ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТРУКТУРИ РОБОТИ
Обсяг тексту
Обсяг основного тексту курсової роботи повинен становити для суспільних і гуманітарних наук не менше одного авторського аркуша; випускної (кваліфікаційної) роботи (проекту) освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” – не менше двох авторських аркушів, випускної (дипломної) роботи (проекту) освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” – не менше трьох авторських аркушів, випускної (магістерської) роботи освітньо-кваліфікаційного рівня „магістр” – не менше чотирьох авторських аркушів. Зазначені обсяги робіт можуть зменшуватися для природничих і технічних наук і збільшуватися для гуманітарних наук або (до 15 відсотків).
1.1. Виправлення в тексті
Уписувати в текст роботи формули, умовні знаки і т. н. треба розбірливо й чорним кольором, наближаючи щільність вписаного тексту до щільності друкованого тексту.
Друкарські помилки можна акуратно виправити. Допускається не більше двох виправлень на одній сторінці.
1.2. Оформлення структурних частин та їх заголовків
Кожну структурну частину роботи „ЗМІСТ”, „ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”, „ДОДАТКИ” починають з нової сторінки, а їх заголовки друкують великими літерами симетрично до тексту (по центру сторінки). Крапку в кінці заголовка не ставлять. Інтервал (відстань) між заголовком структурної частини і тексту подвоюється.
Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) напівжирним шрифтом з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Інтервал між заголовком підрозділу і текстом подвоюють.
Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) напівжирним шрифтом розрядкою з абзацного відступу в підбір до тексту. В кінці заголовка пункту ставиться крапка. Пункт може не мати заголовка, а складатися тільки зі свого порядкового номера.
1.3. Нумерація
1.3.1. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів
Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Заголовки таких структурних частин роботи, як зміст, перелік умовних скорочень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Аркуші, на яких розміщені ці структурні частини, нумерують звичайним чином.
Номер розділу ставлять після слова „РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. Крапку ставлять і в кінці номера підрозділу, наприклад: 3.2. (другий підрозділ третього розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
Пункти нумерують у межах кожного розділу. Номер пункту складається з номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. Крапку ставлять і в кінці номера пункту, наприклад 1.2.3. (третій пункт другого підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку друкують заголовок пункту.
Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як і пункти.
1.3.2. Нумерація ілюстрацій, таблиць, формул
Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміщені на аркуші, більшому за формат А4, рахують як одну сторінку.
Ілюстрацію позначають словом „Рис.”, таблиці написом „Таблиця” і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій і таблиць, поданих у додатках.
Номер ілюстрації (таблиці) складається з номера розділу й порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: Рис. 1.3. (третя ілюстрація першого розділу); Таблиця 3.4. (четверта таблиця третього розділу).
Напис „Рис.”, номер ілюстрації, її назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією.
Напис „Таблиця”, її номер розміщують у правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці.
Якщо в роботі одна ілюстрація (таблиця), її нумерують за загальними правилами.
При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово „Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова „Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: „Продовження табл. 1.2”.
Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу й порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (2.2) (друга формула другого розділу).
1.3.3. Нумерація приміток до тексту, ілюстрацій, таблиць
Примітки до тексту і таблиць, де вказують довідкові й пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки, або в межах розділу чи всієї роботи.
ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ СТРУКТУРИ РОБОТИ
Титульний аркуш
Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, яка містить таку інформацію:
назва міністерства, якому підпорядкований вищий навчальний заклад;
назва вищого навчального закладу (ці компоненти друкують великими літерами світлого кольору шрифтом 14 кегля);
прізвище, ім’я, по батькові студента-виконавця роботи;
назва (тема) роботи (друкують великими літерами напівжирним шрифтом);
назва має бути, по можливості, короткою, відбивати суть вирішуваної в роботі проблеми;
для конкретизації, уточнення, пояснення назви (теми) до неї можна додати невеликий підзаголовок (4 – 6 слів), який відділяють від назви крапкою, двокрапкою, дужками;
шифр і найменування спеціальності (подається за переліком):
вид роботи (курсова дипломна);
курс, форма навчання (денна, заочна, вечірня, екстернатна, дистанційна), факультет, де навчається студент;
науковий ступінь, учене звання, прізвище, ім’я, по батькові наукового керівника і консультанта ( цей компонент друкують з правого боку);
назва міста і рік.
На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, проте включають до загальної нумерації.
2.2. Зміст
Зміст – структурний компонент роботи, який подають на її початку.
