Світове господарство та міжнародний поділ праці

Транспорт

 

Зайнято у транспорті близько 6 % працівників країни. До транспортного комплексу відносять сухопутний, водний та повітряний. У сухопутному виділяють автомобільний, залізничний і трубопровідний; у водному — морський і річковий.

Обсяг перевезень — це маса перевезених вантажів (кількість пасажирів) за певний проміжок часу (рік, місяць, добу). Для обчислення роботи транспорту до уваги беруть і відстань перевезень: добуток обсягу перевезень на відстань к транспортування називають вантажо- або пасажирообігом і визначають відповідно в тонно-кілометрах і пасажиро-кілометрах. Підсумовуючи роботу, виконану всіма транспортними засобами за рік, отримують річні величини вантажо- та пасажирообігу. Розділивши ці величини на річний обсяг перевезень, можна визначити середню відстань перевезень для кожного окремого виду транспорту. Так, середня відстань для вантажних перевезень автомобільним транспортом України становить приблизно 170 км, залізничним — близько 500 км, трубопровідним — близько 950 км, річковим — близько 200 км, морським — понад 5000 км. Отже, найбільша відстань перевезень характерна для морського транспорту, а найменша — для автомобільного. Такі ж відмінності в середній відстані перевезень характерні й для пасажирського транспорту. Щоб оцінити доцільність використання того чи іншого виду транспорту при перевезенні різних вантажів, використовують показник собівартості перевезень. Це грошові витрати на транспортування одиниці продукції. Так, транспортування нафти водою утричі, а лісу — уп'ятеро дешевше, ніж залізницею. Показник пропускна спроможність транспортних шляхів ланки визначають за максимальною кількістю транспортних одиниць (поїздів, суден, автомобілів, літаків), яку можна пропустити за певний період за даного рівня технічної оснащеності та найефективнішої роботи транспорту. Наприклад, двоколійна залізниця має пропускну спроможність по 144 поїзди на добу в кожному з напрямків і може забезпечити за рік перевезення понад 75 млн т вантажів у кожному з напрямків. Пропускна спроможність одноколійних магістралей — 22—26 пар поїздів на добу, що становить близько 17 млн т вантажів на рік.

 

У вантажообігу найбільшу частку (52,3 %) має залізничний транспорт (за деякими джерелами – трубопровідний), а в пасажирообігу провідні позиції посів автомобільний транспорт.

Види транспорту Вантажообіг, % 1990 Вантажообіг, % 2008 Пасажирообіг, % 1990 Пасажирообіг, % 2008
Усі
залізничний 45,6 52,2 34,2 36,1
автомобільний 7,7 7,6 40,6 41,7
водний 26,7 3,1 0,8 0,1
авіаційний 0,01 0,1 7,2 7,3
трубопровідний 20,0 36,9    

 

Залізничний транспорт

Залізничний транспорт в Україні посідає перше місце за вантажообігом і друге – за пасажирообігом.

 

Перша на українських теренах залізниця Львів — Перемишль була побудована в 1861 році.

У XX ст. найбільша частка у вантажообігу України припадала на залізничний транспорт. Поступово частка його скоротилася, що було зумовлено більшими темпами розвитку автомобільного та трубопровідного видів. У пасажирообігу значно зросла частка автомобільного та повітряного видів транспорту, помітно знизилася роль водних видів.

 

Найгустіша мережа залізниць — у Донбасі, Придніпров'ї та західній частині. Найменше залізниць - на Поліссі та в південній частині. Якщо поділити довжину мережі залізниць у межах країни чи області на площу, то отримаємо середню густоту цієї мережі. Для України - 37 км на 1000 км2; у Донбасі — 52 км на 1000 км2, а на півдні — 27 км на 1000 км2.


Залізничний транспорт забезпечує швидкий і регулярний рух незалежно від пори року. Для залізничного транспорту характерна масовість і порівняно низька собівартість перевезень.

 

До недоліків цього виду транспорту необхідно віднести низьку маневреність, необхідність додаткових довезень вантажів іншими видами транспорту, перевантаженість, а також доволі високу вартість прокладання нових залізниць.

 

Основну частку в перевезеннях залізницями становлять промислові вантажі: залізна руда, кам'яне вугілля, будівельні матеріали, лісоматеріали тощо. Залізничним транспортом перевозять також значну кількість зерна, цукрових буряків.

