Сутність, особливості та види зовнішньоекономічних контрактів
Узагальнене поняття зовнішньоекономічного договору (контракту) дано в ч. 6 ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [1], а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох чи більше суб 'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [1].
Верховна Рада України в 1999 р. прийняла Закон України "Про внесення змін до ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Нині вимоги до контракту формулюються так: "Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи Законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності" [2].
Наказом Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України № 201 від 06.09.2001 року затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) (додаток В) [3].
Форма зовнішньоекономічного договору визначається місцем його укладення. Якщо дотримані вимоги законодавства України, то укладена за кордоном угода не може були визнана недійсною внаслідок недотримання форми.
Права та обов'язки сторін контракту визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не домовляться про інше. Місце укладення угоди визначається згідно з законами України.
Також у п. 6 Положення зазначається: "Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, вибраної сторонами при укладенні договору (контракту) або у результаті подальшого узгодження. Якщо домовленість між сторонами угоди щодо цього відсутня - застосовується право країни, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності Сторона, яка відповідно до змісту контракту може виступати:
o продавцем у договорі купівлі-продажу;
o наймодавцем у договорі майнового наймання;
o ліцензіаром у ліцензійному договорі;
o охоронцем у договорі зберігання;
o комітентом (консигнантом) у договорі комісії (консигнації);
o довірителем у договорі доручення;
o перевізником у договорі перевезення;
o експедитором у договорі транспортно-експедиційного
o обслуговування;
o кредитором у договорі кредитування;
o дарувальником у договорі дарування;
o поручителем у договорі поруки;
o заставником у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.
До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється.
До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, у результаті конкурсу, на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
До прав і зобов'язань за зовнішньоекономічним договором (контрактом), не вказаним у цій статті, застосовується право країни, де заснована або має місце проживання, або основне місце діяльності Сторона, яка здійснює виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.
У разі приймання виконання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) береться до уваги місце проведення такого приймання, оскільки сторони не погодили інше" [2].
Основні функції зовнішньоекономічних контрактів, незважаючи на наявність розбіжності суджень фахівців щодо існування тієї чи іншої з них, можна визначити так:
o ініціативна;
o програмно-координаційна;
o інформаційна;
o гарантійна;
o правозахисна [4].
У міжнародній практиці використовують різні зовнішньоекономічні договори. Основні види зовнішньоекономічних контрактів такі: разового постачання; з періодичним постачанням; на постачання комплектного устаткування; на постачання комплектного устаткування; з оплатою в грошовій формі; з оплатою в товарній або змішаній формі; на управління; "під ключ"; колективні.
♦ Контракт разового постачання - одноразова угода, що передбачає постачання узгодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів робиться один або кілька разів протягом установленого терміну. Після виконання прийнятих зобов'язань юридичні відносини між сторонами і, власне, контракт припиняються. Разові контракти можуть передбачати як короткі, так і тривалі терміни постачання.
♦ Контракт з періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого умовами контракту терміну, який може бути короткостроковим (один рік), і довгостроковим (5 - 10 років, а іноді й більше).
♦ Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв'язків між експортером і покупцем - імпортером устаткування, а також спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого устаткування. При цьому генеральний постачальник організує і відповідає за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість.
♦ Контракти з оплатою в грошовій формі. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній сторонами валюті із застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель).
♦ Контракти з оплатою в товарній або змішаній формі. Значного поширення в сучасних умовах набули контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства "під ключ", коли оплата витрат відбувається частково в грошовій, а частково в товарній формі. Контракти з оплатою в товарній формі - бартерні угоди (товарообмінні і компенсаційні договори), передбачають простий обмін погоджених кількостей одного товару на інший. У цих угодах встановлюється або кількість товарів, що взаємно постачаються, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари.
