Системні показники ступеня ризику
Виконала:
Ст. гр. МТз-51
Корпанюк Ірина
Львів-2012
Зміст:
1. СИСТЕМНІ ПОКАЗНИКИ СТУПЕНЯ РИЗИКУ
2. СУТНІСТЬ І СИСТЕМНІ ВЛАСТИВОСТІ РИЗИКУ
3. Список використаної літератури
СИСТЕМНІ ПОКАЗНИКИ СТУПЕНЯ РИЗИКУ
У багатьох випадках, щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати можливі наслідки (події) та ймовірності цих подій. Кожній із запропонованих зон ризику слід поставити у відповідність кількісні показники — критерії ризику. Такими показниками можуть бути ймовірності певного рівня збитків або ж імовірності того, що збитки виявляться вищими якогось певного рівня .
Розглянемо три найважливіші базові показники підприємницького ризику.
Показник допустимого ризику — імовірність того, що збитки виявляться більшими, ніж їх граничний допустимий рівень .
Показник критичного ризику — імовірність того, що збитки виявляться більшими, ніж їх граничний критичний рівень .
Показник катастрофічного ризику — імовірність того, що збитки виявляться більшими, ніж граничний катастрофічний рівень .
Знання цих показників дозволяє прийняти рішення стосовно здійснення певної підприємницької діяльності. Але для такого рішення недостатньо лише оцінити значення названих показників. Необхідно ще на підставі системи раціональних гіпотез задати (встановити, прийняти) їх граничні величини, щоб не потрапити в зону неприйнятного ризику. Такі величини називають критеріями відповідно допустимого, критичного та катастрофічного ризиків kдп, kкр, kкт.
Якщо в результаті певного виду підприємницької діяльності здійснена оцінка величин та , а також вста-новлені для даної фірми величини критеріїв допустимого, крити-чного та катастрофічного ризиків kдп, kкр, kкт, то граничні значен-ня можна оцінити таким чином. Нехай (випадок характеризує ситуацію, що є несприятливою щодо підприємницької діяльності, оскільки верхня межа зони до-пустимих збитків є меншою від величини сподіваних (математи-чне сподівання) збитків).
При оцінці доцільності державних проектів різного спрямування — законодавчих, інституціональних, інвестиційних, зазначається аналіз вигід і витрат є просто раціональним методом прийняття рішень. Люди користуються ним щодня і він старіший за писану історію людства. Проте наше природне розуміння витрат і вигід може бути неадекватним реальній ситуації, коли альтернативи відносно складні або ж (чи) інформація невизначена. Тоді ми відчуваємо гостру потребу у формальних способах чіткого ситемного і раціонального мислення. Дедалі частіше використо-вуються економіко-математичні моделі для проведення аналізу вигід і витрат та прийняття оптимальних (чи раціональних) рішень.
У низці наукових праць наводяться деякі кількісні методи, котрі допомагають прийняти рішення стосовно доцільності капіталовкладень. Хоча у більшості фундаментальних праць з фінансового менеджменту перевага віддається чистій поточній (приведеній) вартості (NPV), не слід ігнорувати інші методи, позаяк кожен з них несе у собі корисну інформацію. Метод періоду окупності пропонує інформацію стосовно ліквідності і ризику проекту. Метод NPV дає прямий грошовий вираз щодо прибутку, котрий належатиме акціонерам підприємства (компанії). Метод внутрішьої норми дохідності (прибутку) IRR також вимірює прибутковість, але вона виражена у відсотках, що зручніше для більшості керівників (менеджерів). При визначенні доцільності капіталовкладень використовується також індекс дохідності (PI), або, як його інколи називають, співввідношення доходів і витрат. Цей метод найчастіше використовують у державному секторі. Метод модифікованої IRR (MIRR) дає таку саму інформацію, але його слід використовувати при виникненні конфліктів.
Слід зауважити, що наведені методи не завжди досить глибоко враховують ризик, яким обтяжений проект.
