Чинники, що впливають на процес прийняття управлінських рішень
Чинник 1. Особисті оцінки керівника.
Кожна людина має свою систему цінностей, яка впливає на рішення, які приймаються, на спосіб прийняття рішення.
Ця система цінностей впливає на суб'єктивне сприйняття важливості, якості та блага, суб'єктивне поняття добра та зла, порядності та ін.
Ці суб'єктивні риси вказують людині напрям вибору певного варіанту рішення з декількох альтернативних.
Культурні цінності також мають вплив, їх необхідно враховувати у міжнародному бізнесі.
Чинник 2. Середовище прийняття рішення.
Середовище прийняття рішення пов'язане з ризиком.
Ризик - це загроза втрат. Ризик може бути різним.
В залежності від обставин розрізняють умови визначеності (детермінованості), ризику та невизначеності.
Умови визначеності відповідають обставинам, коли керівник, приймаючи рішення, в точності знає результат кожного.
Умови ризику - відповідають обставинам, коли керівнику, який приймає рішення, відома ймовірність результату кожного з альтернативних варіантів вибору.
У багатьох випадках отримати об’єктивну ймовірність неможливо. В таких ситуаціях керівник, використовуючи власний досвід та свої судження, може отримати суб'єктивну ймовірність чи засновану на припущеннях.
Умови невизначеності - відповідають складним обставинам, для яких неможливо оцінити ймовірність результату кожного з альтернативних варіантів вибору, оскільки відсутня необхідна інформація, більш того, її неможливо отримати.
Невизначеність характерна для деяких рішень, які необхідно приймати в обставинах, що швидко змінюються.
Найбільшою невизначеністю характеризуються соціокультурне, політичне та науково-технічне середовище.
На практиці рішень, які приймаються в умовах невизначеності, не так багато.
Стикаючись з невизначеністю, керівник може використати дві основні можливості:
1). Намагатись отримати додаткову релевантну інформацію та знову проаналізувати проблему. Використовуючи додаткову інформацію, власний досвід чи інтуїцію, керівник може визначити суб'єктивну ймовірність результатів альтернативних варіантів рішень чи ймовірність, засновану на припущеннях.
2). Діяти у точній відповідності з минулим досвідом, судженнями чи інтуїцією та зробити припущення щодо ймовірностей результатів альтернативних варіантів рішень. Це необхідно в обставинах, коли неможливо зібрати додаткову інформацію з причин відсутності часу чи необхідності надто великих витрат на здобуття додаткової інформації.
Чинник 3. Час та зміни у середовищі.
Рішення не повинні бути передчасними та запізнілими.
З часом ситуація змінюється, тому рішення необхідно приймати та реалізовувати, поки інформація та припущення щодо результатів альтернативних варіантів рішень залишаються вірними.
Отже, враховуючи чинник часу, керівники можуть використовувати для прийняття рішень судження чи інтуїцію, хоча б при наявності часу, вони б віддали перевагу раціональному підходу.
Чинник 4. Поведінкові обмеження.
До них належать міжособові та офіційні комунікації, які впливають на прийняття рішень.
Погляди керівників різних рівнів на одну й ту ж проблему будуть різними, оскільки керівники нижчих рівнів можуть не повідомляти деяких важливих аспектів виникаючих проблем нагору.
Також керівник може змінювати свої дії в залежності від особистих відносин з підлеглими чи колегами.
Чинник 5. Негативні наслідки.
Прийняття управлінських рішень - це мистецтво ефективного компромісу, якщо розглядати організацію з погляду системного підходу та враховувати можливі наслідки управлінських рішень для всіх частин організації.
Чинник 6. Взаємозалежність управлінських рішень, які приймаються на всіх ланках управління та протягом усього періоду досягнення поставлених цілей.
Реалізація
Процес розв'язання проблеми не закінчується вибором альтернативи. Простий вибір напряму дій має малу цінність для організації. Для вирішення проблеми або витягання вигоди з можливості, що є рішення повинне бути реалізоване. Рівень ефективності здійснення рішення підвищиться, якщо воно буде визнане тими, кого воно зачіпає. Визнання рішення рідко однак буває автоматичним, навіть якщо воно явно хороше.
