Міжнародні транснаціональні корпорації
В епоху інтернаціоналізації світового господарства особливу роль відіграють транснаціональні корпорації (ТНК), чиї філії та підприємства знаходяться у різних державах світу. ТНК відіграють важливу роль у сучасній глобалізованій економіці: вони забезпечують 50 % світового промислового виробництва, на них припадає 70% торговельних операцій у світі, вони володіють більш ніж 80% зареєстрованих патентів і забезпечують 80% фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. До них належать не лише великі виробничі концерни, а й транснаціональні банки, страхові і телекомунікаційні компанії, інвестиційні та пенсійні фонди. Найбільші ТНК мають бюджети, що перевищують державні бюджети окремих чи навіть сукупності держав світу.
ТНК є інтернаціональними не лише за сферою діяльності (мають філії чи дочірні підприємства в двох або більше державах світу), а й за структурою капіталу та контролем. Характерною ознакою ТНК є поєднання централізованого керівництва із відносною самостійністю структурних підрозділів, що знаходяться в різних країнах світу. При цьому розрізняють країну базування (країну, у якій знаходиться штаб-квартира ТНК) та приймаючі країни (країни, де розміщуються філії та .дочірні підприємства, що входять у структуру ТНК). Формально зарубіжні підрозділі ТНК знаходяться у сфері юрисдикції приймаючої держави, але фактично вони є іноземними підприємствами з огляду на їх істотний зв'язок з материнською компанією. Залежно від принципу організації ТНК розрізняють такі їх види:
- горизонтально інтегровані ТНК, які здійснюють управління підрозділами, що знаходяться в різних країнах і виробляють однакові чи подібні товари;
- вертикально інтегровані ТНК, у структурі яких одні підрозділи виробляють товари, споживачами яких є підрозділи, що знаходяться в інших країнах;
- роздільні ТНК, чиї структурні підрозділи не інтегровані ані горизонтально, ані вертикально.
Для визначення ТНК існує спеціальний індекс транснаціоналізації. При його розрахунку враховують відношення зарубіжних активів до загального обсягу активів, обсягу продажу товарів та послуг зарубіжними філіями до загального обсягу продажу товарів та послуг, чисельності іноземного штату до загальної кількості співробітників компанії.
19. Труднощі, які виникають при визначенні особистого закону ТНК через глобальний характер їх діяльності, свідчать про неефективність застосування до них критеріїв інкорпорації чи осілості і вимагають звернення до теорії контролю, згідно з якою особистий закон подібного об'єднання встановлюється за особистим законом головної компанії. Альтернативою такому підходу є застосування наднаціонального "права ТНК", під яким у доктрині МПрП маються на увазі норми міжнародного чи "транснаціонального права", яке виключно і може бути застосоване для регулювання діяльності ТНК, а не національне право будь-якої держави.
20. Інтернаціональний характер діяльності ТНК зумовлює труднощі врегулювання їхньої діяльності за допомогою лише національних законодавств і активізацію зусиль міжнародних організацій з розробки принаймні базових правил та стандартів регулювання діяльності таких утворень. Так, у 1974 р. в рамках ЕКОСОР були створені Комісія з ТНК та Центр з ТНК, що мали розробити кодекс поведінки ТНК. Такий кодекс має рекомендаційний характер, незастосування його принципів та правил не тягне за собою будь-яких юридичних санкцій. Відповідно до закладених у ньому принципів, ТНК не можуть втручатися у внутрішні та міжурядові відносини, мають поважати місцеве законодавство і культурні традиції, права людини та уникати корупції. їх діяльність не повинна заважати досягненню національних цілей економічного розвитку, порушувати конкуренційне та податкове законодавство. Крім того, ТНК мають розкривати корпоративну інформацію, включаючи фінансову звітність, для широкого загалу приймаючої країни. Національний режим надається ТНК лише у випадку, якщо вони відповідають національним економічним програмам розвитку.
Приймаюча держава має право регулювати і контролювати діяльність ТНК, брати участь у розподілі прибутку від діяльності ТНК на її території.
У 1976 р. у рамках ОЕСР були прийняті Принципи діяльності багатонаціональних підприємств, що були частиною Декларації з міжнародних інвестицій та багатонаціональних підприємств і стосувалися різних аспектів діяльності ТНК. Це рекомендаційний акт, який поєднує принципи і правила факультативного характеру у сфері захисту прав робітників, споживачів, захисту навколишнього середовища, розкриття інформації, запобігання обмеженню конкуренції, оподаткування та інших аспектів діяльності ТНК. Остання редакція Принципів ОЕСР для багатонаціональних компаній була прийнята в 2000 р. В рамках Міжнародної організації праці в 1977 р. була прийнята Тристороння декларація принципів, що стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної політики. В ній закріплені права співробітників ТНК створювати організації, що представляють їхні інтереси, наділяти їх повноваженнями з ведення переговорів з роботодавцем відповідно до національних законодавств. Принципи регулювання діяльності ТНК в європейському регіональному масштабі були викладені в доповіді Комісії ЄЕС "Багатонаціональні підприємства та законодавство Співтовариства" в 1973р.