Необхідною умовою науково обґрунтованого підходу до врахування впливу невизначеності є її опис на якісному та кількісному рівнях. Останнє передбачає використання адекватних математичних понять та інструментарію. Зазначимо, що основна відмінність між ризиком і невизначеністю полягає у тому, що не-визначеність існує об’єктивно, а породжений нею ризик є об’єктивно-суб’єктивною економічною категорією.
Один з методологічних підходів до кількісної оцінки ступеня ризику, зокрема ризику інвестиційних проектів, ґрунтується на припущенні, за якого показники ефективності проекту та окремі чинники, від яких залежать значення показників, трактуються як випадкові величини. Це припущення дає можливість використовувати потужний апарат теорії ймовірностей і математичної ста-тистики. Отже, значення показників NPV, IRR, MIRR тощо доці-льно трактувати як випадкові величини. Нехай R — випадкова величина, що характеризує один із згаданих вище показни-ків ефективності проекту. Припустимо, що випадкова величина R має додатній інгредієнт ( , тобто ми прагнемо її максимізу-вати). Позначимо через математичне сподівання випад-кової величини R, Мо — моду випадкової величини R. Аналіз проекту (ефективності проекту) пов’язаний з аналізом його ризи-ковості. Використовується багато різних показників ризику [52]: середньоквадратичне відхилення (s), семіквадратичне відхилен-ня (SSV), коефіцієнт варіації (CV), коефіцієнт семіваріації (CSV), середньоквадратичне відхилення відносно моди , семіквад-ратичне відхилення відносно моди тощо.
Нехай задано певний рівень надійності g (тобто ймовірність того, що значення випадкової величини R знаходитимуться у ме-жах відповідного інтервалу). У такому разі величину можна вважати теж одним з показників кількісної оцінки ступеня ризику.
Згідно з викладеним ризик можна характеризувати вектором: де gi — певні кількісні оцінки ступеня ризику (наприклад, s, SSV, CV, CSV, a і можливо ще багато інших). Серед компонент gi, є об’єктивні (наприклад, s, SSV), а решта —суб’єктивні показники міри ризику (наприклад, a).
Наведемо кілька величин, які є прикладами системного вико-ристання показників кількісної оцінки ступеня ризику: де m — математичне сподівання випадкової величини R; s — се-редньоквадратичне відхилення цієї випадкової величини; a — коефіцiєнт ризику, який задається експертним шляхом і показує міру несхильності до ризику (в разі, коли a >1); де m — математичне сподівання випадкової величини R; s — се-редньоквадратичне відхилення цієї випадкової величини; k(a) — коефіцієнт, який є функцією від a (k(a) > 0); B+ — ефективне значення(нижня межа) економічного показника R, R = R+ тощо.
Розглянемо детальніше величину B+. Аналізуючи ризик прое-кту, необхідно з’ясувати, для яких значень k(a) виконуватиметься умова.
Із співвідношення (3.47) легко одержати, що
При заданих m та s величина В+ є лінійною функцією від k.
Бачимо, що має сенс розглядати тільки ті значення k, де , тобто такі значення k, які задовольняють нерівність: .
Розглянемо два альтернативні проекти. Позначимо через R1, R2 випадкові величини обраного показника ефективності відповідно першого i другого проектів, mi, i = 1,2, — сподівані значення показника ефективності відповідного проекту , σi, — середньоквадратичні відхилення показника ефективності відповідного проекту, ,коефіцієнти варіації. Порівняємо показники та
Розглянемо характерні випадки:
1) . Бачимо, що для всіх значень . Тобто, у цьому випадку кращим є перший проект, який має менше значення коефіцієнта варіації.
2) . Координати точки перетину прямих M(k0, )
Отже, для всіх значень . Ба-чимо, що і у цьому випадку кращим є перший проект з меншим значенням коефіцієнта варіації.
3) . Координати точки перетину прямих M(k0, )
Отже, для значень k: виконуватиметься нерівність , а для значень — . Тобто існує α0: таке, що для значень виконується нерівність , а для значень — . Тобто суб’єкт прийняття рішення (менеджер), якщо його влаштовує рівень надійності γ0, може обрати перший проект. Якщо ж він прагне забезпечити рівень надійності більший, ніж γ0, то слід обрати другий проект (якому відповідає менше значення коефіцієнта варіації).
