_______________________________________________________________________________________________________________________
10. Післядипломна освіта- спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.
Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:
перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;
спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;
розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;
стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.
Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту. Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту. Зразки документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.
_______________________________________________________________________________________________________________________
11. Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.
Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.
Державний стандарт вищої освіти містить складові:
1. перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;
2. перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними
3. освітньо-кваліфікаційними рівнями;
4. вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;
5. вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.
Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:
1. освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів;
2. освітньо-професійні програми підготовки;
3. засоби діагностики якості вищої освіти.
Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять складові:
1. перелік спеціалізацій за спеціальностями;
2. варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів;
3. варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;
4. варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;
5. навчальні плани;
6. програми навчальних дисциплін.
Порядок розроблення стандартів вищої освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням визначається Кабінетом Міністрів України.
_______________________________________________________________________________________________________________________
12. Осві́тньо-кваліфікаці́йний рівень ви́щої осві́ти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.
В Україні розрізняють такі освітньо-кваліфікаційні рівні (згідно з відповідними освітньо-професійними програмами):
кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр;с пеціаліст; магістр.
Підвищення кваліфікації, перепідготовка кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами післядипломної підготовки.
Навчальні заклади відповідно до потреб народного господарства в межах ліцензованого обсягу прийому на відповідний напрям підготовки чи спеціальність здійснюють на конкурсній основі прийом на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою.
Освітньо-професійні програми підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — державні документи, які визначають зміст та нормативний термін навчання і передбачають відповідні форми контролю та державної атестації.
Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти, які є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.
Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше ніж один раз на 10 років.
Контроль за рівнем освітньої та фахової підготовки, яку здобуває особа у процесі засвоєння змісту навчання, і визначення його відповідності встановленим у змісті освіти вимогам здійснюються в установленому порядку.
Зміст освіти — обумовлені цілями та потребами суспільства вимоги до системи знань, умінь та навичок, світогляду та громадських і професійних якостей майбутнього фахівця, що формуються у процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку науки, техніки, технологій та культури.
Зміст освіти встановлюється в освітньо-кваліфікаційних характеристиках та інших актах органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства.
Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів — державні документи, які визначають цілі освіти у вигляді системи виробничих функцій, типових задач діяльності та умінь, необхідних для вирішення цих задач.
Зміст навчання — науково обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо-кваліфікаційним рівнем.
Зміст навчання визначається освітньо-професійними програмами підготовки кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою певних освітньо-кваліфікаційних рівнів, структурно-логічною схемою підготовки, програмами навчальних дисциплін, іншими нормативними документами та навчальною і навчально-методичною літературою.
Нормативна частина змісту навчання — обов'язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації.
Вибіркова частина змісту навчання — рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у кваліфікованих робітниках та у фахівцях певної спеціалізації, досягнень наукових шкіл і навчальних закладів.
Нормативний термін навчання — встановлений освітньо-професійною програмою термін викладання нормативної і вибіркової частин змісту освітньо-професійної програми для очної форми навчання.
_______________________________________________________________________________________________________________________
13. Кваліфікаційні характеристики фахівців розробляються з метою:
¨ визначення місця фахівця в структурі соціальної діяльності та основних вимог, характерних рис майбутньої професійної діяльності випускника навчального закладу;
¨ функцій фахівця, засобів і методів його праці, перспектив розвитку професії, шляхів підвищення кваліфікації;
¨ відпрацювання відповідних форм і методів організації навчального процесу, застосування певних засобів навчання, визначення змісту освіти та професійної підготовки фахівців, розробки програмно-методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу (змісту навчання);
¨ створення системи діагностики якості освіти.
