Тема 7. Ефективність комунікативних процесів
Зміст
1. Поняття ефективності комунікації. Критерії ефективності.
2. Зміни поведінки як результат впливу комунікації.
3. Електоральна поведінка. Моделі.
4. Поняття відчуження в комунікативних процесах.
Поняття ефективності комунікації. Критерії ефективності
Ефективність комунікації: розуміння і сприйняття інформації, зміна поведінки в бажаному напрямку, зміна емоційного стану, покращення продуктивності праці, зменшення витрат часу, фінансів на передачу інформації при підвищенні результативності. Наприклад, використання Інтернету
Ефективність, передбачає різні аспекти взаємин учасників політичної комунікації й механізми її реалізації: і оцінку влади суспільством (що вона дає або може дати людям), і результативність діяльності влади (характеризується ступенем виконання нею своїх функцій, реалізацією очікувань і вимог громадян), її легітимність (що визначається надіями на її ефективність), затрачені ресурси на реалізацію комунікації тощо.
Іманентна складова ефективності політичної комунікації – це формування певних поглядів, установок, побажань, які влада може реалізувати через взаємодію із громадськістю. З точки зору владної еліти, в кінцевому підсумку, під ефективністю політичної комунікації мається на увазі вихід на певні гарантії того, що громадяни будуть поділяти владні рішення, та, в цілому, підтримувати їх. В цьому відношенні політична комунікація виступає різновидом політичної технології.
З точки зору соціуму — політична комунікація пов’язана з тими рішеннями влади, які виконують певні соціальні запити населення і, головне, пов’язані з покращенням добробуту. Тут, як видається, ефективність політичної комунікації в розумінні громадян більше пов’язана з утилітарними бажаннями, в той час, як розуміння ефективності політичної комунікації з боку влади пов’язана із застосуванням психологічних ресурсів через такі категорії, як «обіцянка», «політична відповідальність» тощо. Тому важливим є визначення складових, критеріїв цієї ефективності, пошук відповідних методів дослідження, враховуючи особливості політичної комунікації між елітою і населенням.
Зміни поведінки як результат впливу комунікації
Оскільки ефективність пов’язана із поведінкою, то розглянемо, зокрема, поняття політична поведінка — це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи.
Застосування в політології терміну «політична поведінка» разом із поняттями «політична участь», «політична дія, діяльність» обумовлено тим, що слід відокремити дії суб’єктів політики, які базуються на свідомому раціональному ґрунті, від ірраціональних форм політичної активності, або таких актів поведінки, що є частково чи цілком неусвідомленими. Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити такі:
— реакція — це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами;
— політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо);
— партиципаторна діяльність політичних організацій та рухів;
— політичний дискурс — інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики;
— пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори;
— абсентеїзм — політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;
— політичне функціонування — засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури); отже, це робота фахівців в політиці.
Електоральна поведінка. Моделі
Електоральна поведінка (підтримка/не підтримка певної політичної сили) визначається, як правило, багатьма обставинами. По-перше, це певні установки громадян (фактори сприйняття дійсності і самооцінки, мислення і діяльності громадян, що характеризують їх взаємини із інститутами політичної системи і політичними лідерами, а також відображають суб’єктивну готовність людей до прийняття певних життєвих орієнтирів, цінностей, стереотипів поведінки. По-друге, крім установок важливу роль відіграють цінності, думки, переконання тощо.
Враховуючи різноманітні чинники, які визначають реакції виборців, можна сформулювати такі моделі електоральної поведінки і реакцій:
1. Ретрорефлексія — громадяни, як правило, голосують рефлекторно, несвідомо. Наприклад, голосування відбувається «за традицією», «за звичкою».
2. Іміджева модель, коли реакції виборців визначають імідж, бренд і репутація суб’єкта політики.
3. Раціоналістична модель, сутність якої полягає в усвідомлених реакціях і мотивах поведінки громадян. В межах цієї моделі є прагнення виборців, перш за все, реалізувати власні потреби та максимізувати свої інтереси.
4. Ідеологічна модель заснована на тому, що у політичних партій/ кандидатів є прихильники їх ідеології, які реагують на політичні процеси, виходячи із усталених ідеологічних переконань.
5. Адміністративно-примусова модель. Тут йдеться про тиск з боку певних владних структур (підкуп, погрози, тиск, обіцянки, шантаж) на виборців. В умовах демократизації такий тиск стає завуальованим і здійснюється через різні психологічні технології маніпулювання, або зникає.
6. Модель захисту полягає у виникненні на рівні певної групи виборців прагнення «захистити» кандидата (політичну партію), проти якого був застосований компромат, методи «чорного піару», що викликало бажання підтримати його, а, відповідно, віддати за нього свій голос. Тут основою реакцій громадян виступають характерні їх емоційно-психологічні та культурні риси, основні засоби і канали передачі інформації та ступінь довіри до них тощо. В Україні, як правило, значну підтримку з боку громадян має опозиція тому, що в умовах кризи характерними є настрої протесту.