Розглянемо три проекти. Нехай Ri, — випадкові вели-чини обраного показника ефективності відповідно i-го проекту, mi, — сподівані значення показника ефективності, σi, — середньоквадратичні відхилення, CVi, — коефіці-єнти варіації.
Порівняємо показники , та В залежності від співвідношення між mi, σi та CVi, можливі різні випадки. Розглянемо найцікавіший, на наш погляд.
У цьому випадку залежно від рівня надійності, який хотів би мати фінансовий менеджер, можливі три варіанти рішення. По-значимо та , відповідно Тоді можливі такі рекомендації щодо прийняття рішення :
1) якщо менеджера влаштовує рівень надійності γ12, то він може обрати перший проект (цьому проекту відповідає найбіль-ше значення В+);
2) якщо менеджеру необхідно мати рівень надійності g: γ12 < γ < γ23 то можна обрати другий проект;
3) у разі, коли необхідно мати рівень надійності γ > γ23, слід обрати третій проект.
Зауважимо, що у випадку, коли , на наш погляд, доцільно вибрати проект з меншим значенням коефіцієнта варіації.
Якщо суб’єкта прийняття рішення цікавить певне (порогове) значення , то дістанемо показник ризику, який називається модифікованим коефіцієнтом варіації.
Використання модифікованого коефіцієнта варіації доцільне у тих випадках, коли суб’єкт прийняття рішення може задати порогове значення досліджуваного економічного показника R. Наприклад— це норма прибутку безризикових цінних паперів. Зауважимо, що коефіцієнт використовується при побудові лінії ринку капіталів.
Якщо за міру ризику обираються семіквадратичне відхилення (SSV) та коефіцієнт семіваріації (CSV), то аналогічні результати легко отримати для показника
Із співвідношення легко одержати, що За заданих m та SSV величина є лінійною функцією від k.
Зауважимо, що у випадку, коли , на наш погляд, доцільно вибрати проект з меншим значенням коефіцієнта семіваріації. Аналогічно можна вчинити й у випадку, коли викладене дає підстави дійти певних висновків. Зокрема, такі показники ризику у відносному вираженні, як коефіцієнт варіації (чи коефіцієнт семіваріації), будучи об’єктивними складовими вектора кількісної оцінки ступеня ризику, можуть вважатися також пороговими значеннями (характеристичними точками) ризику. Розглядаючи у комплексі такі показники, що характеризують проект з позицій ризику та ефективності, як σi, CVi, α, де l — кількість альтернативних стратегій (проектів), бачимо: для значень відповідні значення будуть від’ємними. Тобто, відповідна (i-та) стратегія є неефективною. Аналогічний висновок можна зробити й у разі використання показників семіквадратичного відхилення та коефіцієнта семіваріації.
Отже, коли суб’єкт прийняття рішень обирає нормативне (прийнятне для нього) значення суб’єктивного показника ступеня ризи-ку α*, то, маючи відповідні закони розподілу випадкової величини , можна обчислити відповідні коефіцієнти . Порівнюючи величину з об’єктивним показником ступеня ризику, яким є величина (або ), можна або відхилити відповідну i ту стратегію, якщо , або прийняти її для подальшого аналізу.
Неважко також дійти висновку, що, знайшовши точки перети-ну прямих обчисленням таких , для яких можна отримати ламану , кожний відрізок якої дозволяє відшукати інтервали стійкості відповідної i-ї стратегії. Легко помітити, зокрема, що для значень доміную-чою (найкращою у певному розумінні) є перша стратегія. Отже, якщо суб’єкта прийняття рішення задовольняє таке значення α* (суб’єктивна складова кількісної оцінки ступеня ризику), для якого перебуває в інтервалі , то перша стратегія є оптимальною (для даного суб’єкта).
