Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Прир.фактори розм..прод.сил та форм.ек.рег.

Усі фактори розміщення продуктивних сил можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні.

Природні фактори:

v Сировинний-впливає на галузеву структуру, особливо на матеріаломісткість галузей.

v Паливно-енергетичний

v водний

Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів.

В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою різноманітних корисних копалин пов’язано близько 45% усіх промислових підприємств і до 20% трудових ресурсів [1, c. 6]. Екстенсивне некомплексне використання багатьох родовищ призвело до передчасного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних родовищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості технології видобування та переробки мінеральної сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25% [1, c. 7].

Для раціонального розміщення продуктивних сил України необхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціонального використання надр у нових економічних умовах.

Сучасне використання земельних, водних і лісових ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування.

Соц-демограф.фактори

Поділяються:

1)різке падіння народжуваності і зростання смертності

2) погіршення показників шлюбності

3) порівняно низька тривалість життя

4) несприятлива вікова структура населення

Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

У зв’язку із зміною соціально-економічної ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця обставина також враховується при вирішенні питання щодо розвитку різних форм територіальної організації продуктивних сил. Зокрема, формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціально небезпечних.

Основні проблеми демоекономічного розвитку України, які істотно впливають на характер розміщення і розвитку продуктивних сил, полягають у: різкому падінні показників народжуваності, погіршенні показників шлюбності, високій дитячій смертності, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показниками розвинутих країн світу середній тривалості життя; несприятливій, з точки зору потреб сучасної економіки, віковій структурі населення; високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні економічного навантаження на працездатне населення з боку осіб, що вийшли за межі працездатного віку; збільшенні кількості територій з від’ємним природним приростом населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю.

Ек.та техн.фактори РПС

Ек.фактори:

1)транспортний

2)ринкової коньюктури

3)ек-географ.положення

Техніко-економічні фактори включають: основні напрями науково-технічного прогресу та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації виробництва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення продуктивних сил на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв’язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

Поряд з основними закономірностями і принципами важливу роль в територіальній організації продуктивних сил відіграють критерії їх розміщення. Критерії — це інтегральні показники, орієнтири практичної спрямованості (природно-географічні, демографічні, техніко-технологічні, соціальні, екологічні), якими керуються відповідні органи господарського управління при виборі оптимального варіанта розміщення об’єктів виробничого чи невиробничого призначення, а також при виробленні системи заходів щодо вдосконалення територіальної і галузевої структури економіки.

На сьогодні визначальними критеріями раціонального розміщення продуктивних сил виступають екологічні та соціальні. Дотримання екологічних критеріїв передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього критерію, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

Соціальні критерії передбачають врахування потреб та інтересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних центрів соціальної допомоги.

Наукове обгрунтування найважливіших закономірностей, принципів і критеріїв слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об’єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація територій колишніх військових об’єктів, поглиблення конверсії військово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва.

Фактори сталого розвитку продуктивних сил

Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічну оцінку природних ресурсів. Для раціонального розміщення продуктивних сил України необхідно: визначити потреби суспільного виробництва в мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки; розробити екологічні вимоги до охорони і раціонального використання надр у нових економічних умовах. в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на розміщення продуктивних сил необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування. В цілому географічне положення України є сприятливим для економічного розвитку. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв'язків. Демоекономічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил включають: загальну чисельність населення, його структуру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики; чисельність робочої сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність робочої сили та форми її економічного руху.

Комплексний аналіз демоекономічних факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових виробництв чи доцільності скорочення діючих у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господарського комплексу тощо.( формування вільних економічних зон сприяє піднесенню ділової активності населення, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціальне небезпечних.) Соціально-економічні фактори розміщення і розвитку продуктивних сил охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури, що задовольняє потреби населення в освіті, охороні здоров'я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці.

З розвитком продуктивних сил актуальність соціально-економічних факторів постійно зростає.

12. Вплив прир.передумов на територіальну організацію вир-ва.Значення прир-ресурсного потенціалу у розвитку і розміщенні прод.сил.

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у реґіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатніх температур; верстатобудування може здійснюватися у реґіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили виробництво товарів ширвжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо.

Природно-ресурсний потенціал — сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використанні для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби. Природно-ресурсний потенціал - важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Структура ПРП:

мінеральні водні земельні лісові рекреаційні кліматичні та ін.

