Правове становище українських земель
у складі Австрійської імперії (1772-1918 рр.)
План
1 Приєднання українських земель до Австрійської монархії.
2 Суспільний устрій.
3 Державний лад.
4 Судова система.
5 Правова система
1Внаслідок І і ІІІ поділів Польщі у 1772 і 1795 рр. Східна Галичина була приєднана до Австрійської монархії. Ця територія отримала назву Королівство Галичини і Лодомерії. До його складу входила Східна (українська) і Західна (польська) Галичина. У 1815 р. за міжнародним договором Східна Галичина була остаточно визнана територією Австрії. Внаслідок австрійсько-турецьких війн і укладання відповідних договорів наприкінці ХVІІІ ст. Закарпаття у складі Угорщини (Трансільванії) було приєднано до Австрії.
У 1774 р. Північну Буковину окупували австрійські війська, а наступного року, за Константинопольською конвенцією між Австрією і Туреччиною, цей край був визнаний австрійською територією. У 1786 р. на правах окремого округу вона була приєднана до Королівства Галичини і Лодомерії, а 1861 р. набула статусу коронного краю Австрії.
У 1867 р. Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну державу – Австро-Угорську монархію, що складалася з двох частин. До Угорщини належали Закарпаття, Трансільванія, Хорватія і Словенія, до Австрії – Північна Буковина, Галичина, Чехія, Моравія, Далмація та інші землі.
У 1914 р. Східна Галичина була окупована російськими військами. Функціонувало окреме Галицьке генерал-губернаторство у складі Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Перемишлянської губерній.
2 У першій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях до панівного класу належали:
Поміщики (шляхта і магнати). За національним складом серед них у Галичині переважали поляки, були й українці, на Закарпатті – угорці й австрійці (німці), Буковині – австрійці та румуни. Прикметно, що місцеві поміщики могли не нести військової служби, проте сплачували за це гроші.
Духовенство. Серед духовних осіб певні привілеї мали католики та уніати, проте 1781 р. цісарським патентом католицька, уніатська і протестантська церкви були урівнені в правах.
До залежних класів належали селянство і значна частина міщан. Хоча особисте кріпацтво формально було скасовано (поміщик не міг позбавити селянина його наділу), але селянин залишався в економічній залежності від поміщика. 1782 р. панщина на селі була обмежена 3 днями на тиждень. Селяни відбували натуральні і грошові повинності: працювали на панщині; віддавали певну частку врожаю поміщику; використовувалися на різних роботах; виконували державні повинності. Проте вони не могли продати свій наділ.
У другій половині ХІХ ст. відбулися значні зміни в соціально-економічному житті західноукраїнських земель. Реформою 1848 р. скасовувалися феодальні повинності селян, а це відкрило шлях для розвитку капіталізму. Попри це поміщики Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття залишалися панівним класом. Під час роздачі наділів у поміщиків опинилися найродючіші землі, їм нарізали частину селянських угідь. 44% землі Галичини, 54% - Буковини, 70% - Закарпаття перейшло до рук поміщиків.
Розвиток капіталізму призвів до формування нових класів: буржуазії (промислової, сільської, банківської) і робітничого класу, який формувався із малоземельних і безземельних селян та ремісників.
Соціальне становище міського населення у ХІХ ст. мало чим відрізнялося від того, яким воно було у попередню добу. Більшість заможних городян складали іноземці, а робітники майже всі були українцями. У промисловості переважав іноземний капітал. У зв’язку з малоземеллям і безземеллям та неможливістю знайти роботу у місті чимало людей мігрувало до інших регіонів імперії, а на рубежі ХІХ-ХХ ст. зросла кількість емігрантів до Америки.
Напередодні і в роки Першої світової війни збільшилася кількість незаможних селян. Їх питома вага серед усіх селян досягала 75%. При цьому вони сплачували більше десятка різноманітних податків.
3 Наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. Австрія була монархією. Після входження західноукраїнських земель до її складу на них було поширено австрійську адміністративно-територіальну систему.