Іншим прикладом регіональної уніфікації норм діяльності ТНК є Конвенція СНД про транснаціональні корпорації 1998р., учасницею якої є й Україна. Конвенція встановлює загальні засади співробітництва держав у сфері створення та діяльності ТНК, яка визначається як юридична особа (сукупність юридичних осіб), що має у власності, господарському віданні чи оперативному управлінні відокремлене майно на території двох чи більше держав, утворена юридичними особами двох чи більше країн, зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Конвенції (ст. 2). ТНК вправі здійснювати на територіях країн-учасниць будь-які не заборонені види діяльності. Порядок реєстрації ТНК визначається законодавством держави місця ЇЇ реєстрації. Під час реєстрації надається так званий "організаційний пакет корпорації", у якому містяться дані про цілі та завдання ТНК, та інша інформація, необхідна для прийняття рішення про її реєстрацію. Окремим положенням врегульоване питання відповідальності за зобов'язаннями корпорації та/чи головного підприємства (центральної компанії), що виникли в результаті участі в діяльності корпорації: учасники несуть відповідальність згідно із законодавствами держав-учасниць, юридичні особи яких входять до складу корпорації.
21. У контексті аналізу особливостей правового статусу ТНК варто звернути увагу також на специфічну наднаціональну форму юридичних осіб, що існує на теренах ЄС,- "європейська компанія" (Societas Europea).
Ця організаційно-правова форма юридичної особи виступав аналогом національних акціонерних товариств, використовується для ведення бізнесу в більш ніж одній державі - члені ЄС і регулюється виключно на наднаціональному рівні, а не національними законодавствами будь-яких держав-членів. Причиною її створення є недостатній рівень уніфікації корпоративного законодавства держав ЄС, внаслідок чого компанії, діяльність яких виходить за межі однієї держави - члена ЄС, мають дотримуватися численних приписів кожної такої юрисдикції, а злиття компаній з різних держав є складним з юридичного погляду. Створення такої європейської компанії стало можливим з 8 жовтня 2004 р., через 30 років після розробки першого проекту статуту європейської компанії.
Європейська компанія може бути заснована одним із чотирьох шляхів:
- шляхом злиття двох чи більше існуючих акціонерних товариств не менш ніж з двох держав - членів ЄС;
- шляхом утворення холдингу з акціонерних товариств чи товариств з обмеженою відповідальністю не менш ніж з двох держав - членів ЄС;
- шляхом утворення філії компаній не менш ніж з двох держав - членів ЄС або шляхом утворення філії (дочірньої компанії) компаній, з яких мінімум дві мають філії в інших державах - членах ЄС не менше двох років;
- шляхом перетворення акціонерного товариства, яке не менше двох років має філію в іншій державі - члені ЄС.
Мета створення європейської компанії полягає у здійсненні нею діяльності на території ЄС за уніфікованими правилами та з єдиною системою управління і звітності. Правову базу регулювання діяльності європейської компанії становлять Постанова Ради ЄС № 2157/2001 про статут європейської компанії 2001 р. та Директива Ради ЄС 2001/86/ЄС 2001 р., що доповнює статут європейської компанії стосовно участі працівників. Застосування положень національних законодавств має виключно субсидіарний характер, якщо певне питання не врегульоване Постановою. Європейська компанія може бути зареєстрована у національному реєстрі держави - члена ЄС, де знаходиться її головний офіс, і повідомлення про кожну таку реєстрацію публікується в Офіційному бюлетені ЄС. Мінімальний статутний капітал європейської компанії становить 120000 євро, якщо тільки певна держава-член ЄС, де знаходиться зареєстрований офіс європейської компанії, не вимагає більшого обсягу мінімального капіталу для здійснення певних видів підприємницької діяльності. Зареєстрований офіс європейської компанії має знаходитися там, де здійснюється центральне управління компанією. Органами управління європейської компанії виступають наглядова рада і виконавчий орган (дворівнева система управління) або лише правління (однорівнева система управління). З питань оподаткування європейська компанія підпорядковується тим самим правилам, що й будь-яка багатонаціональна компанія: вона має сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі в усіх державах-членах, де знаходяться її адміністративні центри, оскільки належна гармонізація податкових законодавств держав - членів ЄС у цій сфері ще не відбулася.