Аналогічно, знайшовши точки перетину прямих через обчислення таких , для яких можна отримати ламану кожний відрізок якої дозволяє відшукати інтервали стійкості від-повідної i-ї стратегії. З рис. 3.14 легко помітити, зокрема, що для значень домінуючою (найкращою у певному розу-мінні) є перша стратегія. Отже, якщо суб’єкта прийняття рішення задовольняє таке значення α* (суб’єктивна складова кількісної оцінки ступеня ризику), для якого перебуває в інтервалі , то перша стратегія є оптимальною (для даного суб’єкта).
Інтервал стійкості є важливою категорією, оскільки суб’єктові прийняття рішень, як правило, складно абсолютно точно встано-вити бажане (нормативне) значення α*. Інша справа, коли йому відомий інтервал стійкості та його задовольняють ті значення α*, які належать до цього інтервалу.
Аналогічний аналіз можна провести для показників тобто якщо за базу обрати модальне або медіанне значення випа-дкової величини, що характеризує один із згаданих показників ефективності проекту.
Одним з основних способів оцінки ризику у різноманітних сферах економічної діяльності є метод фінансових коефіцієн-тів. Наприклад, для оцінки кредитного ризику комерційного банку здійснюють аналіз платоспроможності та кредито-спроможності потенційного позичальника на основі методу фінансових коефіцієнтів. Кількість розрахункових коефіцієнтів з груп коефіцієнтів (ліквідності, ділової активності, рентабельності, фінансової стійкості), що рекомендується для аналізу фінансового стану, може бути дуже великою. Деякі комп’ютерні програми для здійснення цього аналізу розраховують 100 і більше коефіцієнтів. Кількість і набір необхідних коефі-цієнтів визначається метою фінансового аналізу. З одного бо-ку, чим більше коефіцієнтів розраховується, тим детальніший аналіз можна провести, з іншого боку, зі зростанням числа по-казників, які повинні бути відстежені, завдання аналізу ускла-днюються.
Зазначимо, що у разі необхідності можна здійснити і складніший комплексний аналіз ризику у фінансово-економічній сфері, використовуючи інші як об’єктивні, так і суб’єктивні показники ступеня ризику, що адекватно відображають цілі дослідження, реальну ситуацію і прийняту систему гіпотез (обмежень).
СУТНІСТЬ І СИСТЕМНІ ВЛАСТИВОСТІ РИЗИКУ
Поняття ризику здається інтуїтивно зрозумілим, однак, як це буває з багатьма гуманітарними поняттями, в різних ситуаціях воно може визначатись по-різному. Більше того, воно може неоднаково трактуватись навіть в одній і тій самій ситуації. Візьмемо наприклад екосистему, що складається з вовків, зайців і трави (три трофічні рівні) . З погляду вовків, безпека й допустимий ризик вимагають, щоб було багато зайців і трави. Безпека одного конкретного зайця вимагає відсутності вовків. Безпека зайців як виду вимагає малої популяції вовків для підтримки здоров’я популяції зайців. Безпека трави потребує, щоб зайців було мало. Безпека всієї екосистеми потребує підтримання чисельності вовків, зайців і трави у певних пропорціях. Те саме спостерігається й в інших сферах буття. Отже, безпеки й ризику взагалі для всіх випадків не буває. Тому поняття ризику є системним. Воно залежить від того, які системи ми аналізуємо, а які нам байдужі і розглядаються як зовнішній резервуар.
На сьогодні відсутнє однозначне розуміння ризику, зокрема в економіці і підприємництві. Це пояснюється багатогранністю цієї економічної категорії. У словнику Вебстера термін «ризик» дістав означення як «небезпека можливої втрати чи збитків». Це чітке й лаконічне тлумачення. Неоднозначність трактування особливо помітна для семантичного гнізда понять, що групуються навколо терміна «ризик». Наведемо низку прикладів його визначень у фінансово-економічній науковій літературі.
1. «Ризик — це здійснення на вдачу справи» (1909 р.).