До основних властивостей КХ фахівців (освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) відноситься те, що вона:
¨ має статус основного нормативного документа, що узагальнює зміст юридичної освіти, тобто відображає цілі професійної підготовки студентів;
¨ її зміст складається з системи типових професійних і соціально-службових задач, до вирішення яких повинен бути готовий майбутній фахівець на певному рівні юридичної підготовки;
¨ закріплює стандарт якості професійної юридичної підготовки, що відповідає спеціальності та кваліфікації, яка присвоюється випускнику, і описується системою типових задач і показниками якості їх вирішення;
¨ якість підготовки випускників характеризується якістю вирішення ними типових задач - показниками успішності професійної діяльності;
¨ дозволяє на підставі аналізу професійної діяльності прогнозувати, планувати та організовувати діяльність системи юридичної освіти щодо підготовки юридичних кадрів з вищою освітою;
¨ міністерства, відомства, об'єднання юристів мають приймати активну участь у всіх стадіях управління якістю професійної підготовки фахівця, особливо на стадіях її прогнозування та планування.
_______________________________________________________________________________________________________________________
14. В першу чергу структурно-логічна схема повинна відбити цілі й задачі навчання студентів.
На відмінну від інших галузевих нормативних документів, в яких визначається нормативний зміст навчання, нормативні форми державної атестації, відображаються ціліосвітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі державних та недержавних організацій і вимоги до його компетентності, інших професійних і соціально важливих властивостей та якостей, встановлюютьсявимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності, вона забезпечує чітку логічно обґрунтовану структурну схему подачі матеріалу.
Цей стандарт використовується при розробці та корегуванні відповідних навчальних планів і програм навчальних дисциплін, розробці засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця, визначенні змісту навчання як бази для опановування новими спеціальностями, кваліфікаціями, визначенні змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації.
Структурно-логічна схема розробляється на підставі законів України про освіту та про вищу освіту, положень про державний вищий навчальний заклад освіти, про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, освітньо-професійної програми та освітньо-кваліфікаційної характеристики підготовки фахівця з вищою освітою за відповідним напрямком підготовки і використовується для:
– розробці навчального плану та робочих навчальних програм;
– визначення змісту навчання у цілісній системі підготовки;
– розробці та корегуванні освітньо-професійної програми підготовки фахівця;
– розробці та корегуванні освітньо-кваліфікаційної характеристики підготовки фахівця;
– визначенні об’єкту, цілей освітньої та професійної підготовки фахівців;
– створення раціональної структури навчального процесу за типами занять на весь період навчання;
– оптимізації навантаження професорсько-викладацького складу;
– розробки засобів діагностики рівня освітньо-професій ної підготовки фахівця;
– прогнозування потреби у фахівцях відповідної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня та при плануванні їх підготовки;
– визначенні кваліфікації фахівців;
– розподілі та аналізі використання випускників вищих навчальних закладів;
– підвищення рівня соціальної захищеності випускників вищого навчального закладу за рахунок забезпечення мобільності системи підготовки фахівців щодо задоволення вимог ринку праці (споживачів фахівців).
_______________________________________________________________________________________________________________________
15. Навча́льний план — основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення поточного та підсумкового контролю, державної атестації.
Типові навчальні плани містять інваріантну складову, сформовану на державному рівні, обов'язкову для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності, та варіативну, в якій передбачено додаткові години на вивчення предметів інваріантної складової, курси за вибором, індивідуальні та групові заняття, консультації.
На основі Типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають на кожен навчальний рік робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів. Повноцінність початкової загальної освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов'язковому порядку фінансуються з відповідних бюджетів.
Робочий навчальний план школи — чи не найголовніший річний документ загальноосвітньої школи. Презентуємо алгоритм конструювання, узгодження й аналізу робочого навчального плану школи. Структура публікації:
Алгоритм роботи над робочим навчальним планом школи. Пам'ятка для аналізу навчального плану. Алгоритм роботи над планом школи
1. Опрацювати державний базовий навчальний план, нормативні документи, що регламентують діяльність адміністрації освітньої установи при конструюванні навчального плану школи.
2. Створити робочу групу (групи) для здійснення роботи з підготовки навчального плану, до складу якої доцільно включити членів адміністрації школи, керівників її структурних підрозділів, окремих учителів та учнів. Типові навчальні плани старшої школи реалізують зміст освіти залежно від обраного профілю навчання. Кожен з профілів передбачає вивчення предметів на одному із трьох рівнів:
рівні стандарту — навчальні предмети не є профільними чи базовими (наприклад, математика в художньо-естетичному профілі, історія у фізико-математичному профілі);
академічному рівні — навчальні предмети не є профільними, але є базовими (наприклад, алгебра і геометрія у фізичному профілі); профільному рівні, який передбачає поглиблене вивчення відповідних предметів, орієнтацію їх змісту на майбутню професію. Профільне навчання забезпечує сукупність предметів: Базові Профільні Предмети, що розширюють профіль Курси за вибором, факультативи.