7. Модель навіювання – йдеться про маніпуляцію свідомістю виборців через політико-комунікативні технології.
8. Модель поведінкового стереотипу. Мова йде про наявність/відсутність та основні особливості стереотипів політичної поведінки політиків/громадян.
9. Групова модель має вагоме психологічне підґрунтя, коли мова йде про приєднання до думки більшості, до політичних преференцій референтної групи чи групи членства (явище конформізму).
10. Модель індивідуальної значущості, тобто це переконаність виборця в тому, що віддавши голос за певну політичну силу, він відіграє активну роль у реалізації своїх експектацій та надій на майбутнє.
Поняття відчуження в комунікативних процесах
Відчуження, який у різних проявах і формах завжди супроводжував розвиток суспільства. Почуття неприйняття чогось, незадоволеності, безсилля, безнадійності – це ознаки цього феномену. У психології поняття «відчуження» вперше було використано З. Фрейдом для пояснення патологічного розвитку особистості в чужому по відношенню до неї культурного середовища. Згідно із З. Фрейдом, відчуження виявляється у невротичній втраті суб’єктом почуття реальності, що відбувається у втраті своєї індивідуальності.
Істотно розширив сферу застосування цього поняття Е. Фромм, який виокремив п’ять форм відчуження індивіда: від ближнього, від праці, від потреб, від держави, від себе. Проте саме політичне відчуження в них досліджується недостатньо.
Політичне відчуження є процесом, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її.
Абсентеїзм або «голосування ногами», є однією з форм протесту в демократичних суспільствах. Абсентеїзм обумовлюється байдужим ставленням до політичних та ідеологічних проблем, або ж є виявом їхнього пасивного протесту та почуття безсилля, або постає наслідком такої принципової позиції. Абсентеїзм ще визначають як ухилення виборців від участі в голосуванні при виборах представників влади, глави держави та ін. Проте під цим поняттям слід розуміти не тільки ухилення від участі в голосуванні, але і відмову громадян від участі в інших формах політичного життя.
Політичне відчуження зумовлене й такими причинами, як втрата соціальних ідеалів, зневіра в будь-яких владних структурах, психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії, непродуманих рішень політиків та відверто цинічної брехні.
На ще одну важливу причину існування політичного відчуження звертають увагу Є. Головаха, І. Бекешкіна, І. Поліщук — це менталітет байдужості виборців, характерний для народів колишнього СРСР, а також «психологія конформізму», панування якої в суспільстві вивело на політичну арену некомпетентних політиків, що знизило авторитет влади.
Однак такі установки присутні в будь-яких суспільствах, в тому числі, і демократичних, але причини дещо інші. На виборчі дільниці, наприклад, у таких країнах, як США, Франція, Великобританія, у дні виборів рідко приходять більше 50–60 % виборців. В Швейцарії явка виборців складає, як правило, 45–50 %. Причина такого низького показника полягає в розвитку інститутів прямої демократії, які практикуються в Швейцарії на різних рівнях. Таким чином, часті референдуми в країні сприяли зниженню рівня явки виборців, а мотивом є довіра до того процесу формування влади.
Якщо проаналізувати політичне відчуження як раціональний акт, то слушною є думка Е. Даунса, що в електоральних процесах участь громадян реалізується тоді, коли прибутки від неї будуть перевищувати витрати (максимізація вигоди).
Типи політичної поведінки: нонконформне і аберрантне. Нонконформне (принципове) відчуження характерне для тих виборців, які усвідомлено бойкотують вибори. До другого типу (доцільне) відносять виборців, які не бажають конфліктувати з існуючою системою і, одночасно, не хочуть бути належними до того, що відбувається.
Недобровільне відчуження громадян є свідченням свідомого обмеження правлячою елітою прав і свобод людини та громадянина, що так чи інакше веде до формування в державі недемократичної політичної комунікації. В багатьох державах застосовується накладення штрафу за неявку через суд відповідно до розмірів, установлених у законі. В Туреччині в перерахунку на долари США це приблизно 14 дол., в Єгипті — менше 1 дол., але й такі суми значні для бідних. У Великому герцогстві Люксембург, де рівень життя досить високий, штраф складає приблизно 80 дол. США за неявку в перший раз і 240 дол. — у другій. У Греції участь у виборах — обов’язок кожного громадянина, крім того у кожного повнолітнього є книжка для голосування, де проставляються печатки про участь у виборах. В деяких державах за неявку громадянам загрожує не тільки штраф, але і громадський остракізм: відмова в прийомі на державну службу. Але такий крок спрямований на подолання наслідків, а глибинної проблеми він, зрозуміло, не вирішує.