Іноді керівник може покласти прийняття рішення на тих, хто повинен буде його виконувати. Частіше ж він вимушений переконувати в правильності своєї точки зору інших людей в організації.
Шанси на ефективну реалізацію значно зростають, коли причетні до цього люди внесли в рішення свій внесок і щиро вірять в те, що роблять. Тому хороший спосіб завоювати визнання рішення складається в залученні інших людей до процесу його прийняття(колегії). Участь працівників в прийнятті рішень, подібно будь-якому іншому методу управління, буде ефективною далеко не в кожній ситуації. Всім відомо, чим більше людей беруть участь в прийнятті рішення, тим на більший час затягується весь процес, тому необхідно обмежити коло осіб, що беруть участь в цій справі. Більш того, тверда підтримка сама по собі ще не гарантує належного виконання рішення. Повне здійснення рішень вимагає приведення в дію всього процесу управління, особливо його організуючої і мотиваційної функцій.
Управлінські впливи керівників вищестоящих органів прокуратури на нижчестоящі ланки здійснюються перед усім шляхом прийняття актів управління загального або індивідуального характеру. Контроль виконання нормативних рішень (нагляд) починається з часу вступу їх у дію і проводиться періодично, протягом усього часу їхньої дії. Контроль виконання індивідуальних рішень варто починати за якийсь час після доведення їх до виконавців. Перевірка ж виконання, що здійснюється після настання терміну виконання рішення, може визначити лише ступінь його виконання чи невиконання. Контроль виконання в основному супроводжує стадії виконання. Тому його не можна розглядати лише як заключну стадію управлінського процесу.
Особливістю контролю виконання управлінських рішень в органах прокуратури є те, що він є чисто відомчим - не поширюється за межі власної системи. Але його можна додатково розглядати як внутрішньовідомчий у межах одного органу, та зовнішньовідомчий - такий, що здійснюється керівниками вищестоящих органів стосовно нижчестоящих органів. Методи здійснення перевірки виконання дуже різноманітні. Це - особисте спостереження, заслуховування звітів підлеглих органів на засіданнях вищих органів, особисті доповіді і пояснення підлеглих керівникам, перевірки, ревізії, витребування актів підлеглих органів тощо. Контроль ведеться за допомогою усних і письмових повідомлень виконавців про виконання завдання, що фіксуються і групуються в контрольних картках, журналах, папках, схемах, графіках, листках-дорученнях, планах тощо.
Конкретна організація контролю виконання, залежить від конкретних цілей, характеру й обсягу повноважень органу прокуратури, який її здійснює, а його здійснення вимагає додержання певних вимог. Зокрема, контроль виконання нормативних і індивідуальних рішень повинен бути: 1) систематичним; 2) об'єктивним: головна його мета - допомогти виконанню рішення за умови, якщо є можливість об'єктивно і всебічно оцінити фактичні результати виконання, а у випадку недовиконання чи зриву виконання - виявити дійсні причини, що перешкоджають виконанню, і осіб, винних у невиконанні, 3) гласним - його результати варто швидко доводити до відповідних керівників і колективів, від яких залежить виконання контрольованого рішення, і зробити необхідні висновки
У прокуратурі специфіка контролю за виконанням зв'язана з його походженням і в ряді випадків збігається з предметом нагляду вищестоящого прокурора за точним і однаковим виконанням законів, особливостями форм і методів їх здійснення Контроль вищестоящого прокурора обумовлений дією принципів єдності прокурорської системи у суверенній державі Основний зміст нагляду і контролю у вищестоящого прокурора збігається, якщо говорити про вирішення питань щодо законності тих чи інших дій органів нижчого підпорядкування[1] Контроль за виконанням розглядається і як важливий елемент системи гарантій законності діяльності самих прокурорів Контроль за своєчасним і якісним виконанням наказів Генеральний прокурор покладає або на заступників відповідно розподілу обов'язків, або залишає за собою Контроль за виконанням рішень колегій є обов'язком прокурорів або їх заступників згідно з розподілом обов'язків
[1] Рябцев В П Концептуальные проблемы организации и функционирования прокуратуры Автореф дне док-ра юрид наук -М, 1991 -С 35