2. «Слово «ризик» вживається в страхуванні в різноманітних значеннях, передусім в абстрактному й конкретному сенсі. У першому сенсі під ризиком розуміють міру небезпеки чи вираження середнього обсягу можливих збитків у певний момент часу. Таке розуміння ризику теоретиками. Практика надала цьому абстрактному поняттю конкретного значення, розуміючи під ризиком те, що може відбутися з об’єктом страхування, тобто за настання відомої події, зумовленої в страхуванні, цей предмет може бути зруйнованим, пошкодженим чи втратить свою цінність» (1925 р.).
3. «Ризик — це спосіб дій в умовах невизначеності, що призводить, у кінцевому результаті, до переваги успіху над невдачею»].
4. «Ризик означає можливу невдачу в певній справі, це дія, що здійснюється на вдачу, в надії на щасливий результат. У повсякденному житті термін «ризик» вживається, як правило, в сенсі можливої небезпеки, невдачі, невпевненості в ході тієї чи іншої дії».
5. «Ризик — це ситуативна характеристика діяльності банку чи фірми, що відображає невизначеність результату й можливі несприятливі наслідки у разі невдачі».
6. «Ризик — це небезпека того, що відбудуться певні можливі події».
7. «…Спочатку дамо означення ризику, що пов’язане з будь-якими емоціями. Фінансова операція (угода) називається ризикованою, якщо її ефективність є недетермінованою, тобто не повністювідома на момент укладення угоди» .
8. «Але що таке ризик? Це загроза втрати чого-небудь, можливість збитків».
9. «…Ризик можна означити як можливість недоотримання прибутку чи зазнання збитків…» .
10. «Ризик — це така, що підлягає вимірюванню, ймовірність зазнати збитки чи не використати вигоду» .
11. «Ризик — це ненадійність, що властива процесу вилучення прибутку…» .
12. «Ризик … означає невизначеність, яка пов’язана з певними подіями» .
Абстрагуючись від низки надто специфічних означень слова «ризик», серед варіантів його вживання можна виокремити певний семантичний інваріант, пов’язаний, по-перше, з констатацією невизначеності, недетермінованості, випадковості результатів ризикованої діяльності, та, по-друге, з оцінковим судженням щодо несприятливості, небезпеки можливих результатів такої діяльності. Отже, вбачається цілком обґрунтованим вживання слова «ризик» і його похідних для опису ситуації, коли мають місце невизначеність, конфлікт, коли наявна багатоваріантність, і коли одночасно не всі альтернативні варіанти однаковою мірою сприятливі. Зазначимо, що ризик присутній і є складовим елементом будь-якої управлінської діяльності (менеджменту).
Визнання невизначеності як об’єктивної характеристики розвитку економічних систем, розуміння того, що на заплановане економічне зростання впливають випадкові чинники, котрі можуть затримувати сподіваний результат чи змінити його сутність, становить важливу проблему.
У західній економічній літературі виокремлюють кілька підходів щодо теорії ризику.
Класична теорія (яскравими представниками котрої були Міль та Сеньйор) ототожнює економічний ризик з математичним сподіванням збитків, які можливі в процесі реалізації обраного рішення . Таке звужене тлумачення змісту категорії «ризик» критикується деякими економістами.
Неокласична теорія ризику була опрацьована (визначені її контури) у 20—30-х роках XX століття економістами А. Маршаллом й А. Пігу. Прихильники цієї теорії вважають, що підприємництво, котре функціонує за умов невизначеності, повинно керуватися в своїй діяльності двома категоріями: обсягами очікуваних прибутків та обсягами їх можливих відхилень від середніх величин. Поведінка підприємця згідно з цією теорією зумовлюється концепцією граничної корисності (вигоди). Це означає, що коли необхідно, наприклад, обрати один з двох альтернативних варіантів капіталовкладень, які принесуть однаковий прибуток, то обирається той варіант, де коливання (варіація) прибутку буде меншою. З неокласичної теорії ризику випливає, що гарантований прибуток має більшу цінність, аніж сподіваний прибуток такого ж обсягу, але обтяжений певними коливаннями.