Останніми роками з'явилися нові види зовнішньоекономічної діяльності, пов'язані з управлінням, будівництвом та ін. Найбільш поширеними з них є такі:
♦ Контракти на управління (management contracts) - є засобом, за допомогою якого фірми можуть направити частину свого управлінського персоналу, надаючи підтримку фірмі в іншій країні, чи виконувати спеціалізовані управлінські функції протягом визначеного періоду за встановлену плату. Контракти на управління, як правило, укладаються на термін від трьох до п'яти років із фіксованою оплатою або оплатою, що залежить від обсягу виробництва, а не від прибутку.
♦ Контракти "під ключ" (turnkey projects) - передбачають укладання контракту на будівництво підприємств, що передаються за встановлену плату власнику, коли вони повністю готові до експлуатації. Фірми, що реалізують проекти "під ключ", часто є виробниками промислового устаткування; вони поставляють частину устаткування згідно з проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми.
Платежі по проектах "під ключ" здійснюються поетапно, мірою виконання запланованих робіт. Початковий платіж звичайно становить 10-25 % вартості контракту, 50-65 % виплачується у ході виконання запланованих за проектом робіт, решта - коли підприємство фактично вже працює відповідно до умов контракту.
♦ Колективні контракти. Одним із найбільших секторів ринку колективних контрактів, що бурхливо розвиваються, стали проекти, які є надто великими для однієї компанії. З початку проекту кілька компаній різних країн погоджуються розділити між собою високі витрати і рівень ризику, пов'язані з розробкою ряду компонентів, необхідних для кінцевого виробу; потім провідна (головна) компанія купує компоненти у фірм, кожна з яких виконувала визначену частину розробок.
Складання будь-якого контракту, у тому числі контракту купівлі-продажу - надто копітка робота, яка вимагає великих витрат і часу. Тому ділові партнери прагнуть до уніфікації та стандартизації контрактів. У практиці міжнародної торгівлі широко використовуються різні типові форми контрактів. Вони стали розроблятися великими експортерами й імпортерами ще наприкінці XIX ст. За деякими підрахунками, у наш час на світовому ринку використовується понад 10 млн типових контрактів.
Типовий контракт - це розроблений за встановленими правилами документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих у практиці міжнародної торгівлі, тобто наперед узгоджених, типових умов.
Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Найбільш поширеною формою є такий типовий контракт, в якому викладаються і формулюються належним чином статті, що містять загальні умови купівлі-продажу. А в тих статтях, умови яких вимагають узгодження, залишається місце для уточнення (так звана друга частина типового контракту). Після узгодження в контракт вносяться індивідуальні умови угоди, і він вважається готовим до підписання. Інколи у всіх пунктах залишається місце для уточнення.
Другу частину типового контракту становлять статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якісні властивості, терміни поставок, умови платежу та ін.
Особливість другої частини типового контракту полягає в тому, що статті, які містять загальні умови, друкуються на звороті контракту чи інших аркушах, а статті, умови яких вимагають узгодження, друкуються на титульній стороні контракту.
Є й такий варіант типового контракту, в якому загальні умови купівлі-продажу не викладаються. Вони наперед узгоджені і на них робиться посилання на зворотній стороні контракту, а на лицевому боці друкуються мінімум 3 - 4 статті, умови яких вимагають узгодження (тобто про кількість, ціну, терміни та інколи про якість доставки). Використання типового контракту може здійснюватися двома способами:
1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона;
2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений відповідно до конкретної угоди.
Частіше типовий контракт, розроблений однією зі сторін угоди, береться за зразок і на його основі через узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписується сторонами.
Типові форми контрактів розробляють в основному великими експортерами певного виду продукції, об'єднаннями промисловців і підприємців, асоціаціями, союзами, торгово-промисловими палатами, біржовими комітетами. Наприклад, типові контракти на промислову сировину розробляють союзи підприємців. Це, як правило, національні союзи.
Проте стосовно багатьох товарів - зернових, лісо- і пиломатеріалах, шкірсировинних - велике значення мають типові контракти, розроблені міжнародними союзами підприємців.
Найбільше поширення в торгівлі зерновими, масляними товарами, цукром, кольоровими металами, бавовною, натуральним каучуком тощо дістали типові контракти, розроблені біржовими комітетами.