Зміст містить найменування та номери початкових сторінок усіх складових роботи – розділів, підрозділів, пунктів (якщо вони мають заголовок), у тому числі вступу, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків.
Номери початкових сторінок подають арабськими цифрами без знака №. На цій сторінці її порядковий номер не вказують.
2.3. Перелік умовних позначень, символів,
одиниць, скорочень і термінів
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень (далі – Перелік) – це необов’язковий компонент роботи. Необхідність у ньому виникає тоді, коли в роботі використано маловідомі або авторські скорочення, символи, позначення й таке інше.
Якщо в роботі вони повторюються менше трьох разів, то їх розшифровку подають у тексті при першому згадуванні, а не виносять в окремий Перелік.
Вступ
Вступ – компонент наукової праці, в якому обґрунтовується необхідність проведення дослідження, розкривається ступінь розробки проблеми і значущість теми, підстави і вихідні дані для її дослідження.
Вступ має, як правило, таку структуру:
актуальність теми. Вона визначається шляхом об’єктивного критичного аналізу розробки теми. Показ актуальності теми, доцільності її вивчення має бути небагатослівним. Тут важливо вказати на головне, тобто те, що розкриває сутність проблеми;
зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Якщо робота пов’язана із напрямком досліджень кафедр, де виконується робота, на це треба коротко вказати. При цьому обов’язково зазначають номери державної реєстрації планів, програм, тем науково-дослідної роботи кафедри;
мета і завдання дослідження. Їх формулюють коротко, конкретно, вказуючи на засоби досягнення мети, її суть;
об’єкт дослідження. Це той матеріал (явище, процес), який породжує проблему й служить джерелом її вивчення;
предмет дослідження. Предмет виділяють у межах об’єкта як його частину, певну грань, сторону. Предмет дослідження має визначати його тему і становити основний інтерес дослідника;
методи дослідження. Автор роботи має чітко окреслити всі використані в дослідженні методи для досягнення поставленої мети і завдань. Це має бути не звичайний номенклатурний перелік методів, а коротка й змістовна їх характеристика щодо конкретного застосування (що вивчалося за допомогою того чи того методу). Вибір методів повинен логічно випливати із змісту роботи, адекватно розкривати об’єкт і предмет дослідження;
наукова новизна одержаних результатів. Викладають наукові положення роботи із зазначенням, що нового досягнуто автором, який рівень цієї новизни (вперше розроблено, удосконалено, дістало подальший розвиток, обґрунтовано тощо). Не можна в цей пункт включати нові практичні результати (способи, пристрої, методики, схеми, алгоритми і т.п.);
практичне значення одержаних результатів. Тут треба подати відомості про практичне їх застосування. Також можна подавати рекомендації щодо використання одержаних результатів. Також цей пункт включає в себе коротку інформацію про впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, де здійснювалося це впровадження, форм реалізації та реквізитів відповідних документів;
апробація результатів роботи. Указується, на яких конференціях, семінарах, засіданнях тощо оприлюднено результати дослідження. При цьому зазначається тема, місце й дата проведення конференції. Тут же зазначається, у скількох статтях (тезах) опубліковані результати роботи.
Основна частина
Основна частина роботи складається із розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.
Розділ може мати, крім основного тексту, коротку передмову, в якій описують вибраний напрям та обґрунтовують застосовані в ньому методи дослідження. Кожен розділ мають завершувати докладні висновки.
Перший розділ може бути присвячено з’ясуванню основних етапів розвитку наукової думки з тієї проблеми, яку розв’язує автор. Цей розділ являє собою критичне висвітлення здобутків попередників. Важливо при цьому окреслити ті питання, які лишилися невирішеними й тим самим умотивували необхідність проведення власного дослідження. Загальний обсяг цього розділу не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини.
У наступних розділах зазвичай обґрунтовують методологію і розробляють методику проведення дослідження, викладають спостереження, узагальнення й результати власних досліджень.
Виклад матеріалу у розділах роботи мусить бути підпорядкований провідній ідеї (концепції, теорії), визначеній автором.
Висновки
У загальних висновках коротко оцінюють стан і важливість питання, розкривають методи розв’язання наукової проблеми, виділяють найбільш важливі наукові (теоретичні) та практичні результати, одержані в ході проведення дослідження, вказують на питання, які лишилися невирішеними, але потребують свого подальшого вивчення.
Пункти висновків мають бути лаконічними, змістовними, без нагромадження подробиць і часткових узагальнень. Вони повинні читатися і сприйматися легко й однозначно. Доцільно пункти висновків нумерувати (без знака №).