_______________________________________________________________________________________________________________________
16. Нормативні навчальні дисципліни визначаються державним стандартом освіти (освітньо-професійною програмою підготовки). Дотримання їх назв є обов'язковим для вищих закладів освіти, а обсяг не може бути меншим від обсягу, встановленого державним стандартом освіти.
Вибіркові навчальні дисципліни вводяться вищим закладом освіти для більш повного задоволення освітніх і кваліфікаційних запитів особи та потреб суспільства, ефективнішого використання можливостей закладу освіти, врахування регіональних потреб тощо. Вони можуть бути як обов'язкові для всіх студентів, так і ті, що обираються студентами індивідуально.
Вибіркові навчальні дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової (теоретичної і практичної) підготовки.
_______________________________________________________________________________________________________________________
17. Індивідуалізація навчання - одна із найскладніших проблем вищої освіти, вирішення якої в значній мірі залежить від двох чинників: індивідуально-психологічних особливостей студентів та впровадження відповідної методичної системи навчання.
Індивідуалізація навчання передбачає урахування відповідної низки факторів, що впливають на результат. До таких факторів можна віднести:
- індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається;
- вік тих, хто навчається;
- особливості дисципліни, що викладається;
- мета навчання.
Індивідуальність кожного учня являє собою невід`ємну складову його особистості як своєрідної якості індивіду, що набувається в діяльності та спілкуванні протягом усього життя. Індивідуальність складається із відповідних індивідуально-психологічних особливостей людини. Серед таких особливостей є як природжені, так і придбані. До них психологи відносять темперамент, характер та здібності. Це так звані диференціальні характеристики особистості, що тісно пов`язані одна з одною.
Основою індивідуальності людини вважається темперамент. Темперамент – це природжена індивідуально-психологічна особливість людини, що визначає динамічні прояви її психіки – фізичні, емоційні, інтелектуальні. Той або інший тип темпераменту базується на так званому типі вищої нервової системи, що являє собою природжену якість. Як відомо, психологи виділяють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик та меланхолік.
Принципового значення у дослідженні даної індивідуально-психологічної особливості набуває поняття так званого індивідуального стилю діяльності. Саме тип темпераменту впливає на те, що однакову за змістом навчальну роботу молоді люди із різним типом темпераменту будуть виконувати по-різному. Дану обставину необхідно враховувати при вирішенні проблеми індивідуалізації навчання.
На основі того або іншого темпераменту за відповідних умов життя, виховання, системи цінностей формується більш гнучка, соціально позначена психологічна складова індивідуальності – характер.
Характер – це сукупність стійких проявів психіки людини, що відтворюються у спілкуванні та діяльності та обумовлюють типові способи поведінки у тій або іншій ситуації. На основі того або іншого темпераменту може бути сформований різний тип характеру. Риси характеру формуються протягом життя і, на відміну від темпераменту, можуть зазнавати змін. Характер – це своєрідна програма поведінки людини, що виявляється за такими напрямками:
Із темпераментом та характером пов`язані здібності людини. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що являють собою умови успішності виконання відповідної діяльності та в цій же діяльності формуються.
Здібності формуються виключно в діяльності, виключно в діяльності вони і виявляються. Прояв здібностей залежить від конкретних методів навчання, формування відповідних навичок, вмінь та знань.
Індивідуалізація процесу навчання, таким чином, не може протікати успішно без урахування індивідуально-психологічних особливостей тих, кого навчаєш. Індивідуальний стиль діяльності, обумовлений темпераментом, програму поведінки людини, обумовлену характером, та наявність діяльності, що відповідає структурі здібностей можна розглядати як запоруку вдалої індивідуалізації навчання.