Галузеві об'єднання розробляють, як правило, кілька варіантів типових контрактів для кожного виду товарів. Різниця між цими варіантами полягає звичайно в методі визначення ціни (ФОБ, СІФ тощо) способу доставляння товару (цілими пароплавами чи дрібними відправками); напрямку перевезення, що може вплинути на упаковку товару, умови страхування та ін
Велику увагу розробці типових контрактів приділяє Європейська економічна комісія (ЄЕК) ООН. Під керівництвом ЄЕК розроблено понад 30 варіантів типових контрактів і загальних умов купівлі - продажу, частково, договір купівлі-продажу зернових; загальні умови експортних доставок машинного обладнання; загальні умови монтажу машинного обладнання за кордоном; загальні умови купівлі-продажу для експорту товарів довготривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва; загальні умови купівлі-продажу цитрусових та ін.
Типові форми контрактів є обов'язковими для сторін тільки за їх згодою. Як правило, зміст таких угод ґрунтується на праві і практиці країни-розроблювача. І це необхідно враховувати українським підприємцям, які укладають контракт з іноземним партнером.
3. Договір міжнародної купівлі-продажу товарів являє собою основний вид міжнародних комерційних контрактів. Предмет такого договору - рухомі матеріальні речі. В даний час міжнародна купівля-продаж регулюється головним чином за допомогою уніфікованих міжнародних матеріально-правових норм.
Віденська конвенція 1980 р. - основний міжнародно-правовий документ, що регламентує міжнародну купівлю-продаж в сучасному торговому обороті. Відносини, не врегульовані Конвенцією, можуть регламентуватися допомогою звичаїв, щодо яких сторони домовилися, що маються на увазі звичаїв (звичай, про який сторони знали або повинні були знати, який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується сторонами в договорах такого роду).
Прогалини Конвенції заповнюються шляхом застосування (ст. 7):
1) загальних принципів, на яких ґрунтується Конвенція;
2) права, застосовного у силу норм МПРП.
Сфера застосування Віденської конвенції 1980 р. - договори купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах. Знаходження комерційних підприємств у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає з договору, або ділових відносин або обміну інформацією між сторонами. Для застосування Конвенції не має значення національна належність сторін, їх цивільний чи торговельний статус, цивільний чи торговельний характер договору (ст. 1). У 2 ст. дано перелік видів купівлі-продажу, до яких Конвенція не застосовується: купівля-продаж товарів для особистого споживання, цінних паперів, акцій та грошей, судів водного і повітряного транспорту, електроенергії.
Конвенція регламентує принципові питання міжнародних комерційних відносин:
1) поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів;
2) порядок укладення договору між відсутніми;
3) форма договору міжнародної купівлі-продажу товарів;
4) зміст прав і обов'язків продавця і покупця;
5) відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору.
Конвенція встановлює порядок укладання міжнародного комерційного контракту між "відсутніми". Момент укладання контракту заснований на "доктрині отримання": оферта набуває чинності, коли вона одержана її адресатом, а договір вважається укладеним в момент, коли набирає силу акцепт оферти (ст. 15, 23). Місце укладення контракту визначається у відповідності з доктриною отримання - це місце одержання акцепту (ст. 18). Оферта - це пропозиція, адресована одному або кільком особам, якщо така пропозиція досить виразно і висловлює намір оферента вважати себе зв'язаним у разі акцепту. Конвенція визначає поняття відкличний і безвідкличний оферти; встановлює право оферента на відкликання оферти; визначає момент, коли оферта втрачає силу.
Акцепт - заява або інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою. Акцепт оферти вступає в силу, коли зазначена згода отримана оферентом. Конвенція закріплює протягом строку для акцепту - він повинен бути отриманий у встановлений оферентом термін; якщо термін не зазначений, у розумний термін (який визначається на підставі фактичних обставин договору). Конвенція визначає, коли відповідь на оферту, що містить додаткові або відмітні умови, може вважатися акцептом; встановлює поняття зустрічної оферти (ст. 18-22).