Основним критерієм поділу була ек.роль прир.факторів в сусп..вир-ві.Прир.умови- тіла і сили природи, які мають істотне знач.для життя і діяльності сус-ва, але не беруть безпосередньої участі у вир-чій і невир-чій діяльності людей.

Ек.класифікація ПРП:

- пром..

- сільсько-госп.

- невироб.сфери (водойми, лісві масиви, рекреац.ресурси)

Оцінка прир.рес. (за значенням):

1) балансові

2) позабалансові (ек.невигідно експлотувати.)

Природні умови й ресурси істотно впливають на особливості й засади територіальної організації виробництва.

Природні умови, до яких належать клімат, рельєф, геологічна будова, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва (сільське господарство в Сахарі або на Крайній Півночі, транспорт у гірських районах) та вважатись несприятливими, а в іншому – створювати додаткові умови для прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатніх температур, родючість рівнинного ґрунту. Металогенічні пояси у гірських системах сприяють розвитку добувної, а потім – і переробної промисловості.

Наявність тих або інших природних ресурсів (лісових, водних, земельних, рекреаційних), а також корисних копалин може правити за стимул, поштовх для розвитку економіки країни.

До природних ресурсів України зараховуються земельні, кліматичні, рекреаційні ресурси, рослинний та тваринний світ, ресурси Чорного та Азовського морів, корисні копалини, внутрішні води тощо.

Площа лісів становить 8,6 млн га: за їхній рахунок Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Площа сільськогосподарських угідь налічує 41,8 млн га (з них – 33,2 млн га ріллі). Основні типи ґрунтів: сірі, лісові, чорноземні, дерново-підзолисті, бурі лісові.

13. Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:

– чисельність населення, його динаміка;

– розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

– статево-вікова структура населення;

– національний склад населення та його територіальні особливості;

– трудові ресурси та їх структура;

– регіональні особливості трудоресурсної ситуації;

– ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятості.

До основних показників, які характеризують населення в Україні, належать його чисельність, густота, національний склад і статево-вікові характеристики.

Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху (зміна кількості населення природним шляхом, внаслідок - народжень і смертей), а також завдяки міграціям (переміщення людей з одних регіонів до інших).

Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населення»та «постійне населення».

Наявне населення – це люди, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання.

Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження.

Чисельність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.

Зниження чисельності населення України веде за собою погіршення статево-вікової структури населення (його старіння), режиму відтворення, забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості.

Відтворення населення — це процес постійної заміни поколінь людей.

Для характеристики перебігу процесів відтворення використовують такі показники: загальний коефіцієнт народжуваності, загальний коефіцієнт смертності та загальний коефіцієнт природного приросту.

Густота населення. Україна належить до держав з високою густотою населення. У цілому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км². Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км². Причому в Чернігівській області густота населення не досягає і половини від середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти населення в Україні характерний для Східного регіону, де він перевищує 130 чол. на 1 км², а в Донецькій області — 185 чол./км². Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км², у Чернівецькій — 115 чол./км².

Статево-вікова структура населення.Основною глобальною тенденцією на сучасному етапі є зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес отримав назву «старіння населення», є серйозною соціально-демографічною проблемою для будь-якого суспільства (яка до того ж практично не має реальних шляхів вирішення).

Збільшення кількості осіб похилого віку обумовлює зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується меншими темпами) кількість платників податків (якими переважно є особи працездатного віку), то збільшується розмір податку до Пенсійного Фонду.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переваження жінок в загальній чисельності її населення. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та міграцією за межі держави, що впливає на чисельність чоловіків – з другого. У віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків більша, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага – на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою.

Етнічна структураНаціональний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою основної нації – українців. За даними останнього перепису населяння, українці становили 77% усіх жителів України. Поряд з українцями на території України проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 20% всього населення країни. Друге місце за чисельністю після росіян займають жителі єврейської національності – 1% населення України. На території України проживає значна чисельність населення з прилеглих до країни держав – білоруси, угорці, румуни, поляки, а також: греки, татари, вірмени, цигани, німці та ін.

Найбільш етнічно різноманітні регіони України — Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Найближча до однонаціональної — Тернопільська область, де з кожних 50 мешканців лише 1 не українець.

Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від'ємним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) областях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсонській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров'я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від'ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров'я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов'язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 країнах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%о. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4%0.

14.Трудові ресурси України, їх структура. Трудоресурсна ситуація,її регіональні особливості.

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.

Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:

- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);

- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);

- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. працюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

(міграція- +13,4 тис.ос., тривалість життя-69,3, зайнятість – 18,5 млн.чол., рівень зайнятості – 65,2%, зареєстровано безробітніх – 751 тис.ос., рівень без роб.-9,8%, ек.неактивне населення – 7,9млн.чол – дані на 2009 р.)

15. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості. Проблема безробіття.

Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.

Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.

Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.

Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.

Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток

Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Ефективно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. В зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Причини безробіття:

- структурні зрушення в ек.,пов’язані з упровадженням нових техн..і устаткування

- сезонні зміни в рівні вир-ва окремих галузей ек

- зміни в демограф.структурі населення

- пошуки найб.вигідних умов праці.

Види безробіття:

- довгострокове

- структурне – виника в результаті техн..прогресу, що викликає зміну попиту на працю деяких проф..(тривале)

- циклічне – зумовлене зниженням сукупного попиту

За останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується. Якщо в 2000 році він дорівнював 11,6% економічно активного населення, то за І півріччя 2007 року в цілому по Україні він склав 6,6%. Цей показник нижчий, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, який там становить 7,1 %. Основними умовами для віднесення людей до категорії безробітних є відсутність роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї. Безробітні можуть шукати роботу самостійно або за сприяння державної служби зайнятості. Такий показник, як «Рівень зареєстрованого безробіття», враховує лише частину осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, в загальній чисельності населення працездатного віку. Станом на 1 жовтня 2007 року рівень зареєстрованого безробіття складав 2,1%. Показники «Рівень безробіття (визначений за методологією МОП)» і «Рівень зареєстрованого безробіття» розраховуються за різною методологією і тому не суперечать один одному, а відображають різні явища на ринку праці. «Рівень безробіття (за методологією МОП)» – це загальна ситуація щодо безробіття, а «Рівень зареєстрованого безробіття» – це питома вага громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні, серед чисельності населення працездатного віку. Такого показника, як «прихований рівень безробіття», не існує, як не існує й показника «офіційний рівень безробіття».

16. Фактори формування єдиного народногосп.комплексу У.та його основні риси.

Поняття “господарство” трактується в літературі в широкому та вузькому розумінні і розглядається на різних територіальних рівнях. При широкому тлумаченні терміна під господарством розуміють результати усіх видів діяльності людини, в ході якої створюються споживчі вартості, тобто матеріальні і духовні блага та послуги. Життєдіяльність людей заснована на праці. Праця – це процес, який відбувається між людиною і природою з використанням певних засобів виробництва. Важливою передумовою суспільно корисної праці є її ефективність, тобто здатність до створення продуктів чи послуг певної кількості та якості. Їх досягнення вимагало уже на світанку нашої цивілізації суспільного розподілу праці.У міру розвитку продуктивних сил цей розподіл праці ускладнювався. З’являлись усе нові виробництва, потім галузі, розширювалось коло природних ресурсів, що залучалися до виробничого процесу. Відповідно ускладнювалися та ставали все більш різноманітними види діяльності людини, розгалужувалася структура господарства окремих країн та світу в цілому. Залежно від рівня розгляду цієї проблеми виділяють:

– народне господарство однієї країни;

– світове господарство як суму господарств усіх країн світу.

Світове господарство формується на основі міжнародного поділу праці та багатоаспектних інтеграційних процесів, які особливо посилились у другій половині ХХ століття. Залежно від їх змісту та масштабів просторового прояву в світі формуються різноманітні суспільно-інтеграційні утворення світового, регіонального, міждержавного рангу. Так, у сфері фінансово-інформаційної діяльності формуються світові ринки капіталу та інформації; в економічній сфері – різноманітні транснаціональні компанії, а на міждержавному рівні – економічні союзи країн. Найбільш яскравим прикладом є Європейський Союз, Північно-Американська економічна інтеграція та ін. Міждержавні ринки праці та капіталу формуються на основі міграційних потоків трудових ресурсів та інвестицій у країнах Європи та Близького Сходу, Західної і Східної Європи і т.д.

У світовий інтеграційний простір поступово входить і Україна. Віками вона розвивалась як важлива складова частина Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Це вплинуло на структуру господарства та географію її зовнішніх економічних зв’язків. 80% промислового потенціалу країни не мали замкнутого технологічного циклу на її території. 70% усіх господарських зв’язків припадало на Росію.

Фактори:

1) висока госп.освоєність територій.

2) Різноманітність прир-рес.потенціалу

3) Сприятливе геполітичне положення

Особливості:

· Наявність потужного пром..та агропром.комплексів

· Переважає в пром..вир-ва засоби вир-ва

· /Переважно екстенсивний розв.с/г з недосконалою с-мою землеробства.

