Принцип верховенства права
ТЕМА 1. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ
ПОНЯТТЯ АДВОКАТУРИ, ЇЇ ЗАВДАННЯ ТА РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ.
Адвокатура — це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.
У сучасних умовах розвитку суспільства проблема прав людини набула глобального значення. Дотримання прав і свобод людини стало символом справедливості у внутрішніх і зовнішніх справах виключної більшості держав.
В Україні право на захист є конституційним принципом. Вперше в Конституції України 1996 року закріплено право громадян на правову допомогу. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розд. II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина.
Конкретно конституційний статус адвокатури визначено у ст. 59 Конституції України: "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".
Забезпечуючи захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, адвокатура своєю діяльністю сприяє утворенню правової держави, оскільки згідно з Конституцією України права та свободи людини і їх гарантія визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Згідно з конституційним статусом адвокатури до її завдань належать:
· захист прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
· представництво інтересів громадян і юридичних осіб як у відносинах з державою, так і між собою;
· представництво в судах та інших державних і правоохоронних органах інтересів фізичних та юридичних осіб;
· подання фізичним і юридичним особам, державним і громадським установам (об'єднанням) юридичної допомоги;
· підвищення рівня інформованості населення у правовій галузі.
2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ:
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у частині першій ст. 4 дає визначення принципів адвокатської діяльності, недотримання яких буде вважатися діяльністю, що не вписується в рамки Закону. У назві статті 4 йдеться про "принципи і засади адвокатської діяльності". Між тим жодних засад ця стаття не називає.
Стаття 4 Закону називає 4 групи умов, якими доведеться керуватися адвокатам у повсякденній роботі і які віднині оголошені основними узаконеними принципами адвокатської діяльності. За цією нормою Закону:
1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.
3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Принцип верховенства права
Верховенство права - конституційна декларація. Суть принципу означає абсолютний і безумовний пріоритет права, незалежно від того, хто стоїть перед Законом. Головним критерієм верховенства права і законності будь-якого нормативного акта передусім є його відповідність Конституції як Основному Закону України, який має найвищу юридичну силу. У розбудові і діяльності адвокатури в цілому цей принцип закладається як одна з головних підвалин єдиної незалежної професійної правозахисницької інституції країни, як акт свідомого визнання і сприйняття конституційного пріоритету у всіх правотворчих та правозастосувальних процесах на теренах України.
Безпосередньо в діяльності кожного адвоката цей принцип виявляється в питаннях оцінки правозастосувальних дій фізичних та юридичних осіб і правоохоронних органів, як ознака професіоналізму та високої правової культури. Саме таких характеристик потребують справи у високих судових інстанціях та Конституційному Суді України. Останнє зовсім не означає відсутність таких ситуацій в повсякденній практиці.
Принцип законності
Якщо верховенство права - поняття науково-теоретичне і визначальне для усієї системи права, то феномен Законності, зароджуючись у теоретично-правовій сфері правотворення, охоплює величезну територію правозастосувальної практики через компетентні органи й організації країни, але одночасно законність як принцип діяльності адвокатури є фактором повсякденної оцінки застосування Закону у кожній конкретній справі.
Для адвокатури законність - це орієнтир і суть курсу в організаційній і повсякденній діяльності, для адвоката законність - це інструмент повсякденної практики, це робочий і постійно діючий принцип. Він потребує від адвоката перш за все бездоганного знання закону, з яким йому довелося зіткнутися у даний момент.
Адвокат, як ніхто інший, повинен орієнтуватися в "найсвіжіших" змінах у сфері законодавства. Інша справа - немає і не може бути юриста, який знає все, і, як це не дивно, до неможливого і не слід прагнути. Головне для адвоката - завжди мати під рукою законодавчу і нормативну базу і швидко орієнтуватися у пошуках потрібного закону чи норми, які діють на даний момент. Це головна зброя адвоката у будь-якій справі.
