Фактори і резерви підвищення продуктивності праці
Фактори зміни певного показника - це сукупність всіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.
За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:
- ті, що знаходяться поза сферою керування, господарчого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі; рівень розвитку ринкових відносин; конкуренція науково - технічний прогрес; загальний рівень економічного розвитку; якість і кількість трудових ресурсів країни; культура; моральність, розвиток інфраструктури тощо);
- ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, організація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо).
Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва,
фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три
групи:
1) соціально — економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили (рівень кваліфікації, професійних знань, умінь, навичок, компе-тентність, відповідальність, здоров'я, розумові здібності, дисципліно-ваність, мотивованість);
2) матеріально - технічні що визначають якість засобів виробництва ( модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки тощо);
2) організаційно — економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва (вдосконалення структури апарату управлення та систем управлення виробництвом, покращення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, вдосконалення поділу і кооперації праці, впровадження передових методів і прийомів праці тощо).
За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на
1) внутрішньовиробничі - ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства;
2) галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі, або кількох суміжних галузей народного господарства;
3) регіональні - це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);
4) загальнодержавні - це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні ( раціональне використання трудового потенціалу тощо).
Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористанні. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково - технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягне ним рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці - це процес перетворення можливого у дійсне.
Оскільки резерв - це фактично відрізок фактору, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерві зростання продуктивності праці кла-сифікують так само, як і фактори.
Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внут-рішньовиробничих резервів і факторів за змістом, скжільки вона без-посередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.
Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:
- соціально - економічні, що визначають можливості підвищення якості використаної робочої сили;
- матеріально — технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
- організаційно – економічні,що визначають можливості вдоскона-лення робочої сили із засобами виробництва.