· Велика частка у структурі госп-ва підприємств ВПК

· Застарілі технології, зношеність основних вир.фондів

· Високий рівень тер-зосер.госп-в

· Недостатній розв.рекреац.комплексу

· Недостатній розв.вир.інфраструктури

· Наявність розв.інновац.комплексу

· Низька забезп.рес.

17. Структура єдиного народногосп.комплексу У.та хар-ка його основних складових.

Народногосподарський комплекс України виник на основі соціального та економічного розвитку, міжнародного поділу праці та внутрішньодержавних інтеграційних процесів. До основних з них необхідно віднести територіальне кооперування, технологічне та інфраструктурне інтегрування. Народногосподарський комплекс України відзначається складною структурою: галузевою, територіальною, функціональною та організаційною.

Галузева (компонентна) структура відображає співвідношення, зв’язки і пропорції між групами галузей. Головними її компонентами є дві сфери – виробнича і невиробнича.

Виробнича сфера складається з окремих ланок (їх ще називають народногосподарськими галузями). Зокрема, це промисловість (добувна й обробна), сільське господарство, будівництво та ін. (Рис. 1).

Сектори (ланки) виробничої сфери поділяють на галузі – крупні і вузькі. Наприклад, промисловість складається з металургійної, хімічної, машинобудівної, сільське господарство – з рослинництва і тваринництва. У невиробничій сфері виділяють п’ять ланок:

– апарат органів державного та громадського управління;

– житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування;

– охорона здоров’я, спорт, соціальне забезпечення;

– освіта, культура, наука, мистецтво;

– сфера фінансів, кредитування, страхування.

Найголовніші з них – освіта, наука, охорона здоров’я та ін.

Кожна з цих сфер виконує певні функції. Виробнича – забезпечує саму себе, невиробничу сферу та населення різноманітними засобами виробництва, товарами та послугами, а невиробнича – в основному послугами матеріального та нематеріального характеру. Співвідношення між цими сферами, як правило, характеризується показниками (кількісними, абсолютними та відносними) зайнятості. У розвинених країнах світу це співвідношення має тенденцію до збільшення питомої ваги невиробничої (до 55-65%) і зменшення виробничої сфери в усьому народному господарстві. У невиробничій сфері України і нині зайнято працівників набагато менше, ніж у розвинених країнах – близько 26%. Це свідчить про недосконалість структури господарства України. Адже саме рівень розвитку невиробничої сфери є важливим показником соціально-екномічного прогресу.

Галузі можуть не тільки дробитися, але й об’єднуватися у великі функціональні комплекси – важливі ланки функціональної структури виробництва – міжгалузеві виробничі комплекси. МВК – це сукупність декількох галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний), або послідовно переробляють певну вихідну сировину, включаючи її добування (лісовиробничий, агропромисловий, будівельний), або ж розв’язують важливу загальнодержавну економічну, соціальну чи іншу проблему (військово-промисловий, рекреаційний, продовольчий комплекси

18. Промисловість У.як найважливіша структурна ланка госп.комплексу. Форми організації пром..вир-ва.

Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва (група А) розвивалось найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва групи Б (виробництво предметів споживання) становила 28,8%. Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури.

Промисловість, яка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи “А”, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) – до групи “Б”. У важку промисловість (група “А”) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група “Б”) – лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній.

В останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни. Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості.

Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї (Дніпропетровська і Запорізька області). Розміщення промислових об’єктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.

У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр – населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов’язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді – технологічними зв’язками.

Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк – тут діє кілька взаємопов’язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).

Даній формі розміщення притаманні такі переваги:

– високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

– максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

У той же час, саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо.

Промисловий район – велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).

За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території. Основними рисами промисловості держави є:

– розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

– консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

– недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

– значна зношеність основних фондів;

– надмірне забруднення природного середовища;

19. Структура ПЕК У та його значення у розвитку регіонів і країни.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов’язані з усіма галузями народного господарства.

На сучасному етапі економічного розвитку найважливіша – паливно-енергетична проблема. Успішне її розв’язання визначає можливості, темпи й напрями економічного та соціального розвитку. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

До складу підприємств ПЕКу входять вугільні шахти, нафтові та газові свердловини, електростанції, лінії електропередач. Вони групуються у галузі , які виступають основними елементами галузевої структури ПЕКу.