У 1774 р. для ведення галицьких справ у Відні заснували Галицьку надвірну канцелярію на чолі з канцлером.
Главою адміністрації у краї був губернатор, який призначався з австрійців імператором. Йому підпорядковувалося губернське присутствіє.
У 1775 р. в Галичині сформувався крайовий становий сейм з представників трьох станів: магнатів, духовенства, населення королівських міст.
Цей представницький орган мав виконавчий комітет у складі 7 осіб, які обиралися сеймом на 6 років. Їх кандидатури затверджував імператор. Компетенція сейму була обмеженою. Головне його призначення – це подання прохань центральній владі. Головував у сеймі губернатор.
Спочатку Галичина поділялася на 6 циркулів (округів) і 59 дистриктів, а з 1777 р. – на 18 округів. У 1786 р. 19-м округом стала Буковина. Очолювали їх старости, до компетенції яких належали всі адміністративні і поліцейські справи, нагляд за торгівлею, промисловістю тощо.
Адміністративним центром краю був Львів. У 1846 р. було запроваджено новий адміністративно-територіальний поділ. Галичина поділялася на 74 повіти, які очолювали старости.
Нижчою ланкою державного апарату були: у селах – війти, у містах – бурмистри.
Крайові міста – Львівна Галичині і Чернівці на Буковині – керувалися власними статутами. Всього в імперії статутами керувалися 33 міста.
Після революції 1848-1849 рр. відбулися зміни в системі управління.
В Галичині замість губернського встановлювалося правління намісника, на Буковині, що відокремилася від Галичини, – президентське правлінняна чолі з президентом.
На відміну від губернського правління, що мало деякі риси колегіальності, намісник або президент ставали одноособовими главами краю і підлягали безпосередньо міністру внутрішніх справ.
Намісникам підпорядковувалися начальники повітів або старости, яких призначав міністр внутрішніх справ без зазначення повіту, в який вони направлялися. Це визначав сам намісник.
У 1861 р. австрійський імператор створив Галицький і Буковинський крайові сейми, до складу яких обиралися представники панівних класів – магнати, єпископи, ректори університетів. Виконавчим органом сейму був крайовий комітет у складі маршала і 6 членів. Діяльність сеймів була підпорядкована центральній владі. Імператор затверджував рішення сеймів, мав право скликати або закривати засідання сеймів, розпускати їх. Сейми здійснювали нагляд за повітовими, міськими і сільськими органами.
Поряд з органами державної адміністрації у другій половині ХІХ ст. виникли й органи місцевого самоврядування. У 1862 р. було видано державний закон про місцеве самоврядування, а у 1866 р. на його основі прийняли галичанський крайовий закон про громадян. Згідно з ним вищою інстанцією самоврядування стала повітова рада. До її складу входили представники від поміщиків, промисловців і купців, що сплачували податки більше 400 крон, міських і сільських громад. Повітова рада обиралася на 5 років. Виконавчим органом повітової ради був повітовий комітет, що складався із голови (ним був, як правило, повітовий староста), його заступника і 5 членів та їх заступників. Вони були підконтрольні державі, оскільки старосту призначав міністр внутрішніх справ.
У містах і селах обирались міськіісільські ради. Їх виконавчими органами були управи, а у великих містах – магістрати, на чолі яких стояли начальники рад. До компетенції рад належали господарські питання. Намісник мав право розпуску повітових, міських і сільських рад.
НаЗакарпатті, яке було виділено в окремий край, адміністративно-територіальними одиницями були жупи (всього 4). Очолювали їх піджупани, які підпорядковувалися наджупанам і міністерству внутрішніх справ. Жупи поділялися на комітати, до складу яких входили начальники комітатів, секретарі, землеміри, збирачі податків та інші. У селах виконавчими органами були сільські управління на чолі із старостою.
У Закарпатті, крім адміністративно-територіального поділу, існував і територіально-економічний – на домінії, що об’єднували землі з містами та селами, які належали державі, церкві, феодалам. До них входила система фільварків або кличів (кілька фільварків).
