Роль зовнішньоекономічної діяльності в підвищенні конкурентоспроможності аграрних підприємств

ЗМІСТ

ВСТУП______________________________________________________ 2

1. Роль зовнішньоекономічної діяльності в підвищенні

конкурентоспроможності аграрних підприємств._______________3

2. Основні напрями підвищення конкурентоспроможності

підприємств аграрного сектору._____________________________ 11

ВИСНОВКИ__________________________________________________ 14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ__________________________15

ВСТУП

Поглиблення міжнародної інтеграції України після вступу до СОТ та розширення ЄС, якісно новий етап євроінтеграції у процесі підготовки та реалізації нової посиленої Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС актуалізує проблему конкурентоспроможності економіки як на національному, так і на регіональному рівні.

Вичерпання потенціалу екстенсивного економічного розвитку, домінування рентоорієнтовної поведінки економічних агентів, їх граничної схильності до споживання в противагу схильності до заощаджень та інвестування в реальний сектор, нерозвиненість інституцій та структурні деформації в економіці зумовлюють втрату позицій нашої країни в світових рейтингах конкурентоспроможності. Звідки виникає необхідність виявлення головних переваг та загроз конкурентоспроможності регіонів, особливо промислових областей України, обґрунтування пріоритетів та засобів: реалізації моделі структурно-інноваційного розвитку; покращення еколого-техногенної ситуації в регіонах на основі інновацій; реструктуризації "старопромислових" галузей з урахуванням досвіду країн ЦСЄ; удосконалення міжбюджетних відносин; посилення ролі і відповідальності регіональних органів державного управління в розв'язанні цих завдань.

Підвищення ролі держави в розвитку економіки може бути ефективним тільки за умови вдосконалення системи державного регулювання (включаючи і планування), що дозволить у рамках створюваного аграрного ринку успішніше вирішити проблему динаміки сільського господарства і прискорити реалізацію аграрної реформи в Україні.

Отже, необхідність державного регулювання розвитку сільського господарства є очевидною, а забезпечення на цій основі продовольчої безпеки країни слід розглядати як найважливішу умову її суверенітету, економічної незалежності та соціальної стабільності в ринкових відносинах і глобалізаційних процесах.

 

 

Роль зовнішньоекономічної діяльності в підвищенні конкурентоспроможності аграрних підприємств.

 

Формування ринкових відносин в аграрному секторі національної економіки та формування конкурентоспроможності аграрних підприємств не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та включення України у світові інтеграційні процеси. Особлива роль при вирішенні цих проблем належить зовнішньоекономічній діяльності та вдосконаленню механізмів її регулювання.

Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною частиною господарської діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин. В умовах централізованої, планової системи господарювання зовнішньоекономічні зв'язки здійснювалися тільки на державному рівні. Підприємства, як юридичні особи, були позбавлені можливості самостійного виходу на зовнішній ринок. Підвищення ефективності аграрної сфери значною мірою визначається забезпеченням умов конкуренції.

Згідно Указу Президента України „Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки" політика конкуренції повинна базуватися на засадах ефективного розвитку конкурентних відносин, спрямована на забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки. Заходами щодо реалізації напрямів конкурентної політики передбачається підвищення прозорості функціонування товарних ринків, сприяння узгодженим діям вітчизняних суб'єктів господарювання, спрямованим на підвищення їх конкурентоспроможності на світових товарних ринках, за умови недопущення усунення чи обмеження конкуренції на відповідних внутрішніх товарних ринках.

При формуванні глобальних конкурентних позицій вирішальну роль відіграє ефективність використання економічних ресурсів. Відставання в показниках урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин є наслідком технологічних та управлінських прорахунків, що більшою мірою стосуються тваринництва. Так, обсяги виробництва м'яса на одну особу (у забійній вазі) в Україні в 2002 р. складали 34,2 кг, а в усьому світі - 39,5 кг, зокрема, в Данії - 399,9 кг, Канаді - 137,2 кг, Нідерландах - 166,6 кг, США - 135,3 кг, Угорщині - 114,7 кг, Франції - 110 кг. Удій молока від однієї корови в Україні в 2002 р. становив 2873 кг, а у Великій Британії - 6714 кг, Данії - 7344 кг, Канаді - 7501 кг, Нідерландах - 7296 кг, Німеччині - 6281 кг, США - 8431 кг, Угорщині - 6522 кг, Швеції - 7734 кг.