 

Серед залізничних шляхів, які забезпечують внутрішні зв'язки, важливе значення мають: Донецьк — Кривий Ріг, Харків — Сімферополь, Київ — Львів, Львів — Одеса, Харків — Херсон, Львів — Чоп. З міжнародних залізничних магістралей основними є: Донецьк — Ростов-на-Дону, Харків — Вітебськ, Київ — Москва, Володимир-Волинський — Катовіце, Львів — Краків, Чоп — Прага, Чоп — Будапешт. Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Фастів, Жмеринка, Козятин тощо.

 

Автомобільний транспорт

У нашій країні створено густу мережу автомобільних шляхів із твердим покриттям. Шляхи, які забезпечують високу пропускну спроможність та швидкість руху, не перетинаються ні з іншими шляхами, ні з пішохідними доріжками, називають автомагістралями.

 

Автомобільний транспорт має неабияке значення для перевезення на короткі відстані. Особлива роль автомобільного транспорту — в обслуговуванні будов і с/г підприємств. І хоча вантажообіг та середня відстань перевезень зросли, частка автомобільного транспорту у вантажообігу усіх видів транспорту залишається невисокою (6 %). За пасажирообігом в Україні він посідає перше місце, випереджуючи залізничний.

 

Найважливішими автомагістралями є Харків — Москва, Дніпропетровськ — Сімферополь, Київ — Львів — Чоп, Київ — Одеса тощо. Майже кожний обласний центр став великим вузлом автошляхів.

 

Водний транспорт

В останні роки знову почали зростати обсяги перевезень вантажів та вантажообіг водних видів транспорту.

 

Чорне море, окрім Одеської затоки, не замерзає, а тому судноплавство на ньому (частково за допомогою криголамів) можливе впродовж усього року, а на Азовському — протягом 8-9 місяців.

 

Морський транспорт характеризується малою собівартістю транспортування.

Його недоліком є порівняно незначна швидкість переміщення та залежність від погодних умов.

 

Головним портом Чорного моря є Одеса. Це універсальний порт, через який проходить понад 20 % морського транспорту України. Другий за значенням чорноморський порт — Іллічівськ, з якого курсують не лише кораблі, а й пороми до болгарського міста Варни. Через ці порти транспортують сировину, продукцію машинобудування,с/г. Важливе значення мають також морські порти Херсон та Миколаїв.

 

Розрізняють перевезення каботажні (плавання між портами однієї країни) й закордонні.

В останні роки тільки близько 15 % загального обсягу перевезень припадає на малий (у межах одного моря) та великий каботаж. Відповідно 85 % припадає на зовнішні перевезення. У свою чергу, серед останніх близько 50 % становлять експортні вантажі, близько 40 % — транзитні, а понад 10 % — імпортні товари. У структурі вантажів, які транспортують морські судна, переважають нафта, нафтопродукти, руди металів, кам'яне вугілля, будівельні матеріали.

 

Перевезення пасажирів морським транспортом практично припинилися. Найбільше вони збереглися в Севастополі, на який припадає понад 80 % морських перевезень пасажирів.

 

У тісній взаємодії з морським і залізничним транспортом працює річковий. Він має важливе значення для внутрішніх перевезень. У структурі перевезень переважають будівельні матеріали (96 %).

 

Річковий транспорт працює сезонно, і напрямки шляхів не завжди збігаються з найзатребуванішими. До основних річкових шляхів належать Дніпро з Десною і Прип'яттю, а також Південний Буг, Сіверський Донець, Дністер, Дунай. По Дніпру з притоками здійснюються міждержавні зв'язки з Білоруссю, Росією, а по Дунаю — з Румунією, Словаччиною та іншими країнами Європи. На решті річок переважають внутрішньообласні перевезення, де інколи 100 % становлять будівельні вантажі. Найбільшими річковими портами є Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон; Ізмаїл, Рені (Одеська обл.). Загальна довжина річкових судноплавних шляхів, що експлуатуються в Україні, помітно скорочується.