_______________________________________________________________________________________________________________________
18. 19. 20. Навчання наряду із грою та працею розглядається як один із найважливіших видів діяльності людини. У широкому значенні навчання – це процес засвоєння історичного досвіду людства. В більш вузькому – двобічний процес, взаємодія між тим, хто навчає, та тим, хто навчається. Це своєрідний процес керування отриманням знань.
Навчання, як і інші види діяльності людини, має відповідну структуру. Вона містить такі складові: мета, мотив, дії (навички, вміння, операції).
Мета – усвідомлений результат навчання (для чого?), мотив – спонукання до навчання(чому?), дії – частини навчання, його окремі, відносно завершені складові, кожна з яких вирішує свою конкретну задачу на шляху досягнення загальної мети навчання. Навички, вміння, операції – різновиди дій. Навички – автоматизовані дії, що виконуються без контролю над засобами виконання. Вміння – це навички + знання щодо оптимальних умов їх формування. Операції – дії, що виникли в одній діяльності, а потім були перенесені в іншу.
Опанувати навчальну діяльність з усіма її складовими можна через впровадження відповідних форм організації навчання. До таких належать: лекція, практичне заняття, лабораторне заняття, семінар, самостійна робота, курсові та дипломні роботи.
Провідною формою організації навчального процесу є лекція.
Основними вимогами до лекції є:
- науковість та інформативність;
- доказовість й аргументованість;
- наявність певної кількості яскравих переконливих прикладів;
- емоційність викладу;
- чітка структура й логіка викладу матеріалу;
- виклад матеріалу доступною і зрозумілою мовою.
Завдання лектора – не тільки викладання готової інформації із певної навчальної дисципліни, а ще й формування мотивів зацікавленості в ній, що має стати стимулом подальшого самостійного вивчення навчального матеріалу. Серед різновидів лекційної організації роботи виділяють :
- проблемний виклад матеріалу;
- проблемний виклад із наступною роботою студента за певним планом;
- комбіновану лекція, яка включає реконструктивно-варіативну або частково-пошукову діяльність студентів.
Практичні заняття спрямовані на поглиблене вивчення дисципліни. Вони мають відповідну структуру:
- вступ викладача;
- відповіді на запитання студентів;
- практична частина як планова та висновки.
Лабораторні заняття також спрямовані на поглиблення теоретичного матеріалу й формування практичних умінь та навичок.
Семінар – організаційна форма, під час якої викладач організує обговорення попередньо визначених тем, до яких студенти можуть готувати тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Мета семінару – поглиблення й закріплення інформації, перевірка та оцінка знань, повторення вивченого.
Курсові та дипломні роботи передбачають реалізацію загальнонаукових можливостей студента, вимір та оцінку його професійної компетенції.
Самостійна робота - одна з організаційних форм навчання, яка регламентується робочим навчальним планом. Зміст самостійної роботи визначається в робочій програмі кожної дисципліни. Навчальний матеріал, передбачений для самостійного опрацювання, підлягає підсумковому контролю нарівні з матеріалом, який опрацьовується під час навчальних занять. Мета самостійної роботи студентів двоєдина: формування самостійності як риси особистості й засвоєння знань, умінь, навичок.
Незалежно від форми організації, процес навчання розуміється як співпраця викладача та учнів, своєрідний процес педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – процес взаємодій між тими, хто навчається, та тим, хто навчає. Даний вид спілкування – різновид багатопланового процесу розвитку контактів між людьми, в якому психологи виділяють три боки:
- комунікативний –передача та сприйняття інформації;
- інтерактивний – взаємодія людей, що спілкуються;
- перцептивний – сприйняття, порозуміння та оцінка один одного у спілкуванні.
У процесі навчання три боки спілкування тісно пов`язані між собою: інформація – взаємодія – сприйняття. Їх співвідношення залежить від змісту, мети та методів навчання. Суттєвою виявляється та обставина, що в умовах організації педагогічного спілкування про викладача йдеться не лише як про джерело інформації. Сама особистість того, хто навчає, відповідно виконує своєрідну навчальну функцію. До неї належать:
- педагогічний професіоналізм, вміння планувати процес спілкування;
- загальна культура, культура побудови мови;
- виховний потенціал, вміння передати відповідні знання;
- соціальні перцепції, адекватне сприйняття тих, хто навчається;
- вміння передати ініціативу спілкування учням, змінити при необхідності тон, стиль спілкування.