Вплив глобалізаційних процесів може мати негативний вплив на окремі галузі народного господарства. В аграрній сфері України спостерігаються процеси відтоку капіталу та ослаблення виробничого потенціалу. Матеріально-технічна база є основою індустріального виробництва, і викликає занепокоєння її занепад. Так, якщо в цілому по сільськогосподарських підприємствах України в 1991 р. обсяг енергетичних потужностей з розрахунку на 100 га посівної площі складав 502 кінські сили, то в 2002 р. - лише 384 кінських сил. В окремих стратегічних регіонах України виробничий потенціал скоротився до критичної межі. Так, забезпеченість енергетичними ресурсами за вказаний період зменшилась на 30,7% в Автономній Республіці Крим, на 39,9% - в Дніпропетровській області, на 40,4% - в Донецькій, на 43,6% - в Запорізькій, на 26,1% - в Київській, на 33% - в Кіровоградській, на 49,3% - в Миколаївській, на 23,4% - в Одеській, на 31,1 % - в Харківській, на 38,3% - в Херсонській, на 28,3% - в Черкаській областях. Забезпеченість ресурсами в сільськогосподарських підприємствах має також безпосередній вплив на результати господарювання в особистих господарствах громадян, які є основними виробниками картоплі (98,6%), овочів та баштанних культур (85,9%), фруктів і ягід (85,5%), м'яса (72,9%), молока (75,5%), яєць (55,9%), вовни (69,6%) та меду (95,7%). В цілому по Україні обсяги виробництва валової продукції за даний період скоротилися на 31,5%, зокрема, в сільськогосподарських підприємствах - на 60,2%. [1 ]

Перехід до ринкових відносин і організація фондового, товарного ринків та ринків факторів виробництва створюють сприятливі умови для здійснення зовні­шньоекономічної діяльності підприємств і організацій АПК, підвищення рівня та обсягів виробництва. У нових економічних умовах господарювання підприємства і об'єднання АПК отримали право безпосередньо здійснювати експортно-імпортні операції. Незважаючи на велику зацікавленість суб'єктів підприємницької діяльності у використанні права виходу на зовнішній ринок і здійсненні експортно-імпортних операцій та отриманні валютних коштів, практика показує, що результати цієї діяльності не завжди є позитивними. Тому перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності постають проблеми аналізу динаміки, кон'юнктури міжнародних і внутрішніх ринків і на цій основі - розробки механізмів адаптації, які б сприяли достатній гнучкості в поведінці суб'єктів господарювання та оперативності у прийнятті ними відповідних рішень.

Саме тому питання організації експортно-імпортної діяльності підприємств АПК, визначення економічної ефективності експорту певних видів продукції, дослідження шляхів організації виходу підприємств АПК на зовнішній ринок є досить актуальними.

Дослідження проблем зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів національної економіки, шляхів та методів їх вирішення та їх ролі у формуванні конкурентоздатності аграрних підприємств знайшли відповідне відображення в наукових працях відомих учених-економістів - М. Туган-Барановського, П.Т. Саблука, В.Г. Андрійчука, М.Й. Маліка, В.В. Юрчишина, Т.Ю. Богомолової, В.І. Бойка, В.П. Галушки, В.І. Губенка, О.Д. Гудзинського, О.М. Жеглова, А.М. Кандиби, Лукінова, Ю.П. Макогона, О.М. Онищенко, Б.Й. Пасхавера, А.П. Румянцева, Ю.І. Скирка, О.В. Шубравської, А.Є. Юзефовича, Яковлева та інших вчених.

Усі процеси, які відбуваються на внутрішньому ринку повинні активно функціонувати в режимі досить складного світового ринку за умови досконалого механізму адаптації експортно-імпортних операцій до зовнішнього економічного середовища. Проведення ЗЕД підприємством вимагає особливої уваги до якості виробленої продукції та ефективності її виробництва. Зовнішній ринок є більш конкурентним, ніж внутрішній, тому при боротьбі за закордонного споживача підприємства повинні розвиватися активніше, нарощуючи свою конкурентоспроможність.