 

Соціальна сфера

 

Сукупність підприємств і установ виробничої сфери і сфери послуг, які створюють умови для організації основних видів діяльності людини (трудової, суспільної, політичної тощо), називають соціальною інфраструктурою. За значенням у житті суспільства у ній виділяють дві групи підприємств і установ. Перша задовольняє духовні та фізичні потреби населення й охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, туризм і відпочинок. До другої групи підприємств і установ відносять житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв'язок, торгівлю і громадське харчування, управління, кредитування та страхування, які покликані забезпечувати матеріальні умови життя населення. Загалом більшість галузей соціальної сфери розвиваються в Україні швидше, ніж виробничі сфери економічної діяльності, а тому частка їх у ВВП країни зростає.

 

Основними рекреаційними районами в Україні є Крим і Карпати. Найбільші центри відпочинку і туризму розташовані в Криму — Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта; на узбережжі Чорного й Азовського морів — Одеса, Скадовськ, Бердянськ, Маріуполь; у Карпатах та Передкарпатті — Трускавець, Моршин, Яремче, Ворохта, Ясиня. Однак рекреаційний комплекс України ще не повністю використовує всі наявні ресурси.

 

світове господарство та міжнародний поділ праці

 

Спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг називають міжнародним поділом праці (МПП). Галузі НГК, які виробляють продукцію не лише для споживання всередині країни, а й для продажу за кордоном, називають галузями міжнародної спеціалізації. Наприклад, для Саудівської Аравії такою галуззю є нафтова промисловість, для Швейцарії — банківська справа та виробництво годинників, для Фінляндії — виробництво мобільних телефонів та паперу, для України — виробництво вантажних літаків, сталі, соняшникової олії тощо.

 

Для того щоб виникла і розвинулася певна міжнародна спеціалізація, мають існувати відповідні передумови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати певні переваги у виробництві відповідної продукції (наприклад, володіти великими запасами природних ресурсів). По-друге, повинні існувати країни, які мають потребу в цій продукції. По-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу мають бути вигідними країні-виробникові.

 

Країна, визначаючи свою міжнародну спеціалізацію, водночас відмовляється від випуску тих видів продукції, які їй виробляти невигідно, а простіше закупити в іншій державі. Наприкінці XIX ст. господарські комплекси країн були вже настільки тісно взаємозалежними, що сформували світове господарство (сукупність взаємопов'язаних у результаті міжнародного поділу праці національних господарств країн світу).

 

У світовому масштабі спостерігається зниження частки продукції с/г і видобувної промисловості (хоча частка енергоресурсів в окремі періоди зростає). Провідне місце у міжнародній торгівлі на початку XXI століття посідає продукція обробної промисловості — понад 60 %. Особливо важливе місце у ній посіла продукція машинобудування (47 %). На сировину, продовольство та паливо припадає сьогодні менше чверті світового експорту.

 

В останні десятиліття поглиблення міжнародного поділу праці спричинило особливо тісне зрощування національних господарств окремих країн. Так виникла міжнародна економічна інтеграція — об'єктивний процес розвитку особливо глибоких і стійких взаємозв'язків між окремими групами країн. Інтеграція проявляється у стиранні бар'єрів між економіками різних держав.

 

У результаті поглиблення інтеграційних процесів на мікрорівні виникають транснаціональні корпорації (ТНК) — господарські об'єднання, до яких входять первинні (материнські) підприємства та їхні закордонні філії. Материнською називають ту компанію, що започаткувала створення компаній за кордоном. Переважна більшість материнських компаній розміщується в розвинутих країнах. У даний час ТНК, за оцінками фахівців, контролюють від 20 % до 25 % світового ВВП.

 

Процеси міжнародної інтеграції на сьогодні вступили в найвищу стадію свого розвитку яку називають глобалізацією. Сприяв цьому переходу бурхливий розвиток науки, техніки, інформатики, що перетворило земну кулю в тісно переплетений клубок техніко-виробничих, торгових, фінансових та інших взаємозв'язків.

 

Економічна глобалізація призводить до низки негативних наслідків. Так, зменшується можливість окремих держав впливати на стан власних ринків, збільшується вірогідність виникнення криз, збільшується вплив світових криз на окремі країни, економіка багатьох держав поступово потрапляє під все більший вплив ТНК і міжнародних організацій. Вони мають свої цілі, які можуть суперечити національним інтересам суверенних держав.