-з балансованість стосунків: з одного боку –доброзичливість, з іншого – вимогливість.
Особливо важливого значення у процесі навчання набуває мова викладача, коли йдеться про роботу на лекції або практичному занятті. Як відомо, психолінгвісти виділяють чотири види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, мовлення та письмо. Одна з головних умов порозуміння між викладачем та його учнями – вірне співвідношення між видами мовлення викладача та учнів безпосередньо у навчальній діяльності. Припустимо, лекційний матеріал підготовлений у вигляді наукового тексту з усіма особливостями даного стилю (поширені синтаксичні конструкції, велика кількість термінів). Сприйняття на слух подібного тексту буде достатньо складним. Такий лекційний матеріал потребує відповідної стилістичної обробки з урахуванням особливостей усного сприйняття.
_______________________________________________________________________________________________________________________
21. Кредитно-модульна система організації навчального процесу - це модель організації навчального процесу, яка грунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);
- заліковий кредит - це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;
- модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;
- змістовий модуль - це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.
Мета та завдання
Метою впровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.
Основними завданнями КМСОНП є:
- адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;
- забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;
- стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;
- унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.
Навчальний процес в умовах кредитно-модульної системи здійснюється за індивідуальними навчальними планами студентів.
Індивідуальний навчальний план студента формується під керівництвом куратора в КМС на основі нормативних та вибіркових навчальних модулів дисциплін відповідно до освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки фахівця.
При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальний рік враховується фактичне виконання студентом індивідуальних навчальних планів поточного і попереднього навчального року.
Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору навчальних модулів дисциплін з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівця.
Загальний час, передбачений для засвоєння навчального матеріалу під час аудиторної та самостійної роботи студента протягом навчального року, повинен становити не менше 60 кредитів ECTS.
2.2. Реалізація індивідуального навчального плану студента здійснюється протягом часу, який не перевищує граничного терміну навчання.
2.3. Студент має можливість переходу з одного спорідненого напряму підготовки (певної галузі знань) на інший.
Формами організації процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.
Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП передбачає використання всіх документів, регламентованих чинною нормативною базою щодо вищої освіти, адаптованих і доповнених з урахуванням особливостей цієї системи.
Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов'язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.
_______________________________________________________________________________________________________________________
22. Семінар – це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному вивченні студентами за завданнями викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.
Основними дидактичними цілями їх проведення є:
Š забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань студентів з основ даного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійного опрацювання;
Š спонукати студентів до колективного творчого обговорення найбільш складних питань навчального курсу, активізація їх до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти;
Š оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що розглядаються та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності.
Семінарські заняття виконують такі основні функції (відповідно формулюють дидактичні цілі заняття: навчальну, виховну і розвивальну):
™ навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
™ розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
™ виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);
™ діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєнні та їх подолання) та ін.
Отож, визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських занять, слід виходити з того, що:
Ž під час вивчення різних дисципліни студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, положень, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін, у майбутній практичній діяльності тощо;
Ž до семінарських занять ставляться загальнодидактичні вимоги (науковість, доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв’язку, проблемність та ін.);
Ž у методиці проведення семінарських занять є певні особливості, зумовленілогікою викладання конкретної дисципліни;
Ž необхідно забезпечити високий рівень мотивації (вивчення теми слід розпочинати із з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності);
Ž дотримання принципу професійної спрямованості та здійснення різнорівневих міжпредметних зв’язків з іншими дисциплінами, практичним навчанням забезпечує формування єдиної системи знань умінь та навичок студентів;
Ž важливим є також формування професійної культури і мислення;
Ž у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідницько-експериментального пізнання;
Ž семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійної роботою студентів.