Шляхи вирішення проблеми імпорту паливно-енергет. рес. (70% імпорт з Росії)

1. створ умов для надходження в У нафти з Азербайджану, Казахстану і країн Близького Сходу

2. побудова одеського нафтового терміналу і танкерного флоту

3. надходження газу в У з Туркменістану, родовищ Пн. Моря і Алжиру

4. постачання газу з Бл. Сходу (Іран).

Паливо використовується не тільки в енергетиці, а й є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, нафта необхідна для розвитку хімічної промисловості. Вугілля є цінною технологічною сировиною у чорній металургії, джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва.Особливістю паливно-енергетичного балансу України (ПЕБ – співвідношення видобутку і споживання паливних та енергетичних ресурсів) є висока питома вага вугілля та атомної енергії і незначна гідроенергії та нафти.

20. Вугільна промисловість в Україні

Вугільна промисловість – це базова галузь для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії. Головним районом видобутку вугілля в Україні є Донецький. Площа Донбасу становить 53 тис. Км2. найбільші поклади твердого палива зосереджені у центральній та північній частині Донецької та південній частині Луганської областей. Значні вугленосні площі освоєні у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). майже половина промислових запасів вугілля припадає на коксівне (75-90% вуглецю, теплотворність 7500 Ккал/кг). Його видобувають переважно у центральній частині Донецької області (Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка) та у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Цінним енергетичним паливом є антрацит (90-96% вуглецю, теплотворність 8000 Ккал/кг). Поклади антрацитового вугілля залягають переважно у Луганській області.

За собівартістю Донецьке вугілля дороге. Однією з причин високої собівартості є глубоке залягання пластів (понад 1000 м) та незначна їх потужність (від 0,45-1 м). Однак цей важливий для України басейн відіграє велику роль у формуванні таких промислових вузлів, як Донецько-Макіївський, Горлівсько-Єнакіївський, Стахановсько-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський та ін.

Важливою паливно-енергетичною базою на Західній Україні є Львівсько-Волинський вугільний басейн. Площа басейну близько 10 тис. Км2. Глибина залягання вугілля від 300 до 500 м, потужність пластів – до 1м. Розвиток басейну сприяв поліпшенню паливного балансу України, зокрема, кращому забезпеченню паливом західних областей, формуванню таких нових промислових центрів. Залягання сапропелітового вугілля можуть бути використані для одержання сировини, з якої вирбляються пластмаси.

Основним районом залягання бурового вугілля на Україні є Дніпровський буровугільний басейн. Буре вугілля видобувається в таких центрах: Олександрія (Кіровоградська обл.), Ватутіне (Черкаська обл.), Коростишів (Житомирська обл.). Вугілля видобувають переважно відкритим способом, є також ряд шахт. Розвиток видобутку бурого вугілля у степових і лісостепових районах України забезпечує місцеві потреби у паливі і позитивно впливає на територіальну організацію виробництва.

Структура:

- Підприємства із видобутку вугілля.

- Збагачувальні фабрики

- Підприєм. З виготовлення вугільних брикетів.

Вугілля оцінюється :

- Глибина залягання

- За способом видобування(відкритий закритий)

- За марочним складом

- Якістю

трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському.В заг запасах вугілля в Укр найвища питома вага належить донецькому басейну, Львівсько-Волинському та Дніпровському(Буре вугілля).

Основні характеристики:Донецького кам. Бас.:

1. Не велика потужність пластів (1 м)

2. Велика глибина залягання.

3. Висока ступінь газоносності

Основні характеристики:Львівсько-Волинскького.

1. Потужність пластів від 1-1.5 метрів

2. Глибина залягання (мах.-550 м., середня 350-400)

3. Низький ступінь газоносності.

Основні характеристики:Придніпровський бассеін

Кіровоградська, Черкаська-більше всього вугілля.

Кінець 90-х зупинили в Черкасах.Видобуток бурого вугілля не ведеться взагалі.

Низька якість (висока вологість+низька теплотворна здатність+низька здатність о транспортування, як наслідки вугілля використовуються тільки аселенням).

Умови розробки: Середня глибина зал.-70 м.

Розробки ведуться відкритим (90%) и закритим (10%) способами.

Споживання вугілля:

98% залишається в Україні.

2% йде на експорт( закупають Білорусь і Молдова)

10-11 млн.т. вуг ми закуповуємо у Росії та Казахстану.

Використовуються найбільш у 4-х регіонах(Донецька, Луган., Запорізька, Днепроп.)