Після створення у 1867 р. Австро-Угорської імперії кожна з двох держав мала свій двопалатний парламент. Єдиною в країні була особа імператора, який одночасно носив титул угорського короля. Він підписував ухвалені парламентами закони, представляв країну на міжнародній арені, призначав і відправляв уряди у відставку, був головнокомандувачем збройних сил імперії. Ради міністрів в обох частинах імперії були виконавчими органами влади. Їм підпорядковувалася крайова влада.
4 Наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. на західноукраїнських землях зберігалася попередня станова судова система: духовні суди (єпископські), суди у містах, які користувалися магдебурзьким правом, доменіальні (вотчинні) суди (суд поміщика над селянами і сільськими громадами), земські, гродські і підкоморські суди. Вищою апеляційною інстанцією був королівський трибунал.
Після революції 1848 р. у судовій системі відбулися певні зміни. Судова система відокремлювалася від законодавчої та оголошувалася незалежною. У 1849 р. створювалися всестанові суди:
повітові суди – один суддя. Суд І інстанції. Розглядали цивільні справи і справи про проступки;
повітові колегіальні суди – троє суддів. Розглядали деякі цивільні справи і злочини, які не належали до судів присяжних. Суд І інстанції;
окружні суди – як суд І інстанції розглядав важливі цивільні справи. Як суд ІІ інстанції щодо справ, вирішених повітовим і повітовим колегіальним судами;
вищий крайовий суд у Львові – друга інстанція для окружних судів і третя та остання інстанція для повітових судів, але лише у цивільних справах;
найвищі судові інстанції – Верховний суд і касаційний трибунал у Відні.
Існували і спеціальні суди: військові, промислові, комерційні. Дрібні цивільні справи розглядали мирові судді і суди присяжних. Справи про злочини, за які передбачалися покарання більше 5 років, розглядалися у крайових судах.
У 1781 р. у Галичині і Буковині була заснована адвокатура, але положення про неї вийшло лише у 1868 р., а 1872 р. затверджено статут адвокатів, 1890 р. – визначено розмір гонорарів. Адвокатом могла бути людина, яка закінчила юридичний факультет, склала адвокатський екзамен, мала ступінь доктора права і 7 років юридичної практики.
У 1850 р. була запроваджена прокуратура. Суд підпорядковувався прокуратурі. Прокуратура здійснювала нагляд за законністю дій установ, осіб, суду, слідчих органів. Згодом у повітових судах вводилися посади заступників державних прокурорів, окружних судах – державних прокурорів, крайовому суді – старших прокурорів, Верховному суді та Касаційному трибуналі – генеральних прокурорів.
5 Приєднання західноукраїнських земель до Австрії сбіглося з кодифікацією її законодавства. Саме в цьому регіоні країни пройшли апробацію окремі кодекси. Так, у 1797 р. спочатку у Західній Галичині, а у 1798 р. у Східній Галичині було введено Цивільний кодекс. У 1812 р. його дію поширили на всю імперію, а у 1816 р. – на Буковину. Кодекс складався з 1502 статей і поділявся на 3 частини. У Вступі викладалися загальні міркування про цивільний закон (ст.1-14), І частина присвячувалася особистим правам (ст.15-284), ІІ частина – майновим правам (ст.285-1341), ІІІ частина – спільним постановам стосовно особистих і майнових прав (ст.1342-1502). Кодекс містив норми як феодального, так і буржуазного права. Зокрема, він закріплював поміщицьку власність на землю та податки з неї, узаконював право спадщини селянських земельних наділів.
У 1775 р. на Галичину і Буковину поширився Кодекс вексельного права1763 р., яким регулювалися фінансово-кредитні відносини.
Розвиток капіталізму спричинив до введення у дію в 1863 р. Торговельного кодексу.
У сімейному праві Австрії зберігався церковний шлюб. На західноукраїнських землях діяли також окремі норми місцевого звичаєвого права. Так, кожний з подружжя у випадку смерті іншого зберігав право користуватися усім майном.