Конвенційні вимоги до форми угоди враховують міжнародну практику не пов'язувати боку жорсткими вимогами щодо форми договору. Договір купівлі-продажу може укладатись і в письмовій, і в усній формі. Факт домовленості може доводитися будь-якими засобами, включаючи показання свідків (ст. 11). Конвенція закріплює "правила про заяву": держава-учасниця, національне законодавство якої вимагає письмової форми договору, в будь-який момент може зробити заяву про обов'язковому дотриманні такої форми, якщо одна зі сторін контракту розташована на його території (ст. 12 та 96). Це положення є однією з небагатьох норм Конвенції, що мають імперативний характер.
Товар за кількістю, якістю, описом і упаковці повинен відповідати вимогам контракту. Конвенція визначає випадки визнання товару невідповідним договором:
1) непридатність для цілей, в яких такий товар звичайно використовується;
2) непридатність для конкретної мети, про яку продавець був завчасно повідомлений;
3) невідповідність представленого продавцем зразка або моделі;
4) товар не затарено або не упакований належним способом. Покупець втрачає право посилатися на невідповідність
товару, якщо він в розумний строк не повідомив продавця про виявлені невідповідності їм.
У Конвенції відсутня регламентація питань, що стосуються переходу права власності від продавця до покупця. Такі питання вирішуються на основі автономії волі сторін або іншої прив'язки національного колізійного права. Конвенція самим докладним чином визначає момент переходу ризику випадкової загибелі або пошкодження товару, юридичні наслідки переходу ризику (цим питанням присвячена гол. IV). Подібний підхід характерний для сучасного правового регулювання - Інкотермс точно так само не враховують момент переходу права власності, але докладно регламентують момент переходу ризику.
Поза сфери дії Конвенції залишилися серйозні аспекти договору купівлі-продажу:
1) дійсність договору та наслідки, які він може мати щодо права власності на проданий товар;
2) відповідальність продавця за завдану товаром ушкодження здоров'я або смерть будь-якої особи;
3) укладення договору через агента;
4) використання однієї або усіма сторонами стандартних умов договорів;
5) державний контроль імпорту або експорту певної категорії товарів.
Багато положень Конвенції засновані на зверненні до національного законодавства:
1) формальні вимоги, що пред'являються до договору (ст. 12, 96);
2) можливість отримання рішення суду про виконання зобов'язання в натурі (ст. 28);
3) можливість укладення договору без прямого або непрямого зазначення ціни (ст. 55).
Питання, прямо не врегульовані в Конвенції, вирішуються згідно із загальними принципами, на яких Конвенція заснована. Загальні принципи Віденської конвенции1:
1) свобода договору;
2) диспозитивність положень Конвенції;
3) сумлінність у міжнародній торгівлі;
4) презумпція дії торгового звичаю;
5) зв'язаність сторін усталеною практикою їх відносин;
6) співробітництво при виконанні зобов'язань;
7) критерій розумності";
8) можливість вимагати реального виконання зобов'язання з пріоритетом еквівалентного відшкодування;
9) розмежування порушень на суттєві і несуттєві.
У доктрині висловлюється думка, що оптимальний спосіб заповнення цих прогалин Віденської конвенції - застосування Принципів УНІДРУА. Принципи УНІДРУА у меншій мірі обумовлені відмінностями національних правових систем, що дозволило врегулювати деякі з питань, які або повністю виключені зі сфери дії Конвенції, або недостатньо регламентуються полно2. Наприклад, один з головних принципів, на яких базується Віденська конвенція, - це принцип розумності. Обов'язок сторін діяти розумно закріплена в багатьох положеннях Принципів.
Для усунення прогалин у Віденській конвенції можуть бути використані приписи про Принципів відсотках річних при неплатежі і про валюту обчислення збитків. Принципи здатні полегшити завдання суддів і арбітрів при визначенні критеріїв тлумачення Віденської конвенції. Критерії істотних порушень договору можуть бути застосовані для тлумачення відповідного терміна в ст. 25 Конвенції.
