Основні принципи організації та моделі побудови грошових систем
За своїм змістом грошова система являє собою структуровану сукупність певних елементів, що тісно взаємодіють і забезпечують її цілісність. За своєю формою грошова система реалізується за допомогою організації грошових відносин у країні або в єдиному економічному просторі. Форма грошової системи складається історично і закріплюється відповідним законодавством. Для організації грошових відносин у формі системи необхідні певні об'єктивні і суб'єктивні передумови.
До об'єктивних передумов відноситься досягнення достатньо високого рівня розвитку товарно-грошових відносин. Наприклад, в умовах товарно-снігових відносин, що базуються на випадкових формах обміну, коли товарно-грошові відносини не носять характер стійких зв'язків, грошові відносини не організовані у формі системи.
Розвиток стійких товарно-грошових відносин призводить також до необхідності їх регулювання з боку держави.
До суб'єктивних передумов формування грошових відносин як грошової системи відноситься необхідність визначення в законодавчому порядку законних платіжних засобів, регламентація їх обігу.
Внаслідок цього грошові системи почали формуватися не відразу при переході від товарного обміну до товарно-грошового, а на основі утворення стійких ринків і зміцнення державної влади в XVI - XVII століттях.
Грошову систему можна розглядати у двох аспектах: функціональному та інституційному.
З точки зору функціонального аспекту під грошовою системою розуміється упорядкована сукупність грошових відносин, форм, методів і принципів організації грошового обігу в країні або в єдиному економічному просторі.
З точки зору інституційного аспекту грошова система являє собою сукупність інститутів, що створюють і регулюють економічні та правові засади емісії грошей, способи їх обігу, акумулювання, розподілу і перерозподілу.
Принципи побудови грошової системи тісно взаємопов'язані з елементами грошової системи і роблять на них активний вплив.
Сучасні грошові системи розвинених країн включають такі елементи:
1. Грошова одиниця - Це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який служить для порівняння і вираження цін усіх товарів. Грошова одиниця, як правило, ділиться на частини. У більшості країн встановлена десяткова система розподілу: 1: 10: 100 (1 долар США дорівнює 100 центам, 1 фунт стерлінгів дорівнює 100 пенсам, 1 індонезійська рупія - 100 сенам і т. д.).
2. Масштаб цін розглядається як вибір грошової одиниці країни і як засіб вираження вартості товару через ваговий зміст грошового металу в цій обраної одиниці. Останнє визначення масштабу цін втратило економічне значення, оскільки кредитні гроші не мають власної вартості і не можуть бути виразником вартості інших товарів.
3. Види грошей, які є законним платіжним засобом, - це в основному кредитні банківські квитки, а також паперові гроші (казначейські білети) і розмінна монета. Наприклад, в США в обігу знаходяться: банківські квитки в 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 дол (випуск банкнот понад 500 дол припинений); казначейські квитки в 100 дол; срібно-мідні та мідно-нікелеві монети в 1 дол, 1, 10, 25, 50 центів. Якщо в промислово розвинених країнах, як правило, не випускаються державні паперові гроші у вузькому сенсі слова (казначейські білети), то в деяких державах, що розвиваються вони поширені.
4. Забезпечення грошових знаків. Державним законодавством встановлюється вид забезпечення грошових знаків (товарно-матеріальні цінності, золото та дорогоцінні метали, вільно конвертована валюта, цінні папери, страхові поліси, гарантії уряду, банків і т.д.). Використання інших видів забезпечення або порушення основних правил оформлення банками забезпечення не повинно допускатися.
5. Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску та обігу грошових знаків. Емісійні операції (операції по випуску та вилучення грошей з обігу) в державах здійснюють:
- Центральний (емісійний) бак, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), що становлять переважну частину готівково-грошового обігу;
- Казначейство - державний виконавчий орган, який випускає мелкокупюрние паперово-грошові знаки: казначейські білети і монети, виготовлені з дешевих видів металу, на які припадає близько 10% (у розвинених країнах) загального випуску готівкових грошей.
Емісія банкнот здійснюється центральним банком тім'я шляхами: наданням кредитів кредитним установам у формі переобліку комерційних векселів; кредитуванням казни під забезпечення державних цінних паперів; випуском банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту.
Держава, прагнучи до ослаблення можливих циклічних коливань економічних процесів, вживає заходів щодо регулювання процесу виробництва, використовуючи грошову та кредитну системи, які тісно взаємопов'язані, особливо в результаті панування кредитних грошей.
У багатьох промислово розвинених країнах під впливом посилення інфляції та наростання кризових явищ в економіці в середині 1970-х рр.. набуло поширення таргетування - встановлення цільових орієнтирів з метою регулювання приросту грошової маси в обігу і кредитів, якими повинні керуватися центральні банки.
Центральний банк за погодженням з державними органами визначає суму збільшення грошової маси, обмежуючи її приростом у реальному обчисленні. Цей захід розглядається як важлива форма боротьби з інфляцією та забезпечення стабілізації економіки. У США таргетується всі чотири грошових агрегату (Ml, М2, МЗ, М4), у Франції - тільки агрегат М2. Проте практика показала слабку ефективність такої форми регулювання, оскільки грошовий обіг знаходиться під впливом різних економічних факторів, а не тільки обсягу грошово-кредитних операцій. У зв'язку з цим в 1980-і рр.. центральні банки ряду країн (Канади, Японії) відмовилися від таргетування.
Структура грошової маси в обороті розглядається двояко. Це або співвідношення між готівковій та безготівковій грошовою масою, або співвідношення між грошовими знаками різної купюрність у всьому обсязі грошової маси.
6. Прогнозне планування грошового обороту. Така система включає систему прогнозних планів грошового обороту; органи, складові ці плани; сукупність показників, що визначаються за допомогою цих планів; завдання та об'єкти грошово-кредитного регулювання.
7. Механізм грошово-кредитного регулювання являє собою набір інструментів грошово-кредитного регулювання (методи), права та обов'язки органів, що здійснюють грошово-кредитне регулювання; завдання та об'єкти грошово-кредитного регулювання.
Встановлення валютного курсу. До перебудови в СРСР використовувався порядок встановлення валютного курсу Виходь з золотого вмісту різних валют. Оскільки в даний час ні в одній країні золотий вміст грошової одиниці не фіксується, використовується спосіб котирування, що враховує коливання купівельної спроможності національних валют, а також попит і пропозиція тієї або іншої валюти на валютних ринках. Найбільш популярний спосіб котирування заснований на "кошику валют", коли національна валюта зіставляється з низкою інших національних валют, що входять в "кошик".
Касова дисципліна в економіці відображає набір загальних правил, форм первинних касових документів, форм звітності, якими повинні керуватися підприємства і організації всіх форм власності при організації готівково-грошового обігу, що проходить через їх каси.
Контроль за дотриманням цього порядку покладається на комерційні банки, які здійснюють касове обслуговування клієнтів.
Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.
Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.
За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення, яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.
Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.
Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.
Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.
Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.
На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. – 1914 р.) в її основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.
Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі його переваги:
1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;
2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило на монетному дворі);
3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;
4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.
Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.
Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.
З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи – золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі – продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.
На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:
остаточна демонетизація золота;
відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);
панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;
посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;
державне регулювання грошового обігу.
Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх грошових засобів.
В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення) грошей, що знаходяться в обігу.
Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити, “електронні гроші”, кредитні картки).