На більшості австрійських земель діяв Цивільно-процесуальний кодекс1786 р. З 1807 р. його поширили і на Східну Галичину. Судочинство характеризувалося повільністю ведення справ і дорожнечею. Новий цивільно-процесуальний кодекс було затверджено у 1895 р., а введено в дію у 1898 р. Він проголошував усність, публічність, змагальність судочинства, прискорював розгляд судових справ. У 1896 р. вийшло доповнення до кодексу, що стосувалося екзекуцій. Ним регулювалися порядок виконання судових рішень, правила примусового стягнення штрафів і судових витрат.
Кодифікація кримінального права в Австрійській імперії розпочалася у 1768 р., коли був затверджений Кримінальний кодекс. У 1787 р. вийшов новий кримінальний кодекс, який в порядку апробації (досвіду) 1797 р. запровадили у Східній Галичині. А з 1803 р. він став чинним в усій імперії. Цей кодекс поділявся на дві частини – злочини і тяжкі поліційні проступки. Кожна з них мала два розділи. Перший стосувався норм кримінального матеріального права, другий – норм процесуального права.
З розвитком капіталізму у 1853 р. кодекс було переглянуто і видано нову редакцію. Запроваджувався поділ на злочини (ст.1-232) і проступки (ст.233-532). За злочини передбачалася смертна кара (повішання) або ув’язнення на різні терміни, за проступки – грошові покарання, ув’язнення до 6 місяців, тілесні покарання (скасовані 1867 р.) і заборона проживати у даній місцевості.
Кримінально-процесуальні дії у першій половині ХІХ ст. визначалися кримінальним кодексом 1803 р. А 1853 р. був прийнятий окремий закон про кримінальне судочинство, який запроваджував часткову гласність процесу, але не допускав участі громадськості у ньому. Проте 1869 р. його доповнили законом про суди присяжних, а 1873 р. затвердили новий Кримінально-процесуальний кодекс, яким запроваджувалися усність і гласність процесу, суд присяжних, пропагувалася ідея вільної оцінки доказів за внутрішніми переконаннями суддів.
У 1912 р. був введений у дію Військовий кримінально-процесуальний кодекс.
На Закарпатті у першій половині ХІХ ст. застосовувався австрійській кримінальний кодекс 1803 р. зі змінами 1852 р. У 1879 р. був затверджений Угорський кримінальний кодекс, у тому числі й Закарпаття.
| ТАБЛИЦЯ обов’язкових дат (І ЧАСТИНА) | ||
| Велика Скіфія | ||
| Розквіт Скіфії за царя Атея | ||
| Мала Скіфія(Скілур) | ||
| Антична (давньогрецька) колонізація Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Феодосія, Херсонес, Пантікапей) | ||
| Боспорське царство (столиця Пантікапей) | ||
| Повстання рабів у Боспорському царстві на чолі з Савмаком | ||
| Антський союз | ||
| Заснування Києва | ||
| Заснування Київської Русі. Династія Рюриковичів | ||
| Князювання Олега | ||
| Правління Ігоря | ||
| Правління Ольги. Економічна реформа | ||
| Правління Святослава | ||
| Правління Володимира Великого | ||
| Хрещення КР | ||
| Правління Ярослава Мудрого | ||