Інтерес представляє ситуація, коли оферта і акцепт робляться на типових проформа (віддруковані друкарським способом бланки замовлення і підтвердження замовлення, що містять на лицьовій і (або) зворотній сторонах типові умови). Як правило, такі типові умови не збігаються. При підписанні відрізняються проформ може виникнути "війна проформ" - укладено договір, якщо він укладений, то які типові умови підлягають застосуванню?
При підготовці проекту Віденської конвенції пропонувалося, щоб у таких випадках узгодженими вважалися лише ті умови, які співпадають по суті в обох проформа. Несумісні за змістом умови не повинні ставати частиною договору. Однак це регулювання не було включено у Віденську конвенцію. У ситуації "війни проформ" підлягає застосуванню ст. 19 Конвенції: якщо є розходження між умовами, які не можуть істотно змінити оферту, слід виходити з того, що частиною договору стають умови підтвердження замовлення, якщо оферент без невиправданої затримки не заперечив проти такої зміни (доктрина "останнього пострілу"). Якщо є суттєві розбіжності між типовими умовами, слід виходити з того, що укладення договору не відбулося.
Принципи УНІДРУА прямо регулюють ситуацію, коли сторони використовують стандартні умови при укладенні договору. Стандартні умови - це положення, підготовлені однією стороною попередньо для спільного і неодноразового використання і фактично застосовувані без переговорів з іншою стороною. При використанні стандартних умов однією або обома сторонами застосовуються загальні норми Принципів УНІДРУА про укладення договору.
Якщо сторони досягли угоди крім їх стандартних умов, договір вважається укладеним на основі узгоджених умов і будь-яких інших стандартних умов, які збігаються один з одним по суті (доктрина "нокауту"). Суперечать умови виключають один одного. Суд при розгляді справи повинен визначити і застосувати найбільш відповідні і справедливі умови замість виключених. Одна сторона має право без невиправданої затримки поінформувати іншу сторону, що вона не має наміру бути пов'язаною договором, який не заснований на її стандартних условиях1.
Віденська конвенція являє собою компроміс між континентальної і англосаксонської правових систем. Цим значною мірою обумовлені непослідовність її норм і велика кількість неврегульованих питань.
Віденська конвенція не регулює питання позовної давності. Інститут позовної давності регламентує Нью-Йоркська конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974). У 1980 р. Нью-Йоркська конвенція була доповнена Протоколом про внесення в неї змін і доповнень у відповідності з Віденською конвенцією.
Сфера застосування Нью-Йоркської конвенції: знаходження комерційних підприємств сторін на території різних держав або застосування до контракту права однієї з держав-учасників. Норми Нью-Йоркської конвенції мають диспозитивний характер: припустимо угода сторін про її незастосування.
Строк позовної давності визначений у чотири роки. Перебіг строку починається з дня виникнення права на позов. Право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення. Право на позов, що випливає з невідповідності товару умовам договору, виникає у день фактичної передачі товару покупцеві або його відмови від прийняття товару. По закінченні строку позовної давності вимоги сторін один до одного не можуть бути здійснені.
У Нью-Йоркській конвенції з Протоколом 1980 р. беруть участь близько 30 держав. Стаття 1 Протоколу передбачає застосування Конвенції не тільки до контрактів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах-учасницях. Конвенція діє і у випадках, коли на підставі норм міжнародного приватного права до договору застосовується право держави-учасника. Деякі держави зробили застереження, що норми Конвенції не будуть застосовуватися до контрактів, якщо комерційні підприємства сторін знаходяться в державах, які не беруть участі в Конвенції (США, Словаччина і Чехія). Більшість держав-учасників таких застережень не заявило (Аргентина, Єгипет, Угорщина, Мексика, Польща, Румунія, Словенія, угорщина, Уругвай).
В результаті Конвенція може застосовуватися до контрактів, комерційні підприємства сторін яких знаходяться в державах, які не беруть участі в Конвенції, якщо застосовним правом є законодавство держави-учасника. Росія в Нью-Йоркській конвенції не бере. Однак російський суд з питання позовної давності зобов'язаний керуватися нормами Конвенції, якщо сторони погодили її безпосереднє застосування яких обрали право держави - учасника Конвенції.