Зазначається, зокрема, що найпершою науковою спробою щодо розмежування понять ризику й невизначеності (непевності) стала праця одного з представників неокласичної школи, американського економіста Франка Найта, опублікована ним у 1921 р. під назвою «Ризик, невизначеність, прибуток». У ній він, зокрема, стверджує, що ризик — це лише така невизначеність, яку можна технічно оцінити й виміряти. Методом вимірювання ним було прийнято пробабілістичний розрахунок (визначення ймовірності). Залежно від точності й способу розрахунку цієї ймовірності він розподілив її на три види:
· математична (апріорна);
· статистична (апостеріорна);
· експертної оцінки (естіматична).
У подальшому в наукових працях Севіджа, Пойя, Кайберга, Фін-берга, де Фінетті та інших обґрунтовувалось введення некласичних імовірностей, що не мають частотного сенсу. Такі ймовірності називаються суб’єктивними (аксіологічними). Цей метод має здебільшого вимушений характер застосування. Експертна (суб’єктивна) оцінка ймовірності проводиться як на підґрунті об’єктивних даних, так і суб’єктивних знань, тобто на загальній досвідченості, а також інтелекті та інтуїції особи, яка проводить оцінювання ймовірності.
Незважаючи на деяку обмеженість можливостей експертно-оцінкового методу, як про це йдеться зокрема в , його застосування в економічній сфері зростає. Згідно з теорією Найта про ризик можна говорити лише тоді, коли результат будь-якої діяльності можна визначити за допомогою хоча б одного з трьох згаданих методів розрахунку ймовірності. Таке розуміння головного питання ризикології також мало велике загальноекономічне значення, оскільки давало нове пояснення походження прибутку й ризику. Доповнюю-чи неокласичну теорію, Дж. Кейнс звернув увагу на таке поняття, як «схильність до ризику», тобто врахування чинника ризику і того, що заради очікуваного прибутку підприємець йде на тим більший ризик, чим вищий очікуваний (сподіваний) прибуток.
Отже, неокласичний підхід передбачає, що одним з показників міри ризику може бути ймовірність відхилення від обраних цілей. Можливі й інші показники, котрі характеризують кількісну оцінку таких відхилень. Зазначається, що класична школа робить акцент на загрозі зазнання збитків, а неокласики за базу обирають досягнення цілей, а збитки — це наслідок відхилення від обраних цілей.
У багатьох випадках ризик ототожнюється з можливими матеріальними збитками, що пов’язані з реалізацією господарського, організаційного, технічного рішення, з аваріями, банкрутством підприємства (фірми), зі зниженням цінностей акцій, грошової одиниці тощо. йдеться про те, що ризик — це можливість відхилення від цілей, задля досягнення котрих приймалося рішення. Ми наголошуємо «не ціль, а цілі». Йдеться також про те, що очікуване відхилення може мати форму можливої невдачі або ж отримання чогось більше, ніж на це сподівалися. Деякі автори визначають ризик як імовірність недосягнення сподіваного результату чи незбігу прогнозованого (очікуваного) результату й фактичного. Всі означення та підходи майже неможливо перелічити. Це й зрозуміло, бо ризик як економічна категорія є багатогранним, має складну діалектичну структуру. Та все ж наголосимо, що не варто плутати ри-зик як економічну категорію з його кількісною мірою, з оцінкою цієї міри. Акцент на певних гранях такого феномену, яким є ризик,
правомірний, зважаючи на множинність цілей і прийняту систему гіпотез тощо. Плутати ризик з якимось одним чи кількома його кількісними показниками не варто. Зауважимо, що ризик, як на цьому наголошується в , визначається не лише втратами, а й відсутністю значних економічних результатів.
У наші часи, коли що два роки подвоюється кількість інформації, коли в суспільно-економічному бутті немає нічого стабільнішого, ніж постійні трансформації, зміни, ризик — це також неадекватна та несвоєчасна адаптація господарських структур, інституцій до змін. Це також і брак часу на реалізацію адаптаційних програм (заходів, рішень, оцінок).
Список використаної літератури:
1. http://www.osvita-plaza.in.ua
2. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навч.посіб. - К.: Академвидав, 2007. - 464 с.
3. Ризикологія в економіці та підприємництві: Монографія. Вітлінський В. В., Великоіваненко Г. І.