| Перше видання «Руської Правди» | ||
| Снем у Вишгороді. «Правда Ярославичів» | ||
| Любецький з’їзд | ||
| Правління Володимира Мономаха | ||
| Правління Мстислава Володимировича. Розпад КР | ||
| Поход Новгород-сіверського князя Ігоря на половців («Слово о полку Ігоревим») | ||
| Перша згадка в літописі назви «Україна» | ||
| Утворення Галицько-Волинського князівства | ||
| Правління Романа Мстиславовича | ||
| Правління Данили Галицького | ||
| Коронування Данили Галицького | ||
| Правління останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ-Болеслава. Занепад Г.-В. князівства | ||
| Правління у ВКЛ князя Ольгерда | ||
| Битва на р. Сині Води проти монголо-татар | ||
| Кревська унія (шлюбна) | ||
| Ліквідація удільних князівств на українських землях | ||
| Правління у ВКЛ князя Вітовта | ||
| Городельська унія. Перші утиски православних | ||
| Відновлення удільних князівств на українських землях | ||
| Утвореня Кримського ханства | ||
| Перша писемна згадка про українських козаків | ||
| Литовські статути | ||
| Аграрна реформа Сигізмунда ІІ Августа | ||
| Люблінська унія | ||
| Заснування Д. Байдою-Вишневецьким Запорозької Січі(на о. Мала Хортиця) | ||
| Створення реєстрового козацтва (польський король Сигізмунд ІІ Август) | ||
| Козацько-селянське повстання на чолі з Криштофом Косинським | ||
| Козацько-селянське повстання на чолі з Северином Наливайко | ||
| Брестська церковна унія (утворення греко-католицької (уніатської) церкви) | ||
| «Ординація Війська Запорізького реєстрового» | ||
| Початок національно-визвольної війни | ||
| Битви на р. Жовті Води і під Корсунем (перемога) | ||
| Битва під Пилявцями(перемога) | ||
| Зборівська битва. Зборівська угода | ||
| Перший молдавський похід | ||
| Битва під Берестечком(поразка) | ||
| Білоцерківська угода | ||
| Битва під Батогом (перемога) | ||
| Другий молдавський похід. Смерть Тимора | ||
| Переяславська рада | ||
| «Березневі статті» | ||
| Віленське перемир’я між Москвою і Річчю Посполитою | ||
| Гетьман Ю.Хмельницький | ||
| Гетьманування І. Виговського | ||
| Укладення Гадяцької угоди | ||
| Переяславські статті (Ю. Хмельницький) | ||
| Чуднівська воєнна компанія. Укладення Слободищенського трактату. (Ю. Хм.) | ||
| Чорна рада у Ніжині. | ||
| Гетьмануваня І. Брюховецького (Лівобережжя) | ||
| Гетьманування П. Тетері (Правобережжя) | ||
| Підписання І. Брюховецьким Московських статтей | ||
| Гетьманування П. Дорошенко | ||
| Андрусівське перемир’я між Московською державою та Річчю Посполитою | ||
| Гетьманування Д. Многогрішного (Лівобережжя) | ||
| Глухівські статті | ||
| Бучацький договір (з Туреччиною) | ||
| Гетьманування І. Самойловича | ||
| І та ІІ Чигиринські походи | ||
| Бахчисарайський мирний договір між Московською державою, Кримським ханством і Туреччиною | ||
| «Вічний мир»між Московською державою та Річчю Посполитою | ||
| Гетьманування І. Мазепи(Лівобережжя). Коломацькі статті. | ||