В умовах глобалізації світогосподарських процесів та посилення міжнародної конкуренції особливої актуальності набуває людський капітал, який виступає детермінантою економічного зростання та забезпечення високої конкурентоспроможності держави. Конкурентоспроможність визначається здатністю країни конкурувати з іншими економічними системами та утримувати стійкі позиції на світових ринках, вирішувати проблеми соціально-економічного характеру та забезпечувати високий рівень якості життя населення, товарів і послуг на основі постійного підвищення продуктивності праці та інноваційних змін. Важливою умовою економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності національної економіки в інформаційну епоху виступає створення, накопичення та ефективне використання людського капіталу, який на відміну від природних та фінансових ресурсів є невичерпним, і в ході здійснення інвестицій примножується та забезпечує додаткові ефекти.

 

Становлення постіндустріальної економічної системи пов'язане із збільшенням обсягів національного людського капіталу, інформаційних технологій та інноваційного розвитку. Однак, вплив світової фінансової кризи негативно позначився на рівні конкурентоспроможності вітчизняної економіки і людського капіталу зокрема. Скорочення обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій призвело до зменшення попиту на експортну продукцію та спричинило девальвацію національної валюти, послаблення стабільності фінансової системи, скорочення масштабів виробництва і споживчого попиту. Всі ці чинники негативно впливають на конкурентоспроможність національної економіки, яка визначає її продуктивність, а отже рівень добробуту, норму прибутку та інвестицій, і як наслідок на обсяги інвестування людського капіталу, оскільки рівень його розвитку і нагромадження залежить від економічного становища держави, високий дохід забезпечує додаткові вкладення в освіту та покращення фізіологічного стану, що в свою чергу приводить до ефективнішої реалізації людського капіталу в економічні діяльності, а отже, до зростання економіки та підвищення рівня зайнятості. [1]

Таблиця 1.

Таким чином, для виходу з економічної кризи, покращення добробуту громадян, та збільшення інвестицій в людський капітал, необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. За даними "Звіту про глобальну конкурентоспроможність 2010-2011" (Global Competitiveness Report), опублікованого Всесвітнім економічним форумом, оцінка рейтингу конкурентоспроможності економіки України серед 139 країн знизилась на 7 позицій порівняно із попереднім роком. Країна посіла 89 місце у глобальному рейтингу з індексом 3,9, який нижче середньосвітового 4,18, що в першу чергу викликано негативними наслідками світової фінансової кризи та погіршенням позицій за 9 з 12 складових індексу. Україну випередили Естонія (4,61), Чехія (4,57), Польща (4,51), Литва (4,38), Російська Федерація (4,24). Очолює рейтинг Швейцарія (5,63), головною перевагою якої є висока здатність до інновацій та висока бізнесова культура. Другу позицію зайняла Швеція (5,56), найбільшою перевагою якої є ефективні та прозорі суспільні інститути. США продовжують своє падіння, опинившись на 4-му місці через проблеми, які спостерігаються вже два роки внаслідок зростання макроекономічних дисбалансів, пов’язаних зі значним рівнем бюджетного дефіциту (табл. 1).

Ситуація з інституційним розвитком була найгіршою. За цим показником Україна опинилась майже наприкінці рейтингу 134 із 139. Другим найгіршим результатом серед 12 складових ІГК є погіршення макроекономічної ситуації аж на 26 позицій порівняно із 2009 р. При цьому значний негативний внесок спричинило погіршення ситуації у сфері державних фінансів (дефіцит бюджету – 134 місце або погіршення на 66 позицій та державний борг – 52 місце або погіршення на 25 позицій) та рівень національних заощаджень (96 місце або погіршення на 24 позиції). Традиційно низьку оцінку отримала ситуація з інфляцією в Україні (134 місце). [3]