Соціально-економічні проблеми, які стоять перед вуг. пром.:

1. Зменшення видбутку вугілля(1987-1997)

2. З 1998 року видобуток збільшується

3. На 2007 рік збільшили на 2 % у порівнянні в 2006.

4. Висока ціна.

5. Закриття шахт

Шляхи вирішення:

1. Реформування галузі.

2. Низький рівень захисту і охорони праці

3. Зміна старого обладнання (70%)

21. Нафтова промисловість України.

Нафтова, нафтопереробна і газова промисловість. Нафту і прородний газ в Україні видобувають у трьох регіонах: на Прикарпатті, в областях Лівобережжя та Причорономор’я.

Нафтова видобувна галузь об’єднує підприємства розвідування, видобутку нафти і попутного газу. Зберігання і транспортування..

Нафтопереробна галузь обробноі промисловості, яка виробляє продукти нафти.

Регіони видобування

1.Східний(Сумська, Полтавська, Чернігівська 150 нафтових родовищ)

Нафта високої якості , є попутний газ

2. Прикарпатський

3. Південний

Проблеми, які сьогодні стоять перед промисловістю:

1. Нафтові родовища дрібні

2. Нафта знаходиться на великих глибинах 3500-5000 метрів

3. Відсутність нових технологій

4. Фінансові труднощі

Нафтопереробна промисловість зосереджена на 7 нафтопереробних зводах

- Кременчуцький

- Лисичанський

- Одеський

- Дрогобицький

- Херсонський

- Надвірнянський

- Львівський

За 2006 рік відбувалось нарощування виробництва , крім Одеської, Івано-Франковської, Херсонській.

Фактори розм. нафтопереробних заводів

1. Поблизу видобутку нафти (Азербайджан, Львівський)

2. У портах ввозу сирої нафти( Японія, Італія, Роттердам(5), Одеса, Херсон)

3. На трасах магістральних нафтопроводів(Лисичанськ, Кременчук)

4. У районах споживання

Зараз видобуток нафти становить близько 4 млн т за рік. Тільки за 1990-1997рр видобуток нафти в Укр знизився майже на 22%. Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на тер Ук значної к-сті науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної пр-сті. Успіхи цієї галузі прямо залежать від рез-тів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти. Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки великооб¢ємного за запасами, але й середньооб¢ємного. У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

22. Газова промисловість України.

Основним і найважливішим районом газовидобутку України в наш час є Дніпровсько-Донецький. Тут видобувається 80% газу від загальної кількості в Україні. Найдільші газові родовищи природного газу знаходяться у Харківській (Шебелинське, Хрестищенське, Єфремівське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській та Чернігівській областях. Найбільше із зазначених родовищ – Шебелинське. Звідси прокладене магістральні газопроводи до багатьох міст України – Харкова, Києва, Дніпропетровська та ін.

Поступово освоюються газові родовища Причорноморського району України. Передусім на півострові Крим. Експлуатуються Джанкойське, Глібівське, Аленівське, Задорненське та ін. Споруджено газопровід Глібівка-Сімферополь-Севастополь з відгалуженням до Ялти, Сак і Євпатрії.

Аналіз розвіданих запасів свідчить, що Україна і в перспективі залишиться в числі країн імпортерів нафти і газу, потреби в яких забезпечуються власними ресурсами відповідно на 10-20%. В той же час збільшення власного видобутку цих ресурсів може значно зменшити від’ємне сальдо торговельного балансу шляхом скороченння обсягів їх імпорту.

Основні причини зменшення видобутку газу.

1. Виснаження основних родовищ. Ново відкриті родовища мало потужні.

2.Складні умови розташування газоносних пластів

3.Повільне впровадження нових технологій

Видобуток у 2006 році склав 20 млрд. куб. газу

Всього закуплено 75-76 млрд. куб. газу.

23. Електроенергетика України

Галузь промисловості, яка включає виробництво різних видів електроенергії., її транспортування . Теплові мережі котельні, та інші об’єкти

Електро енергія будується на

41% - на газі

24,3 – на вугіллі

18,4 – на нафті

12,5 – на ядерному паливі

2.8 на гідроресурсах

Фактори розміщення

1. Орієнтація на сировину

2. Орієнтація на споживача

Вся енергія: (100%) ТЕС – 47-48% АЕС – 45% ГЕС – 7%

Менше 1% виробляють із альтернативних видів енергії

ТЕС Найпоширенішим в країні є теплові електростанції (ТЕС). Переваг