| Російсько-шведська війна | ||
| Повстання під проводом С. Палія (Правобережжя) | ||
| Перехід І. Мазепи на сторону шведів | ||
| Гетьманування І. Скоропадського (Лівобережжя) | ||
| Полтавська битва | ||
| Обрання гетьманом П. Орлика (в еміграції). Затвердження Конституції | ||
| Діяльність І Малоросійської колегії (Вельямінов) | ||
| Гетьманування Д. Апостола. «Решительні пункти» | ||
| Діяльність Правління гетьманського уряду (Шаховський) | ||
| Гетьманування К. Розумовського (останній гетьман) | ||
| Коліївщина (Правобережжя). Очолили Гонта і Залізняк | ||
| Поділи Речі Посполитої | ||
| Реформи в Австрійській імперії (Марія-Терезія, Іосіф ІІ) | ||
| Ліквідація Запорізької Січі | ||
| Російсько-французька війна | ||
| Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства | ||
| Революція в Австрії. Ліквідація кріпацтва на західноукраїнських землях | ||
| Відміна кріпацтва у Російській імперії | ||
| Валуєвський циркуляр | ||
| Емський наказ | ||
| Заснування у Львові русько-української радикальної партії (І.Франко, М. Павлик) | ||
| Діяльність «Братства тарасівців» | ||
| Створення у Харкові революційної української партії. Прогр. Документ брошура М. Міхновського «Самостійна Україна» | ||
| Створення народної української партії | ||
| Створення української демократичної партії та української радикальної партії | ||
| Буржуазно-демократична революція у Рос. Імперії | ||
| Діяльність першої Державної Думи | ||
| Столипінська аграрна реформа | ||
| Діяльність Другої Державної Думи | ||
| Створення ТУП | ||
| Початок Першої Світової Війни | ||
| Створення у Львові «Головної Української Ради» | ||
| Створення у Львові «Союзу визволення України» | ||
| Формування легіону Українськіх січових стрільців | ||
СЛОВНИК (І ЧАСТИНА)
1. «АНДРУСІВСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я»
2. «АРТИКУЛИ» ГЕНРІХА ВАЛУА
3. «БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ»
4. «ВИВОЛАННЯ»
5. «ГАДЯЦЬКА УГОДА»
6. «ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ»
7. «Кирило-Мефодіївське братство»
8. «КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ»
9. «МОСКОВСЬКІ СТАТТІ»
10. «НОМОКАНОНИ»
11. «ПАНЦЕРНІ СЛУГИ»
12. «ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ»
13. «ПОТІК І ПОГРАБУВАННЯ»
14. «РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ»
15. «Руська трійця»
16. «СЛОБОДИЩЕНСЬКИЙ ТРАКТАТ»
17. «УСТАВА НА ВОЛОКИ»
18. АВТОХТОНИ
19. АНТСЬКА ДЕРЖАВА
20. Апостол Данило
21. АСЕСОРСЬКИЙ СУД
22. Аскольд
23. Атей
24. Бож
25. БОСПОРСЬКЕ ЦАРСТВО
26. БОЯРИ
27. БОЯРСЬКА РАДА
28. Брюховецький Іван
29. БУНЧУКОВІ ТОВАРИШІ
30. ВАСАЛ
31. ВЕЛИКА СКІФІЯ
32. ВЕЛИКИЙ ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
33. ВЕЛИКОКНЯЗІВСЬКИЙ СУД
34. ВЕНЕДИ
35. ВЕРВЬ
36. Виговський Іван
37. ВИРНИКИ
38. ВІЙСЬКОВА ДЕМОКРАТІЯ
39. ВІРА
40. Вітовт
41. ВОЄВОДСТВО
42. ВОЗНИЙ
43. Володимир Великий
44. Володимир Мономах
45. ВОЛОСТЕЛІ
