Грошово-кредитна політика центрального банку – суть та стратегічні цілі
Грошово-кредитне регулювання є одним з інструментів державної макроекономічної політики. Воно здійснюється шляхом розробки і реалізації грошово-кредитної політики центрального банку.
Грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, що їх проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою. Монетарна політика ґрунтується на дії об'єктивних економічних законів.
Економічний зміст грошово-кредитної політики полягає у тому, що:
♦ монетарна політика - одна зі складових економічної політики держави;
♦ монетарна політика забезпечується притаманними їй монетарними механізмами.
Державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної політики, впливати на попит і механізми використання кредитів в економіці.
Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати: пропозиція грошей; процентна ставка; валютний курс; швидкість грошового обігу; рівень інфляції тощо.
В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фінансів, Верховна Рада.
Органи виконавчої та законодавчої гілок влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він конкретно відповідає перед суспільством за стан монетарної сфери..
Цілі грошово-кредитної політики можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.
Стратегічні цілі є основними в економічній політиці держави.
Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них є суперечливими. Зокрема, заходи центрального банку щодо вирівнювання платіжного балансу можуть негативно впливати на довгострокові тенденції розвитку сукупного попиту. Крім того, операції центральних банків з купівлі-продажу державних цінних паперів можуть негативно впливати на рівень кредитного забезпечення економіки.
Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку повинні бути кінцеві цілі економічної політики держави: економічне зростання; стабільність процентної ставки; стабілізація цін (приборкання інфляції); стабільність фінансових ринків; стабільність обмінного курсу грошової одиниці; повна зайнятість; зростання добробуту населення.
Центральний банк має сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну зі стратегічних цілей. Нею, здебільшого є стабілізація цін (чи приборкання інфляції), оскільки саме вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є утримання інфляції на низькому і стабільному рівні.
Отже, до вищої мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.