_______________________________________________________________________________________________________________________
23. Лабораторна робота - органічна частина навчально-виховного процесу. Вона безпосередньо пов'язана з навчальним експериментом, дослідами, виконанням домашніх експериментальних завдань, розв'язуванням задач з використанням спостережень і дослідів. При цьому повною мірою виявляється роль експерименту як джерела знань та критерію істинності теорії. У процесі лабораторної роботи учні набувають навичок використання приладів, лабораторного обладнання, апаратури, технічних засобів, у т. ч. комп'ютерної техніки. Вони оволодівають умінням обробки результатів експерименту та вимірювань; навичками узагальнення та систематизації явищ природи; знайомляться з основами техніки та технології процесів сучасного виробництва.
Лабораторна робота сприяє формуванню в учнів матеріалістичних поглядів на природу, упевненості в можливості її пізнання; умінь виявляти причинно-наслідкові зв'язки, функціональні залежності між фактами, явищами та процесами.
Значну частину лабораторної роботи займають спостереження та експеримент, у тому числі уявний. Уявний експеримент - це аналіз такої ситуації, яку у принципі відтворити неможливо, тобто це форма мислення, в якій реальні моделі замінені ідеалізованими уявленнями про них. Можна сказати, що уявний експеримент - це програвання в людському розумі деяких ідеалізованих ситуацій. Він є ефективною зброєю реалізації прогностичної функції науки в умовах шкільного експерименту, що здійснюється у процесі лабораторної роботи.
Відрізняють класні лабораторні роботи, що виконуються в умовах навчального кабінету загальноосвітнього навчального закладу, та домашні лабораторні роботи, які виконуються учнями в домашніх умовах. Структура їх проведення ідентична, а саме: визначається тема, ставляться мета та завдання, розробляється зміст, визначаються форми та методи її виконання, забезпечується обладнання, указується термін її виконання. Теми лабораторних робіт у переважній більшості передбачаються навчальними програмами. Разом із тим не виключена їх корекція вчителем.
Відповідно до змісту теми лабораторної роботи визначаються її мета та завдання. Наприклад, ознайомлення з властивостями речовини; перевірка закономірностей; визначення постійних величин (констант). Ефективність лабораторної роботи залежить також від виду та якості роздавального матеріалу, обладнання (таблиці, графіки, мінерали, препарати, мікроскопи). До змісту лабораторної роботи належать: інструктивні картки, алгоритми її виконання, запитання для аналізу та узагальнення, рекомендації з обробки дослідів (округлення значень вимірювальних величин, визначення похибок вимірювань).
Що стосується форм організації лабораторної роботи, то вони бувають фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальна форма організації лабораторної роботи передбачає, що учні класу виконують одну й ту ж роботу за допомогою ототожненого обладнання. Переваги фронтальної форми проведення лабораторної роботи полягають в економії часу вчителя на розробку змісту та відбір роздавального матеріалу, оперативності отримання зворотної інформації про хід її виконання, можливості корекції та оцінки результатів.
_______________________________________________________________________________________________________________________
24. 25. (ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЗА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ)
Навчальний процес в університеті здійснюється за такими видами навчальної роботи: аудиторні навчальні заняття, самостійна робота студентів, практична підготовка, контрольні заходи.
Тривалість навчального процесу становить у непарних семестрах – 17 тижнів, у парних – 18 тижнів.
3.2. Аудиторні навчальні заняття проводяться за затвердженим в установленому порядку розкладом. До основних видів аудиторних навчальних занять відносяться: лекції, лабораторні, практичні, семінарські, індивідуальні заняття, консультації.
3.3. Самостійна робота студента є основним видом засвоєння навчального матеріалу у вільний від аудиторних занять час.
Під час СРС студент опрацьовує теоретичний матеріал, виконує індивідуальні завдання, проводить науково-дослідну роботу тощо. Зміст СРС над конкретною дисципліною визначається робочою навчальною програмою з цієї дисципліни, навчально-методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.
3.4. Практична підготовка студентів є невід’ємною складовою процесу підготовки фахівців всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів і здійснюється на оснащених відповідним чином базах практики університету, а також підприємств, організацій та установ різних галузей економіки.
Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами і формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування та поглиблення у них, на базі одержаних в університеті знань, професійних умінь і навичок, здатності прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних виробничих умовах.