Подальше зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки носить загрозливий характер та вимагає покращення соціально-економічної ситуації, збільшення вартості людського капіталу. В іншому випадку зростання безробіття призведе до загострення гуманітарного розвитку, зростання бідності, невідповідності систем освіти та соціального захисту поточній ситуації. Отже, для виходу з кризи необхідно задіяти інструменти стабілізації фінансової системи, сприяння підвищенню споживчого попиту на основі зростання зайнятості та збільшення сукупного доходу, інвестицій в людський капітал. Людський капітал втілений в досягненнях науки, освіти, медицини, інформаційних технологій, знаннях, професійному досвіді, збільшує економічні ефекти за рахунок реалізації інформаційної та інтелектуальної складових, виступає складовою інноваційного та соціального розвитку держави, є передумовою формування інформаційної економіки та економіки знань. В сучасних умовах нерівності серед країн у забезпеченості природними та фінансовими ресурсами на перший план виходить глобалізація та інтеграція людського капіталу. О. А. Шевчук розуміє під глобалізацією людського капіталу його зростаючу роль в масштабах світового ринку, водночас інтеграція – це пристосування окремої країни до міжнародних стандартів розвитку людського капіталу, а показником, що відображає особливості його формування та розвитку вважається Індекс людського розвитку (ІЛР), який є узагальненим показником, що складається із трьох основних індексів, що відображають рівень розвитку людського потенціалу: рівень очікуваної тривалості життя при народженні, відображає стан здоров’я та умови проживання населення; рівень освіченості вимірюється за допомогою рівня освіченості дорослого населення і сукупної кількості учнів у системі початкової, середньої, професійної і вищої освіти; рівень життя, який визначається обсягом ВВП на душу населення, відображає рівень добробуту населення. [6]

За даними звіту ООН з людського розвитку за 2010 р. "Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку", у якому досліджуються досягнення у галузі охорони здоров`я, освіти та доходів починаючи з 1970 року, охоплюючи 135 країн, у яких існують порівняльні дані, що становить 95% населення світу та опубліковано новий рейтинг Індексу людського розвитку для 169-ти країн. Водночас звіт був доповнений трьома новими показниками, що не входили до визначення ІЛР раніше, які відображають нерівність розвитку як в середині країн так і між ними, нерівність прав та можливостей жінок і чоловіків, а також розповсюдженість крайньої багатовимірної бідності в країнах:

- ІЛР, скоригований на нерівність – розглядається через призму нерівності розвитку з урахуванням відмінностей у доходах, сфері охорони здоров’я та освіті;

- Індекс гендерної рівності – новий показник вимірювання гендерної нерівності, який бере до уваги рівень материнської смертності та присутність жінок у парламенті;

 

- Багатовимірний індекс бідності (БІБ) – багатовимірний показник бідності, який оцінює бідність, не лише з огляду на рівень прибутків, а й враховує численні фактори на рівні домашніх господарств – від основних життєвих стандартів до доступу до шкільної освіти, чистої води і медичної допомоги. Більше 1,7 млрд. людей – третина населення у 104 країнах, для яких обрахований БІБ – живуть у багатовимірній бідності, це більше ніж 1,3 млрд., що живуть на менше ніж $ 1,25 долар на день.

Рейтинг за ІЛК очолюють такі країни як Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина (табл. 2).

Таблиця 2.

Слід зазначити, що в аграрному секторі економіки України існує низка загрозливих явищ, що свідчать про низьку конкурентоспроможність українських підприємств:

1. Низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами - загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства.

2. Невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію. Значні порівняльні переваги на ринках країн ЄС Україна має лише у торгівлі жирами, маслами тваринного і рослинного походження та зерновими культурами

3. Невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів.

4. Низька якість продукції внаслідок того, що 60% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку. [5]

На нашу думку основним є подолання таких проблем з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду:

1) гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно стандартів ЄС;

2) збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції через: сприяння розробці і впровадженню систем управління якістю; покращення репутації України на міжнародному ринку продовольства як країни-виробника екологічно чистих і безпечних продуктів, співробітництво з міжнародними фондовими біржами, організація міжнародних виставок, ярмарок, семінарів в Україні та сприяння участі вітчизняних суб'єктів господарювання у таких заходах за кордоном; збільшення обсягів державного фінансування наукових розробок у сфері біотехнологій, генетики, селекції, племінної діяльності, з метою покращення вхідних факторів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції;

3) налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку;

4) посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції;

5) налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами;

6) використання позитивного досвіду країн ЄС у регулюванні ринку аграрної продукції у напрямі зміцнення конкурентоспроможності АПК.

Таким чином, через призму зовнішньоекономічної діяльності чітко і яскраво видно всі внутрішні проблеми галузі. Приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС може призвести до перетворення вітчизняного ринку на ринок збуту європейського продовольства і продукції сільського господарства, зумовити поглиблення кризи в АПК і розвитку сільських територій та створити загрозу продовольчій безпеці держави. Уникнути небезпеки можна лише підвищуючи конкурентоспроможність вітчизняних підприємств. [2]

 



/footer.php"; ?>