На завершення характеристики принципу законності в адвокатській діяльності вимушено затримаємося на питанні законності діяльності самих адвокатів. Може, це видасться не зовсім доречним, але неможливо не торкнутися тієї гнітючої атмосфери, яка склалася в середовищі адвокатів задовго до набуття чинності Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Як це не прикро, але слід визнати, що негативні наслідки моральної деградації суспільства не могли не відбитися на духовному стані судової і правоохоронної систем і не обійшли стороною адвокатський корпус. Жадоба до швидких заробітків на чужій біді, поєднана з низькими професійними якостями і безпринципністю, стали чи не найпоширенішим симптомом важкої хвороби корпусу нинішньої адвокатури.
Багаторічна історія адвокатури вже давно довела: справжнього визнання і вдячності, а відтак істинного щастя від своєї професії адвокат може отримати лише за умов виявлення високої професійності і самоповаги, збереження людської і професійної гідності, хоч би як важко це іноді не давалося в житті.
Професіоналізм і порядність - це головний капітал адвоката, який хоче набути ділової популярності і широкого попиту. "Легкі" заробітки за рахунок знайомств зі слідчими чи суддями рано чи пізно завершуються закономірним фіналом. Принцип законності у поєднанні з вимогами професійної та загальнолюдської моралі слід розглядати і як своєрідну техніку професійної безпеки, як надійне страхування адвоката від власного "падіння",
Принцип незалежності
Пункт 2 статті 1 Закону визначає, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Із змісту цієї норми права випливає, що:
По-перше, незалежність адвоката є суто професійною категорією, тобто незалежність у межах конкретних функцій - захист, представництво, надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокат також є повністю незалежним у виборі клієнта та умов угоди на надання правової допомоги. Адвокат є вільним у виборі засобів захисту та власної позиції, яку він узгоджує з клієнтом. Клієнт - це єдина процесуальна фігура, з якою адвокат зобов'язаний узгоджувати кожен свій крок, пов'язаний із захистом інтересів останнього.
По-друге, свою професійну незалежність адвокат повинен розуміти не як щедрий аванс держави, а як запоруку довіри, гарантію невтручання і підкреслення відповідальності за свою діяльність.
Незалежність на практиці - це дійсно ніким не контрольована свобода процесуальних дій адвоката під час провадження конкретної справи в межах закону, своїх процесуальних прав та обов'язків. Але це водночас і висока свідомість та відповідальність перед клієнтом. Отже, професійна незалежність обмежена інтересами клієнта і правовими межами закону.
Незалежність адвоката у ролі захисника обмежується рядом законодавчих положень. Зокрема, ст. 46. КПК "Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні" формулює вимоги, через які не може переступити захисник за принципом незалежності адвокатської діяльності:
- захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу;
- неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою;
- якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку" передбаченому статтею 53 цього Кодексу;
одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого;
- захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
- захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування;
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника.
Стаття 47 КПК "Обов'язки захисника" передбачає, що: Захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.
Захисник зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).
Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:
1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;
2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;
4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.
Отже, заглибившись у норми процесуального права, ми дізнаємося, що адвокат у своїй професійній незалежності насправді дуже обмежений такими категоріями, як "адвокат зобов'язаний", "адвокат повинен". Тому розумно вчинить той адвокат, який у своїй професійній діяльності власну незалежність буде сприймати як підвищену персональну відповідальність за кожен свій крок на шляху до створення і зміцнення іміджу надійного професіонала і високо порядної людини.
Принцип конфіденційності
В роботі адвоката - це особлива категорія, один із стовпів, на яких тримається адвокатська професія. Людина звертається до адвоката по допомогу у вирішенні якоїсь важливої для неї правової проблеми. В інтересах отримання правильної консультації, правильного вирішення своєї проблеми людина вимушена відкривати адвокатові свої секрети, які вона приховує іноді від найближчих людей. Тепер вона повністю обеззброєна перед чужою, незнайомою людиною і повністю в її руках. Можна собі уявити, як розвивалися б події за відсутності такої сильної гарантії, як адвокатська таємниця. Тільки узаконений принцип конфіденційності дозволяє клієнту розкрити перед адвокатом усі найпотаємніші деталі своєї справи і вселяє упевненість, що все, що вона викладе перед своїм повіреним, залишиться під надійним захистом закону. Якщо хоч на мить припустити неможливе з наступного дня скасовується і перестає діяти принцип конфіденційності, адвокатура як інститут судозахисництва втратив би право на існування.