3.5. Контрольні заходи якості підготовки фахівців в університеті є необхідним елементом зворотного зв’язку в навчальному процесі. Вони забезпечують визначення рівня досягнення завдань навчання і дозволяють коригувати, при необхідності, хід навчального процесу.
В університеті використовуються такі види контролю: вхідний, поточний, модульний (проміжний), підсумковий та інші.
3.5.1. Вхідний контроль проводиться з метою визначення рівня підготовки студентів з тих дисциплін, які вивчалися перед вивченням певної дисципліни, або загального рівня підготовки студентів за попередній період навчання.
3.5.2. Поточний контроль здійснюється в формі опитування та перевірки результатів виконання різноманітних індивідуальних завдань (розрахунково-графічних робіт, рефератів тощо), лабораторних робіт, виступів на семінарських та практичних заняттях, експрес-контролю тощо. При цьому контроль засвоєння навчального матеріалу, запланованого на самостійне опрацювання студентом, також обов’язково завершується оцінкою.
3.5.3. Модульний контроль здійснюється в формі виконання студентом модульної контрольної роботи.
3.5.4. Семестровий контроль здійснюється в формі семестрового екзамену або диференційованого заліку, тобто засвоєння студентом навчального матеріалу з усіх навчальних дисциплін завершується оцінкою.
Семестровий екзамен – це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр. Складання екзамену здійснюється під час екзаменаційної сесії в комісії, яку очолює завідувач кафедри, відповідно до затвердженого в установленому порядку розкладу.
Семестровий диференційований залік – це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів виконання ним усіх видів запланованої навчальної роботи протягом семестру: аудиторної роботи під час лекційних, практичних, семінарських, лабораторних занять (тощо) та самостійної роботи при виконанні індивідуальних завдань (розрахунково-графічних робіт, рефератів тощо).
3.5.5. Державна атестація студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки бакалаврів, проводиться в університеті в формі державного екзамену або захисту дипломних проектів (робіт).
_______________________________________________________________________________________________________________________
26. Учасників навчально- виховного процесу поділяються на активно діючих суб’єктів (викладачі, педагоги, вчителі; батьки; громадські діячі; творчі працівники;) та об’єктів (студенти).
Складний процес виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить дід змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей виховання з урахуванням основних напрямів діяльності школярів.
Інформаційно-масові (інтелектуальні ігри, вечори, подорожі до джерел рідної культури, вивчення історії школи).
Діяльнісно-практичні, групові (творчі групи, огляди, конкурси, свята, екскурсії).
Інтерактивні (фестивалі; «круглі столи» з проблем традицій, культури, політики, права; гуртки; КВК).
Діалогічні (бесіди, міжрольове спілкування).
Інтерактивні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота).
Наочні (шкільний музей, виставки дитячої творчості, тематичні стенди).
Методи роботи:
• організаційні;• словесні;• наочні;• лекції;• відео лекторії;• бесіди;• місячники;• анкетування; оформлення наочності• рекомендації учням, батькам учителями та класним керівником;
• робота з обдарованими дітьми;
Традиційні заходи:
• дні села;
• творчі виставки учнів;
• зустрічі з випускниками школи;
• пошукова робота;
• мітинги пам'яті;
• Шевченківські дні;
• уроки рідного краю.
_______________________________________________________________________________________________________________________
27. Метод- це головний інструмент педагогічної діяльності, лише з його допомогою виробляється продукт навчання, здійснюється взаємодія вчителя й учнів.
Методи навчання поділяються на загальні та спеціальні. Загальні застосовуються у школі при вивченні різних навчальних предметів; спеціальні - під час вивчення окремих дисциплін.
Сукупність методів викладання того чи іншого предмета є методикою викладання.
Методика навчального предмета - це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. До змісту методики як часткової дидактики входять:
1. установлення пізнавального й виховного значення даного навчального предмета та його місця в системі шкільної освіти;
2. визначення завдань вивчення даного предмета та його змісту;
3. вироблення відповідно до завдань і змісту навчання методів, методичних засобів та організаційних форм навчання.
Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання:
за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);
за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);
залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);
класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).