46. ВОЛОСТЬ
47. ВОТЧИНА
48. ГЕТЬМАН
49. ГОЛОВЩИНА
50. ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ
51. ГРОДСЬКИЙ СУД
52. Грушевський Михайло
53. Данило Галицький
54. ДВОРЯНСТВО
55. ДЕКРЕТ
56. ДЕРЖАВНА ДУМА
57. ДЕСЯТИНА
58. ДЕСЯЦЬКИЙ
59. Дір
60. Дмитро Байда-Вишневецький
61. ДОМЕН
62. ДОМІНІАЛЬНІ СУДИ
63. Дорошенко Петро
64. ДУУМВІРАТ
65. ДУХОВЕНСТВО
66. ЕТНОГЕНЕЗ
67. ЖУПИ
68. ЗАКУПИ
69. ЗАМКОВИЙ СУД
70. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО
71. ЗЕМСЬКИЙ СУД
72. ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ
73. ЗОЛОТА ОРДА
74. Ігор
75. ІЗГОЇ
76. ІНКОРПОРАЦІЯ
77. Калнишевський Петро
78. КАНОНІЧНЕ ПРАВО
79. Кий
80. КІШ
81. КЛЕЙНОДИ
82. КНЯЖА ДРУЖИНА
83. КНЯЗЬ
84. КОДИФІКАЦІЯ
85. КОЗАК
86. КОЛЕГІЯ АГОРАНОМІВ
87. КОЛЕГІЯ АРХОНТІВ
88. КОЛЕГІЯ НОМОФІЛАКІВ
89. КОЛЕГІЯ ПРОДИКІВ
90. КОЛЕГІЯ СТРАТЕГІВ
91. КОЛІЇВЩИНА
92. КОМІСАРСЬКИЙ СУД
93. КОПА
94. КОПНИЙ СУД
95. КОРМЛІННЯ
96. Костомаров Микола
97. КРЕВСЬКА УНІЯ
98. КРІПАЦТВО
99. КУРГАН
100. КУРІНЬ
101. ЛАВА
102. ЛАВНИЙ СУД
103. ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ
104. ЛІТОПИС
105. ЛУЦЬКИЙ ТРИБУНАЛ
106. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ
107. МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
108. МАГІСТРАТ
109. МАГНАТИ
110. МАДЯРИЗАЦІЯ
111. Мазепа Іван
112. МАЙОРАТ
113. МАЛА СКІФІЯ
114. МАЛОРОСІЙСЬКА КОЛЕГІЯ
115. МАРШАЛКІВСЬКИЙ СУД
116. МАТРІАРХАТ
117. МЕТОД ПРАВОВОЇ АНАЛОГІЇ
118. МЕТРОПОЛІЯ
119. МІНОРАТ
120. Міхновський Микола
121. МІЩАНСТВО
122. Многогрішний Дем’ян
123. МОНАРХІЯ
124. НАКАЗНИЙ ГЕТЬМАН
125. НАРОДНІ ЗБОРИ
126. Немирич Юрій
127. Олег
128. Ольга
129. Ольгерд
130. ОРДАЛІЇ
131. Орлик Пилип
132. ПАЛАНКА
133. Палій Семен
134. ПАНИ-РАДА
135. ПАТРІАРХАТ
136. ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
137. ПОВІТ
138. ПОГОСТ
139. ПОЛІС
140. ПОЛОНИЗАЦІЯ
141. ПОЛЮДДЯ
142. ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД
143. ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ
144. ПРИВІЛЕЙ
145. ПРОКУРАТОР
146. ПРОЛЕТАРІАТ
147. ПРОТОДЕРЖАВА
148. РАТУША
149. РАТУШНІ МІСТА
150. РЕМІСНИКИ
151. Розумовський Кирило
152. Роман Мстиславович
153. РУП
154. РУРП
155. РУСЬКА ПРАВДА
156. Рюриковичі
157. РЯДОВИЧІ
158. Сагайдачний Петро
159. Самойлович Іван
160. Святослав
161. СЕЙМИКИ
162. Сірко Іван
163. СКІЛУР
164. Скоропадський Іван
165. СМЕРДИ
166. СНЕМ
167. СТАТИСТИЧНИЙ МЕТОД
168. СУД ПАНІВ-РАДИ
169. СУДЕБНИК КАЗЕМИРА ІV
170. ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКЕ ІГО
171. Тетеря Павло
172. ТИСЯЦЬКИ
173. ТІУНИ
174. ТРИУМВІРАТ
175. ТЯГЛОВІ СЕЛЯНИ
176. УДІЛ
177. УДІЛЬНИЙ КНЯЗЬ
178. УНІЯ
179. УРОК
180. ФІЛЬВАРК
181. Франко Іван
182. ХЕЛМСЬКЕ ПРАВО
183. Хмельницький Богдан
184. Хмельницький Юрій
185. ХОЗАРСЬКИЙ КАГАНАТ
186. ХОЛОПИ
187. ЧЕЛЯДЬ
188. ЧИНШ
189. ЧИНШОВІ СЕЛЯНИ
190. Чуйкевич Федір
191. ШЛЮБНА ДИПЛОМАТІЯ
192. ШЛЯХТА
193. Юрій ІІ- Болеслав
194. Ягайло
195. Ярослав Мудрий
196. Ярослав Осмомисл