Стосовно дотримання принципу конфіденційності. Очевидно, цей принцип вводиться законодавцем на заміну узаконеного в КПК положення про адвокатську таємницю. На наш погляд, це помилковий крок як авторів проекту, так і законодавця. Поняття "конфіденційність" і "адвокатська таємниця", попри наявність деяких аналогій, суттєво різняться за своєю природою і змістом.
Конфіденційність означає визначену законом чи іншим правовим актом інформацію, яка характеризується у першу чергу обмеженістю доступу до неї певного кола осіб.
Зміст, обсяг та характер інформації, що надходить до адвоката від його підзахисного чи довірителя, не визначається законом чи іншим нормативним актом, а її безпосереднім власником. Ще задовго до виникнення поняття "конфіденційність" діяло і діє нині правило адвокатської таємниці. І якщо поняття адвокатської таємниці і містить ознаки конфіденційності, то останнє є абстрактним поняттям і не має на увазі якийсь конкретний вид діяльності.
Саме цим можна пояснити англо-американську практику, яка визнає два види конфіденції - privacy і secrecy.
У першому випадку йдеться про прерогативи особистості, в другому це - інформація для службового користування, що доступна обмеженому колу офіційних осіб фірми, корпорації, державного органу, громадської чи політичної організації. Суттєва відмінність поняття і суті адвокатської таємниці у тому, що вона поєднує у собі privacy і secrecy.
З одного боку, обов'язок дотримання адвокатської таємниці виникає як наслідок укладення договору адвоката з конкретним клієнтом, а з другого - дотримання адвокатської таємниці охороняється Законом.
Пункт 3 ст. 47 КПК встановлює: "Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю". Зауважимо, у цій нормі Закону вживається саме термін "адвокатська таємниця", але не конфіденційна інформація.
Трохи раніше ми вже згадували про гармонізацію Закону з іншими законодавчими актами. І в цьому питанні ми маємо достатньо підтверджень. Так, ст. 46 КПК встановлює, що "Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом, а Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.
Адвокату слід бути вкрай обережним у випадках, коли клієнт намагається перед патроном розкрити свої секрети, що не мають жодного відношення до справи і не несуть корисного навантаження в інтересах вирішення головного питання - захисту законних прав. Тим часом адвокат може стати носієм такої інформації, про яку говорять "менше знаєш, довше живеш". Наведу приклад із практики.
У кримінальній справі про великі розкрадання державного майна обвинувачуваний у період ознайомлення з матеріалами справи попросив адвоката передати дружині записку про те, що у схованці зберігаються "документи", пообіцявши щедро віддячити за послугу. Адвокат зрозумів, що йдеться про схованку грошей чи цінностей. Взявши таку записку, адвокат мимоволі став би посвяченим у секрет про місце можливого знаходження цінностей. Адвокат розсудливо відмовився від цієї місії, пообіцявши підзахисному попросити у слідчого дозволу про надання підзахисному побачення з дружиною. Він виконав свою обіцянку, а незабаром після побачення двоє слідчих із слідчої групи були відсторонені від справи, у зв'язку з тим, що вони в нічний час потай від керівництва слідчої групи кілька разів відвідували будинок підзахисного і знаходилися там тривалий час у пошуках (як потім з'ясувалося, не безрезультатних) прихованих обвинувачуваним грошей. Якби адвокат зважився на передачу записки, він став би володарем інформації про місце схованки "скарбу", а відтак і основним підозрюваним у причетності до зникнення грошей.
Кожен адвокат повинен твердо засвоїти, що його відповідальне ставлення до чужої конфіденційній інформації - це надійна гарантія уникнути неприємностей з цього приводу у майбутньому.